П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 січня 2022 р.м.ОдесаСправа № 540/3231/21
Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Димерлія О. О., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - УМВС України в Херсонській області), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та виплати матеріальної допомоги за 2003-2007 роки, компенсації, за невикористані 2008, 2009, 2010 роках, чергові відпустки;
стягнути на його користь матеріальну допомогу за 2003 рік в сумі 618,15 грн, за 2004 рік в сумі 672,75 грн., за 2005 рік в сумі 858,00 грн, за 2006 рік в сумі 1023,00 грн., за 2007 рік в сумі 1394,65 грн.;
зобов'язати нарахувати та виплатити на його користь грошову компенсацію за невикористані у 2008, 2009, 2010 роках чергові відпустки.
Заявлений позов обґрунтовувався тим, що після звільнення з органів внутрішніх справ, яке було у 2010 році ОСОБА_1 дізнався, що в порушення вимог Указу Президента України №296/96 від 04.10.1996 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» та наказу МВС України №499 від 31.12.2007 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», йому ненараховувалося та невиплачувалося матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на рік за 2003-2007 роки, а також грошові компенсації за чергові відпустки, що були невикористані 2008, 2009, 2010 роках.
Позивач, покликаючись на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі №1-13/2013, зазначає, що поняття заробітна плата й оплата праці, які використані в законах , що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
За таких умов, як вважає позивач, до спірних правовідносин повинно бути застосована стаття 233 КЗпП України, яка унормовує, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції виходив із приписів частини 1 статті 9 КАС України, яка встановлює, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зауважив суд першої інстанції, у зв'язку зі зверненням позивача за захистом своїх прав через 11 років після звільнення, строк зберігання у роботодавця документів, закінчився, вони знищені. Відсутні докази на підтвердження заявлених вимог і у позивача.
Суд, указав, що під час розгляду цієї справи не встановив обставин, які б свідчили про подання протягом 2003-2007 років позивачем рапортів про надання матеріальної допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку у 2008-2010 роках, і це, на його думку, є підставою для відмови в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача. Суд відзначив, що надані позивачем особові картки по грошовому забезпеченню не підтверджують заявлені позовні вимоги.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
Вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги скаржник указує на декілька підстав.
Так, оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині відсутності підстав для виплати матеріальної допомоги Указом Президента України «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу» від 4 жовтня 1996 року №926/96, скаржник зауважує, що матеріальна допомога є постійною, щорічною складової грошового забезпечення, для отримання якої жодним нормативно - правовим актом не передбачено звернення із рапортом, або настання якихось обставин, які викликають необхідність у її виплаті.
Скаржник указує на помилковість позиції суду першої інстанції, що питання виплати матеріальної допомоги, після скасування наведеного Указу Президента України, стали регулюватися наказом МВС від 31.12.2007р. №499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за №205/14896. Про помилковість такої позиції, на думку ОСОБА_1 свідчить усталена практика Верховного Суду.
Далі, скаржник вважає необґрунтованою вимогу суду першої інстанції про надання сторонами у справі, на підтвердження відсутності оплати грошової компенсації за невикористані відпустки у 2008, 2009, 2010 роках, відповідних рапортів.
На його переконання рапорт про відпустку складається в одному примірнику та подається в кадровий підрозділ органу внутрішніх справ та не встановлено вимог про наявність відмітки на іншому примірнику.
Скаржник впевнений, якщо проаналізувати його довідки про заробітну плату за наведений період часу, то можна побачити, що він не отримував ні відпустку, ні матеріальну допомогу.
Резюмуючи викладене, скаржник наголошує, що спірні правовідносини фактично стосуються ненарахованих та невиплачених державних мінімальних гарантій, право на стягнення яких в силу статті 233 КЗпП України не обмежується строком.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Обставини справи.
ОСОБА_1 проходив службу в Новокаховському МВ УМВС України в Херсонській області, який мав статус юридичної особи.
Виплата компенсацій за невикористану відпустку, матеріальна допомога та матеріальна допомога на оздоровлення проводилася безпосередньо даним міським відділом.
Відповідно до наказу УМВС України в Херсонській області №535о/с від 11.08.2010 р. старшого лейтенанта ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ з 11.08.2010 р. у запас Збройних Сил України.
На звернення позивача УМВС України в Херсонській області листом від 30.04.2021 №100/04/2-2021 надало йому копії особових карток із нарахування та виплати грошового забезпечення за 2002-2010 роки.
Інші документи, такі як накази, рапорти про надання відпусток, виплату матеріальної допомоги в архівній установі відсутні.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляційної скарги і висновків суду першої інстанції.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, а також перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Принцип змагальності, закріплений в статті 9 КАС України є одним з основних принципів судочинства, що являє собою правило, згідно з яким особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту в спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду в судовому засіданні.
Питання допустимості доказів, встановлення фактичних обставин, а також способів їх оцінки є компетенцією суду, вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази).
Як зазначив Верховний Суд у своєму рішенні від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. У цьому рішенні Верховний Суд звернувся до власних висновків, що викладені в постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
Як випливає з матеріалів справи свою правову позицію позивач будує на підставі отриманих від ліквідаційної комісією УМВС України в Херсонській області особистих карток грошового забезпечення та розрахункових листів, в яких містяться відомості про нараховані йому складові грошового забезпечення, у тому числі і надбавок.
Якщо проаналізувати ксерокопії даних документів, можна побачити, що в них містяться виправлення, підчистки деяких строк, відсутні прізвища посадових осіб, що їх складали, печатка.
Із копії розрахункового листа за 2007 - 2008 роки, наданого представником УМВС України в Херсонській області, вбачається, що в ньому взагалі відсутня графа про компенсацію невикористаної відпустки або матеріальної допомоги, а також доплати за роботу в нічний час.
Наведене може свідчити про те, що дані виплати проводилися за іншими розрахунковими листами.
За таких умов, колегія суддів погоджується з доводом представника УМВС України в Херсонській області, що особисті картки грошового забезпечення та розрахункові листи є недопустимими доказами для підтвердження обставин невиплати позивачу матеріальної допомоги та грошової компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до статті 74 КАС України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На думку суду апеляційної інстанції, належними доказами, які б підтвердили або спростували виконання відповідачем обов'язку щодо їх виплати, це накази керівництва, первинна бухгалтерська документація про їх нарахування та виплату.
Також, слід вважати обґрунтованим довід УМВС України в Херсонській області, що в наказі про звільнення з ОВС №535 від 11.08.2010, ОСОБА_1 відсутні дані, що ОСОБА_1 не використав свого права на чергову відпустку і йому належить виплатити відповідну компенсацію.
Варто відзначити, що даний наказ, ОСОБА_1 не оскаржив.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції повинен був за аналізом особистих карток грошового забезпечення та розрахункових листів зробити висновок про порушення його прав на отримання матеріальної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, колегія суддів відкидає, позаяк суд не може ухвалювати рішення на підставі припущень.
Обґрунтованим визнається рішення, що ухвалене на підставі доказів, що були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.
Позаяк відсутні, з боку позивача, докази на підтвердження заявлених вимог про наявність у нього права на отримання відповідних компенсаційних виплат, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для дослідження таких доводів апеляції, як помилковість висновків суду першої інстанції щодо обов'язку подання рапорту на отримання матеріальної допомоги та доводів щодо помилкового застосування до спірних правовідносин наказу МВС від 31.12.2007 №499.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У цій справі суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень процесуального права і ухвалив законне й обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.
За результатами апеляційного перегляду, розподіл судових витрат не проводився.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас, п. 2 ч. 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції розглянута апеляційна скарга, на рішення суду першої інстанції, ухваленого за особливостями, передбаченими ст.262 КАС України, відсутні підстави для його оскарження, крім випадків, викладених вище.
Керуючись статтями 262, 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя О. О. Димерлій
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 06.01.2022.