"12" квітня 2010 р.Справа № 14/143-2363(6/7-100(10/106-2723))
Господарський суд Тернопільської області
у складі
Розглянув справу
За позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача 1 Тернопільського районного споживчого товариства, вул. Бродівська, 47, м. Тернопіль, 46000
до відповідача 2 Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3, АДРЕСА_2
про визнання незаконним договору купівлі-продажу магазину-павільйону "Заготівельник", що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 укладений між Тернопільським Рай Ст та ОСОБА_3
За участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, НОМЕР_1 від 14.11.06 р.,
відповідача 1: не з'явився,
відповідача 2: ОСОБА_3, посвідчення водія № НОМЕР_3 від 11.02.99 р.,
Суть справи:
Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся в господарський суд Тернопільської області з позовом до Тернопільського районного споживчого товариства, третьої особи Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 про, з урахуванням уточнень позовних вимог, визнання недійсним договору купівлі - продажу від 10.09.2003 р. укладеного між Тернопільським районним споживчим товариством і ОСОБА_3 та переведення першочергового права покупця за вказаним правочином на позивача у справі.
В процесі вирішення спору судом, згідно до ухвали від 15.02.2010 року вилучено із складу третьої особи суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_3 та залученого даного підприємця до участі у справі в якості відповідача 2.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачами приписів законодавства України при укладенні спірного правочину, а саме продаж відповідачем 1 об'єкта нерухомості без проведення аукціону, зважаючи на що договір купівлі-продажу від 10.09.2003р. слід визнати недійсним, а за наявності обставин що наведені у ч.2 ст.777 ЦК України права покупця за ним перевести на СПД ОСОБА_1
Відповідачі згідно відзиву на позов, доповнень до нього та пояснень повноважних представників, проти позовних вимог заперечили в повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність, невідповідність фактичним обставинам та приписам законодавства, яке регламентує спірні правовідносини.
В судовому засіданні представникам сторін належні їм права та обов'язки, передбачені ст.20, 22, 81-1 ГПК України роз'яснено.
Зважаючи на подане відповідачем 2 клопотання в порядку ст. 81-1 ГПК України, здійснювалась технічна фіксація судового процесу на диск CD-R, серійний номер gEA608285034A06.
Строк вирішення спору продовжувався в порядку передбаченому статтею 69 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.
Спори з приводу володіння, користування та розпорядження нежитловим приміщенням, у якому знаходиться магазин - павільйон "Будівельник" , що розташований за адресою вул. Шептицького, 12а у м. Тернополі (далі, - магазин) розглядались судами різних інстанцій неодноразово.
Зокрема, 01.06. 2001 року між Коопзаготоб'єднанням Тернопільського Рай СТ та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди частини приміщення магазину строком до 01 червня 2011 року. За наслідками розгляду спору у справі 13/127-2667 щодо відповідності даного правочину вимогам закону, останній судом визнано недійсним на майбутнє (копії постанов Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2004 року та Вищого господарського суду від 18 вересня 2008 року у справі).
07 травня 2003 року правління Тернопільського Рай СТ звернулось до Тернопільської облспоживспілки про надання згоди на продаж спірного магазину.
07 червня 2003 року в газеті "Вільне життя" опубліковано оголошення про продаж об'єктів районних споживчих товариств через аукціон, в т.ч. і магазину "Заготівельник".
11 липня 2003 року позивачем ОСОБА_1 на ім'я організатора аукціону було подано заяву про участь в аукціоні з продажу спірного об'єкта нерухомості, а 15 липня цього ж року ним сплачено в касу організатора аукціону реєстраційний внесок.
22 липня 2003 року правління Тернопільського Рай СТ звернулось з відношенням до Тернопільської облспоживспілки про відкликання листа від 7 травня 2003 року і дачі згоди на продаж магазину без аукціону.
Постановою правління облспоживспілки від 5 серпня 2003 року дозволено Тернопільському Рай СТ продати спірний магазин в порядку, визначеному Положенням про неподільне громадське майно споживчої кооперації України.
06 серпня 2003 року позачергові збори уповноважених пайовиків Тернопільського районного споживчого товариства прийняли рішення надати дозвіл правлінню Рай СТ продати павільйон "Заготівельник" пайовику ОСОБА_3 за 40 (сорок) тисяч грн.
Відповідність вказаного акту індивідуальної дії вимогам закону також досліджувалось судами. За наслідками вирішення спору рішення позачергових зборів уповноважених пайовиків Тернопільського Рай СТ від 06 серпня 2003 року скасовано ( копії рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08 листопада 2006 року, ухвали апеляційного суду Тернопільської області від 16 січня 2007 року, ухвали ВГСУ від 10 квітня 2007 року, ухвали ВСУ від 12 липня 2007 року в матеріалах справи).
10 вересня 2003 року правління Тернопільського Рай СТ уклало договір купівлі-продажу магазину - павільйону "Заготівельник" з ОСОБА_3 за 40 000 грн.
Правомірність укладення даного договору було предметом розгляду цивільної справи у судах першої, апеляційної та касаційних інстанцій за позовом ОСОБА_1, який вперше звернувся з цього приводу до загального суду у серпні 2005 року.
Зокрема, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 15 листопада 2005 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Однак, за наслідками розгляду апеляційної скарги ( рішення апеляційного суду Тернопільської області від 16 лютого 2006 року в справі) рішення суду першої інстанції скасовано, договір купівлі-продажу магазину-павільйону "Заготівельник" від 10 вересня 2003 року визнано недійсним та зобов'язано повернути сторони у попередній стан. Ухвалою Верховного Суду України від 19 вересня 2006 року рішення апеляційного суду залишено без змін.
В подальшому, 12 червня 2008 року, ухвалою Верховного Суду України, за наслідками перегляду перелічених вище судових актів за винятковими обставинами, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій було скасовано, а провадження в справі закрито, з посиланням на те що вказаний спір підсудній господарському суду.
Дана обставина, стала підставою звернення ОСОБА_1 в господарський суд Тернопільської області із відповідним позовом, що являється предметом розгляду у даній справі.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши доводи, обґрунтування та заперечення учасників спору у засіданні, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково з огляду на наступне.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст.ст.4-3,33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Зібраними у справі доказами підтверджується невідповідність договору купівлі-продажу магазину-павільйону "Заготівельник", що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, укладеного між Тернопільським Рай СТ та ОСОБА_3 вимогам закону.
Так, відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу Української РСР (який діяв на час укладення спірної угоди) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Угода повинна відповідати вимогам закону, що діє на час її укладення.
За змістом п. 5.5. Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України, в редакції погодженій з президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України (постанова 28.03.2003р. № П-10/Р-3), затвердженій Постановою шостих зборів Ради Укоопспілки сімнадцятого скликання 03.04.2003р.,(далі -Положення) об'єкти основних засобів (будівлі і споруди) та підприємства (їх частини) продаються з аукціону, а інші об'єкти основних засобів продаються з аукціону або на конкурсній основі.
В той же час, із матеріалів справи слідує, що майно Тернопільського Рай СТ по спірному договору купівлі-продажу продано не за наслідками проведення аукціону, а відтак в порушення п.5.5 Положення.
Більше того, рішення позачергових зборів уповноважених пайовиків Тернопільського районного споживчого товариства від 06 серпня 2003 року про надання дозволу правлінню Рай СТ продати павільйон " Заготівельник" відповідачу-2 по справі за 40 тисяч грн. (яке стало підставою для укладення спірного договору) скасовано в судовому порядку з моменту його прийняття.
Згідно ст. 48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду № 3 від 28 квітня 1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" визначено, що за правилами ст.48 ЦК УРСР угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції.
Вищий господарський суд України у п.10 Роз'яснення від 12.03.99 р. № 02-5/111 з послідуючими змінами та доповненнями (далі, - Роз'яснення) вказав, що на підставі статті 48 Цивільного кодексу недійсними можуть визнаватися не лише угоди, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
Крім того, Верховний Суд України роз'яснив, що стаття 48 ЦК УРСР застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків у випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства (Абзац другий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25 грудня 1992 року).
Зважаючи на викладене в сукупності, суд констатує що матеріалами справи засвідчується наявність фактичних обставин, які з точки зору ст.48 ЦК України слугують підставою для визнання оспорюваної угоди недійсною.
При вирішенні питання щодо того чи вправі позивач не являючись стороною договірних відносин звертатись із позовом про визнання правочину недійсним, суд враховує п. 4 Роз'яснення ВГСУ від 12.03.99 р. № 02-5/111 ( далі - Роз'яснення), із змісту якого слідує, що крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яка особа чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.
В свою чергу, із наданих суду доказів вбачається, що після оголошення в пресі про проведення аукціону, на якому повинно було продаватись приміщення магазину "Заготівельник", ОСОБА_1 звернувся із заявою про участь у аукціоні і з приводу цього ним було сплачено реєстраційний внесок. Таким чином він міг претендувати на спірне майно, а відтак уклавши договір купівлі - продажу, що не відповідає вимогам закону відповідачами права позивача були порушені. Поряд із цим, суд враховує що на час укладення даного правочину між позивачем і Рай СТ існував договір оренди частини спірного приміщення який в подальшому був визнаний судом недійсним лише на майбутнє, а не з моменту його укладення, а відтак порушені права і охоронювані законом інтереси сторони за угодою, які виникли до визнання її недійсною, підлягають судовому захистові на загальних підставах ( п.3.2 роз'яснення ВГСУ від 12.03.99 р. № 02-5/111).
З наведеного в сукупності суд прийшов до висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу магазину-павільйону "Заготівельник" від 10.09.2003 р. укладеного між Тернопільським районним споживчим товариством та ОСОБА_3, підлягають до задоволення як доведені позивачем у встановленому порядку належними та допустимими доказами і не спростовані у визначений законодавством спосіб відповідачами по справі.
На переконання суду припинення зобов'язань між контрагентами оспорюваного договору на час вирішення спору судом, не може слугувати підставою для відмови в позові про визнання його недійсним. Вказаний висновок суду ґрунтується, зокрема, на тому, що недійсні угоди не породжують для сторін прав та обов'язків і визнаються недійсними з моменту їх укладення, а відтак припинення дії договору в будь-якому разі , не позбавляє заінтересовану особу права на звернення до суду з позовом про визнання його недійсним. Слід зазначити, що аналогічна за змістом правова позиція викладена і у ч.5 п.3.2 Роз'яснення .
Щодо клопотання позивача про поновлення строку позовної давності та заперечень відповідачів з даного приводу, то згідно ст. 80 ЦК УРСР, ст. 267 ЦК України, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Із матеріалів справи слідує та учасниками спору не заперечується , що з позовом про визнання спірного правочину недійсним позивач вперше звернувся у липні 2005 року, і судом апеляційної інстанції його вимоги були задоволені повністю (рішення апеляційного суду Тернопільської області від 16 лютого 2006 року, ухвала ВСУ від 19 вересня 2006 року в справі). І тільки у червні 2008 році Верховним судом України ( ухвала від 12 червня 2008 року у справі) попередні рішення були скасовані у зв'язку з непідвідомчістю спору загальним судам. Після чого ОСОБА_1 і заявив відповідну вимогу у господарський суд , що в свою чергу, вказує на поважність причин, з огляду на які позивач звернувся до даного суду поза межами 3- річного терміну, а відтак його порушене право підлягає захисту.
Більше того, у п. 3.2 Роз'яснення, Вищий господарський суд України зазначив, що недійсні угоди не породжують для сторін прав та обов'язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються.
Щодо вимоги позивача про застосування реституції суд констатує наступне.
Згідно з ч.2 ст. 48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Однак, реституцію за спірною угодою вже проведено за рішеннями у цивільній справі, постановленими апеляційним судом Тернопільської області 16 лютого 2006 року та Верховним судом України 19 вересня 2006 року.
Так, наведені судові акти слугували підставою для звернення приватного підприємця ОСОБА_3 в господарський суд Тернопільської області з позовом до Тернопільського Рай СТ про повернення йому суми коштів сплачених за придбане майно, з врахуванням його ринкової вартості та індексу інфляції.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 01 грудня 2006 року у справі №10/220-4327 позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено та постановлено стягнути з Тернопільського районного споживчого товариства на користь приватного підприємця ОСОБА_3 115215 грн. боргу, у т.ч. 92420 грн. ринкової вартості споруди магазину - павільйону “Заготівельник”, 19200 грн. інфляційних нарахувань, 3595 грн. 3% річних.
У зв'язку з відсутністю у Тернопільського Рай СТ коштів для виконання судового рішення у справі №10/220-4327, сторони звернулись до суду із заявою про затвердження мирової угоди, за змістом якої:
1. Відповідач Тернопільське районне споживче товариство передає Позивачу СПД ОСОБА_3 у власність споруду магазину - павільйону "Заготівельник", що знаходиться по АДРЕСА_3, яка зазначена в Генплані під літ. "А", а саме 1-1 приміщення площею 45.0 кв. м., 1-2 приміщення площею 16.9 кв. м., загальною площею 61,90 кв. м.
2. Позивач СПД ОСОБА_3 вважає рішення господарського суду Тернопільської області у справі №10/220-4327 виконаним передачею йому у власність об'єкта нерухомості, вказаного у п. 1 даної Мирової угоди.
Ухвалою суду від 10 січня 2007 року у справі №10/220-4327 мирову угоду затверджено.
Згідно з довідкою ТОВ “Міське бюро технічної інвентаризації”№291/072 від 29 січня 2009 року, на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Тернопільської області від 10 січня 2007 року у справі №10/220-4327, ТОВ “Міське БТІ” проведено реєстрацію права власності ОСОБА_3 на споруду магазину - павільйону "Заготівельник". Наведені відомості засвідчуються і витягом з Реєстру прав власності на будівлю - магазину павільйону "Заготівельник" (копія у справі).
З наведеного в сукупності слід зробити висновок, що на час вирішення спору у справі №14/143-2363(6/7-100(10/106-2723), відповідач 2 користується приміщенням магазину-павільйону не на підставі спірної угоди, а на підставі ухвали господарського суду Тернопільської області від 10 січня 2007 року у справі №10/220-4327 про затвердження мирової угоди.
За таких обставин, у суду відсутні підстави для повторного повернення сторін у попередній стан, та передачі усього отриманого по угоді або відшкодування його вартості.
Щодо вимоги позивача про переведення першочергового права покупця на об'єкт нерухомості магазину-павільйону "Заготівельник", що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 на ОСОБА_1 станом на 10.09.2003 р. за 40 000 грн. суд констатує, що остання ні поданими доказами ні положеннями законодавства не обґрунтована, фактичним обставинам не відповідає, а відтак задоволена бути не може з огляду на наступне.
Відповідно до ст. ст. 48, 59 ЦК УРСР, ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Договір купівлі-продажу магазину - павільйону "Заготівельник" з ОСОБА_3 за 40 000 грн. від 10 вересня 2003 року судом визнано недійсним, а відтак за ним не можуть бути переведені на інших осіб будь-які права, в тому числі і право покупця, на чому наполягає позивач по справі. Крім того, на час звернення до суду із вказаною вимогою, позивач не являвся наймачем спірного майна (копії постанов Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2004 року та Вищого господарського суду від 18 вересня 2008 року у справі), а сама вимога заявлена поза межами строків визначених ст. 257 ЦК України, за відсутності будь - яких поважних причин їх пропуску, що з точки зору цивільного законодавства ( ч.4 ст.267 ЦК України), за наявності відповідної заяви відповідача (а.с.21 т.1) являється окремою підставою для відмови в позові в цій частині.
Судові витрати стягуються з учасників процесу за правилами ст.ст.44,49 ГПК України. Зайво сплачене державне мито підлягає поверненню позивачу.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1,2,12,4-3,33,34,43,44,49,82-85 ГПК України суд, -
1.Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним договір від 10 вересня 2003 року купівлі - продажу магазину-павільйону "Заготівельник", що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 укладений між Тернопільським районним споживчим товариством та ОСОБА_3
3. Стягнути з Тернопільського районного споживчого товариства, (вул. Бродівська, 47, м. Тернопіль, код 01767347) на користь Приватного підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2)- 85 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
5. У відповідності до п.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993р. № 7-93 державне мито в сумі 315 грн., сплачене згідно з квитанцією №95 від 14 липня 2008 року підлягає поверненню Приватному підприємцю ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2), як зайво внесене.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення _____дата______ року через місцевий господарський суд.
Суддя