Єдиний унікальний номер справи: 761/29914/20 Головуючий у суді першої інстанції: Осаулов А.А.
Номер провадження: 22-ц/824/9308/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
25 листопада 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
при секретарі - Качалабі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лимар Юрій Володимирович, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «112-ТВ» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування, -
В Шевченківський районний суд міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт), в інтересах якого діє адвокат Лимар Ю.В., із позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «112-ТВ» (далі - ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим. що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16 год. 42 хв. під час публічного виступу в ток-шоу «LIVE ШОУ», що транслювалось в ефірі телеканалу «112-Україна» була повідомлена недостовірна та негативна інформація щодо позивача, а саме: «… ОСОБА_1 с милиардом доларов на Майями тоже очень сильно переживает что он понес политическую ответственность и теперь как бы каждый день просыпается, страдает и плачет…»
Зазначив, що вказана інформація є неправдивою, оскільки позивач ніколи не проживав на Майямі і не мав мільярда доларів, а її поширення було здійснено явно зі злим умислом.
Посилався на те, що рішеннями судів в Україні вже було підтверджено недостовірність такої інформації щодо його проживання на Майямі, майнового стану та придбання 24 вілл, а тому повторному спростуванню така інформація не підлягає.
Розповсюдження і як наслідок доведення її до відома громадян такої інформації вбачається з долученого до матеріалів справи відео вказаного ток-шоу, що розміщено на вебсайті телеканалу «112-Україна» за відповідним посиланням.
Позивач вважає, що така інформація не є припущенням, оскільки може бути перевірена на предмет достовірності і вона не є оціночним судженням і може бути спростована.
Вказана інформація порушує права позивача, оскільки формує стереотипне мислення про причетність позивача до протиправних дій і має на меті зганьбити честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати вказану інформацію недостовірною, зобов'язавши відповідачів протягом 10-ти днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати її у спосіб найбільш наближений до її поширення із зазначенням про її недостовірність.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лимар Ю.В.оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, невідповідність висновків суду обставинам справи, не повне з'ясування обставин. що мають значення для справи порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2021 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Доводи апеляційної скарги збігаються із доводами позовної заяви.
Апелянт вказує, що суд не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження вимог позивача. Стверджує, що поширена відповідачами інформація не є оціночними судженнями, а викладена у формі стверджень.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представник ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» - адвокат Романюк І.М. проти доводів апеляційної скарги заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Вказує, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2021 року є законним, та таким, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_2 , не скористався.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положеннями частини першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
З огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, прискіпливої уваги і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених фактичних обставин справи.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, доцільним є врахування положень Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендацій, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому, зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.
Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті.
Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.
У зазначеному рішенні, суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.
Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.
Так, вирвані із контексту речення, що позивач просить визнати недостовірною інформацією та її спростувати по тексту «… ОСОБА_1 с милиардом доларов на Майями тоже очень сильно переживает что он понес политическую ответственность и теперь как бы каждый день просыпается, страдает и плачет…» є висловлювання про позивача, але не є твердженням.
Колегія суддів погоджується з висновком Шевченківського районного суду міста Києва про те, що вказані висловлювання є оціночним судженням, оскільки вони зазначені у формі іронії і сатиричного виловлювання, є суб'єктивним відношенням до позивача з боку певної особи, не містить конкретних даних щодо оцінки дій позивача в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, по змісту оскаржуваного висловлювання не вбачається зазначення про те, що позивач проживає на Майямі в США чи має у сейфі вдома чи в банку мільярд доларів. Така інформація не може бути перевірена на предмет достовірності, оскільки висловлена без певної деталізації обставин чи можливого незаконного збагачення і як наслідок наявності у позивача вказаної суми коштів чи незаконного проживання позивача у іншій державі.
При цьому, клопотання про призначення судової лігвістичної експертизи мовлення або самостійно проведеної експертизи, де було б вказано про стверджувальність спірних висловлювань та, що така інформація носить негативний характер саме щодо позивача, суду надано не було.
Як вбачається з змісту позовних вимог, спірна інформація в дещо зміненій формі була розповсюджена в мережі Інтернет із посиланням на різні джерела протягом 2016-2019 років щодо проживання позивача в Майямі, придбання ним вілл та існування у володінні позивача багатомільярдних коштів. Відтак, вказані висловлювання мали місце у відкритому доступі і доступні для широкого кола осіб, в тому числі і для відповідачів, а тому набули статусу загальновідомої інформації і якщо і були зазначені, то як інформація з чужих слів (відкрита інформація з мережі Інтернет), а не вперше висловлена як видумана саме відповідачем.
Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі).
Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому, зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів.
Разом з тим, таких тверджень спірна інформація не містить.
Твердження апелянта про те, що поширені висловлювання створюють у громадськості негативну думку щодо нього, підривають його авторитет, є безпідставними, оскільки спірна інформація не може тлумачитися як така, що містить фактичні дані, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб'єктивними переконаннями. Підстави вважати, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість позивачем не доведена, а відтак і підстави для задоволення позову відсутні.
Висновки суду першої інстанції узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 761/8035/16-ц, від 11 лютого 2019 року у справі № 725/5585/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 569/5269/16-ц та від 01 липня 2021 року у справі № 761/16733/19.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що на підтвердження факту оприлюднення та поширення спірної інформації, представником позивача суду надано компакт-диск, на якому мітиться запис програми від ІНФОРМАЦІЯ_1 ток-шоу «LIVE ШОУ», із логотипом телеканалу «112-Україна» (а.с. 43).
Вказана інформація була скопійована із інтернет-сайту «ЮТУБ» за відповідним посиланням, що не заперечував у судовому засіданні представник позивача.
При дослідженні Шевченківським районним судом міста Києва інформації на диску встановлено запис програми із висловлюваннями спірної інформації невідомою особою із згадуванням прізвища « ОСОБА_1 » в контексті обговорення політичної та економічної ситуації в країні.
Частиною 4 ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено, що усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 100 ЦПК України визначено що, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Таким чином, єдиним допустимим доказом, що може достовірно підтвердити зміст трансльованих телерадіоорганізацією передач є виключно здійснений цією телерадіоорганізацією офіційний запис ефіру за відповідний період.
Зважаючи на не надання позивачем таких електронних доказів розповсюдження спірної інформації, колегія суддів не приймає до уваги вказаний запис на компакт-диску за відсутністю належним чином отриманих оригіналів таких записів.
Також, позивачем не було надано суду першої інстанції отриману у встановленому порядку копію запису програми із спірним сюжетом (інформацією), та не було доведено обставини звернення позивача до відповідачів чи отримання останнім скарг по змісту сюжету у 14-ти денний строк з часу виходу програми в ефір.
Разом з тим, за умовами ч. 3 ст. 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» заява з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради.
Порядок подачі заяви на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) визначається статтею 64 цього Закону (ч. 2 ст. 65 вказаного Закону).
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Щодо факту поширення інформації, то під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Між тим, в порушення вимог законодавства, оригіналу електронних доказів у вигляді запису спірних сюжетів позивачем суду надано не було.
В той же час, за відсутності офіційного запису ефіру ток-шоу «LIVE ШОУ» телеканалу «112-Україна» за ІНФОРМАЦІЯ_1 неможливо достовірно встановити змісту спірних сюжетів, оскільки повна автентичність змісту на Інтернет ресурсі не підтверджена та доказів належності вказаного ресурсу саме ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» не доведено.
Представник ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» заперечував наявність у телеканалу власного інтернет ресурсу як текстового, так і мовного із виходом в «ЮТУБ», а зворотнього позивачем не доведено.
Зазначені обставини вказують на не доведення позивачем факту поширення саме відповідачами спірної інформації про позивача взагалі, а саме - неправдивої інформації за викладених у позовній заяві обставин.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок Шевченківського районного суду міста Києва про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог є правильним та таким, що ґрунтується на вимогах закону.
Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки Шевченківського районного суду міста Києва та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
За таких обставин, при вирішенні вказаної цивільної справи, Шевченківським районним судом міста Києва правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2021 року без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лимар Юрій Володимирович, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар