04 січня 2022 року
м. Київ
справа № 240/1254/21
адміністративне провадження № К/9901/45957/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №240/1254/21 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправними та скасування постанови і припису,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу №216633 від 04.01.2021;
- визнати протиправним та скасувати припис Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №0072709 від 04.01.2021.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №240/1254/21, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №240/1254/21 повернуто особі, яка її подала.
15 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №240/1254/21.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі суд першої інстанції, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, стверджуючи, що судами попередніх інстанцій при вирішенні цього спору було застосовано норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 30 січня 2020 року у справі №482/9/17, від 12 червня 2019 року в справі № 813/3415/18, від 30 січня 2020 року в справі №308/12552/16-а, від 14 листопада 2019 № 815/1570/16, від 30 вересня 2019 року в справі № 486/92/17, від 19 вересня 2019 року в справі № 486/92/17, від 28 березня 2018 в справі № 742/3757/16-а, від 06 березня 2018 в справі № 380/499/17.
Крім того, скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статтю 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», в частині відповідальності перевізника подільного/сипучого вантажу з перевищенням нормативно-габаритних параметрів без наявності відповідного дозволу. При цьому, скаржник зауважує, що станом на час вирішення цього спору відсутнє нормативне врегулювання проблеми відповідальності за перевищення вагомих обмежень подільних вантажів, а також відсутня позиція Верховного Суду з приводу цього питання. Водночас позиції судів першої та апеляційної інстанцій суттєво різняться висновками у вказаній категорії справ.
Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі, що була розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Необхідність відкриття касаційного провадження у справі що розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, скаржник обґрунтовує тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для певної категорії осіб.
Водночас Судом установлено, що твердження скаржника про значний суспільний інтерес цієї справи та її виняткове значення для певної категорії осіб - суб'єктів господарювання (перевізників), діяльність яких напряму пов'язана з перевезенням подільних вантажів сипучого характеру з ознаками перевантаження, не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи. Наведені скаржником в касаційній скарзі обставини є загальними та притаманні кожній аналогічній справі, а тому в контексті обставин справи не дають підстав для висновку, що безпосередньо ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Щодо посилання скаржника на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правовзастосовчої практики, в раніше не досліджуваному проблемному питанні, а саме: «Чи можуть бути застосовані до перевізника подільного вантажу сипучого характеру штрафні санкції, передбачені статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», Суд зазначає, що відповідно до вимог підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 328 КАС України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.
При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого, підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Водночас скаржник не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б підпадати під дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. До того ж зазначені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, і в цілому до заперечення результату розгляду справи судом. Однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, не вказав випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
З урахуванням викладеного клопотання скаржника про поновлення строку на подання касаційної скарги Судом не вирішується.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 257, 328, 333, 359 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №240/1254/21.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: В.М. Соколов
С.А. Уханенко