ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 18/227-46/6407.06.10
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Папірус Гурт”
До Дочірнього підприємства “Мульті-Презент”
Простягнення 183 199,14 грн.
Суддя Омельченко Л.В.
Представники:
Від позивача Гнип О.З. -представник за довіреністю від 11.01.2010 р. № 1
Від відповідачаМазур О.В. -представник за довіреністю від 08.04.2009 р. № 83
07.06.2010 р. у судовому засіданні за згодою представників сторін судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У травні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Папірус Гурт” звернулося до суду з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства “Мульті-Презент”141 744,75 грн. боргу з оплати вартості поставленого товару за договором поставки від 16.05.2007 р. № 639/221/з, 29 669,13 грн. пені, 19 537,25 грн. інфляційної складової боргу, 3 763,39 грн. 3 % річних та 14 834,58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.
Заявою від 24.06.2009 р. № 183 позивач уточнив заявлені вимоги в частині основного боргу, заявляючи їх до стягнення в розмірі 115 749,94 грн. через перерахування відповідачем 25 994,81 грн. в процесі розгляду справи.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2009 р. у справі № 18/227 було частково задоволено уточнені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Папірус Гурт”, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 115 749,94 грн. боргу, 29 669,13 грн. пені, 19 537,25 грн. інфляційних втрат, 3 736,39 грн. 3 % річних, 1 946,88 грн. державного мита та 290,38 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі в частині вимог про стягнення 25 994,84 грн. боргу було припинено відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у решті вимог про стягнення 14 834,58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 03.02.2010 р. рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2009 р. у справі № 18/227 скасовано через його прийняття з порушенням норм процесуального права та передано справу на новий розгляд.
За резолюцією голови Господарського суду міста Києва Саранюка В.І. справу № 18/227 передано на новий розгляд судді Омельченку Л.В.
Ухвалою від 22.02.2010 р. справу № 18/227 було прийнято до розгляду суддею Омельченком Л.В., присвоєно їй № 18/227-46/64 та призначено до розгляду на 15.03.2010 р.
Ухвалами від 15.03.2010 р., 12.04.2010 р. та 21.05.2010 р. розгляд справи № 18/227-46/64 відкладався.
17.05.2010 р. у судовому засіданні оголювалася перерва до 21.05.2010 р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
В ході судового розгляду спору позивачем було надано суду уточнений розрахунок ціни позову від 10.03.2010 р., згідно з яким заявленими до стягнення є 115 749,94 грн. боргу, 14 951,42 грн. пені, 5 961,93 грн. 3 % річних. 24 085,46 грн. інфляційних втрат, 22 450,39 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого заявлені вимоги заперечує, посилаючись на ненастання строку оплати прийнятої від позивача продукції, який згідно з п. 2.5 договору настає після реалізації продукції кінцевому споживачеві, факт якої позивач не довів.
Відповідач неодноразово клопотав перед судом про відкладення розгляду справи, зокрема, з мотивів необхідності проведення інвентаризації залишків приданого у позивача товару. Позивач, у свою чергу, клопотав перед судом про проведення дослідження доказів по справі, а саме: залишків нереалізованого відповідачем товару кінцевим споживачам для встановлення або ж спростування самого факту реалізації.
Ухвалою від 21.05.2010 р. судом 03.06.2010 р. було призначено проведення огляду речових доказів у місці їх знаходження -приміщенні складу Дочірнього підприємства “Мульті-Презент”, що був вказаний як його центральний (головний) склад у накладних за договором від 16.05.2007 р. № 639/221/з.
01.06.2010 р. відповідач надіслав до суду телеграму, в якій посилався на неможливість зібрання всіх придбаних у позивача, але не реалізованих товарів, на своєму складі та посилався на те, що докази того, що товари не реалізовані кінцевому споживачеві він вже надав суду (інвентарні описи).
У судовому засіданні, призначеному на 07.06.2010 р., представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
16.05.2007 р. Дочірнє підприємство “Мульті-Презент” в якості отримувача та Товариство з обмеженою відповідальністю “Папірус Гурт” в якості постачальника уклали договір № 639/221/з, за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити та передати у власність відповідача (отримувача) невиробничі товари, а відповідач (отримувач) -зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього визначену даним договором ціну.
Найменування (асортимент), кількість і ціна товару визначаються на основі погоджених сторонами письмових замовлень, які є невід'ємною частиною договору та погодження яких може відбуватися шляхом обміну листами (п. 1.2).
Відповідно до п. 2.1 договору ціна товару і загальна вартість його партії встановлюється в додатках до договору та визначається в національній грошовій одиниці України.
Згідно з п. 2.4 та 2.5 вказаної угоди оплата за переданий отримувачу товар здійснюється за фактично проданий товар кінцевому споживачеві за кожні 30 календарних дні в безготівковому порядку.
За умовами п. 3.2 договору право власності на товар переходить від постачальника до отримувача в момент передачі товару, під яким сторони погодилися розуміти фізичну передачу товару співробітниками постачальника уповноваженим особам отримувача.
Ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження товару переходить від продавця до отримувача в момент переходу права власності на товар.
Відповідно до п. 9.1 договір вступає в силу з дня його підписання та укладений на невизначений строк.
Додатковою угодою № 1 до договору сторонами було встановлено порядок визначення вимог до асортименту товару, умов його поставки, приймання, а також повернення.
Додатковою угодою № 2 сторонами погоджено порядок надання відповідачем та прийняття й оплати позивачем послуг з допродажної підготовки товару.
Згідно з п. 3.6 договору доставка товару здійснюється автомобільним транспортом постачальника та за його рахунок на склад (в магазин) покупця (отримувача).
Аналіз умов договору дає право стверджувати, що укладений правочин в межах відносин сторін являє собою змішаний договір, що вміщує елементи договору поставки та договору про надання послуг (додаткова угода № 2).
За твердженнями позивача відповідач порушив договірні зобов'язання, оскільки не оплатив прийнятий у власність товар вартістю 141 744,75 грн., але визнав розмір своєї заборгованості, підписавши акт звірки розрахунків. У зв'язку з наведеним, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав. Обґрунтовуючи підстави позову позивач зазначає, що відповідач ухилився від повернення товару, що передбачено умовами договору в разі, якщо товар не продано, фактично підтвердивши настання строків та умов його оплати.
Відповідач факт поставки позивачем та прийняття від нього у власність товару за договором не заперечив та визнав, що станом на момент звернення позивача до суду неоплаченим залишався товар вартістю 141 744,75 грн., але, на думку відповідача, строк оплати за договором не настав, адже товар кінцевим споживачам не реалізований.
Таким чином, спір між сторонами виник в межах укладеного договору в частині, що регулюється положеннями про договір поставки.
Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено судом з матеріалів справи, у період з травня 2007 року по червень 2008 року позивач передав, а відповідач прийняв у власність непродовольчі товари (канцелярські вироби) загальною вартістю 202 243,16 грн. Прийняті товари відповідач оплатив частково в сумі 56 111,13 грн. та на суму 4 387,28 грн. надав позивачеві послуги згідно з додатком № 2 до договору.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що спірними є поставки на суму 141 744,75 грн., що відбувалися у серпні 2007 -лютому 2008 року, травні та червні 2008 року (копії видаткових накладних в матеріалах справи).
Заявою від 24.06.2009 р. № 183 позивач зменшив суму заявленого до стягнення з відповідача основного боргу до 115 749,94 грн. через повернення останнім товару вартістю 25 994,81 грн.
Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ч. 1-2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Як вище вказувалося, оплата переданого відповідачеві товару має ним здійснюватися через 30 календарних днів після його реалізації кінцевому споживачеві.
Тобто, для визначення строків, а також умов, наявність яких необхідна для проведення відповідачем оплати отриманих від позивача товарів, потрібно встановити факт реалізації відповідачем спірних товарів позивачеві. При цьому, зважаючи на умови договору та його правову природу, до уваги має братися положення про підстави повернення товару від отримувача до постачальника.
У розділі 5 додаткової угоди № 1 до договору сторони погодили, що поверненню підлягають товари, що мають брак або товари, що не були реалізовані протягом 3-х місяців від моменту поставки (такий товар також може бути замінено на інший), товар, поставлений без погодження з відділом закупівель, товар з простроченим терміном придатності. Після повідомлення про наявність товару для повернення, постачальник зобов'язаний протягом п'яти робочих днів своїми коштами та за власний рахунок забезпечити приймання і вивіз всього товару, що підготовлений до повернення. Повернення непроданого товару відбувається по можливості зі збереженням первинної упаковки. В разі втрати товару або ж погіршення його якості і товарного вигляду в процесі реалізації, покупець (отримувач) зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки, що документально підтверджені державними органами експертизи.
Відповідач стверджує, що отриманий у позивача товар реалізований кінцевому споживачеві лише частково, а його решта вартістю 103 222,49 грн. знаходиться в магазинах та на складі, про що надав наказ про інвентаризацію, інвентарні описи, звіт про залишки товару.
Разом з тим, відповідач не надав суду адресованих позивачеві повідомлень про наявність товару, що не реалізований впродовж 3-х місяців, листів, заяв тощо.
Для дослідження та фактичного встановлення фізичної наявності непроданого і неповернутого впродовж трьох місяців товару судом було призначено на 03.06.2010 р. огляд доказів у місці їх знаходження -на складі відповідача, куди згідно зі спірними видатковими накладним поставлявся товар.
01.06.2010 р. відповідач надіслав до суду телеграму, в якій повідомлялося про неодержання підприємством ухвали про призначення дослідження доказів, у зв'язку з чим керівництво відповідача було позбавлено можливості видати накази про вилучення товарів з торгівлі та зібрання їх на центральному складі. Крім того, у надісланій телеграмі відповідач звертає увагу суду, що предметом спору у справі не є вимога про повернення товару, докази наявності якого вже було надано.
Розглянувши подану телеграму, суд вважає викладені у ній пояснення відповідача такими, що направленні на затягування розгляду справи зважаючи на те, що саме відповідач клопотав перед судом про надання йому часу для проведення інвентаризації наявних залишків непроданого спірного товару, у зв'язку з чим суд неодноразово відкладав розгляд справи, але при цьому заздалегідь повідомив про фактичну неможливість дослідження доказів судом за відсутності дійсно об'єктивних причин.
У призначений судом час та визначене місце відповідач не з'явився, що унеможливило огляд доказів у місці їх знаходження. У судове засідання, призначене на 07.06.2010 р., з'явившись до суду, відповідач також не надав для огляду докази (залишки товару).
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відсутність обставин, на які відповідач посилається заперечуючи заявлені до нього вимоги.
Крім того, суд враховує, що за умовами договору право власності на отриманий від позивача товар перейшло до відповідача в момент його фізичної передачі, а також зважає на те, що укладений сторонами договір не відноситься до договору комісії, а містить елементи саме договору поставки, а тому вважає, що відповідач мав провести оплату прийнятого від позивача товару, що не був повернутий через три місяці від дати його поставки.
Зважаючи на встановлені судом фактичні обставини справи, наведені вище умови договору сторін та положення чинного законодавства, позовні вимоги про стягнення з відповідача 115 749,94 грн. боргу видаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу позивач також просить стягнути з відповідача 14 951,42 грн. пені, 24 085,46 грн. інфляційної складової боргу, 5 961,93 грн. 3 % річних та 22 450,39 грн. процентів за користування чужими грошовими кошами.
У ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України вказується, що відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Договір сторін не містить положень щодо можливості нарахування постачальником та обов'язку сплати отримувачем товару (покупцем) процентів за користування чужими грошовими коштами.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 22 45039 грн. є безпідставним та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому слід зауважити, що позивач одночасно просить притягнути відповідача до відповідальності за порушення грошового зобов'язання також і за ст. 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з п. 5.2 договору зобов'язання, що витікають з дії даного договору, забезпечуються неустойкою у вигляді пені в подвійному розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи наведені положення законодавства та умови п. 5.2 договору сторін, позовні вимоги в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційної складової боргу є такими, що заявлені правомірно та підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача, що перевірений та приймається судом як належний. При цьому, суд враховує, що нарахування вказаних сум позивач проводив через три місяці від строків поставки товару та на суму боргу по накладним, зменшену на вартість повернутого товару, тобто за менший проміжок прострочення та на меншу суму боргу, що коливалася. Таким чином, поданий розрахунок не порушує прав та інтересів відповідача та не виходить за межі вимог законодавства.
Зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а судові витрати пропорційному покладенню на сторін.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Мульті-Презент” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 11, ідентифікаційний код 34414867) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Папірус Гурт” (03148, м. Київ, вул. Г. Юри, 9, к. 414, ідентифікаційний код 34834388) 115 749 (сто п'ятнадцять тисяч сімсот сорок дев'ять) грн. 94 коп. боргу, 14 951 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят одну) грн. 42 коп. пені, 24 085 (двадцять чотири тисячі вісімдесят п'ять) грн 46 коп. інфляційної складової боргу, 5 961 (п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят одну) грн. 93 коп. 3 % річних, 1 607 (одну тисячу сім) грн 48 коп. державного мита та 274 (двісті сімдесят чотири) грн. 20 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя Л.В. Омельченко
Дата підписання: 02.07.2010 р.