ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 50/30505.07.10
За позовом державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
до закритого акціонерного товариства "Лігобуд"
про стягнення 3288,31 грн.
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники:
Від позивача Бегейович Р. В. (дов. від 16.11.2009)
Від відповідача не з'явився
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 3 288, 31 грн. за недопоставлений товар на підставі протоколу засідання комісії з вибору постачальника бетону № 02.2-4-34-222 від 29.09.2009.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.05.2010 порушено провадження у справі №50/305 та призначено до розгляду на 04.06.2010.
Представник відповідача в судове засідання 04.06.2010 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
В судове засідання прибув представник позивача, надав пояснення по справі та подав службову записку головного бухгалтера ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", з якої вбачається, що 01.06.2010 позивач отримав від відповідача передплачені кошти в сумі 3 288,31 грн., тобто повністю погасив суму заборгованості.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про необхідність витребування додаткових доказів, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 30.06.2010.
В судове засідання 30.06.2010 прибув представник позивача, надав пояснення по справі та доповнення до позовної заяви в яких просить додатково стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 1 920,25 грн. Суд прийняв до уваги дані пояснення.
Представник відповідача в судове засідання вдруге не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.97р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.
Керуючись ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.
В судовому засіданні 30.06.2010 було оголошено перерву на 05.07.2010 для підготовки та оголошення повного тексту рішення по справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -
На підставі заявки служби матеріально-технічного постачання підприємства № 77-13-71 від 14.09.2009 та техніко-економічного обґрунтування № 77-11-95 від 14.09:2009 для виконання робіт по відновленню мощення, бетонування бордюрів на майданчиках, Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»(далі позивач) було вирішено придбати бетон М 200.
29.09.2009 Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»на підставі протоколу засідання комісії з вибору постачальника № 02.2-4-34-222 (далі - протокол) було вирішено придбати у закритого акціонерного товариства «Лігобуд»(далі - відповідач) бетон П1В 15/М-200) в кількості 9 м2 на суму 4932,47 грн.
Тобто, безпосередні правовідносини між позивачем та відповідачем встановилися шляхом укладання сторонами відповідного протоколу у письмовій формі.
Згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури від 14.09.2009 № 116 позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 4932,47 грн. за поставку бетону, що підтверджується платіжним дорученням від 01.10.2009 № 2757 (копія в матеріалах справи).
Відповідно до протоколу оплата за поставку бетону здійснюється шляхом 100% передплати і поставка здійснюється протягом 5 робочих днів після передплати.
Однак судом встановлено, що бетон був поставлений позивачу у вересні місяці 2009 року на суму 1 644,16 грн., що підтверджується актом звіряння розрахунків станом на 30.11.2009 (копія в матеріалах справи).
Таким чином, позивач недоотримав, а відповідач недопоставив бетон на загальну суму 3 288,31 грн.
Листом від 27.11.2009 № 14.2-37-71, який відповідач отримав 30.11.2009, позивач пред'явив вимогу відповідачу здійснити допоставку товару або сплатити кошти в сумі 3 288,31 грн. протягом 7 (семи) днів. Однак, з пояснень представника позивача і з матеріалів справи слідує, що обґрунтованої відповіді на цей лист відповідач не надав, а заборгованість не сплатив.
Станом на день подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становила 3 288, 31 грн.
Однак після звернення позивача з даним позовом до суду відповідач погасив основну заборгованість в розмірі 3 288,31 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно з п. 1.1. ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Оскільки відповідач основну заборгованість погасив, то предмет позову в частині стягнення з відповідача основного боргу відсутній і суд вважає за доцільне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 3 288,31 грн. При цьому суд враховує, що дане припинення провадження у справі не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов”язків є, зокрема, договори та інші правочини.
В ст. 328 ЦК України сказано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи(потерпілого) без достатньої правової підстави(безпідставно набуте майно), зобов”язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов”язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Відповідач користувався коштами позивача безпідставно, оскільки взятих на себе зобов'язань щодо поставки бетону у повному обсязі не виконав, отже позивач має право вимагати від відповідача сплати штрафних санкцій за користування чужими грошовими коштами.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Згідно розрахунку позивача, інфляційні збитки становлять 217,02 грн., однак суд не вважає даний розрахунок таким, що здійснений відповідно до чинного в України законодавства, у зв'язку з чим судом самостійно здійснено розрахунок інфляційних збитків позивача:
Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції
07.12.2009 - 26.04.20103288.311.053174.283462.59
Таким чином, інфляційні збитки позивача становлять: 174,28 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3-х відсотків річних в розмірі 38,11 грн., то суд вважає дану вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 174,28 грн. інфляційних витрат та 38,11 грн. - три проценти річних від простроченої суми за увесь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.
Крім того позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 230,18грн. (7% від суми договору) та пеню в сумі 463,65 грн.(0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення).
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно з ч.2 ст. 231 ГКУ за порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законом чи договором, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, суд вважає, що на підставі положень ч.2 ст. 231 ГКУ позивач має право вимагати стягнення з відповідача пені в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягнути штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача-3 штраф у розмірі 230,18 грн. та пеня в сумі 463,65 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 306,01 грн.
Згідно ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 2 статті 231 ГКУ саме і встановлено «інший розмір відсотків»в розумінні ч. 6 ст. 231 ГКУ, тому у позивача відсутні правові підстави вимагати повторного стягнення пені за той же період в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Частина 2 статті 231 ГКУ в даному випадку є спеціальною нормою, що передбачає відповідальність за порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки. Частина 6 статті 231 ГКУ є в свою чергу загальною нормою, що передбачає загальну відповідальність за порушення господарського зобов'язання.
Зважаючи на викладене суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 306,01 грн.
Крім того, суд відмовляє позивачу у задоволенні його вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 657,66 грн.(20% від суми заборгованості), оскільки вимагаючи стягнення даної суми позивач посилається на норму ГПК(ст. 231), якою передбачається стягнення санкцій за неякісні(некомплектні) товари(роботи, послуги). Позивач не надав суду доказів того, що відповідач поставляв йому неякісний товар, більш того, предметом позову являється стягнення суми попередньої оплати, спір щодо якості товару не йде. Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 657,66 грн. є безпідставними.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Згідно частини другої п.5 Інформаційного листа 01-8/453 від 26.06.1995р. “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів” якщо відповідач сплатив борг після звернення кредитора з позовом, витрати пов'язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
1. Припинити провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 3 288,31 грн.
2. В іншій частині позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з закритого акціонерного товариства "Лігобуд"(юридична адреса: 01001, м. Київ, б-р Перова, 13/2; фактична адреса: 01001, м. Київ, вул. Воздвиженська, 60, код ЄДРПОУ 26273532) на користь державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08307, Київська обл., м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт Бориспіль, код ЄДРПОУ 20572069) три відсотки річних в розмірі 38 (тридцять вісім) грн. 11 коп., пеню в розмірі 463(чотириста шістдесят три) грн. 65 коп., штраф в розмірі 230(двісті тридцять) грн. 18 коп., 174 (сто сімдесят чотири) грн. 28 коп. - інфляційної складової боргу, державне мито в сумі 102 (сто дві) грн. 78 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.
4. В іншій частині позову -відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.
7. Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя Головатюк Л.Д.