4-с/754/159/21
Справа № 2-1899/12
Іменем України
23 грудня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого - судді Галась І.А.,
при секретарі - Дуб С.
за участі - заявника - ОСОБА_1
представника заявника - Адвоката Проскуріна В.Г.
розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 на рішення, дії державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Хаус»,
Заявник звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з вищевказаною скаргою, якій просила: визнати протиправними та скасувати всі постанови державних виконавців Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), винесені у рамках виконавчого провадження №49882894 від 18 лютого 2016 року.
Скаржник обґрунтовуючи свої вимоги зазначила, що 20 березня 2012 року Деснянським районним судом було винесено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра»» заборгованість за кредитним договором «Автокредит» №205/14/99/2007-840 від 22.11.2007 року у розмірі 94 217,83 грн. та судовий збір. Відповідно до додаткової угоди до кредитного договору «Автокредит» №205/П/99/2007-840 від 22.11.2007 року транспортний засіб ВАЗ 11183, р.н. НОМЕР_1 є заставним майном до зазначеного кредитного договору. 11 травня 2013 року даний транспортний засіб було затримано, про що складено відповідний протокол. Затримання транспортного засобу працівниками міліції було здійснено на підставі постанови Деснянського РУЮ у виконавчому провадженні №36915915. Приблизно у той саме час, скаржником було сплачено виконавчій збір та державний виконавець сказав, що виконавче провадження закрито. Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 18.02.2016 року повторно відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого лист № 2-1899 виданого 05.06.2012 року. Іншими постановами державних виконавців у період з 2016 року по 2021 рік було накладено арешт на майно боржника, оголошено розшук майна, накладено арешт на кошти ОСОБА_1 . Таким чином, незрозумілими є підстави відкриття виконавчого провадження №49882894 18 лютого 2016 року, оскільки за даним виконавчим документом вже було відкрито виконавче провадження №36915915 ще у 2012 році. У разі затримання транспортного засобу працівниками міліції у 2013 році, незрозуміло чому транспортний засіб не було реалізовано на торгах, оскільки сума стягнення залишилась незмінною.
В судовому засіданні представник скаржника вимоги скарги підтримав в повному обсязі.
Представник Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) до судового розгляду не з'явився. На виконання вимог ухвали суду надано копію виконавчого провадження № 49882894.
У відповідності до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами першою й другою статті 450 ЦПК України передбачено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржується. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.
Суд, вислухавши пояснення скаржника, державного виконавця, представника боржника, розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги скаржника, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до матеріалів виконавчого провадження № 49882894 та наданої скаржнику письмової відповіді від 16 серпня 2021 року Деснянським районного відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) зазначено наступне.
У відділі на виконанні перебував виконавчий лист № 2-1899 від 05.06.2012 Деснянського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "НАДРА" заборгованість у розмірі 94217,83 грн. та судові витрати у розмірі 942,18 грн..
Керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.02.2016, копії якої направлено сторонам ВП № (49882894). Заява про відкриття виконавчого провадження була подана представником ПАТ КБ «Надра» 20.01.2016 року.
16 березня 2016 року керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
16 березня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про розшук транспортного засобу, а саме: автомобіль марки ВАЗ 11183, синього кольору д.н.з. НОМЕР_2 .
16 жовтня 2019 року державним виконавцем керуючись ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт коштів боржника та скріплено ЕЦП.
15 листопада 2019 року керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
07 червня 2020 року до відділу надійшла ухвала Деснянського районного суду м. Києва по справі № 2- 1899/12 від 22.09.2020 про заміну сторони виконавчого провадження.
15 червня 2021 року державним виконавцем керуючись ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт коштів боржника та скріплено ЕЦП.Згідно відповіді ПФУ про осіб - боржників, які отримують пенсії - інформацію не знайдено. Згідно відповіді ПФУ про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно- правовими договорами, про останнє місце роботи - інформацію не знайдено. Згідно відповіді ДФС України про наявні рахунки у боржників - юридичних осіб та/або фізичних осіб - підприємців, а також рахунки, відкриті боржником - юридичною особою через свої відокремлені підрозділ - юридичну особу або фізичну особу - підприємця знято з обліку у контролюючих органах.
Згідно матеріалів виконавчого провадження транспортний засіб не розшукано більше року починаючи з 16.03.2016 року.
29.06.2021 року державним виконавцем керуючись п. 2 ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження" винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувану.
Також, відповідно до листа начальник Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) зазначив, що матеріали виконавчого провадження № 49882894 не містять протоколу огляду та затримання транспортного засобу від 11.05.2013 року.
Відповідно до наданих суду письмових пояснень Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) № 29995-С/С від 01.10.2021 року виконання ухвали суду в частині надання копії матеріалів виконавчого провадження № 36915915 неможливо у зв'язку з їх знищенням.
Дане посилання не спростовує факт огляну та затримання автомобіля ВАЗ 11183, р.н. НОМЕР_1 .
Отже, суд вважає доведеним факт вчинення виконавчої дії в межах виконавчого провадження ВП№ 36915915, а саме огляду та вилучення транспортного засобу ВАЗ 11183, р.н. НОМЕР_1 , яка була оформлена у вигляді відповідного протоколу від 11 травня 2013 року.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» регламентує, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно, і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до приписів статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувана про примусове виконання рішення; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: визнання судом відмови стягувана від примусового виконання судового рішення; затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувана чи боржника; прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувана від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувану, або знищення речі, що має бути передана стягувану в натурі або оплатно вилучена; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України; якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувана - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотеко держателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням; списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; списання згідно з пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" сум недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа.
Згідно зі статтею 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін ("Горнсбі проти Греції" (Hornsby V. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці без неналежних затримок (у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01). На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці ("Чіжов проти України" п. 40).
Крім того, у рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
За позицією Конституційного Суду України, висловленою у рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(ІІ)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України (абзац 15 п. З мотивувальної частини рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст. 55 Конституції України права кожного на судовий захист.
Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст. 129-1, ч. 2 якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Враховуючи викладене вище, зважаючи на те, що на час звернення до суду з даною скаргою виконавче провадження було закінчено - виконавчий лист повернутий стягувачу, суд не вбачає підстав для задоволення скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 260,447,450,451 ЦПК України, суд -
Скаргу ОСОБА_1 на рішення, дії державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ)залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали виготовлено 30 грудня 2021 року.
Суддя: