08.06.10 р. Справа № 37/47а
м. Донецьк, вул. Артема, 157 к. 223
Суддя господарського суду Донецької області Гончаров С.А.
при секретарі судового засідання Говор О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовною заявою Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління”, м. Маріуполь
до відповідача: Державної податкової інспекції у м. Маріуполі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 000001234/0
Позивач, Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління, звернувся до господарського суду Донецької області 26 січня 2007 року з позовною заявою № 1-10/190 від 25 січня 2007 року до Державної податкової інспекції в м. Маріуполі про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення № 000001234/0 від 23 січня 2007 року, податкового повідомлення-рішення № 0000031700/0 від 23 січня 2007 року, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000042335 від 23 січня 2007 року, акту перевірки від 15 січня 2007 року за № 3/23-4/05393725.
27.03.2007 року судом відкрито провадження в адміністративній справі № 37/47а.
Ухвалою суду по справі № 37/47а від 02.03.2010 року здійснено процесуальну заміну позивача у справі, Маріупольського трамвайно-тролейбусного управління, на його правонаступника - Комунальне підприємство „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління”.
Ухвалою по справі № 37/47а від 18.03.2010р. роз'єднані у самостійне провадження позовні вимоги Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління” до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 000001234/0, яким визначено податкове зобов'язання позивача з податку на прибуток в розмірі 54818 грн.; позовні вимоги Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління” до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 0000031700/0, яким визначено податкове зобов'язання позивача з податку з доходів найманих працівників в розмірі 9585,99 грн.; та позовні вимоги Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління” до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення 23.01.2007 року № 0000042335, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1020 грн. за порушення п. 5 ст. 3 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”.
Адміністративній справі за позовом Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління” до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 000001234/0, яким визначено податкове зобов'язання позивача з податку на прибуток в розмірі 54818 грн. присвоєно номер 37/47а.
В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 0000042335 позивач посилається на те, що наведене податкове повідомлення-рішення не відповідає нормам діючого законодавства з огляду на наступне.
Щодо встановлених перевіркою порушень п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, позивачем зазначено, що події, наведені в п.п. а), б) п.п. 12.1.5. п. 12.1. ст. 12 наведеного закону, не мали місце за період, що перевірявся, та, з огляду на таке, у позивача не було підстав для збільшення валових доходів; виходячи з вимог закону, факт наявності кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, не є самостійною підставою для віднесення її до складу валового доходу. Позивач стверджує, що податковим органом неправомірно не було застосовано п.п. 12.1.5. п. 12.1. ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та при перевірці не було повно та об'єктивно з'ясовано всі обставини, що мають значення для розгляду наведеного питання.
Позивач стверджує, що фахівцями відповідача не було відображено в акті перевірки той факт, що строк позовної давності за усіма наведеними в акті перевірки рахунками не минув, оскільки у даному випадку він переривався у зв'язку з відстрочкою виконання зобов'язань; податковим органом не було витребувано документи, які б підтверджували наведену обставину, та, з огляду на таке, відповідачем помилково зроблено висновки про порушення відповідачем п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4, п. 5.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.
Позивач стверджує також, що відповідачем помилково зроблені висновки про порушення позивачем п.п. 5.2.8. п.5.2. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки у даному випадку податковим органом не було застосовано закон, що підлягає застосуванню, а саме, абзац „а” п.п. 12.1.1. п. 12.1. ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, який надає право продавцю відображати валові витрати у податковому періоді одразу при поданні позову до суду, при цьому, якщо позов задоволено, проте оплата чи інші види компенсації від покупця не отримано, продавець не зобов'язаний знову збільшувати валові доходи; наведена стаття чітко передбачає право платника податку відносити до валових витрат суми дебіторської заборгованості без наступного коректування.
Відповідач проти позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 0000042335 заперечив, посилаючись на те, що заборгованість за товари, відвантажені згідно договорів купівлі-продажу, отримують статус безповоротної фінансової допомоги в податковому періоді, на який припадає закінчення строку позовної давності, та підпадає під дію п.п. 4.1.6. п.4.1. ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Оскільки позивачем було отримано товари та не сплачено за них, відповідач вважає, що відповідач безпідставно не включив до складу валового доходу суму кредиторської заборгованості у сумі 26489 грн.
Відповідачем зазначено, що, оскільки позивачем не здійснена компенсація вартості наданих ним товарів, підстав до віднесення вартості цих товарів до валових витрат не має, оскільки їх вартість не відповідає визначенню валових витрат, наведеному у п. 5.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, та, таким чином, позивачем завищено суми валових витрат у розмірі 26489,00 грн.
Відповідач стверджує, що заходи щодо стягнення заборгованості, необхідність якої вказана у п.п.5.2.8.п.5.2 ст.5 „Про оподаткування прибутку підприємств” повинні прийматись до того, як заборгованість стане безнадійною; позивач задекларував суму у розмірі 133400,00 грн. простроченої дебіторської заборгованості по приватним підприємцям, яким було надано в оренду автобуси. Згідно рішень районних судів м. Маріуполя, господарського суду Донецької області по вищевказаним підприємцям було вирішено стягнути суми дебіторської заборгованості по орендній платі на користь позивача, проте, тільки по одному приватному підприємцю справа доведена до кінця, та до складу валових витрат правомірно віднесено суму дебіторської заборгованості у розмірі 4400,00 грн. Відповідачем зазначено, що можливість включення до валових витрат суми дебіторської заборгованості відносяться до сум безнадійної, а не сумнівної заборгованості. Оскільки позивачем не доведено в ході перевірки та при оскарженні результатів перевірки, що мали місце події зазначені у п.п.12.1.5.п.12.1 ст.12 „Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідач вважає, що треба дотримуватись вимог пп.5.2.8. п.5.2. ст.5 „Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якої не повинно бути включено до суми валових витрат суми дебіторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності.
Відповідачем зазначено також, що позивачем було завищено норми амортизації, що призвело до заниження прибутку підприємства, позивач виправив помилку, але штрафні санкції собі не нарахував, та, у зв'язку з завищенням норм амортизації було занижено прибуток підприємства і, як наслідок, зменшено податок на прибуток на суму 19411 грн.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши додатково надані документи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
З 04.12.2006 року по 29.12.2006 року відповідачем проведено планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 30.09.2006 року.
За наслідками перевірки відповідачем було складено акт № 3/23-4/05393725 від 15.01.2007 року (надалі - акт перевірки).
В ході перевірки встановлено та в акті перевірки зафіксовано, зокрема, порушення позивачем п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4, п. 5.1., п.п. 5.2.8. п. 5.2. ст. 5, п.п. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.
Так, перевіркою правильності визначення валового доходу встановлено заниження скоригованого валового доходу за період з 01.04.2005 року по 30.09.2006 року в сумі 26489 грн., у т.ч. за 1 кв. 2006р. - 13142 грн., за 2 кв. 2006р. - 12955 грн., за 3 кв. 2006р. - 392 грн.
Перевіркою встановлено, що на порушення п.п. 4.1.6. п.4.1. ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, позивачем не включено до складу валового доходу суму кредиторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності, у розмірі 26489 грн. за 3 квартали 2006 року.
З огляду на п.п. 1.22.1. п. 1.2., п. 1.25 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, в акті перевірки наведено, що заборгованість за товари, відвантажені згідно договорів купівлі-продажу, отримають статус безповоротної фінансової допомоги в податковому періоді, на який припадає закінчення строку позовної давності, та підпадає під дію п.п. 4.1.6. п.4.1. ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, яким передбачено, що валовий доход включає доходи з інших джерел, у т.ч. у вигляді безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів( робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.
Перевіркою правильності визначення валових витрат встановлено завищення загальної суми валових витрат за період з 01.04.2005 року по 30.09.2006 року, у розмірі 155542 грн., у т.ч. за 4 кв. 2005 року - 129053 грн., за 1 кв. 2006 року - 13142 грн., за 2 кв. 2006 року - 12955 грн., за 3 кв. 2006 року - 392 грн.
Перевіркою встановлено, що на порушення п.5.1. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” відповідачем не зменшено валові витрати на суму кредиторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності, у розмірі 26489 грн. з ПДВ (п.п. 5.3.3 п. 5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, за 3 квартали 2006р.
В акті перевірки зафіксовано, що, у зв'язку з тим, що позивачем не здійснена компенсація вартості наданих їм товарів (фактично не здійснив витрати), підстав до віднесення вартості цих товарів до валових витрат не має, тому що їх вартість не відповідає визначенню валових витрат, наведеному у п.5.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”
На підставі викладеного податковим органом зроблено висновки про завищення позивачем валових витрат у розмірі 26489 грн., у тому числі за 1 квартал 2006 р.- 13142 грн., за 2 квартал 2006р. - 12955 грн., за 3 квартал 2006р. - 392 грн.
Перевіркою встановлено також, що на порушення п.п.5.2.8. п. 5.2. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, позивачем неправомірно включено до складу валових витрат суму дебіторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності, у розмірі 129053 грн. за 4 квартал 2005р.
Так, позивачем в декларації з податку на прибуток підприємства за рік 2005 рік у рядку 05.3 „Врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості" задекларовано суму у розмірі 133400грн. простроченої дебіторської заборгованості по приватним підприємцям, яким було надано в оренду автобуси. Згідно рішень районних судів м. Маріуполя, господарського суду Донецької області по вищевказаним підприємцям було вирішено стягнути суми дебіторської заборгованості по орендній платі на користь позивача.
Згідно наданих до перевірки документів встановлено, що тільки по приватному підприємцю Полякову В.О. було правомірно віднесено до складу валових витрат суму дебіторської заборгованості у розмірі 4400 грн. (акт по неможливість стягнення, постанова про закінчення виконавчого провадження).
По всім іншим приватним підприємцям було винесено тільки вироки судів. Підприємством не було вичерпано всі правові засоби для захисту своїх прав, тобто основною ознакою того, що заборгованість стала безнадійною є відсутність правових (формальних) підстав для стягнення даної заборгованості.
На підставі викладеного податковим органом зроблено висновки про завищення позивачем валових витрат у розмірі 129053грн. (133453 - 4400), у т.ч. за 4 кв. 2005р.- 129053 грн., оскільки вищевказана заборгованість по приватним підприємцям не є безнадійною.
Перевіркою правильності визначення позивачем суми амортизаційних відрахувань встановлено завищення суми амортизації за 2 квартал 2005р. на суму 26055,20грн., за 3 квартал 2005р. на суму 25534,10грн., яка була позивачем самостійно зменшена в 4 кварталі 2005р. на суму 51589,30грн.
Так, перевіркою встановлено, що на порушення п.п. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” позивачем зайво нарахована амортизація на загальну суму 51589,30грн., в тому числі за 2 квартал 2005р. на суму 26055,20грн., за 3 квартал 2005р. на суму 25534,10грн., внаслідок завищення норми амортизаційних відрахувань по об'єктам 1-ої групи, яка була зменшена в 4 кварталі 2005р. на суму 51589,30грн.
Перевіркою встановлено, що підприємством застосовувались нові підвищені норми амортизації на суму проведеної реконструкції об'єктів основних фондів 1-ї групи, які знаходились на балансі позивача до 1 січня 2004р., а саме: реконструкція трамвайного шляху по вул. Азовстальській (інв.№200020Б) на суму 2698809,00грн. (збільшена вартість групи у січні 2005р); реконструкція трамвайного шляху по вул. Артема (інв.№200030А) на суму 775218,00грн. (збільшена вартість групи у січні 2005р.). Загальна вартість збільшення групи 1 становить 3474027,00грн.
Внаслідок викладеного податковим органом зроблено висновки про те, що позивачем зайво нарахована амортизація за 2 квартал 2005р. на суму 26055,20грн., за 3 квартал 2005р. на суму 25534,10грн.
На підставі акту перевірки та здійснених в ході перевірки висновків відповідачем були складені податкові повідомлення-рішення, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 000001234/0, яким згідно з п.п. „б” п.п. 4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, та згідно з пп. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, внаслідок порушення п.п. 5.2.8. п. 5.2. ст. 5, п.п. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 54818 грн., у тому числі за основним платежем - 32238 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22580 грн.
В ході судового засідання представниками податкового органу пояснено суду, що наведене податкове повідомлення-рішення прийняте та визначена ним сума основного платежу складається внаслідок порушень п.п. 5.2.8. п. 5.2. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, інші порушення не призвели до донарахувань податку та включення таких сум до спірного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п.п. 5.2.8. п. 5.2. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі, коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку. Для банків та інших небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 12 цього Закону.
У даному випадку, доказами вичерпання всіх зазначених у наведеній нормі заходів щодо стягнення боргів можуть бути виключно відповідні матеріали виконавчого провадження, зокрема, постанови державного виконавця про закриття або закінчення виконавчого провадження через неможливість стягнення, відсутність боржника, визнання його банкрутом, ліквідацію і т. ін.
В ході перевірки, а також в ході судового розгляду справи зазначені докази позивачем не надані, а тому висновки відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток є обґрунтованими.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідні суми віднесені ним до складу валови витрат на підставі пп. а) п. 12.1.1. ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” з огляду на наступне.
Відповідно до зазначеної норми, платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій, зокрема, платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.
У спірних правовідносинах, суми віднесені до валових витрат у 4 кварталі 2005р, а, як вбачається з матеріалів справи і підтверджено сторонами, звернення позивача до суду відбулося протягом 1996-2004 років.
Тобто, у суду відсутні підстави вважати, що позивач дотримувався при здійсненні свого оподаткування положень пп. а) п. 12.1.1. ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Інші підстави збільшення валових витрат та, як наслідок, зменшення оподатковуваного прибутку та податку на прибуток з матеріалами справи не доводяться.
Щодо застосування до позивача спірним податковим повідомленням-рішенням штафних санкцій в сумі 6461 грн., то суд вважає, що таке не відповідає вимогам діючого законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до п. 17.1.3. ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Відповідно до п. 1.2. ст. 1 цього ж закону податкове зобов'язання це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Тобто, під податковим зобов'язанням розуміється наявність у платника податків зобов'язання саме сплатити відповідну суму до бюджету, при цьому до інших законів України віднесена можливість врегулювання лише порядку та строків її сплати.
Таким чином, п. 17.1.3. ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлює обов'язкові умови застосування до платника податків санкцій, а саме, визначення контролюючим органом платнику податків податкових зобов'язань. Без такого визначення право на застосування штрафних санкцій, передбачених зазначеною нормою, у контролюючого органу відсутнє.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем сума податкового зобов'язання позивача, з якого розрахований штраф в сумі 6461 грн. не визначена, тобто його зобов'язання саме сплатити до бюджету відповідну суму подтку на прибуток відповідачем не визначена та враховуючи вищенаведене, суд вважає безпідставним застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених п. 17.1.3. ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Таким чином суд вважає вимоги позивача щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення такими, що підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254, пунктами 6,7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги Комунального підприємства „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління” до Державної податкової інспекції в м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007 року № 000001234/0 - задовольнити частково.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Маріуполі від 23.01.2007 року № 000001234/0 в частині визначення податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі) 6461 грн.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Присудити Комунальному підприємству „Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління” з Державного бюджету судовий збір у сумі 3,40 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя