Рішення від 23.12.2021 по справі 922/3614/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3614/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова

до 1. Харківської міської ради, м. Харків; 2. Приватного акціонерного товариства "Харківстальконструкція", м. Харків; 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ігуана Ресурс", м. Харків

про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору, повернення ділянки

за участю представників:

прокурора - Клейн Л.В. (посвідчення №057300 від 09.10.2020);

1-го відповідача - Шафоростова А.А. (довіреність № 08-21/83/2-21 від 05.01.2021 р.);

2-го відповідача - не з'явився

3-го відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

07.09.2021 р. до господарського суду Харківської області звернувся Керівник Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова з позовною заявою до Харківської міської ради; ПАТ "Харківстальконструкція" та ТОВ "Ігуана Ресурс", в якій просить суд: - Визнати незаконним та скасувати п. 9 Додатку 2 до рішення 32 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд" від 18.12.2019 р. № 1903/19;

- Визнати незаконним та скасувати п. 13 Додатку 3 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд" від 26.02.2020 р. № 2017/20;

- Визнати незаконним та скасувати п. 52 Додатку 4 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд" від 24.06.2020 р. № 2149/20;

- Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 08.12.2020 загальною площею 0,8478 га з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055, що розташована за адресою: вул. Велозаводська, 3 у м. Харкові, укладений між Харківською міською радою та ТОВ "Ігуана Ресурс";

- Зобов'язати ТОВ "Ігуана Ресурс" повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: вул. Велозаводська, 3 у м. Харкові площею 0,8478 га, кадастровий номер 6310138500:12:004:0055, Харківській міській раді.

Також просить покласти на Відповідачів судові витрати.

Ухвалою суду від 09.09.2021 р. відкрито провадження у справі та ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 23.09.2021 р. о 10:45. Ухвалою суду від 23.09.2021 р. повідомлено про наступне підготовче засідання на 12.10.2021 р. о 11:00. Ухвалою суду від 12.10.2021 р. повідомлено про наступне підготовче засідання на 26.10.2021 р. о 11:00. Ухвалою суду від 26.10.2021 р. продовжено строк проведення підготовчого засідання до 08.12.2021 р. та підготовче засідання на 11.11.2021 р. о 11:00. Ухвалою суду від 11.11.2021 р. підготовче засідання відкладено на 23.11.2021 р. о 11:00. Ухвалою суду від 23.11.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 07.12.2021 р. о 10:30. Ухвалою суду від 07.12.2021 р. судове засідання відкладено на 23.12.2021 р. о 10:45.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги вважає обґрунтованими, які підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити їх.

Представник 1-го Відповідача, Харківська міська рада, проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник 2-го Відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав. Причини неявки суду не відомі, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, які повернулись до суду.

Представник 3-го Відповідача в судові засідання не з'явився, ухвали суду повернулись до суду з поміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли всі учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, а кожна сторона судового спору повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому кожна сторона господарського спору несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею передбачених ГПК України процесуальних дій.

Нормами ст. 74 ГПК України передбачено, що на кожну сторону господарської справи покладений обов'язок доказування та подання доказів, а Господарський суд з власної ініціативи не може збирати докази, що стосуються предмета спору, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Тому сторони господарської справи у належній процесуальній формі зобов'язані довести господарському суду Харківської області свою правоту та за допомогою належних і допустимих доказів переконати суд у правильності своєї правової позиції.

На інших учасників господарської справи ст. ст. 41, 50 ГПК України також покладений обов'язок подавати усі наявні у них докази та сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.

З метою створення сторонам господарської справи належних умов по реалізації їх процесуальних прав та обов'язків, Господарський суд Харківської області відкладав підготовчі засідання та оголошував перерву при розгляді справи по суті.

Застосовуючи положення ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд наголошує, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з правлюдини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, сторонам господарської справи були створені належні умови для дотримання принципу змагальності, зокрема створено належні умови для надання усіх необхідних доказів та реалізації сторонами прав, що передбачені ГПК України.

Тому враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами та документами.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги прокурора та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, суд встановив наступне.

Прокурор позовні вимоги обґрунтовує наступним.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6312166982020 від 13.01.2020 р., виготовлений на замовлення ПрАТ "Харківстальконструкція", 18.02.2014 р. Управлінням Держземагенства у м. Харкові проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим № 6310138500:12:004:0045 загальною площею 3,5334 га.

Відповідно до деталізованої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 10.08.2021 р. № 269903195 Департаментом реєстрації Харківської міської ради 28.11.2019 р. проведено державну реєстрацію права власності Харківської міської ради на земельну ділянку за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 3 загальною площею 3,5334 га з кадастровим № 6310138500:12:004:0045 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Г-3" (адміністративний корпус профілакторію), літ. "Д-1" (майстерня профілакторію), літ. "З-1" (склад профілакторію), літ. "Ж-1" (склад), літ. "Е-1" (операторська ПММ), літ. "И-1" (склад ПММ), літ. "К-1" (склад), літ. "М-1" (ремонті майстерні), літ. "Н-1" (ковальня), літ. "О-1" (майстерня), літ. "П-1" (склад-гараж), літ. "Р-1" (майстерня), літ. "Л-1" (склад).

Згідно п. 9 Додатку 2 до рішення 32 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд" від 18.12.2019 р. № 1903/19 територіальною громадою м. Харкова на підставі заяви генерального директора ПрАТ "Харківстальконструкція" Гоготова В.В. від 16.12.2019 р. № 16-К на адресу Харківського міського голови змінено вид використання земельної ділянки комунальної власності площею 3,5334 га (кадастровий № 6310138500:12:004:0045) на "для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель" по вул. Велозаводській, 3.

Надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,5334 га комунальної власності (кадастровий № 6310138500:12:004:0045) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв"язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель по вул. Велозаводській, 3.

Фінансування робіт із землеустрою забезпечити за рахунок коштів ПрАТ "Харківстальконструкція" згідно укладеної угоди з розробником документації із землеустрою.

Відповідно до п. 13.1. додатку 3 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд" від 26.02.2020 р. № 2017/20 на підставі заяви генерального директора ПрАТ "Харківстальконструкція" від 13.02.2020 р. територіальною громадою м. Харкова погоджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,5334 га (кадастровий № 6310138500:12:004:0045) комунальної власності на земельну ділянку 1 площею 2,6856 га, земельну ділянку 2 площею 0,8478 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель по вул. Велозаводській, 3.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.01.2021 р. № НВ-0006292072021 на підставі затвердженої технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок відділом у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру в Харківській області 08.04.2020 р. проведено державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,8478 га з кадастровим № 6310138500:12:004:0055 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "П-1" (виробничий цех).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.08.2021 р. № 269904983, нежитлова будівля літ. "П-1" загальною площею 860,1 кв.м., що розташована на земельній ділянці з кадастровим № 6310138500:12:004:0055 та зареєстрована 21.05.2021 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. на підставі договору купівлі-продажу за № 647 від 17.04.2008 р. за ПрАТ "Харківстальконструкція".

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 26.05.2020 р. за № 984 ПрАТ "Харківстальконструкція" передано у власність ТОВ "Ігуана ресурс" нежитлову будівлю літ. "П-1" загальною площею 860,1 кв.м., до складу якої входить під"їзна колія № 1 довжиною 162,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 3.

Відповідно до п. 52 додатку 4 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель та споруд" від 24.06.2020 р. № 2149/20 ТОВ "Ігуана ресурс" змінено вид використання земельної ділянки комунальної власності площею 0,8478 га (кадастровий № 6310138500:12:004:0055) на "для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "П-1" (виробничий цех) по вул. Велозаводській, 3.

Надано в оренду строком до 01.07.2025 р. земельну ділянку комунальної власності площею 0,8478 га (кадастровий № 6310138500:12:004:0055) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "П-1" (виробничий цех) по вул. Велозаводській, 3.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.08.2021 р. № 269924572 встановлено, що Департаментом реєстрації Харківської міської ради 08.12.2020 р. на підставі витягу з Державного земельного кадастру від 08.07.2020 р. за № НВ-6313398652020 проведено державну реєстрацію права власності Харківської міської ради на спірну земельну ділянку.

На підставі рішення Харківської міської ради 08.12.2020 р. між Харківською міської радою та ТОВ "Ігуана ресурс" укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,8478 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з кадастровим № 6310138500:12:004:0055, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 3, державна реєстрація якого проведена Департаментом реєстрації Харківської міської ради 08.12.2020 р.

У позові прокурор зазначає, що зазначені рішення Харківської міської ради про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,5334 га комунальної власності (кадастровий № 6310138500:12:004:0045) за рахунок коштів ПрАТ "Харківстальконструкція", погодження технічної документації, надання в оренду ТОВ "Ігуана ресурс" спірної земельної ділянки не відповідають вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають в державній або комунальній власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладання договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого в порядку, передбаченому Земельним кодексом України або за результатами аукціону.

За ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, в т.ч. з розташованими на них об"єктами нерухомого майна державної або комунальної власності підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 135 Земельного кодексу України, земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 Земельного кодексу України, продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Водночас Прокурор зазначає, що земельні торги не проводились та право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055 було надано в оренду ТОВ "ІГУАНА РЕСУРС" для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «П-1» (виробничий цех) всупереч вищевказаним законодавчим вимогам.

Відповідно до відомостей технічного паспорту на нежитлову будівлю літ. «П-1» (склад-гараж), що розташована за адресою: вул. Велозаводська, 3 у м. Харків, виготовлений ТОВ «СІТІТЕХГРУП», загальна площа вказаного об'єкту нерухомості дорівнює 860,1 кв.м., площа під забудовою 919,2 кв.м., до складу якої входить під'їзна колія № 1 довжиною 162 м.

Вищезазначений об'єкт нерухомості має загальну площу 0,086 га, тоді як площа новоствореної земельної ділянки становить 0,8478 га. Тобто, площа нежитлової будівлі літ. «П-1» (виробничий цех) становить лише 10,14% від площі земельної ділянки, яка передана у користування на праві оренди ТОВ «ІГУАНА РЕСУРС».

Окрім того, відповідно до розрахунку щільності забудови, виготовлений ФО-П Усовим А.В. встановлено, що на земельній ділянці, загальною площею 0,8478 га (кадастровий номер 6310138500:12:004:0055) по вул. Велозаводська, 3 у м. Харків розташований виробничий будинок - нежитлова будівля літ. «П-1», загальною площею 860,1 кв.м. (площа забудови 912,20 кв.м.).

Відповідно до висновку зазначено, що мінімальна площа забудови (щільність забудови) земельних ділянок промислових підприємств розраховується згідно з вимогами ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» дод. Г.1.

Визначено, що щільність майданчика промислового підприємства визначається у відсотках як відношення площі забудови до площі підприємства в огорожі (або за відсутності огорожі - у відповідних їх кадастрових межах) із включенням площі під колійний розвиток.

Прокурор зазначає, що згідно з додатком мінімальна щільність забудови % для об'єктів виробничого призначення розраховується від галузі виробництва. В даному випадку площа забудови становить: літ. «П-1» 919,20 кв.м.

Згідно висновку ФОП Усова А.В. необхідна площа земельної ділянки розраховується від відсотка забудови, а саме - місцева промисловість - 52-74 %. Необхідна площа земельної ділянки для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі літ. «П-1» становить 477, 95 кв.м., що становить 0,04779 га. Максимальна площа: 680,20 кв.м., що становить 0,06820 га.

Як вказує прокурор в позові, згідно результатів висновку ТОВ «ІГУАНА РЕСУРС» отримано в оренду земельну ділянку, яка в 17 разів (при мінімальній площі) та в 12 разів (при максимальній площі) перевищує загальну площу будівлі.

При цьому, спірні рішення Харківської міської ради не містять чіткого зазначення, які саме будівлі/будівля або їх частини (площа, установлені межі, як це передбачено ч.1 ст.79 Земельного кодексу України) призначалися/призначались та були необхідні саме для обслуговування будівель відповідно до вимог ч. 2 ст. 377 ЦК України, ні посилання на землевпорядну документацію, якою визначена така земельна ділянка відповідно до ДБН та СНіП.

Наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури № 44 від 17.04.1992 затверджено Державні будівельні норми 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», які поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України і є обов'язковими для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об'єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.

Пунктом 6.1 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» визначені усереднені розміри земельних ділянок необхідних для обслуговування будівель та споруд.

Згідно з приміткою 1 до зазначеного п. 6.1. розміщення, місткість і розмірі земельних ділянок установ та підприємств обслуговування, не зазначені в таблиці 6.1, слід приймати за завданням на проектування.

Водночас, згідно з п. 3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» розташування і орієнтація житлових та громадських будинків повинні здійснюватись з урахуванням забезпечення нормативної тривалості інсоляції та норм освітленості відповідно до «Санитарных норм и правил обеспечения инсоляцией зданий и территорий жилой застройки» та СНІП ІІ-4-79 «Естественное и искусственное освещение» як в будинках, що будуються, так і в сусідніх житлових і громадських будинках.

Для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Відповідно до 3.25а* ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» відстань між житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами слід приймати відповідно до санітарних норм за таблицею 3.2а, але не менше протипожежних норм згідно з таблицею 1 додатка 3.1.

Отже, як вказує прокурор, на час виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній час є чинними Державні будівельні норми ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**», затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за № 44, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 № 173, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.07.1996 за № 379/1404 та Державні будівельні норми «Житлові будинки Основні положення» ДБН В.2.2-15-2005, затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 за № 80, надано чинності наказом Держбуду України від 28.09.2005 за № 175.

Прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 05.09.2018 р. по справі № 910/1356/13, п. 19 якої передбачено, що чинним земельним законодавством передбачений порядок відчуження прав на земельні ділянки комунальної власності виключно на конкурентних засадах, за виключенням випадків щодо земельних ділянок, на яких розташоване належне особі на праві приватної власності нерухоме майно. Проте у цьому випадку за приписами ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України власник нерухомості має право на отримання на поза конкурентних засадах тільки земельної ділянки, на якій безпосередньо розташоване таке майно (будівля, споруда).

Відповідно до п. 22 вказаної постанови, як встановлено судами, за спірним рішенням Відповідачу - 2 надано у власність поза конкурсом земельну ділянку площею 0,0734 га, що у декілька разів перевищує площу належного йому на праві власності нерухомого майна. Проте суди не надали цим обставинам належної оцінки, з урахуванням чинних на момент прийняття спірного рішення державних будівельних норм та інших нормативно-правових актів з питань планування і забудови територій, якими встановлено нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків та споруд (Закон України «Про планування і забудову територій»; Державні будівельні норми «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92», затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за № 44; Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 № 173; Державні будівельні норми «Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 № 80).

Верховним Судом розглядалась справа щодо визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яким надано земельну ділянку в оренду під об'єктом нерухомого майна. Позиція Верховного Суду викладена у постанові від 09.02.2018 по справі № 910/4528/15-г, яка була роз'яснена ухвалою Верховного Суду від 20.07.2018.

Верховний Суд вважає законним висновок суду першої інстанції, що рішення органу місцевого самоврядування прийнято з порушенням вимог норм ст.ст.120, 124, 134, 135 ЗК України, без проведення земельних торгів, а тому є підстави для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування вказаного рішення, та, відповідно, визнання недійсним договору оренди відповідної земельної ділянки.

Постановою Верховного Суду зазначено, що спірне рішення органу місцевого самоврядування не містило чіткого зазначення, яка саме частина вищевказаної ділянки (площа, установлені межі, як це передбачено ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України) призначалася та була необхідна саме для розміщення та обслуговування житлового будинку, відповідно до вимог ч.2 ст.377 Цивільного кодексу України, ні посилання на землевпорядну документацію, якою визначена така земельна ділянка відповідно до вищевказаних ДБН та СНіП, та, з урахуванням викладеного, визнано законним висновок суду першої інстанції, що рішення органу місцевого самоврядування прийнято з порушенням вимог норм ст.ст.120, 124, 134, 135 ЗК України, без проведення земельних торгів, а тому є підстави для повного задоволення позову прокурора.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.03.2019 у справі №915/182/17, від 01.07.2020 у справі №910/9028/19, від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г.

Отже, як зазначає прокурор, Харківська міська рада за даних обставин не мала законних підстав для надання дозволу на розроблення, погодження технічної документації щодо поділу земельної ділянки площею 3,5334 га (кадастровий номер 6310138500:12:004:0045) та надання в оренду ТОВ «ІГУАНА РЕСУРС» земельної ділянки площею 0,8478 га з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055 для експлуатації нежитлової будівлі по вул. Велозаводська, 3 у м. Харкові.

Земельна ділянка загальною площею 3,5334 га (кадастровий номер 6310138500:12:004:0045) як об'єкт цивільних прав згідно відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку сформована та зареєстрована у ДЗК - 18.02.2014.

Як вказує прокурор, Харківською міською радою рішення щодо надання ПрАТ «ХАРКІВСТАЛЬКОНСТРУКЦІЯ» вищезазначеної земельної ділянки у власність або користування на праві оренди не приймалось. Також відсутні відомості щодо укладення Харківською міською радою та ПрАТ «ХАРКІВСТАЛЬКОНСТРУКЦІЯ» договору оренди земельної ділянки загальною площею 3,5334 га, з кадастровим номером 6310138500:12:004:0045 по вул. Велозаводській, 3 у м. Харкові та здійснення відповідної державної реєстрації у Державному земельному кадастрі.

ПрАТ «ХАРКІВСТАЛЬКОНСТРУЦІЯ» у період з 18.02.2014 - 18.12.2019 у встановленому законодавством порядку не проведено державну реєстрацію речових прав (користування, оренди, права власності) на земельну ділянку загальною площею 3,5334 га, з кадастровим номером 6310138500:12:004:0045 по вул. Велозаводській, 3 у м. Харкові, Харківською міською радою на підставі заяв генерального директора ПрАТ «ХАРКІВСТАЛЬКОНСТРУЦІЯ» від 16.12.2019 за №16-к, від 13.02.2020 за №07 безпідставно прийнято рішення про надання дозволу на розробку та погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу спірної земельної ділянки, визначені п.9 додатку 2 до рішення 32 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 18.12.2019 №1903/19 та п. 13 Додатку 3 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 26.02.2020 №2017/20 та надано в оренду ТОВ «ІГУАНА РЕСУРС» спірної земельної ділянки відповідно до п. 52 Додатку 4 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 24.06.2020 № 2149/20.

Окрім того, Харківською міською радою у користування на умовах оренди можливе прийняття рішення щодо надання ТОВ «ІГУАНА РЕСУРС» земельної ділянки лише у межах площі нежитлової будівлі літ. «П-1» (виробничий цех) з урахуванням вимог містобудівного та земельного законодавства (площі необхідної для їх обслуговування).

У подальшому, на підставі рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 24.06.2020 № 2149/20 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» Харківською міською радою та «ІГУАНА РЕСУРС» 08.12.2020 укладено договір оренди спірної земельної ділянки.

Прокурор в позові зазначає, що Харківською міською радою усупереч вимог ст.134 Земельного кодексу України штучно створено умови для отримання ТОВ «ІГУАНА РЕСУРС» для отримання земельної ділянки загальною площею 0,8478 га з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055 по вул. Велозаводській, 3 у місті Харкові без проведення процедури земельного аукціону.

При цьому, якщо би права на земельні ділянки (право власності, оренди) надавались за результатами земельних торгів, то до міського бюджету було би забезпечено надходження більшого обсягу грошових коштів, адже ціна за якою відповідні фізичні та юридичні особи отримують права на земельні ділянки була би тільки початковою на відповідних торгах та могла би суттєво збільшитись. Таким чином, громаді міста Харкова наноситься матеріальна шкода (збитки) у вигляді упущеної вигоди.

Не погоджуючись з позовними вимогами, Харківська міська рада як у відзиві та у судових засіданнях зазначене наступне.

На земельній ділянці з кадастровим № 6310138500:12:004:0045 знаходились нежитлові будівлі літ. "А-2", "Г-3", "Д-1", "З-1", "Ж-1", "Е-1", "И-1", "К-1", "М-1", "Н-1", "О-1", які належали ПрАТ "Харківстальконструкція" на підставі договору купівлі-продажу від 11.05.2007 р. № 946, нежитлові будівлі літ. "П-1" та "Р-1", які належали ПрАТ "Харківстальконструкція" на підставі договору купівлі-продажу від 17.04.2008 № 647, нежитлова будівля літ. "Л-1", яка належала ПрАТ "Харківстальконструкція" на підставі договору купівлі-продажу від 11.05.2007 № 947 та споруди - залізничні під'їзні колії, які знаходились на балансі ДП АТ "Харківстальконструкція" Харківського спеціалізованого управління № 3. Сформована земельна ділянка з кадастровим № 6310138500:12:004:0045 була сформована з метою експлуатації та обслуговування зазначених нежитлових будівель, про зо свідчить Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.02.2020 р.

16.12.2019 р. до Харківської міської ради надійшла заява генерального директора ПрАТ "Харківстальконструкція" про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки № 6310138500:12:004:0045 площею 3,5334 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель по вул. Велозаводській, 3.

Перший Відповідач посилаючись на ст. 9 ЗК України та п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вказує, що до його повноважень у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок у користування.

Отже, територіальна громада міста Харкова, в особі Харківської міської ради, як власник земельної ділянки та орган, уповноважений розпоряджатись землями комунальної власності м. Харкова, мала законні підстави здійснити її поділ, бути замовником технічної документації із поділу земельної ділянки, що перебувала у власності цієї громади, а також мала право змінити вид використання земельної ділянки, що перебувала у її власності, в межах, встановлених законодавством.

Технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:12:004:0045 була виготовлена сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП Сватовською Ю.О. У складі технічної документації наявні кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника № 000872, виданий Сватовській Ю.О., кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиста № 014326, який виконував необхідні геодезичні роботи при виготовленні технічної документації з поділу земельної ділянки №6310138500:12:004:0045, дію яких не було припинено, та договір від 01.12.2019 найму обладнання, необхідного для проведення землеустрою з виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки.

З наведеного, 1-й Відповідача вказує, що не надано доказів стосовно того, що інженер-землевпорядник був притягнутий до відповідальності за недостовірну інформацію чи порушення положення щодо проведення заходів із землеустрою.

При цьому заперечуючи проти позову 1-й Відповідач вважає, що Прокурором не доведено саме порушення інтересів держави (територіальної громади) в частині формування земельної ділянки, де оспорюване рішення міської ради не є нормативним актом суб'єкта владних повноважень, а є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд вирішив, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до вимог статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюють управління і самостійно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Такі ж положення закріплені в статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними, що кореспондується із вимогами частини З статті 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні.

Згідно з п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з приписами ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги ст. 19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Харківська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначено що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Порядок надання земельних ділянок регулюється Земельним кодексом України.

Відповідно до пункту 1 статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина 2 статті 123 Земельного кодексу України).

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Прокурором звернуто увагу, що можливість отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів передбачена чинним земельним законодавством з метою розміщення та обслуговування об'єктів нерухомого майна, які вже перебувають у власності особи, яка звертається до органу місцевого самоврядування з проханням надати їй земельну ділянку в оренду.

Суд не погоджується з цим твердженням, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Приписами ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Такими випадками за змістом ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України є: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. У такому разі земельні ділянки державної чи комунальної власності (або права на них) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Частина 2 ст. 134 Земельного кодексу України не ставить підстави продажу права оренди земельної ділянки без застосування конкурентних засад в залежність від розміру об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на земельній ділянці, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб та виду використання земельної ділянки.

Як вбачається із матеріалів справи, на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055, наданій у користування відповідачу, розташовані об'єкти нерухомого майна, що належить на власності відповідачу, що виключає відчуження вказаної земельної ділянки виключно на конкурентних засадах.

За вимогами ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.08.2021 за №269904983 нежитлова будівля літ. «П-1», загальною площею 860,1 кв.м., що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055 зареєстрована 21.05.2020 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. на підставі договору купівлі-продажу за №647 від 17.04.2008 за ПрАТ «ХАРКІВСТАЛЬКОНСТРУКЦІЯ», що на підставі договору купівлі-продажу від 26.05.2020 за №984 ПрАТ «ХАРКІВСТАЛЬКОНСТРУКЦІЯ» передано у власність ТОВ «ІГУАНА РЕСУРС» нежитлову будівлю літ. «П-1», загальною площею 860,1 кв.м., до складу якої входить під'їзна колія №1, довжиною 162,0 м., що знаходиться за адресою: вул. Велозаводська, 3 у м. Харків.

Крім того, згідно зі ст. 34 Закону України "Про державний земельний кадастр", на кадастровому плані земельної ділянки відображаються, зокрема, контури об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці.

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, що є складовою проекту землеустрою, контури вищевказаних об'єктів та їх умовні позначення відображені на кадастровому плані земельної ділянки.

Аналогічні відомості щодо об'єктів нерухомого майна (контури будівель) були відображені на кадастровому плані у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Вищевказані факти органами прокуратури визнаються - сумніву не піддаються.

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки (кадастровий номер 6310138500:12:004:0055, що є складовою витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-006292072021, на кадастровому плані позначено контури вищевказаних об'єктів - будівлі та споруди (залізнична колія), що є її складовою.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Станом на час прийняття Харківською міською радою оскаржуваного рішення від 24.06.2020 № 2149/20 ТОВ «ІГУАНА РЕСУРС» мало у власності нежитлову будівлю літ. «П-1» за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 3, право власності на яку було зареєстровано, незаконним не визнано.

Відповідно до Закону України "Про державний земельний кадастр", державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про державний земельний кадастр" відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Харківська міська рада, діючі на підставі чинного законодавства, в межах наданих повноважень, прийняла оскаржуване рішення.

Крім того, враховуючи, що право оренди набуте в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за вказані процедури не може покладатися на Харківську міську раду, яка розраховувала на їх належність та легітимність.

Крім того, судом встановлено, що твердження прокурора, про розмір земельної ділянки, на отримання якої має право відповідач 2, має відповідати площі, яку безпосередньо займають нежитлові споруди (виключно площу під об'єктами нерухомого майна) або може бути дещо більшою (у разі необхідності обслуговування цих об'єктів) не ґрунтується на нормах чинного законодавства України та спростовується матеріалами справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру

Проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за відповідним проектом. Склад проекту землеустрою визначається ст. 50 Закону України "Про землеустрій".

Ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє саме проект землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і "геометричні розміри") земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться. При поданні позову з підстав (надмірність площі земельної ділянки порівняно з площею розташованої на ній нежитлової будівлі), які заявляє прокурор у даній справі, слід враховувати, що одним із можливих способів доказування, крім експертизи, є саме обставини наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.

Доведення обставин, пов'язаних з обґрунтованістю землевпорядної документації, в тому числі щодо розміру земельної ділянки покладається на сторони в судовому процесі. При цьому відповідно до загальних засад господарського судочинства, визначених статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України, позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення відповідача проект землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки.

Сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об'єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову.

У зв'язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, державні будівельні норми, "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92", затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за № 44; Державні будівельні норми ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій, затверджені Наказом Мінрегіону №104 від 26 квітня 2019 року, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 № 173; Державні будівельні норми "Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005", затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 №80 не містять норм, які б прямо встановлювали нормативи розміру та межі земельних ділянок, не ставлять в залежність площу земельної ділянки від розміру нерухомого майна, що розташоване на ній, як і не ставить площу відведеної земельної ділянки в залежність від площі споруд, що на них знаходиться.

В пункті 6.1 Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92", на який посилається прокурор, а також у примітках 1 та 2 вказується, що для розрахунку установ і підприємств обслуговування слід враховувати нормативи забезпеченості, які відображають соціально гарантований рівень відповідно до таблиці 6.1. Наведені у таблиці 6.1 нормативи є усередненими показниками по Україні (з розбивкою на міські і сільські поселення) і у кожному конкретному випадку підлягають уточненню у процесі проектування залежно від демографічного прогнозу, величини поселення і його місця у системі розселення, виробничого і соціально-культурного потенціалів тощо.

Необґрунтованим та безпідставним є посилання прокурора на п. 3.25 та п. 3.25а ДБН 360-92, як на підставу визначення площі земельної ділянки під нежитловими будівлями, оскільки ці норми передбачають, що відстань до сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1.0 м. а відстань між житловими будинками та господарськими спорудами слід приймати відповідно від санітарних норм.

Отже, п. 3.25а ДБН 360-92 також не визначає площу земельної ділянки, а в цьому пункті мова йде про відстань між житловими будинками та господарськими спорудами, а також відстань до сусідньої земельної ділянки.

Крім того, ДБН 360-92 передбачають усереднені нормативи, які можуть як зменшуватися, так і збільшуватися в залежності від забезпеченості інженерними системами і комунікаціями, розміщення підсобних будинків і споруд, чисельності населення тощо.

Отже, вказані Державні будівельні норми не встановлюють залежність площі земельної ділянки від площі нерухомого майна, яке на ній розміщене, а тому посилання прокурора в позовній заяві на вказані норми не знайшло свого підтвердження.

На думку колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного суду, викладеної у постанові від 09.02.2018 року у справі № 910/4528/15-г питання обґрунтування розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, потребує спеціальних знань та відповідно до частини 2 статті 18-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" повинно визначатися шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи із урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, тощо. Проте позивачем така експертиза заявлена не була.

Прокурором не доведено належними та допустимими доказами необхідності використання Відповідачем земельної ділянки у меншому розмірі, та не наведено жодних порушень чинного законодавства при затвердженні проекту землеустрою спірної земельної ділянки, наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою, не відповідності такого проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Напроти, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу був розроблений та погоджений з усіма необхідними службами, прокурором відповідні обставини не спростовані.

Крім того, суд звертає критичну увагу на правову природу ДБН, змістом яких прокурор частково обґрунтовує свою правову позицію.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про стандартизацію" поняття стандарт охоплюється більш ширшим - нормативний документ, під яким розуміють документ, який встановлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результат. Цей термін охоплює такі поняття, як "стандарт", "кодекс усталеної практики" та "технічні умови" .

Відповідно до цієї ж ст. 1 зазначеного Закону стандарт - документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, котрі стосуються діяльності чи її результатів, у тім числі продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги.

Якщо керуватися зазначеними вище, державні будівельні норми та правила визначають загальні правила, інструкції або характеристики, що стосуються діяльності чи її результатів, у тім числі продукцію, процеси або послуги.

В нормативних документах містяться технічні, техніко-економічні та інші розрахункові величини і нормативні вимоги, якими необхідно керуватися у проектуванні в будівництві Зазначені акти та норми називають технічними, що визначають "відносини людини з природою", на відміну від правових норм, які регулюють відносини людей.

Важливою особливістю будівельного законодавства є наявність системи нормативно-технічної документації, тобто актів технічного нормування, які регламентують технічні процеси проектування об'єктів будівництва і здійснення будівельно-монтажних робіт, а також містять технічні вимоги до застосовуваних у будівництві матеріалів, конструкцій і виробів. Це - будівельні норми і правила, стандарти на будівельні матеріали, деталі і конструкції, різноманітні інструкції, норми, правила та інші акти технічного нормування.

Державні будівельні норми та правила відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України не належать до актів цивільного законодавства. Такими Цивільний кодекс України визначає Конституцію України, Цивільний кодекс України, закони України, прийняті відповідно до Конституції та цього кодексу, акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією України, постанови Кабінету Міністрів. Згідно з ч. 5 ст. 4 Цивільного кодексу України інші органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно - правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. А в Конституції України та інших законах України про державні будівельні норми як регулятор цивільних відносин нічого не згадується.

Правові норми, що визначають права і обов'язки суб'єктів, згідно з чинним законодавством України повинні бути належно оприлюднені. Адже відповідно до ст. 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Такі самі закони та нормативно-правові акти не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: "Офіційний вісник України"; газета "Урядовий кур'єр". Офіційними друкованими виданнями, в яких відбувається офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета "Голос України", "Відомості Верховної Ради України". Офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень "Офіційний вісник Президента України".

Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав (п. 3 зазначеного Указу Президента).

Проте державні будівельні норми не оприлюднюються в офіційних друкованих виданнях. Нормативні документи, в тому числі і державні будівельні норми, публікуються в "Інформаційному бюлетені" Міністерства регіонального розвитку та будівництва України.

Очевидно, таке положення зазначеного наказу суперечить зазначеним вище нормам Указу Президента України, який вищий за своєю юридичною силою. Адже "Інформаційний бюлетень" Міністерства регіонального розвитку та будівництва України не належить до офіційних джерел оприлюднення нормативно-правових актів.

Крім того, в п. 2 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" зазначено, що нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення у встановленому в цьому Указі порядку. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.

З матеріалів справи встановлено, що за результатами формування земельної ділянки кадастровий номер 6310138500:12:004:0045 відповідні відомості внесені в Державний земельний кадастр, а право власності на земельну ділянку зареєстровано за Харківською міською радою.

В результаті проведення дій щодо формування земельних ділянок оновлюються та вносяться до Державного земельного кадастру відомості про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок, що дозволяє створити реальний інструмент контролю за змінами, що відбуваються, а наявність актуальних відомостей про правовий режим їх використання та суб'єктів земельних відносин - конкретизувати адресну спрямованість при реалізації природоохоронних заходів та персоніфікувати відповідальність за використання земельних ділянок не за цільовим призначенням або з порушенням земельного законодавства.

Проведення процесу формування земель комунальної власності сприяє інвестиційній привабливості земель, що сприятиме збільшенню доходів бюджетів усіх рівнів за рахунок зростання надходжень від плати за землю в результаті актуалізації відомостей про суб'єктів земельних відносин та земельні ділянки, що підлягають оподаткуванню.

З огляду на викладене, розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження хоча й здійснювалось заявником з метою отримання земельної ділянки в користування, однак вчинено саме в інтересах територіальної громади з метою формування такої земельної ділянки.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.

Таким чином, оскаржувані рішення Харківської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вчинені саме в інтересах територіальної громади, з метою формування, актуалізації даних Державного земельного кадастру.

При цьому Прокурором не доведено того, що оспорювані рішення порушили права чи охоронювані законом інтереси, зокрема, територіальної громади міста Харкова - власника земельної ділянки.

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні № 18-рп/2004 від 1 грудня 2004, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України в логічно-значеннєвому зв'язку з поняттям "права", слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як обумовлений загальним змістом об'єктивного та прямо не опосередкованого в суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, який є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим принципам.

Прокурором не доведено як задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування п.п.19.1 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 за № 2009/20 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів", скасувати п.п. 5.1 п. 5 додатку 1 до рішення 35 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.04.2020 № 2090/20 "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів, припинення права користування земельними ділянками", на підставі яких право власності зареєстровано за Харківською міською радою.

Посилання прокурора на правову позицію викладену у постановах Верховного суду України у справі № 910/1356/13 та у справі № 910/4528/15-г не приймається судом з огляду на наступне.

Верховний Суд України свого часу визначав, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанова Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15-ц).

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду в справі № 910/4528/15-г, яким було задоволено позов заступника прокурора міста Києва про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 23.10.2013 №419/9907 "Про передачу ТОВ "Вагра" земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул. Волгоградській, 25 у Солом'янському районі м. Києва" і визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,1521 га, розташованої на вул. Волгоградській, 25 у Солом'янському районі м. Києва, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 09.02.2018 дійшов висновку, що в першу чергу, ТОВ "Вагра" в своєму клопотанні від 22.02.2013, а в другу чергу, Київська міська рада у спірному рішенні від 23.10.2013 незаконно об'єднали в одне ціле земельну ділянку саме для нового будівництва та земельну ділянку саме для обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул. Волгоградській, 25, оскільки отримання права оренди на вказані земельні ділянки мало відбуватися в абсолютно різному порядку. Відтак законним є висновок суду першої інстанції про прийняття рішення Київської міської ради від 23.10.2013 № 19/9907 без проведення земельних торгів з порушенням вимог норм статей 120, 124, 134, 135 ЗК України.

У свою чергу, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13 виходив передусім з тих обставин, що за спірним рішенням Київської міської ради земельна ділянка надавалась фізичній особі-підприємцю Рахімову Г. В. для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком, але ні саме рішення, ні укладений на його виконання договір купівлі-продажу від 24.12.2010 не містять відомостей про розташування на земельній ділянці будь-якого нерухомого майна.

На відміну від справи № 910/4528/15-г і справи № 910/1356/13, у справі, що розглядається, суд виходить із фактичних обставин про те, що на спірній земельній ділянці розташовано нежитлові будівлі літ. "П-1" , що розташована за адресою: вул. Велозаводська, 3 у м. Харків, які належать ТОВ "ІГУАНА РЕСУРС" на праві приватної власності, а на підставі оспорюваного рішення міської ради передається сформована відповідно до вимог чинного законодавства земельна ділянка.

Аналіз висновків, зроблених у вказаній справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду, на які посилається скаржник, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших предмета і підстав заявленого позову, фактичних обставин, встановлених судами у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовлюють прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Стосовно вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 08.12.2020 загальною площею 0,8478 га з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055, що розташована за адресою: вул. Велозаводська, 3 у місті Харкові, укладений між Харківською міською радою та Товариство з обмеженою відповідальністю «ІГУАНА РЕСУРС» при розгляді справи судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. З ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

За змістом ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 14 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди землі, а саме: укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

На момент укладення спірного договору оренди земельна ділянка відносилась до земель комунальної форми власності, власником є Харківська міська рада, і відповідно право розпорядження якими згідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" входить до повноважень Харківської міської ради.

Судом встановлено, що спірний договір оренди землі, укладений між Харківською міською радою та ТОВ «ІГУАНА РЕСУРС», укладено уповноваженим суб'єктом, проведено державну реєстрацію оспорюваного договору, із зазначенням всіх істотних умов, передбачених діючим законодавством для договору оренди землі.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р., вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Як вже було встановлено судом, підстав для визнання рішення Харківської міської ради незаконним та його скасування немає, тому й підстави для визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки відсутні.

Отже, позов у частині похідної вимоги про визнання договору недійсним також задоволенню не підлягає.

Крім того, судом також встановлено відсутність підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про зобов'язання ТОВ «ІГУАНА РЕСУРС» повернути земельну ділянку, яка в свою чергу є похідною від визнання незаконним та скасування спірного рішення Харківської міської ради.

Частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини слід зазначити, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54).

Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов'язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і оренда майна.

Право оренди ТОВ «ІГУАНА РЕСУРС» на спірну земельну ділянку становить "майно", яке підпадає під захист не тільки національного, а і міжнародного законодавства, зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу до неї.

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, питання про яку прокурор взагалі не порушував.

Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Виникненню права оренди у ТОВ «ІГУАНА РЕСУРС», виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь в такому процесі органів влади, зокрема, і Харківської міської ради, а тому відповідальність за вказані процедури не може покладатися на відповідача, який розраховував на їх належність та легітимність, а тому визнання договору недійсним є за своєю суттю втручання у право особи мирно володіти майном.

Отже, задоволення позовних вимог у даній справі не відповідатиме наведеному "принципу пропорційності", оскільки докладатиме надмірний індивідуальний тягар на юридичну особу, яка добросовісно набула права власності на об'єкти нерухомого майна та право оренди спірної земельної ділянки.

У постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 910/7662/17 зазначено, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (також і п. 57 постанови Великої палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. У іншому випадку у позові слід відмовити.

Крім того, положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах № 730/556/17 від 22.04.2020 року та № 910/1356/13 від 05.09.2018 року. а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16. У зв'язку із чим, підстави для задоволення позовної вимоги щодо витребування із володіння відповідача 2 земельної ділянки та передання її відповідачу 1 відсутні.

Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що докази, надані відповідачами на спростування позовних вимог, є більш вірогідними, ніж надані прокурором в обґрунтування позову.

Таким чином, підсумовуючи викладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є безпідставними та необґрунтованими, спростовані відповідачами, не підтверджуються матеріалами справи, а тому, не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 41, 124, 129 Конституції України, статтями 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "04" січня 2022 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін