ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.12.2021Справа № 910/14849/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Бараненко Н.І., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до 1) Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Новатех»
про визнання недійсними додаткових договорів
Представники сторін:
Від прокурора Тракало Р.І. (начальник відділу)
Від позивача: Тужиков М.А. самопредставництво
Від відповідача 1: не з'явилися
Від відповідача 2: Арапелян Р.Ф. адвокат
Заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) та Міністерства оборони України (далі - Міністерство) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій» (далі - Підприємство), Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Новатех» (далі - ТОВ «Новатех») про визнання недійсними Додаткового договору № 11/06/01 від 11.07.2006 до договору № 11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві на земельній ділянці в м. Києві по пр-ту Відрадний, 42, укладеного між Підприємством і ТОВ «Новатех» на виконання договору № 11/06 від 11.07.2006 та Додаткової угоди № 1 від 21.04.2016 до Додаткового договору 11/06/01 від 11.07.2006 до договору № 11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокурор зазначає, що: спірні правочини укладені неуповноваженою особою, без погодження КМУ та всупереч Земельному кодексу України (далі - ЗК України), Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про Збройні Сили України», Закону України «Про використання земель оборони» та Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»; відповідна земельна ділянка належить до земель оборони, власником якої є держава в особі КМУ, постійним користувачем - Міністерство, тому відповідачі не мали права укладати спірні додатковий договір і додаткову угоду без погодження зазначених органів, а також з порушенням вимог наказу Міністерства від 08.12.2005 №772 «Про деякі питання організації будівництва житла»; за доводами прокурора, вилучення з порушенням земельного законодавства земель оборони, зміна їх цільового призначення та передача у власність порушує права та інтереси держави в особі КМУ як власника земель зазначеної категорії та Міністерства як користувача.
При цьому прокурор зазначив, що звернення його до суду з цією позовною заявою обумовлено неналежним здійсненням позивачами своїх повноважень щодо судового захисту порушених інтересів держави, оскільки ні Міністерство, ні КМУ не вживають заходи щодо їх захисту.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.11.2019 прийняв позовну заяву прокурора до розгляду, відкрив провадження у справі №910/14849/19 за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі.
Заперечуючи проти позову відповідач-2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що за умовами додаткового договору № 11/06/1 від 11.07.2006 передбачено внесення відповідачем-1 майнових прав використання земельної ділянки для будівництва об'єкту, а не паю у вигляді права власності на земельну ділянку, при цьому до відповідача-2 право власності на земельну ділянку не переходить; доводи прокурора про необхідність врахування положень постанови КМУ №296 від 11.04.2012 є помилковими, оскільки вказана постанова визначає механізм укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка перевищує 50 відсотків, договір про спільну діяльність, договорів комісії, доручення, управлення майном, у т.ч. як Генеральний договір про пайову участь № 11/06 від 11.07.2006 та Додатковий договір № 11/06 від 11.07.2006 вже були укладені, а Додаткова угода №1 від 21.04.2016 лише вносила зміни до них. ТОВ «Новатех» наполягає на тому, що відповідачі одержали від Міністерства погодження на укладення генерального договору № 11/06 від 11.07.2006 відповіддю від 25.06.2006 на лист №6/457 від 16.06.2006 та шляхом укладення договору між відповідачем-1 та Міністерством договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військо службовців та членів їх сімей № 13383/3 від 24.11.2008 та додаткової угоди №1 від 06.08.2006 до нього.
Позивач (Міністерство) на доводи відповідача-2 у відповіді на відзив зазначив про недоведення факту погодження укладення спірних договорів відповідачами з Міністерством відповідно до Порядку, встановленого постановою КМУ № 296 від 11.04.2012, вказав на необхідність отримання довіреності Міністерства відповідно до наказу Міністра оборони України № 641 від 21.10.2005, яка не надавалась, порушення наказу Міністра оборони України № 772 від 28.12.2005, відповідно до якого єдиним замовником будівництва житла для військо службовців ЗСУ та членів їх сімей є Міністерство.
Відповідач-1 також у відзиві на позовну заяву зазначив про безпідставність заявлених вимог.
19.12.2019 представник відповідача-2 до суду подав клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 21.01.2020 зупинив провадження у справі № 910/14849/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.
14.07.2020 через відділ діловодства суду від ТОВ «Новатех» надійшла заява по справі № 910/14849/19, в якій заявник просив залишити без розгляду позовну заяву Заступника військового прокурора Центрального регіону України, який здійснює представництво інтересів держави в особі Міністерства та КМУ до Підприємства, ТОВ «Новатех» про визнання недійсним з моменту укладення Додаткового договору № 11/06/01 від 11.07.2006 до Генерального договору № 11/06 від 11.07.2006 та Додаткової угоди № 1 від 21.04.2016 до Додаткового договору № 11/06/01 від 11.07.2006.
Заява обґрунтована посиланням на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23.06.2020 у справі №910/13720/19 щодо документального підтвердження наявності повноважень Заступника військового прокурора Центрального регіону України подавати позов та представляти інтереси держави в особі КМУ.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.07.2020 поновив провадження у справі № 910/14849/19, призначив підготовче засідання у справі.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.09.2020 у справі №910/14849/19 позов Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі КМУ, Міністерства до Підприємства, ТОВ «Новатех» про визнання недійсним договорів залишив без розгляду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі № 910/14849/20 скасовано в частині залишення без розгляду позову Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства до Підприємства, ТОВ «Новатех» про визнання недійсними додаткових договорів. В частині залишення без розгляду позову Заступника військового прокурора Центрального регіону України заявлених в інтересах держави в особі КМУ до Підприємства, ТОВ «Новатех» про визнання недійсним договору в частині вимог, пред'явлених в інтересах держави в особі КМУ ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 залишено без змін; матеріали справи № 910/14849/19 передано на розгляд Господарському суду міста Києва.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 26.05.2021, враховуючи повернення матеріалів справи до Господарського суду міста Києва, призначив підготовче засідання у справі.
Постановою Верховного Суду від 14.07.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 у справі № 910/14849/20 залишено без змін.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.07.2021 призначив підготовче засідання у справі в частині позовних вимог Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства до Підприємства, ТОВ «Новатех» про визнання недійсним додаткових договорів на 31.08.2021, повідомив учасників справи про дату та час розгляду справи.
05.08.2021 відповідачі подали до суду заяви про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, який за їх аргументами, сплинув у вересні 2011 року.
06.08.2021 ТОВ «Новатех» подало до суду заперечення по справі з посиланням на встановлені преюдиціальні обставини у постанові Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 у справі № 910/5786/19, якою визнано законними Генеральний договір № 11/0 від 11.07.2006, Додатковий договір № 11/06/13 від 14.01.2008 та Додаткову угоду №1 від 15.12.2015 до Додаткового договору №11/06/13 від 14.01.2008
У підготовчому засіданні 31.08.2021 було оголошено перерву до 28.09.2021.
16.09.2021 відповідач-2 подав суду заяву, в якій просив суд позовну заяву залишити без розгляду.
Вказана заява була залишена судом без задоволення, оскільки в силу приписів ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відсутні підстави для залишення позову без розгляду.
27.09.2021 прокурор подав суду заяву на виконання протокольного рішення суду.
28.09.2021 Міністерство подало суду пояснення, в яких заперечило проти доводів відповідачів та заяви про застосування строків позовної давності.
У підготовчому засіданні 28.09.2021 було оголошено перерву до 26.10.2021.
У підготовчому засіданні 26.10.2021 було оголошено перерву до 16.11.2021.
У підготовчому засіданні 16.11.2021 було ухвалено на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 25.11.2021.
25.11.2021 Міністерство подало суду клопотання про відкладення судового розгляду на інший термін.
У судовому засіданні 25.11.2021 було оголошено перерву до 07.12.2021.
У судове засіданні 07.12.2021 відповідач-1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 07.12.2021 прокурор та представник позивача підтримали заявлені вимоги у повному обсязі, представник відповідача-2 проти позову заперечував.
Судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача-2, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд
11.07.2006 Підприємством і ТОВ «Новатех» було укладено генеральний договір про пайову (дольову) участь у будівництві № 11/06 (далі - Договір № 11/06), предметом якого є дольова (пайова) участь відповідачів у будівництві житлових комплексів із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельних ділянках військових містечок міста Києва з введенням їх в експлуатацію згідно додаткових договорів.
У пункті 2.2 Договору № 11/06 сторони домовились, що Підприємство за дорученням ТОВ «Новатех» виступає в якості замовника - забудовника будівництва об'єктів.
Згідно з підпунктами 2.3.1, 2.3.2 Договору № 11/06 з метою реалізації будівництва об'єктів, відповідачі приймають дольову (пайову) участь у будівництві об'єктів шляхом внесення ТОВ «Новатех» паю у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати на власний рахунок усіх робіт з будівництва об'єктів у порядку, передбаченому договором, а також шляхом внесення Підприємством паю у вигляді майнового права на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці, та/або немайнового права відмови Міністерства у використанні земельної ділянки як земель оборони з передачею її для будівництва об'єктів у порядку, передбаченому договором, шляхом надання листа Міністерства на Київську міську державну адміністрацію.
Відповідно до пункту 3.2 Договору № 11/06 частки сторін та порядок розподілу загальної площі об'єктів узгоджується сторонами у такому розмірі: Підприємству - 25 % загальної житлової площі та 25 % загальної площі автостоянок завершеного будівництвом об'єкту; ТОВ «Новатех» - 75 % загальної житлової площі, 75 % загальної площі автостоянок та 100 % всіх інших площ завершеного будівництвом об'єкту.
11.07.2007 відповідачами було укладено додатковий договір № 11/06/1 до Договору № 11/06 (далі - Додатковий договір № 11/06/1), предметом якого є дольова (пайова) участь Підприємства та ТОВ «Новатех» у будівництві житлового комплексу на 450 квартир із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельній ділянці військового містечка № 165 у місті Києві по проспекту Відрадному, 42 (вул. Качалова, 3) з введенням його в експлуатацію згідно умов цього договору.
Згідно з пунктом 2.3 Додаткового договору № 11/06/1 з метою реалізації будівництва об'єкту, сторони приймають дольову (пайову) участь в будівництві об'єкту шляхом внесення наступних паїв: ТОВ «Новатех» вносить пай у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати на власний рахунок усіх робіт з будівництва об'єкту в порядку, передбаченому договором; Підприємство вносить пай у вигляді немайнового права на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці, та/або немайнового права відмови Міністерства у використанні земельної ділянки, як земель оборони з передачею її для будівництва об'єкту в порядку передбаченому договором шляхом надання листа Міністерства на Київську міську державну адміністрацію.
У пункті 3.2 Додаткового договору № 11/06/1 сторони погодили наступний порядок розподілу загальної площі об'єкту: Підприємству - 25 % загальної житлової площі та 25 % загальної площі автостоянок завершеного будівництвом об'єкту, ТОВ «Новатех» - 75 % загальної житлової площі та 25 % загальної площі автостоянок та 100 % всіх інших площ завершеного будівництвом об'єкту.
У додатку № 4 Додаткового договору № 11/06/1 відповідачами було погоджено схему земельної ділянки, на якій здійснюватиметься будівництво, орієнтовною площею 3,0 га за адресою: проспект Відрадний, 42 (вул. Качалова, 3) у Солом'янському районі міста Києва.
21.04.2016 відповідачами було укладено додаткову угоду № 1 до Додаткового договору № 11/06/1 (далі - Додаткова угода № 1), відповідно до підпункту 1.1.5 якої передбачено, що земельна ділянка - частина земної поверхні, розташована за адресою: Київ, пр-т Відрадний, 42 площею 39,97 га.
За змістом пункту 2.1 Додаткової угоди № 1 Підприємство та ТОВ «Новатех» зобов'язуються збудувати об'єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: м. Київ, пр-т Відрадний, 42.
Відповідно до пункту 2.2 Додаткової угоди № 1 для реалізації цього договору Підприємство передає, а ТОВ «НоваТех» приймає частину функцій замовника. Обсяг прав та обов'язків, що передаються ТОВ «НоваТех» для виконання функцій замовника будівництва об'єкту, визначено цим договором.
Згідно з пунктом 3.1 Додаткової угоди № 1 об'єктом забудови є земельна ділянка за адресою: м. Київ, пр-т Відрадний, 42.
Сторона-1 (Підприємство) зобов'язується на умовах, визначених договором, здійснювати функції землекористувача земельної ділянки, визначену підпунктом 1.1.5 договору, яке дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього договору, у тому числі, здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об'єкт (пункт 3.2 Додаткової угоди № 1).
Згідно з підпунктом 4.1.1 Додаткової угоди № 1 ТОВ «Новатех» приймає на себе виконання частини функцій замовника будівництва об'єкта, у тому числі:
- отримання вихідних даних на проектування, розроблення та погодження проектно-кошторисної документації, забезпечення будівництва проектно-кошторисною документацією, оформлення в установленому законодавством порядку дозвільних документів на будівництво об'єкту;
- укладання договору підряду на виконання проектних робіт, будівельно- монтажних робіт, фінансування будівельних робіт та інших витрат, пов'язаних з будівництвом об'єкту, уточнення обсягів виконаних робіт і проведення розрахунків з підрядниками будівництва;
- забезпечення будівництва об'єкту будівельними матеріалами, устаткуванням обладнанням, конструкціями і комплектуючими виробами;
- ведення технічного нагляду за будівництвом, підписання актів виконаних робіт та інших документів щодо обсягу, якості, строку виконання та вартості робіт, здійснення контролю за своєчасним виконанням пусконалагоджувальних робіт, визначення балансової вартості об'єкту;
-введення об'єкту в експлуатацію;
- оформлення прав власності на частину об'єкту, яка буде належати ТОВ «Новатех»;
- виконання інших функцій, за виключенням тих функцій, виконання яких покладено на Підприємство.
Відповідно до пункту 6.1 Додаткової угоди № 1 сторона-2 (ТОВ «Новатех») здійснює оплату всіх витрат, пов'язаних із виконанням умов цього договору шляхом сплати коштів безпосередньо на рахунки виконавців робіт, постачальників товарів чи надавачів послуг відповідно до укладених з ними договорів.
Згідно з пунктом 7.1 Додаткової угоди № 1 сторони домовились, що частки сторін та порядок розподілу загальної площі об'єкту узгоджується сторонами в такому розмірі: підпункт 7.1.1 сторона-1 отримує у власність частину об'єкту у вигляді окремих квартир, яка складає 10,2% (десять цілих і дві десятих) відсотків від загальної площі квартир цього об'єкту та 10,2% (десять цілих і дві десятих) відсотків від загальної площі нежитлових прибудованих приміщень об'єкту за винятком об'єктів соціального призначення, після введення його в експлуатацію згідно актів розподілу площ цього об'єкту. Із них: Міністерство після введення об'єктів в експлуатацію отримує у власність частину об'єкту у вигляді окремих квартир у розмірі 100% (ста відсотків) частки, визначеної у пункті 7.1 цього договору.
Підприємством і ТОВ «Новатех» були укладені генеральний договір про пайову участь в будівництві №11/06 від 11.07.2006, додатковий договір № 11/06/1 від 11.07.2006 та додаткова угода № 1 від 21.04.2016 до генерального договору.
Прокурор вказує, що Міністерство не було стороною зазначених правочинів та не погоджувало їх умов.
На думку прокурора та позивача, відповідачі не мали права укладати додатковий договір № 11/06/1 від 11.07.2006 та додаткову угоду №1 від 21.04.2016, оскільки земельна ділянка перебуває у державній власності та відноситься до земель оборони, а Міністерство не погоджувало укладення оспорюваних правочинів, а тому є підстави для визнання їх недійсними.
Відповідачі у відзиві надали заперечення на доводи прокурора та просили у позові відмовити, посилаючись, зокрема, на таке:
- відповідач-1 вносить пай у вигляді майнових прав використання земельної ділянки для будівництва об'єкту, а не пай у вигляді права власності на земельну ділянку;
- на думку відповідачів, Міністерство надало дозвіл на укладення спірних правочинів, зокрема, у резолюції від 25.06.2006 на листі Підприємства;
- спірні правочини укладені відповідачами у відповідності до чинного законодавства на момент укладення, а тому підстави для визнання їх недійсними відсутні.
Крім того, відповідачами було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Статтею 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).
В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.
Пунктом 2.2 Постанови № 10 визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Проаналізувавши доводи усіх учасників справи, норми законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дослідивши надані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ військово-навчальних закладів підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань утворених відповідно до законодавства України (військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Землями оборони є землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності (ч. 1 та ч. 2 ст. 77 ЗК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.
Згідно з Указом Президента України від 15.12.1999 № 1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади» до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності.
Зі змісту вищенаведених приписів вбачається, що Міністерство є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.
Слід зазначити, що Міністерство було обізнано про укладення спірних правочинів, що не заперечується позивачем, однак, як вказує прокурор не вживало ефективних заходів, направлених на захист інтересів держави шляхом усунення порушень ЦК України, ЗК України, тощо, при укладенні між відповідачами оскаржуваних правочинів.
Вказані обставини, зумовили звернення з даним позовом саме прокурором в силу приписів ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства з даним позовом та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка, на якій оскаржуваними правочинами передбачалося здійснення будівництва житлового комплексу на 450 квартир із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою, знаходиться на території військового містечка № 165 у місті Києві по проспекту Відрадний,42.
Суд зауважує, що рішенням Київської міської ради від 26.07.2007 № 134/1968 припинено право користування земельною ділянкою площею 2,83 га за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, 42, яку зараховано в землі запасу житлової та громадської забудови.
Вказане рішення було оскаржено в судовому порядку, однак у задоволенні позову прокурора було відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності (рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 зі справи № 910/4266/16, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 та постановою Верховного суду від 12.12.2018).
Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 зі справи №910/7662/17 позов прокурора задоволено повністю, визнано за державою в особі КМУ право власності на земельну ділянку площею 2,8388 га, розташовану у м. Київ, пр-т Відрадний, 42 (кадастровий номер 80000000000:69:254:0100) та визнано право постійного користування вказаною земельною ділянкою за Міністерством в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління.
На даний час на розгляді Верховного Суду перебуває касаційна скарга Київської міської ради на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі № 910/7662/17.
Разом з тим, слід зазначити, що прокурор і позивач підтверджують, що право власності на земельну ділянку належить державі. Вказаних обставин відповідач не спростував.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Прокурором і позивачем доведено, а відповідачами не спростовано того, що наявні підстави для визнання недійсними Додаткового договору № 11/06/1 та Додаткової угоди № 1, виходячи з такого.
Відповідно до статей 1130, 1131 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч. 4 ст. 176 ГК України суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність.
За умовами пункту 2.3 Додаткового договору № 11/06/1 з метою реалізації будівництва об'єкту, Підприємство приймає дольову (пайову) участь в будівництві об'єкту шляхом внесення паю у вигляді немайнового права використання земельної ділянки для будівництва об'єкту.
Під ділянкою розуміється земельна ділянка орієнтовною площею 3,0 га, яка розташована по проспекту Відрадному, 42 у місті Києві, схема якої наведена у додатку № 4 до Додаткового договору № 11/06/1, і яка підлягає відведенню для будівництва Підприємству рішенням Київської міської ради.
Тож, правом користування є юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості, яка є однією з трьох класичних правомочностей власника.
Враховуючи викладене, використання земельної ділянки не може вважатися немайновим правом, як це зазначено в оспорюваних правочинах, оскільки користування такою ділянкою є речовим правом та повинно здійснюватися на певній правовій підставі.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідачі, вказували на те, що: Міністерство за укладеним з Підприємством договором від 24.11.2008 № 13383/з передало останньому спірну земельну ділянку для здійснення її забудови із залученням коштів третіх осіб; на листі Підприємства від 16.06.2006 № 6/457 на ім'я заступника Міністра оборони України міститься резолюція заступника Міністра оборони України від 25.06.2006 «На Ваш № 6/457 від 16.06.2006, не заперечую на укладення договорів відповідно до вимог чинного законодавства України, узгодивши з Департаментом будівництва МОУ».
Однак, зі змісту пункту 3.1 договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.11.2008 № 13383/з, з урахуванням додаткової угоди до нього від 6 серпня 2009 року № 1 з відповідним додатком, вбачається, що Міністерство у визначеному законом порядку зобов'язалося відмовитись від права користування земельними ділянками, визначеними у додатку № 1 до даного договору, та сприяти в оформленні Підприємством документації, необхідної для зміни цільового призначення кожної земельної ділянки, прийнятті Київською міською радою рішень щодо надання Підприємству земельних ділянок під будівництво житла та укладенні Підприємством з Київською міською радою договорів оренди земельних ділянок.
Зі змісту наведених положень договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.11.2008 № 13383/з вбачається, що Міністерство не відчужувало на користь Підприємства спірну земельну ділянку (яка належить до земель оборони) чи будь-які права на неї, а лише зобов'язалося сприяти відповідачу-1 в оформленні документації, необхідної для зміни цільового призначення земельної ділянки, та прийнятті Київською міською радою рішення щодо надання її Підприємству під будівництво житла.
Разом з тим суду не надано доказів, які б свідчать про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки у встановленому законом порядку та прийняття Київською міською радою відповідного рішення щодо надання її Підприємству під будівництво житла.
Посилання відповідачів на наявність у Підприємства повноважень на укладення спірного договору та передачу в спільну діяльність земельної ділянки, що підтверджується погодженням Міністерства на укладення спірних правочинів, наданим резолюцією від 25.06.2006, не беруться судом до уваги, оскільки зазначене погодження (копія якого наявна у матеріалах справи) не містить будь-яких вказівок про надання Підприємству на певному речовому праві спірної земельної ділянки, а також містить застереження про можливість укладення спірного договору лише згідно з вимогами чинного на той час законодавства.
Інші докази, які свідчать про наявність у Підприємства повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою (у тому числі шляхом внесення прав на неї як вкладу в спільну діяльність) на момент підписання Додаткового договору № 11/06/1, суду не подані.
Згідно зі ст. 77 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Так, порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Закону України «Про використання земель оборони».
Відповідно до ч. 2 ст.20 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному ст. 20 ЗК України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, у зв'язку з чим укладені оспорювані правочини, об'єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.
На момент укладення відповідачами Додаткового договору № 11/06/1 чинною була редакція ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», якою було визначено вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях. Передача земель оборони в якості пайового внеску в житловій забудові законодавством, чинним на момент укладення оскаржуваного правочину, передбачено не було.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України при розгляді аналогічних спорів, що виникали у спірний період, та викладена у постановах від 23.12.2008 в справі № 3-5534к08, від 23.12.2008 в справі № 3-5546к08. Крім того, тотожна правова позиція викладена у пункті 4.2 постанови від 17.05.2011 № 6 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».
У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про відведення земельної ділянки для будівництва як до укладення спірного правочину, так і після його підписання, що свідчить про відсутність у Підприємства повноважень на передачу прав на таку земельну ділянку.
Таким чином, враховуючи те, що Підприємство не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для передачі в спільну діяльність прав на спірну земельну ділянку, і така передача суперечить нормативним законодавчим приписам, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Прокурора щодо визнання недійсними оспорюваних правочинів.
Що ж до заявленого відповідачами строку позовної давності, то слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Прокурор вказує, що про порушення інтересів держави стало відомо під час проведення Територіальним управління Державного бюро розслідувань у м. Києві досудового розслідування кримінального провадження № 62019100000000329 від 25.03.2019 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 426-1 Кримінального кодексу України, за фактами укладення службовими особами державного підприємства незаконних договорів на будівництво з ТОВ «Новатех».
Даний позов було подано 23.10.2019, тобто в межах трирічного строку.
Отже, прокурором позов подано без порушення строків позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України.
Щодо решти доводів і тверджень відповідачів, які викладені у відзивах, запереченнях, тощо, суд зазначає, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідачів та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки до яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
За змістом приписів ст. ст. 74, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, оскільки прокурором і позивачем доведено позовні вимоги, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог та наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів.
Керуючись ст. 86, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним Додатковий договір № 11/06/01 від 11.07.2006 до договору № 11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві на земельній ділянці в м. Києві по пр-ту Відрадний, 42, укладений між Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Новатех».
3. Визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 21.04.2016 укладену між Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Новатех» до Додаткового договору № 11/06/01 від 11.07.2006 до договору № 11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Новатех» (03162, м. Київ, бульвар Ромена Ролана, 4-Б; ідентифікаційний код 31237563) на користь Військової прокуратури Центрального регіону України (01014, м. Київ, вул. Болчана Петра, 8; ідентифікаційний код 38347014) 1 921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) грн 00 коп. судового збору.
5. Стягнути з Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій» (04053, м. Київ, вул. Артема, 59; ідентифікаційний код 32000085) на користь Військової прокуратури Центрального регіону України (01014, м. Київ, вул. Болчана Петра, 8; ідентифікаційний код 38347014) 1 921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) грн 00 коп. судового збору.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 04.01.2022.
Суддя О.М.Ярмак