31 грудня 2021 року м. Рівне №460/16622/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
08.12.2021 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII (в редакції від 12.07.2001), зобов'язання призначити та виплачувати пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII (в редакції від 12.07.2001) у розмірі 90% суми щомісячного заробітку без обмеження її максимального розміру, з урахуванням довідок прокуратури Рівненської області про складові заробітної плати з дня звернення - 04.08.2021.
Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою від 15.12.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №460/16622/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з позовною заявою, вимоги ґрунтуються на тому, що відповідачем відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", з покликанням на те, що у позивача на день звернення відсутній необхідний стаж. При цьому, відповідачем не враховано, що позивач працюючи тривалий час в органах прокуратури мала законні сподівання на призначення та виплату пенсії, а тому позбавлення її відповідного гарантованого права є порушенням Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У наданому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області відзиві на позов, сторона відповідача зазначила про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог. Спростовуючи позовні вимоги сторона відповідача вказала, що у відповідача на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії були відсутні законні підстави для позитивного вирішення даного питання.
Дослідженням письмових доказів по справі судом встановлено таке.
Згідно з дипломом спеціаліста НОМЕР_1 ОСОБА_1 у 2002 році закінчила Національну академію внутрішніх справ України і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста.
Згідно відомостей, внесених до трудової книжки, ОСОБА_1 з 29.05.2003 була призначена на посаду помічника прокурора Корецького району прокуратури Рівненської області. З 02.06.2006 - призначена на посаду прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури Рівненської області, із звільненням з попередньої посади. 10.10.2006 - призначена на посаду старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду, із звільненням з попередньої посади. 09.11.2009 - призначена на посаду старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, з корупцією управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури області із звільненням з попередньої посади. 28.07.2011 - призначена на посаду старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури Рівненської області із звільненням з попередньої посади. 22.11.2012 - призначена на посаду старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Рівненської області із звільненням з попередньої посади. 21.07.2014 - призначена на посаду старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та процесуального керівництва прокуратури області із звільненням з попередньої посади. 20.07.2015 - призначена на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури Рівненської області із звільненням з попередньої посади. 25.01.2016 - призначена на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області із звільненням з попередньої посади. 06.09.2021 - звільнена із займаної посади за рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації згідно підпункту 2 частини першої пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
Довідкою Рівненської обласної прокуратури №07-372вн21 від 04.08.2021 підтверджено, що станом на 04.08.2021 стаж роботи ОСОБА_1 , який дає їй право на пенсію за вислугою років становить 18 років 2 місяці 7 днів.
З 19.04.2021 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію по інвалідності (III група, загальне захворювання).
Також ОСОБА_1 має на утриманні неповнолітню дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
04.08.2021 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про перерахунок пенсії (перехід на інший вид пенсії, а саме за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру»).
До такої заяви ОСОБА_1 долучила довідки Рівненської обласної прокуратури №21-205 на №21-206 від 04.08.2021 про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавка за вислугу років) та про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією).
Рішенням відповідача від 10.08.2021 в перерахунку пенсії відмовлено, з покликанням на те, що у ОСОБА_1 відсутня вислуга років, вона не досягла віку 55 років та не має страхового стажу 30 років (підтверджено страховий стаж 20 років 10 місяців 14 днів).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За змістом положень статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно із якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, (Рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 (справа щодо права на пільги), від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання)).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказував на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зазначено, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, що "загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених у них прав і свобод людини та громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з висловленого у Рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Судом встановлено, а відповідачем підтверджено, що позивач має більше 18 років стажу роботи на посадах прокурорів і більше 20 років загального страхового стажу.
У період роботи позивача в органах прокуратури частиною першою статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII від 05.11.1991 (в редакції до внесення змін Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №668-VI від 08.07.2011), передбачалося, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
За частинами другою-п'ятою цієї статті, розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі. Середньомісячна сума зазначених виплат за 24 та 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат за 24 календарні місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією чи за 60 календарних місяців роботи підряд відповідно на 24 або на 60. Коригування зазначених виплат проводиться шляхом застосування коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу, надбавок до нього за класний чин. Посадовий оклад, надбавки за класний чин та вислугу років при призначенні пенсії враховуються в розмірах, встановлених на день звільнення з роботи, що дає право на даний вид пенсії. Працівникам, які не мають вислуги 20 років, якщо стаж служби в органах прокуратури становить не менше 10 років, після досягнення чоловіками 55 років при страховому стажі 25 років і більше, а жінками - 50 років при страховому стажі 20 років і більше, пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах з розрахунку 80 відсотків місячного заробітку за 20 років вислуги. За кожний рік страхового стажу понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія збільшується на один відсоток місячного заробітку, з якого вона обчислюється. До 20 річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, у тому числі стажистами та слідчими, на виборних посадах у державних органах, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися у прокуратуру, половина навчання у вищих навчальних закладах.
На теперішній час діє Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014.
У частині першій статті 86 цього Закону встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:
- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;
- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;
- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;
- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;
- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;
- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;
- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
З наведеного вбачається, що статтею 86 Закону №1697-VII збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону №1789-XII (у редакції до внесення змін Законом №668-VI від 08.07.2011) з 20 років до 25 років, що є звуженням прав у розумінні Конституції України.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Оцінюючи дії відповідача, внаслідок яких відбулося позбавлення позивача права на пенсію за вислугою років, суд зазначає, що підлягає застосуванню практика Європейського суду з прав людини, де напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Протоколу першого ЄКПЛ, а саме: (1) чи є втручання законним; (2) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; (3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Протоколу першого, якщо хоча б одного критерію не буде додержано: Справа «Суханов та Ільченко проти України» - зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності; Справа «Щокін проти України» - будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 50); говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки»). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії»). Таким чином позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу «належного урядування»: Справа «Лелас проти Хорватії» - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу; Справа «Рисовський проти України» - принцип «належного урядування» передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Варто зауважити, що принцип «належного урядування» без сумніву є дотичним і до пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має в своєму розпорядження ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок «неналежного урядування». Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
У даному випадку є підстави стверджувати про наявність у позивача законних сподівань, оскільки наявний стаж роботи позивача на відповідних посадах у прокуратурі передбачає право на призначення та виплату пенсії за вислугою років, а положення статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII від 05.11.1991 (в редакції від 14.10.2014), фактично звузило право позивача на призначення та виплату пенсії за вислугу років.
Таким чином, суд вважає, що позивач мала "законні сподівання" на призначення та виплату пенсії за вислугу років.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Отже, оскільки відмова відповідача у призначенні пенсії стосується прав конкретної особи, вказане рішення є індивідуальним актом та підлягає оскарженню шляхом подання позову про визнання його протиправним та скасування.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII від 05.11.1991 (в редакції від 12.07.2001) підлягають задоволенню.
Разом із цим, суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п.29 рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Крім того, приписами статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 по справі №1-12/2003).
У свою чергу, приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Таким чином, з огляду на зазначене, з метою забезпечення ефективного та належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII (в редакції від 12.07.2001) у розмірі 90% суми щомісячного заробітку з урахуванням довідок прокуратури Рівненської області про складові заробітної плати з дня звернення - 04.08.2021.
В той же час, не підлягають до задоволення, як такі, що заявлені передчасно, вимоги ОСОБА_1 про виплату їй перерахованої пенсії без обмеження її граничного (максимального) розміру.
Так, відповідач у відповідь на заяву позивача відмовив у перерахунку пенсії лише з мотивів невиконання вимог Закону України «Про прокуратуру» щодо вислуги років і страхового стажу, а тому на сьогоднішній день спору щодо обмеження пенсії максимальним розміром ще не існує. Також, відповідач ще не ухвалював рішення щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні нарахування такої пенсії будуть порушені. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує на користь позивача пропорційну частину судових витрат по сплаті судового збору, а саме 605,00 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції від 12.07.2001).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції від 12.07.2001) у розмірі 90% суми щомісячного заробітку з урахуванням довідок прокуратури Рівненської області про складові заробітної плати з дня звернення - 04.08.2021.
В частині вимог про зобов'язання виплачувати пенсію без обмеження її максимального розміру - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області пропорційну частину судових витрат по сплаті судового збору в сумі 605,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7,м.Рівне,33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Повний текст рішення складений 31 грудня 2021 року
Суддя Н.В. Друзенко