12 листопада 2021 року м. Рівне №460/12859/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
У вересні 2021 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнанння протиправними дій та зобов'язання переглянути нарахування непрацюючій пенсіонерці, що проживає на території радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірі визначеному згідно ст..39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, починаючи з моменту коли нарахування мало відбутись автоматично, з моменту ухвалення Рішенням КСУ від 17.07.2018 №6-р/2018 та надалі виплачувати підвищення до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Ухвалою суду від 17.09.2021 позовна заява залишалася без руху та позивачу встановлювався строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для його поновлення, а також доказів поважності причин його пропуску.
Так як вимоги ухвали суду виконані не були, ухвалою суду від 20.10.2021 позовну заяву в частині позовних вимог щодо періоду від 17.07.2018 по 09.03.2021 - повернуто позивачу з підстав, визначених ч.2 ст.123, п.9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо решти вимог, то ухвалою від 20.10.2021 їх прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі №460/12859/21.
Вказані позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивач є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, та перебуває на обліку у відповідача. У зв'язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідач, на думку позивача, повинен був нараховувати та виплачувати їй доплату (підвищення) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак таке підвищення не виплачується.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, у встановлений судом строк відповідач подав відзив на позов в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.
Суд, розглянувши позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.
Встановлено, що позивач зареєстрована та проживає в місті Вараш (Кузнецовськ) Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та не спростовується відповідачем, позивач не працює та перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Рівненській області.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати їй підвищення до пенсії, передбаченого статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" протиправною, позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату такого підвищення.
Листом від 27.08.2021 відповідач повідомив позивача про те, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі № 1-11/2018(3830/15) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України". Однак, частина 2 статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (відновлена за рішенням Конституційного Суду України) не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати вказаного підвищення, звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон № 796-XII)
Стаття 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII від 28 грудня 2014 року (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, пп.7 п.4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що Закон 796-XII не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" №791а-ХІІ від 27.02.1991 (далі - Закон №791а-ХІІ).
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено ст.2 Закону №791а-ХІІ.
Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме:
зона відчуження;
зона безумовного (обов'язкового) відселення;
зона гарантованого (добровільного) відселення;
зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин 2 - 3 статті 2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991. Відповідно до вказаної постанови місто Кузнецовськ (зараз Вараш) Рівненської області, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
Пунктом 2 розділу І Закону №76-VIII у статтю 2 Закону №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.
Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону №791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення;
3) зона гарантованого добровільного відселення.
Поряд з цим, зона посиленого радіоекологічного контролю з 01.01.2015 виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ.
Законом України від 28.12.2014 року №76-VIII виключено, також, статтю 23 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII від 28.12.2014.
Водночас жодні зміни, внесені Законом №76-VIII до Закону №791а-ХІІ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" неконституційними не визнавались.
Отже, чинна станом на 17.07.2018, на час звернення позивача до пенсійного органу і на час звернення до суду редакція ст.2 Закону №791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон №791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом №76-VIII, як такий, що має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106.
Позиція аналогічного змісту викладена у постанові Верховного Суду у зразковій справі №580/2371/20 від 23.09.2020, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021.
Зважаючи на встановлене, суд дійшов висновку, що позивач, хоча має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, однак не проживає в населеному пункті, який належить до території радіоактивного забруднення, а тому не має права на нарахування та виплату їй, починаючи з 17.07.2018 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, передбаченого ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Суд наголошує, що наявність у позивача статусу постраждалої від Чорнобильської катастрофи особи, не є безумовною підставою для нарахування та виплати спірного підвищення до пенсії, оскільки, як свідчить зміст ст.39 Закону №796-XII, зазначене підвищення виплачується лише громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.
З огляду на вищевикладене, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Підстави для стягнення на користь позивача судового збору відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( РНОКППНОМЕР_1, АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (Код ЄДРПОУ 21084076, вул. Короленка 7, м.Рівне, 33028) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 12 листопада 2021 року
Суддя Н.В. Друзенко