Справа №339/264/21
17
2/339/124/21
30 грудня 2021 року м. Болехів
Болехівський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого - судді Головенко О. С.
секретаря судового засідання Латик В.Є.
з участю представника відповідача - ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у загальному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу ,-
ОСОБА_3 , звернувшись з позовною заявою, обгрунтовує вимоги тим, що 10 березня 2014 року між ним та відповідачем в усній формі укладено договір про наміри відповідача продати йому половину будинку по АДРЕСА_1 за 14000 доларів США.
Того ж дня, відповідно до укладеного договору, передав відповідачу 2000 доларів США та в подальшому 22 червня 2014 року - 1000 доларів США, 02 травня 2015 року - 1000 доларів США, 16 червня 2015 року 4000 доларів США, до 8 листопада 2017 року - 4 300 доларів США, 08 листопада 2017 року 1000 доларів США.
Всього за період із 10 березня 2014 року по 08 листопада 2017 року передав відповідачу, як авансовий платіж, згідно з договором про наміри коштів на загальну суму 13 300 доларів США.
Факт укладення договору та передання коштів підтверджується розписками від 10 березня 2014 року та 08 листопада 2017 року.
08 липня 2021 року направив на адресу відповідача вимогу про виконання обов'язку від 03 липня 2021 року, в якій, керуючись ч.2 статті 530 ЦК України, пропонував в семиденний строк від дня отримання вимоги укласти з ним договір купівлі-продажу половини будинку по АДРЕСА_1 або повернути кошти в розмірі 13 300 доларів США, отримані в якості авансового платежу.
Вказану вимогу отримано відповідачем 10 липня 2021 року.
З моменту отримання вимоги і до дати подання даного позову відповідач жодним чином не відреагував на неї та не вчинив жодних дій щодо укладення договору купівлі- продажу половини будинку по АДРЕСА_1 або щодо повернення коштів отриманих в якості авансового платежу.
В той же час згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №262936447 від 24 червня 2021 року йому стало відомо, що відповідач ОСОБА_4 10 липня 2018 року зареєструвала право власності лише на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 .
Підставою для державної реєстрації стало свідоцтво про право на спадщину №904 від 10 липня 2018 року видане Долинською районною державною нотаріальною конторою Івано- Франківської області.
Інші дві частини (третини) зазначеного об'єкту нерухомості теж були зареєстровані 10 липня 2018 року та належать дочкам ОСОБА_4 , а саме: 1/3 частина - ОСОБА_5 , із якою позивач перебував у шлюбі в період із 10 серпня 2013 року по 02 березня 2021 року ; 1/3 частина - ОСОБА_6 .
Посилаючись на викладені обставини, правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16 січня 2019року у справі 373/2054/16-ц, просить стягнути з відповідача борг в розмірі 13300 доларів США. та судові витрати.
08 вересня 2021 року провадження у зазначеній справі відкрито та призначено до підготовчого засідання.
12 жовтня 2021 року відповідачем ОСОБА_4 подано відзив, в якому просить в задоволені позову відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності, обгрунтовуючи тим, що твердження позивача про те, що вона не відреагувала на вимогу про повернення боргу не відповідає дійсності, оскільки вона направила ОСОБА_3 відповідь, в якій заперечила можливість повернення боргу .
Проте рекомендований лист повернуто 24 липня 2021 року з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
В розписці від 8 листопада 2017 року вона вказала, що цього дня отримала від позивача 1000 доларів США. Наступний абзац цієї ж розписки про отримання 4300,00 доларів США не відповідає дійсності, оскільки цих коштів не отримала, однак такий запис зроблений по тій причині, що позивач згодився знайти роботу в Російській Федерації її чоловікові ОСОБА_7 і за це вимагав 3000,00 доларів США. Саме ці 3000,00 доларів США вона показала як отримані, але фактично їх не отримувала.
Отримані кошти були витрачені на потреби сина позивача та внука - ОСОБА_8 та його дружини ОСОБА_5 , так як ОСОБА_3 належним чином не забезпечував умови їх проживання (а.с.47-48).
Ухвалою суду від 18 жовтня 2021 року за клопотанням відповідача залучено ОСОБА_5 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
27 жовтня 2021 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якому вважає, що наведені у відзиві доводи є безпідставними, договір про наміри в усній формі, відповідно до якого відповідач зобов'язалася продати ОСОБА_3 половину будинку по АДРЕСА_1 за 14 000 доларів США укладено 10 березня 2014 року, коли і виникли у ОСОБА_4 такі зобов'язання.
В той же час, строк виконання таких зобов'язань ОСОБА_4 у розписці від 10 березня 2014 року не визначений, відтак, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора ( позивача) виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання до відповідача.
08 липня 2021 року на адресу відповідача направлено вимогу про виконання боржником обов'язку від 03 липня 2021 року, яка отримана 10 липня 2021 року. Відповідач повинна була виконати свій обов'язок (укласти договір або повернути кошти) у строк не пізніше 17 липня 2021 року, але вона цього не вчинила.
Таким чином, саме із 18 липня 2021 року починається перебіг позовної давності (а.с.71-74).
29 жовтня 2021 року відповідачем надано письмове пояснення, в якому покликається на те, що застосування позивачем ст. 530 ЦК України щодо права пред'вити вимогу про виконання зобов'язання в будь-який час згідно розписки від 10.03.2014 року, є помилковим, оскільки якщо є претензія по виконанню зобов'язання укладення договору купівлі-продажу квартири, то виключається інша вимога - про стягнення боргу, тобто, ці вимоги є взаємовиключні.
03 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився, в позовній заяві просить розгляд справи проводити у його відсутності, що не суперечить вимогам ст. 211 ЦПК України.
Третя особа ОСОБА_5 в судові засідання не з'явилася повторно, 23 листопада 2021 року, 16 грудня 2021 року ОСОБА_5 , на адресу суду повернулися конверти з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.93, 101).
Відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Частиною сьомою статті 128 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
За таких обставин, судова повістка на вказані дати вважається такою, що вручена з дня поставлення у поштовому відділенні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.
Окрім того, виклик ОСОБА_5 в судове засідання на 30 грудня 2021 року здійснювався шляхом розміщення на веб сайті Судової влади та шляхом направлення судової повістки (а.с. 110-111).
Відтак, неявка ОСОБА_5 , згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, не є перешкодою для проведення судового розгляду без її участі.
Суд, вислухавши вступне слово представників позивача та відповідача, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які досліджені в судовому засіданні, прийшов до наступного висновку.
Частиною першою ст. 15, частиною 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права чи інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Так, із змісту позовних вимог та матеріалів справи вбачається, що спір виник з приводу порушення умов зобов'язання, забезпеченого авансом щодо укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна.
При цьому, судом встановлена такі обставини.
10 березня 2014 року між позивачем та відповідачем в усній формі укладено договір про наміри, відповідно до якого відповідач ОСОБА_4 зобов'язалася продати йому половину будинку по АДРЕСА_1 за 14000 доларів США та отримала завдаток в розмірі 2000 доларів США.
В подальшому відповідач отримувала кошти від ОСОБА_3 , а саме : 22 червня 2014 року - 1000 доларів США, 02 травня 2015 року - 1000 доларів США, 16 червня 2015 року 4000 доларів США, до 8 листопада 2017 року - 4 300 доларів США, 08 листопада 2017 року 1000 доларів США.
Всього за період із 10 березня 2014 року по 08 листопада 2017 року позивач передав відповідачу коштів на загальну суму 13 300 доларів США, що підтверджується розписками від 10 березня 2014 року та 08 листопада 2017 року (а.с.6-7, 58-59).
Факт отримання коштів відповідачем та її представником не заперечується.
Разом з тим, як вбачається з довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_4 10 липня 2018 року зареєструвала право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , а інші дві частини зазначеного об'єкту нерухомості теж були зареєстровані 10 липня 2018 року 1/3 частина - на ОСОБА_5 , 1/3 частина - на ОСОБА_6 (а.с.13-15).
08 липня 2021 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про виконання боржником обов'язку від 03 липня 2021 року, в якій, керуючись ч.2 статті 530 ЦК України, пропонував відповідачу в семиденний строк від дня отримання цієї вимоги укласти з ним договір купівлі-продажу половини будинку по АДРЕСА_1 або повернути кошти в розмірі 13 300 доларів США, отримані нею в період із 10 березня 2014 року по 08 листопада 2017 року в якості авансового платежу.
Вказану вимогу отримано відповідачем 10 липня 2021 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення та не заперечується відповідачем.(а.с.8-12).
Так, відповідач надала відповідь на вказану вимогу, яку направила позивачу 19 липня 2021 року, у якій відмовилася від продажу частки квартири та повернення коштів, мотивуючи тим, що останній платіж проведений 08 листопада 2017 року, а з того часу минуло більше 3-х років та Ѕ частина цих коштів належить і дружині ОСОБА_5 , оскільки надання коштів мало місце під час шлюбу (а.с.49).
Однак, з такими твердженнями відповідача суд не погоджується, виходячи з таких міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу житлового будинку між сторонами укладено не було, доказів ухилення відповідача від укладання договору суду не надано, тому передані позивачем грошові кошти не можуть вважатись завдатком, вони є авансом, який підлягає поверненню у зв'язку із неукладенням договору купівлі-продажу незалежно від того, з чиєї вини він не був укладений.
Згідно зі статтею 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
За змістом наведених норм ЦК України, завдаток є доказом існування зобов'язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України, завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Згідно зі статтею 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
При цьому, в наявних у справі розписках не зазначено дату або строк укладення сторонами договору купівлі-продажу в установленому законом порядку, який передбачений ст. 657 ЦК України.
Таким чином, у разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і мають бути повернуті в тому розмірі, в якому вони надавалися. Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку, якщо таке зобов'язання випливає із договору, укладеного сторонами.
Оскільки, договір купівлі-продажу будинку, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладений не був, передані позивачем відповідачу грошові кошти, суд вважає, не є завдатком в розумінні ст. 570 ЦК України, а є авансом, тому підлягають стягненню з відповідача на його користь.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року № 6-176цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Відповідач у відзиві та її представник в судовому засіданні не заперечували, що ОСОБА_4 отримала від позивача вказані грошові кошти.
Враховуючи наведене та положення статті 570 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що сума, яка названа в розписках завдатком, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти, а тому передана ОСОБА_9 відповідачу грошова сума в розмірі 13300,00 доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачу сплатою у гривнях за офіційним курсом долара США на день платежу.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
Необгрунтованими є доводи відповідача про застосування позовної давності та відмови у задоволенні вимог з цих підстав.
Як унормовано приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 261 ЦК України, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Оскільки розписка не містить строку протягом якого відповідач мав повернути отримані грошові кошти у разі не укладення договору купівлі-продажу, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми частини другої статті 530 ЦК України, згідно з якими у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За таких обставин перебіг позовної давності розпочався саме після спливу семиденного строку за вимогою позивача про повернення коштів - 17 липня 2021року, а тому позовна давність не сплинула та законних підстав для застосування наслідків, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України суд не вбачає.
Схожий висновок щодо застосування частини другої статті 530 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 925/805/18.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України, при задоволенні позовних вимог, суд вирішує питання щодо витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, які в даному спорі становлять 3550 грн. (сплата судового збору при подачі позовної заяви).
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264,265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_5 про стягнення боргу задоволити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг (грошову суму авансу) в розмірі 13300 (тринадцять тисяч триста) доларів США з перерахунком суми, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом долара США на день платежу та 3550 ( три тисячі п'ятсот п'ятдесят) гривень судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Болехівський міський суд.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Найменування або ім'я сторін, їх місцезнаходження або місце проживання:
ОСОБА_3 - реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_3 .
ОСОБА_4 - реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 - місце проживання АДРЕСА_1 .
Дата складання повного тексту рішення 04 січня 2022 року
Суддя Головенко О.С.