24 грудня 2021 року справа №320/12545/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Коздровської К.Д., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.08.2021 №103950002645 щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років;
- зарахувати до спеціального страхового стажу при розрахунку пенсії за вислугу років, що передбачено пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період навчання ОСОБА_1 в Київському державному педагогічному інституті ім. О.М. Горького з 1986 по 29.06.1991 та період відпустки по догляду за дитиною з 01.09.2012 по 31.10.2012 та з 01.01.2013 по 31.08.2014;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачка зазначила, що звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», проте відповідач у відповідь письмово повідомив про відмову у призначенні їй пенсії за вислугу років у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу. З позицією відповідача категорично не погоджується, вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до її спеціального страхового стажу навчання в Київському державному педагогічному інституті ім. О.М. Горького з 1986 року по 29.06.1991 та період відпустки по догляду за дитиною з 01.09.2012 по 31.10.2012 та з 01.01.2013 по 31.08.2014, а тому просить позов задовольнити.
Відповідач проти позову заперечив, надав відзив на позовну заяву, у якому стверджує, що страховий стаж позивача є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років, а тому у задоволенні позову просить відмовити. Відповідач зазначив, що за наявними документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною з 01.09.2012 по 31.10.2012 та з 01.01.2013 по 31.08.2014 з огляду на відсутність сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідним закладом освіти. Крім того, вказав, що період навчання позивачки у вищому навчальному закладі з 01.09.1986 по 29.06.1991 не може бути зараховано до пільгового стажу, оскільки можливість зарахування часу навчання до трудового стажу, що дає право на пільги, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів.
Позивачка скористалась правом надати відповідь на відзив, у якій наполягала на обґрунтованості позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 відкрито спрощене провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 09.11.2021, витребувано докази у справі від сторін.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 витребувано додаткові докази від позивача, відкладено судове засідання на 09.12.2021.
У судове засідання, призначене на 09.12.2021 прибув позивач, відповідач не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно.
У судовому засіданні 09.12.2021 позивачка повністю підтримала поданий позов та просила суд позов задовольнити.
В матеріалах справи наявне клопотання позивача від 09.11.2021 про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з приписами частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи неявку відповідача у судове засідання та те, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а також відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд вирішив здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Фастівським МРВ ГУ МВС України в Київській області 06.06.1996, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії диплома серії НОМЕР_2 від 29.06.1991, ОСОБА_1 з 1986 по 29.06.1991 навчалася в Київському державному педагогічному інституті ім. О.М. Горького.
Згідно з записами трудової книжки НОМЕР_3 від 13.08.1991 року, ОСОБА_1 працювала:
- з 15.08.1991 по 26.08.1992 вчителем географії в Червонянській середній школі № 9 м. Фастів;
- з 01.09.1992 по 17.08.2021 вчителем географії Середньої школи №9 м. Фастів (перейменовано в Фастівський академічний ліцей №9 Фастівської міської ради Київської області).
27.08.2021 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.08.2021 №103950002645 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування відмови зазначено, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 03.11.2017 №2148-VII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом: на 01.04.2015 - не менше 25 років та станом на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців.
Відповідно до наданих документів і індивідуальних відомостей з реєстру застрахованих осіб страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становить 34 роки 10 місяців 1 день, у тому числі 24 роки 3 місяці 22 дні стажу за вислугу років, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.
До страхового стажу та спеціального стажу роботи не враховано період роботи з 01.09.2012 по 31.10.2012 та з 01.01.2013 по 31.08.2014 в зв'язку з відсутністю в Реєстрі застрахованих осіб відомостей по спеціальному стажу педагогічної роботи.
Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до пункту 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788) визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно з статтею 7 Закону № 1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 52 Закону № 1788 право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788 (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (далі - Закон № 213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту «е» статті 55 Закону № 1788), а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (далі - Закон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону № 1788.
Так, відповідно до внесених змін пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
В свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.
У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визначено, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року N 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у рішенні від 04.06.2019 № 2-р/2019 зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до статті 51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З вказаного слідує, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України у своєму рішенні виходить з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п. «а» ст.54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» ст.55 Закону №1788, нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.ст.1, 3, ч.3 ст.22, ст.46 Основного Закону України.
Також, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст.51 Закону №1788. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст.51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст.54, 55 Закону №1788.
Із змісту оспорюваних положень Закону №1788 встановлено, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. «а» ст.54, пунктами «а», « 6», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» ст.55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
З огляду на викладене, Конституційний Суд України визнав оспорювані положення п. «а» ст.54, ст.55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 та Законом №911 такими, що суперечать положенням ст.ст.1, 3, 46 Основного Закону України та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 05.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно застосовувати положення статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом №213 та Законом №911.
Згідно з п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом №213 та Законом № 911 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» затверджено однойменний перелік закладів і установ освіти, охорони та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, до якого, серед інших, включено учителів загальноосвітніх навчальних закладів.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що особа, яка станом на момент звернення до пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.
Як свідчать встановлені обставини справи, підставою відмови відповідача у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років наведено відсутність необхідного страхового стажу.
В оскаржуваному рішенні зазначено, що на підставі наданих документів та даних індивідуальних відомостей про застраховану особу загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 34 роки 10 місяців 01 день, в тому числі стаж роботи за вислугу років складає 24 роки 03 місяці 22 дні.
Крім того, відповідачем вказано, що до вислуги років не зараховано період з 01.09.2012 по 31.10.2012 та з 01.01.2013 по 31.08.2014 для призначення пенсії за вислугу років, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості по спеціальному стажу педагогічної роботи.
Як було встановлено судом вище, позивачка з 15.08.1991 по 26.08.1992 працювала вчителем географії в Червонянській середній школі № 9 м. Фастів; з 01.09.1992 по 17.08.2021 - вчителем географії Середньої школи №9 м. Фастів (перейменовано в Фастівський академічний ліцей №9 Фастівської міської ради Київської області).
З матеріалів справи слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивачки народився син, ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Фастівського міськрайонного управління юстиції у Київській області.
З матеріалів справи вбачається, що у період з 01.09.2012 по 15.02.2013 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у зв'язку з вагітністю та пологами, а з 16.02.2013 по 31.08.2014 ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною по досягненню трирічного віку, що підтверджується довідкою Фастівського академічного ліцею №9 від 11.11.2021 № 187 та доданими до листа копіями наказів від 21.02.2013 №23-к/тр «Про надання відпустці по догляду за дитиною по досягненню трирічного віку» та від 29.08.2014 №101-к/тр «Щодо дострокового виходу з відпустки для догляду за дитиною до трьох років».
Пунктом «ж» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Відповідно до частини 2 статті 181 Кодексу законів про працю України, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
З аналізу викладеного вбачається, що період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується як до загального, так і до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Відповідно до вказаного закону страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною шостою статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
За змістом цих норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну сплату або сплату не в повному обсязі страхових внесків та неподачу відповідної інформації законом покладено на страхувальника.
Таким чином, суд приходить до висновку, що невнесення відповідних даних про застраховану особу до індивідуальних відомостей про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування або відсутність останніх з вини роботодавця, а не працівника, не може і не повинне порушувати законне право особи на отримання соціального забезпечення. Оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладений на роботодавця, невиконання останнім цього обов'язку не може позбавляти працівника права на зарахування до страхового стажу відповідних періодів роботи, які належним чином підтверджені первинними документами.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 482/434/17.
За наведених обставин, відмова у врахуванні пенсійним органом відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у період з 01.09.2012 по 31.10.2012 та з 01.01.2013 по 31.08.2014 є протиправною.
При цьому доводи відповідача про несплату страхових внесків в період з 01.09.2012 по 31.10.2012 та з 01.01.2013 по 31.08.2014 спростовуються відомостями з Реєстру застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-5, з яких вбачається, що в період з 01.09.2012 по 31.10.2012 та з 01.01.2013 по 31.08.2014 позивачем самостійно сплачувались внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку із здійсненням в даний період позивачем підприємницької діяльності, що також підтверджується наданою суду копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , виданого виконавчим комітетом Фастівської міської ради Київської області (дата проведення державної реєстрації 31.07.2009).
У позовній заяві позивачка також зазначила, що відповідачем протиправно не було зараховано до її спеціального трудового стажу період навчання з 1986 року по 29.06.1991 в Київському державному педагогічному інституті ім. О.М. Горького.
В свою чергу, відповідач зазначив, що оскільки позивачка у спірний період часу з 01.09.1986 по 28.06.1991 навчалася у педагогічному інституті, а можливість зарахування часу навчання до трудового стажу, що дає право на пільги, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів, час навчання у Київському педагогічному інституті ім. О.М. Горького не може бути зараховано до пільгового стажу позивачки.
З приводу наведеного суд зазначає наступне.
На момент навчання позивачки правовідносини у сфері освіти регулювалися Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про народну освіту» від 28.06.1974 № 2778-VIII (далі - Закон № 2778-VIII).
Згідно зі статтею 55 Закону № 2778-VIII, вища освіта здійснюється в університетах, інститутах, академіях та інших навчальних закладах, віднесених у встановленому порядку до вищих навчальних закладів.
Отже, період навчання позивачки у Київському державному педагогічному інституті ім. О.М. Горького є періодом навчання у вищому навчальному закладі.
Згідно з пунктом «д» статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до статті 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка у період з 1986 року по 29.06.1991 навчалася за спеціальністю «Географія та біологія» та здобула кваліфікацію і звання «вчителя географії та біології середньої школи» у Київському державному педагогічному інституті ім. О.М. Горького, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 від 29.06.1991.
Враховуючи викладене вище, а також те, що перерва між днем закінчення позивачем навчання і днем зарахування її на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців, період навчання з 01.09.1986 по 29.06.1991 в Київському державному педагогічному інституті ім. О.М. Горького підлягає зарахуванню до спеціального страхового стажу позивачки.
Виходячи з наведеного, сукупний спеціальний стаж ОСОБА_1 свідчить про наявність у неї права на призначення пенсії за віком за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.08.2021 №103950002645 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно не зараховано до спеціального стажу позивачки відповідні періоди її роботи та період навчання та відмовлено їй у призначенні пенсії за вислугу років, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
У зв'язку з викладеним, з метою запобігання порушення прав позивача на належну їй пенсію за вислугу років, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав позивача, без необхідності додаткових її звернень до суду та виконання будь-яких інших умов для цього, суд вважає необхідним зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 01.09.2012 по 31.10.2012, з 01.01.2013 по 31.08.2014 та період навчання з 1986 року по 29.06.1991, та призначити позивачці пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «По пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.
Щодо дати призначення вказаної пенсії, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
У пункті 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), зазначено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Згідно з пунктом 1.9 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Враховуючи, що із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу 18.08.2021, саме з цієї дати її права підлягають відновленню, шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію за вислугу років на підставі п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з приписами частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI, за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX установлено, що з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2270 гривень.
Предмет позову становлять дві самостійні вимоги немайнового характеру (про скасування рішення та зарахування до страхового стажу періодів навчання та відпустки) та похідна від них вимога (про зобов'язання призначити пенсію).
Таким чином, під час звернення до суду з даним адміністративним позовом позивачеві належало сплатити судовий збір у розмірі 1816,00 грн.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2626,80 грн., що підтверджується квитанцією від 20.09.2021 № 167.
Таким чином, переплата судового збору складає 810,80 грн.
Ураховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у розмірі 1816,00 грн.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», питання про повернення з Державного бюджету України судового збору, сплаченого в більшому розмірі, ніж встановлено законом, вирішується за клопотанням особи, що його сплатила.
Беручи до уваги відсутність такого клопотання у матеріалах справи на день ухвалення рішення судом, питання про повернення позивачеві надміру сплаченої суми судового збору у розмірі 810,80 грн. під час розподілу судових витрат у рішенні не вирішується. При цьому позивач може звернутися до суду із окремим клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору у розмірі 810,80 грн.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.08.2021 №103950002645 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до спеціального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) при розрахунку пенсії за вислугу років, що передбачено пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період навчання в Київському державному педагогічному інституті ім. О.М. Горького з 01.09.1986 по 29.06.1991 та період відпустки по догляду за дитиною з 01.09.2012 по 31.10.2012 та з 01.01.2013 по 31.08.2014.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) з 18 серпня 2021 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548) сплачений судовий збір у розмірі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять грн. 00 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду складено 24.12.2021 р.
Суддя Кушнова А.О.