65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"21" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2394/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.
при секретарі судового засідання Пелехатій А.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Тищенко Ю.П. (на підставі ордеру);
від відповідача: Лобанов Р.М. (на підставі ордеру);
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Селянського-фермерського господарства «ПОЛІЩУК» (20231, Черкаська обл., Звенигородський р-н, с. Чемериське, вул. Гончарука, 11, код ЄДРПОУ 31324268);
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЛКАН-ПЛЮС» (68723, Одеська обл., Болградський р-н, с. Калчева, вул. Центральна, буд. 81, код ЄДРПОУ 35901659);
про стягнення 758 982,89 грн.
Суть спору: 09.08.2021 позивач - СФГ «ПОЛІЩУК» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №2480/21) до відповідача - ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС», в якій просить суд стягнути з останнього 570 889,30 грн. суму основного боргу, 132 724,09 грн. інфляційних витрат, 55 369,50 грн. 3% річних , а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №15/06-2017 про надання послуг по збиранню зернових культур, а саме у частині своєчасної та повної оплати за отримані послуги.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.08.2021 було відкрито провадження у справі №916/2394/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст. ст. 247-252 Господарського процесуального кодексу України, роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
17.09.2021 судом отримано від ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС» клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (вх. ГСОО №24704/21).
Ухвалою суду від 21.09.2021 було задоволено клопотання ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС ( вх. №24704/21 від 17.09.2021 р.), визнано причини пропуску строку подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження поважними та призначено справу №916/2394/21 до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі №916/2394/21 призначено на 13.10.2021 о 14:30.
У судовому засіданні 13.10.2021 суд ухвалою в протокольній формі оголосив відкладення підготовчого засідання на 15.11.2021 о 12:00.
15.11.2021 до суду від ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС надійшов відзив (вх. ГСОО №30418/21), в якому відповідач заперечує проти позовної заяви, посилаючись на те, що строк зобов'язання з оплати наданих послуг є невизначеним, оскільки остаточний акт виконаних робіт сторонами не підписаний, як передбачено п. 3.1 Договору, надана позивачем копія акту виконаних робіт від 06.07.2018 №1, який за своєю формою не є остаточним, не містить строку оплати послуг, а також у вказаному акті виконаних робіт не зазначено ким саме підписаний цей акт (відсутня посада, ПІБ уповноважених осіб сторін Договору, а також на те, що вимога про сплату боргу в матеріалах справи відсутня відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
У судовому засіданні 15.11.2021 суд ухвалою у протокольній формі оголосив про закриття підготовчого провадження у справі №916/2394/21 та про призначення справи до розгляду по суті в засіданні суду на 22.11.2021 о 10:30.
У судовому засіданні 22.11.2021 суд ухвалою у протокольній формі оголосив перерву для розгляду справи по суті до 20.12.2021 о 12:00.
17.12.2021 судом отримано від СФГ «ПОЛІЩУК» заяву (вх. ГСОО 34176/21) з доказами понесених позивачем витрат, в якій позивач просить суд стягнути з ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС на користь СФГ «ПОЛІЩУК» судові витрати у розмірі 21 384 грн. 74 коп., з яких 11384,74 грн. - судовий збір та 10000,00 грн. - гонорар адвоката.
17.12.2021 до суду від ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС надійшла заява про розстрочення виконання рішення (вх. ГСОО №34226/21), в якій відповідач просив суд розстрочити виконання рішення у справі №916/2394/21 в розмірі 720 367,63 грн. наступним чином: - до 30.01.2022 - 50 000,00 грн.; - до 28.02.2022 - 50 000,00 грн.; - до 31.03.2022 - 50 000,00 грн.; - до 30.04.2022 - 50 000,00 грн.; - до 31.05.2022 - 50 000,00 грн.; - до 30.06.2022 - 50 000,00 грн.; - до 31.07.2022 - 50 000,00 грн.; - до 31.08.2022 - 50 000,00 грн.; - до 30.09.2022 - 50 000,00 грн.; - до 31.10.2022 - 50 000,00 грн.; - до 30.11.2022 - 220 367,63 грн.
А також у вищезазначеній заяві відповідач зазначив, що частково у розмірі 50000 здійснив часткове погашення заборгованості.
У судовому засіданні 20.12.2021 суд, за результатом задоволення усного клопотання представника позивача, ухвалою у протокольній формі оголосив перерву для розгляду справи по суті до 21.12.2021 о 16:30.
21.12.2021 у судове засідання з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, а також підтвердив факт оплати відповідачем частини заборгованості у розмірі 50000,00 грн. Також у дане судове засідання з'явився представник відповідача, який заперечував проти позову, проте просив суд, у випадку задоволення позовних вимог, розстрочити виконання рішення.
У судовому засіданні 21.12.2021 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повне рішення буде складено 31.12.2021.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
15.06.2017 між СФГ «ПОЛІЩУК» (Виконавець) та ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС» (Замовник) укладено договір №15/06-2017 про надання послуг по збиранню зернових культур, відповідно до п.1.1. якого предметом Договору є послуги Виконавця з проведення сільськогосподарських збирання зернових і технічних культур врожаю 2017 року на земельних площах Замовника, які виконуються технікою Виконавця.
Пунктом 2.1.1.-2.1.2. Договору встановлено, що Виконавець зобов'язується провести збирання сільськогосподарських культур врожаю 2017 року власною технікою (JOHN DEERE 9660, JOHN DEERE W650) на площах Замовника, а саме: зернові с/г культури (пшениця, жито, ячмінь).
Згідно з п.2.2.6. Договору, Замовник зобов'язується після закінчення виконання всього обсягу робіт, передбачених п.2.1.1. цього Договору, підписати остаточний акт виконаних робіт.
У відповідності до п.3.1. Договору, за надані Виконавцем послуги по збиранню врожаю «Замовник» розраховується готівкою або шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця, зазначений у цьому Договору, протягом одного календарного місяця з моменту підписання остаточного акту виконаних робіт.
Як передбачено п. п. 5.1., 5.4. Договору, жодна зі Сторін не має права розірвати даний Договір в односторонньому порядку. Строк дії Договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2018 року, а в частині взаєморозрахунків до повного його виконання. У випадку відсутності письмового повідомлення жодної із сторін протягом місяця, що передує даті вказаній у цьому пункті про припинення дії Договору, Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах, на яких був заключений.
Додатковою угодою №2 від 31.05.2018 до Договору п. 1.1. викладено в новій редакції «Предметом Договору є послуги Виконавця з проведення сільськогосподарських робіт по збиранню врожаю зернових і технічних культур на землях Замовника, які виконуються технікою Виконавця», п.2.1.1. викладено в новій редакції: «Провести збирання врожаю сільськогосподарських культур, вирощених Замовником на орендованих земельних ділянках, технікою та засобами, що є у власності або іншому законному користуванні, або із залученням третіх осіб. Обсяг та вартість послуг визначається сторонами у специфікації, що є додатком до Договору».
Як вбачається із Специфікації до Договору від 31.05.2018 року, загальна вартість послуг по збиранню сільськогосподарських культур становить 751 456, 50 грн.
В підтвердження належного виконання СФГ «ПОЛІЩУК» умов договору №15/06-2017 про надання послуг по збиранню зернових культур, позивачем надано рахунок- фактуру №26 від 06.07.2018, Акт №1 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 06.07.2018 та податкову накладну №38 від 06.07.2018, з яких вбачається, що СФГ «ПОЛІЩУК» виконало для ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС» роботи по збиранню зернових культур, загальна вартість яких становить 751456,50 грн.
Згідно з Виписок по рахунку №26009229437 вбачається, що 18.09.2018 ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС» здійснено оплату послуг у розмірі 10000 грн.; 01.02.2019 - 75 000 грн.; 09.08.2019 - 51198,28 грн.; 15.08.2019 - 44 368, 92 грн., в загальному розмірі 180567,20 грн.
Отже, за твердженнями позивача, відсутність оплати залишку боргу зі сторони відповідача за договором №15/06-2017 про надання послуг по збиранню зернових культур, стало підставою звернення СФГ «ПОЛІЩУК» про стягнення з ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС» 570 889,30 грн. суму основного боргу, 132 724,09 грн. інфляційних витрат, 55 369,50 грн. 3% річних.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України зарахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ч.1. ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено статтею 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У відповідності до ч. 1, 3 ст. 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Положеннями ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - це дія або поділ, що викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Згідно зі ст. 9 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первині документи, які фіксують факти здійснення цих операцій.
Згідно ст. 9 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відтак, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність боргу, а токож встановлюють його розмір, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.
Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа
З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №910/6216/17 та від 05 грудня 2018 року у справі № 915/878/16.
При цьому, суд дійшов висновку, що відсутність у акті прийому-передачі виконаних робіт назви посади особи, яка засвідчила факт отриманих послуг, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки замовника, не може свідчити про те, що таки акт є неналежним доказом у справі. Відтиск печатки на акті прийому-передачі є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цим актом. Дійсно, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт надання послуг замовнику та їх прийняття ним
Положеннями п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно п.п.201.10, 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем було здійснено часткову оплату за вказаним договором №15/06-2017 та на підставі рахунку-фактури №26 від 06.07.2018 в загальному розмірі 180567,20 грн.
Вказані обставини справи у сукупності спростовують заперечення відповідача щодо заявлених позовних вимог та не викликають сумніву у суду щодо отримання відповідачем наданих йому позивачем послуг за договором №15/06-2017 про надання послуг по збиранню зернових культур та актом №1 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 06.07.2018.
У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем не спростовано факт надання послуг позивачем та не надано належних та допустимих доказів відсутності підстав для стягнення заборгованості.
При цьому, як встановлено судом, під час розгляду даної справи, відповідач здійснив часткове погашення основної заборгованості у розмірі 50000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №16 від 17.12.2021 на суму 50000,00 грн., яке міститься у матеріалах справи, з урахуванням чого суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у частині стягнення основної заборгованості з ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС» на користь СФГ «ПОЛІЩУК» у розмірі 50000,00 грн. у зв'язку з відсутністю предмета спору, на підставі п.2, ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає, що до стягнення з ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС» підлягає сума 520889,30 грн. основної заборгованості за договором №15/06-2017 про надання послуг по збиранню зернових культур.
Щодо нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає таке:
Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ч.1,2 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Варто зауважити, що передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, інфляційні втрати і 3% річних за своєю правовою природою не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №908/639/18, від 05.07.2018 у справі №905/978/17, від 11.05.2018 у справі №922/3087/17 та від 26.04.2018 у справі №910/11857/17).
Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц та підтверджені постановою ВП ВС від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат у розмірі 132724,09 грн. та 3% річних у розмірі 55369,50 грн., суд встановив, що даний розрахунок є правильним та обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи закриття провадження по справі в частині стягнення з ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС» основної заборгованості в розмірі 50000,00 грн., суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог СФГ «ПОЛІЩУК» щодо стягнення з ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС» 520 889,30 грн. основного боргу, 132 724,09 грн. інфляційних витрат, 55 369,50 грн. 3% річних.
Щодо заяви ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС» про розстрочення виконання рішення (вх. ГСОО №34226/21), суд зазначає таке:
Відповідно до ч.1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також, серед іншого, враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору та наявність стихійного лиха, інших надзвичайних подій тощо.
Так, вищезазначеними нормами визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду, оскільки у процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.
При цьому, підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим у визначений строк.
При цьому, необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Разом з тим, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення.
Так, розстрочення судом виконання судового рішення має бути пов'язано з об'єктивними та виключними обставинами, які ускладнюють його вчасне виконання, при цьому розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів як стягувача, так і боржника, між цим, оскільки право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист, вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, суд не повинен надавати перевагу жодній із сторін.
Так, відповідач, як на підставу для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду посилається на складну фінансову ситуацію, яка склалася у зв'язку із загибеллю врожаю, що постраждав від засухи в сільськогосподарському підприємстві ТОВ «Балкан-Плюс» Белградського району Одеської області, на підтвердження чого надає суду копію акту про обстеження посівів від 01.06.2020; копію протоколу засідання комісії з питань ТЕБ та НС №25 від 12.06.2020р.; копію протоколу засідання комісії з питань ТЕБ та НС №18 від 05.05.2020р.
Суд оцінює надані заявником доказі у сукупності як такі, що підтверджують обставини несприятливих погодних умов на території Белградського району Одеської області, які спричинили загибель частини врожаю культур, засіяних відповідачем.
На думку суду, надання розстрочення виконання судового рішення забезпечить боржнику можливість поступового погашення присуджених до стягнення сум без значного одноразового фінансового навантаження, а стягувачу - можливість реального отримання грошових коштів частками із певним інтервалом у часі.
Разом з тим суд звертає увагу, що передбачена процесуальним законом можливість розстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов'язань та виконання безспірних вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін, а саме: для боржника - загроза неможливості подальшого виконання своїх зобов'язань, а для стягувача - загроза можливості неотримання одразу протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів.
При цьому суд враховує, що відповідач, посилаючись на скрутне фінансове становище, не ухиляється від виконання судового рішення, а лише вказує про неможливість погашення наявної заборгованості за судовим рішенням перед позивачем саме одним разовим платежем. Більш того, інтерес боржника полягає у погашенні наявних сум боргу при збереженні сталої роботи підприємства, зважаючи на можливість оплатити наявний борг з майбутніх доходів від господарської діяльності. Так, дії відповідача спрямовані на виконання рішення суду, але з розстроченням сплати боргу. Суд враховує, що інтерес стягувача полягає в тому, щоб рішення суду було виконано в повному обсязі, однак ненадання розстрочки виконання рішення суду призведе до неможливості його виконання взагалі, оскільки існує ризик припинення або призупинення діяльності відповідача.
Поряд з цим, суд, вирішуючи питання щодо строку розстрочення виконання рішення, враховуючи баланс інтересів сторін, а саме досягнення мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора, доходить висновку про задоволення заяви ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС» про розстрочення виконання рішення (вх. ГСОО №34226/21) та вважає за необхідне розстрочити виконання рішення наступним чином:
- до 30.01.2022 - 50 000,00 грн.; - до 28.02.2022 - 50 000,00 грн.; - до 31.03.2022 - 50 000,00 грн.;
- до 30.04.2022 - 50 000,00 грн.; - до 31.05.2022 - 50 000,00 грн.; - до 30.06.2022 - 50 000,00 грн.; - до 31.07.2022 - 50 000,00 грн.; - до 31.08.2022 - 50 000,00 грн.; - до 30.09.2022 - 50 000,00 грн.; - до 31.10.2022 - 50 000,00 грн.; - до 30.11.2022 - 220 367,63 грн.
Суд доходить висновку, що розстрочення виконання рішення у вищевказаний спосіб не порушить справедливої рівноваги та справедливого балансу у розумінні статті 6 Конвенції, оскільки надасть можливість виконати судове рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора реально отримати грошові кошти.
Щодо заяви СФГ «ПОЛІЩУК» (вх. ГСОО 34176/21) про стягнення з відповідача судових витрат, суд зазначає наступне:
Положеннями ст. 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, якщо судом не вирішено питання про судові витрати, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення.
Відповідно до ч. 1, п.1 ч.3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями ч. 1-3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч.1 ст.26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 “Послуги. Загальні положення” цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
З огляду на предмет договору про надання юридичної допомоги об'єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги, зокрема, у зв'язку із вирішенням спору в суді.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” можуть бути використані судом в якості джерела права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, заявник надав суду такі документи:
- копію Договору про надання правничої/правової допомоги №66 від 17.06.2021;
- копію акту прийому-передачі наданих послуг №1 від 24.11.2021;
- копію рахунку на оплату №9 від 22.06.2021;
- копію платіжного доручення №2602 від 14.07.2021;
- адвокатський ордер;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Так згідно п. 1.1 укладеного Договору про надання правничої/правової допомоги №66 від 17.06.2021 між Адвокатом Тищенко Юрій Петрович (Виконавець) та СФГ «ПОЛІЩУК», Виконавець приймає на себе, а Клієнт доручає зобов'язання надати правову допомогу з наступних правових питань та у таких обсягах: консультація Клієнта з питань господарського процесуального законодавства; ознайомлення з матеріалами Клієнта по господарській справі, де сторонами є СФГ «Поліщук» та ТОВ «Балкан-Плюс», а також складення/написання процесуальних документів (позовні заяви, відзиви, відповіді на відзиви, заперечення на відповідь на відзив, заяви з процесуальних питань тощо); представництво інтересів Клієнта в господарському суді під час розгляду господарській справі, де сторонами є СФГ «Поліщук» та ТОВ «Балкан-Плюс».
Відповідно до розділу 3 Договору про надання правової допомоги, за надання правової допомоги Клієнт сплачує Виконавцю (Адвокату) гонорар за підготовку до судового розгляду та супровід господарської справи у суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн. 00 коп. (десять тисяч гривень 00 копійок) без ПДВ.
Як вбачається із акту прийому-передачі наданих послуг №1 від 24.11.2021, Виконавець (Адвокат) надав Клієнту правову допомогу відповідно до Договору про надання правової допомоги № 66 від 17 червня 2021 року, а Клієнт прийняв наступні роботи: консультація Клієнта з питань господарського процесуального законодавства; ознайомлення з матеріалами Клієнта по господарській справі №916/2394/21, а також складання/написання процесуальних документів (позовні заяви, відзиви, відповіді на відзиви, заперечення на відповідь на відзив, заяви з процесуальних питань тощо); представництво інтересів Клієнта в господарському суді під час розгляду господарської справи №916/2394/21. Вартість послуг Адвоката за цим Актом складає 10 000 гри 00 коп.
Згідно платіжного доручення №2602 від 14.07.2021 СФГ «ПОЛІЩУК» сплатило Адвокату 10000,00 грн. на підставі рахунку на оплату №9 від 22.06.2021.
Адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, оскільки розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Подібна правова позиція викладена в постанові КАС ВС від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.
Таким чином, оцінюючи правомірність вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, понесених позивачем, керуючись принципами справедливості та верховенства права, враховуючи, що відповідачем не викладено заперечень щодо поданої заяви про стягнення витрат на правничу допомогу позивача, а також доведення позивачем факту та обсягу отриманих послуг з правової допомоги, суд дійшов висновку про обґрунтованість суми, витраченої на послуги адвоката, а також відповідність наданих адвокатських послуг критерію реальності та неминучості, у зв'язку з чим, витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. покладаються на відповідача.
Враховуючи задоволення позову у повному обсязі, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 11384,74 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЛКАН-ПЛЮС» (68723, Одеська обл., Болградський р-н, с. Калчева, вул. Центральна, буд. 81, код ЄДРПОУ 35901659) на користь Селянського-фермерського господарства «ПОЛІЩУК» (20231, Черкаська обл., Звенигородський р-н, с. Чемериське, вул. Гончарука, 11, код ЄДРПОУ 31324268) основний борг у розмірі 520889/п'ятсот двадцять тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять/грн. 30 коп., інфляційні втрати у розмірі 132724/сто тридцять дві тисячі сімсот двадцять чотири/грн. 09 коп., 3% річних у розмірі 55369/п'ятдесят п'ять тисяч триста шістдесят дев'ять/грн. 50 коп., а також 11384/одинадцять тисяч триста вісімдесят чотири/грн. 74 коп. витрат по сплаті судового збору
3.Закрити провадження у справі № 916/2394/21 у частині стягнення основної заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЛКАН-ПЛЮС» на користь Селянського-фермерського господарства «ПОЛІЩУК» у розмірі 50000 грн. у зв'язку з відсутністю предмета спору.
4.Задовольнити заяву ТОВ «БАЛКАН-ПЛЮС» про розстрочення виконання рішення (вх. ГСОО №34226/21 від 17.12.2021).
5.Розстрочити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2021 по справі №916/2394/21 наступним чином:
- до 30.01.2022 - 50 000,00 грн.;
- до 28.02.2022 - 50 000,00 грн.;
- до 31.03.2022 - 50 000,00 грн.;
- до 30.04.2022 - 50 000,00 грн.;
- до 31.05.2022 - 50 000,00 грн.;
- до 30.06.2022 - 50 000,00 грн.;
- до 31.07.2022 - 50 000,00 грн.;
- до 31.08.2022 - 50 000,00 грн.;
- до 30.09.2022 - 50 000,00 грн.;
- до 31.10.2022 - 50 000,00 грн.;
- до 30.11.2022 - 220 367,63 грн.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЛКАН-ПЛЮС» (68723, Одеська обл., Болградський р-н, с. Калчева, вул. Центральна, буд. 81, код ЄДРПОУ 35901659) на користь Селянського-фермерського господарства «ПОЛІЩУК» (20231, Черкаська обл., Звенигородський р-н, с. Чемериське, вул. Гончарука, 11, код ЄДРПОУ 31324268) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000/десять тисяч/грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Повне рішення складено 31 грудня 2021 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська