Справа № 755/21019/21
Провадження №: 3/755/10553/21
"28" грудня 2021 р.
м. Київ
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В. розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КпАП) в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» № 1231-IX від 16.02.2021, установив:
ОСОБА_1 (надалі - особа, що притягається до адміністративної відповідальності) 09.11.2021 о 01:35 керував ТЗ «Мітсубіші», н.з. НОМЕР_1 , по вул. м. Кибюальчича, 3 у м. Києві, з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: розширені зіниці очей, що не реагують на світло, поведінка, що не відповідає обстановці, неприродна блідість обличчя та від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння, відмовився у встановленому законом порядку, у присутності двох свідків, у зв'язку з чим своїми діями порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.
У судове засідання, особа, що притягається до адміністративної відповідальності, будучи повідомленою про день, час та місце розгляду справи, згідно положень КпАП, не з'явилася.
Забезпечувалося судом і СМС інформування такої особи за номером телефону наявним у справі.
Також, про те, що розгляд справи здійснюватиметься Дніпровським районним судом м. Києва особа, що притягається до адміністративної відповідальності була поінформована, оскільки відповідні відомості наведено у протоколі про адміністративне правопорушення у відношенні неї.
Інформацію про дату, час та розгляд самого провадження даним складом суду розміщувалася на сайті Судової влади цього місцевого суду у розділі інформацію для громадян з найменуванням «ГРОМАДЯНАМ» (https://dn.ki.court.gov.ua/sud2604/).
Разом з тим, ужиті заходи попри їх об'ємність не сприяли досягненню мети забезпечення участі в судовому засіданні особи, що притягається до адміністративної відповідальності.
З огляду на, що Суд, виходячи з вище зазначених правових норм та беручи до те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (див. у т.ч. постанову ВС від 15 травня 2019 року у справі № 0870/8014/12), вважає за можливе провести розгляд справи у її відсутність.
А тому, Суд дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, відповідно до пункту 2.5 наведених Правил, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Частина 2 статті 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» № 1231-IX від 16.02.2021 у собі передбачає таке: повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті (керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції), - тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Статтями 251, 280 КУпАП, визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, зокрема, ці дані встановлюються, у т.ч. протоколом про адміністративне правопорушення, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів цієї справи, особа, що притягається до адміністративної відповідальності будучи водієм, у вказаній дорожній обстановці, вимог наведених Правил не дотримався, так як його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КпАП повністю доведена, у розумінні ст. 251 того ж Кодексу, належними та допустимими доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення, який складений у максимальній відповідності з вимогами ст. 256 КпАП та містить необхідні у ньому відомості, зокрема щодо дати, часу, місця та способу вчинення самого адміністративного правопорушення, яке призвело до порушення ПДР України;
- відеозаписом з нагрудної відеокамери (відеореєстратора) працівників Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, що здійснювали оформлення вчиненого особою, що притягається до адміністративної відповідальності, адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП, який кореспондується з фактичними обставинами справи та указує на факт порушення водієм указаних правил ПДР.
Відповідно до ст. 266 КпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
В цій ситуації під час проведення огляду поліцейський застосовував технічні засоби відеозапису, тобто вимоги ст. 266 КпАП щодо алгоритму огляду дотримано.
Відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху (див. постанову КАС ВС у справі № 678/991/17 від 15.11.18).
- поясненнями свідків щодо обставин події, які кореспондуються з даними протоколу в частині часу та місця її настання та указують на те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності порушив п. 2.5 ПДР України.
КАС ВС в постанові від 29.04.2020 у справі № 161/5372/17 вказав, що обставини, що підтверджуються показаннями свідка повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні, що і є дійсним, в цій справі, так як показання свідків у повній мірі кореспондуються і іншими доказами в їх сукупності у т.ч. відеозаписом;
- факт повторності слідує з постанови Бориспільского міськрайонного суду Київської області від 08.06.2021 за якими його притягнуто до відповідальності за ч.1 ст. 130 указаного Кодексу.
При цьому судом зауважується, що в постанові від 01 червня 2020 року в справі № 766/39/17 Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зауважила, що за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи при визначенні остаточного покарання та правил на підставі яких воно має бути сформованим слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили.
Також, відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.), за ст. 130 КпАП стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника. Для притягнення до відповідальності за ч.1 ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли останній почав рухатись.
З урахуванням того, що ВС у постанові від 20 жовтня 2020 року в справі № 444/2115/17 указав, що невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.
Таким чином, наявність чи відсутність у поліцейського підстав для пред'явлення вимоги, що входить у межі його повноважень, не може братися до уваги при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності складу певного порушення.
За таких обставин, враховуючи вище викладене, суд, у відповідності до положень ст. 251 та ст. 252 КУпАП, вважає, що у діях особи, що притягається до адміністративної відповідальності наявний склад адміністративного правопорушення передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки останній порушив п. 2.5) ПДР України. А, у рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom») [GC] no. 15809/02 і 25624/02 ECHR 29.06.2007, постановлено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
При накладені адміністративного стягнення, на особу, що притягається до адміністративної відповідальності, суд враховує обставини визначені ст. 33 КпАП, та не убачає, в розумінні ст. ст. 34, 35 наведеного Кодексу, обставин, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність останнього і вважає за необхідне накласти адміністративне стягнення у межах санкції статті 130 указаного Кодексу, яке за своїм видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.
Також, щодо застосування норм ст. 30 КпАП слід зауважити таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 КпАП позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.
Згідно ч. 3 ст. 30 КпАП якщо особою, позбавленою права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення вчинено нове адміністративне правопорушення, за яке застосовано стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення. При цьому загальний строк позбавлення права керування транспортним засобом може перевищувати гранично допустимий строк, передбачений частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 33 КпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
КпАП у його ч. 2 ст. 30 установлено максимальну межу при застосуванні адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у 10 років.
Тобто, ідеться про те, що особі за так званою «сукупністю» може бути призначено стягнення, яке фактично перевищує межі санкції ст. 130 КпАП та, відповідно до ч. 2 ст. 30 КпАП, перевищує граничний розмір покарання, передбачений у Загальній частині указаного Кодексу.
Тим самим, виникло питання при застосуванні положень ч. 3 ст. 30 КпАП щодо того, чи при її застосуванні є дійсною можливість визначення строку адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк понад 10 років, ураховуючи положення ч. 2 ст. 30 та норми ст. 33 КпАП, та того, чи є така норма прийнятною в цілому з огляду на засадничі принципи, що закріплені в Загальних положеннях Кодексу України про адміністративні правопорушення
Відповідно для урегулювання цього питання Дніпровський районний суд міста Києва звернувся до ККС ВС, у порядку п.п. 2, 6-7 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та останній (листом від 04.08.2021 № 590/0/158-21 за підписом в.о. голови ККС В. Щепоткіної) указав, що у частинах першій-третій статті 30 КпАП вміщено єдину норму, що регламентує підстави та порядок накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом. Тому положення вказаних частин повинні інтерпретуватися системно.
Так, у частині другій статті 30 КУпАП визначаються строки накладення вказаного адміністративного стягнення: до трьох років - за грубе або повторне порушення громадянином порядку користування правом керування транспортним засобом; до десяти років - за систематичне порушення громадянином порядку користування правом керування транспортним засобом.
У частині третій статті 30 КУпАП закріплено порядок застосування стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом за наявності таких умов: а)особа була позбавлена права керування транспортним засобом; б) до закінчення строку дії такого стягнення вчинила нове адміністративне правопорушення; в) за таке правопорушення застосовано стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом.
У такому випадку частиною третьою статті 30 КпАП передбачено таке правило застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом: (1) застосовується стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом за вчинення нового адміністративного правопорушення; (2) до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення, призначеного за вчинення попередніх адміністративних правопорушень; (3) загальний строк позбавлення права керування транспортним засобом може перевищувати строк, передбачений частиною другою цієї статті.
Вказана норма стосується виключно адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, та не поширюється на випадки застосування до особи інших видів стягнень, що передбачені у санкції статті 130 КпАП, зокрема, арешту.
Таким чином, ККС ВС указав, що ураховуючи системні зв'язки між положеннями частин другої та третьої статті 30 КпАП, можливо зробити висновок, що законодавство України не забороняє суду визначати загальний строк стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, виходячи за межі строку цього стягнення, передбаченого у частині другій цієї статті.
При цьому, ККС ВС зауважив, що розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 130 КпАП, суд має забезпечити гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності, у тому числі під час застосування стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, загальний розмір якого визначено у частинах другій та третій статті 30 КпАП.
Дана думка ураховується судом, у світлі норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з метою однакового застосування всіма судами загальної юрисдикції норм законодавства та уникнення неоднозначного тлумачення норм права.
Також, повертаючись до обставин цієї справи суд відмічає, що відповідно до ст. 321 КпАП судноводії вважаються позбавленими спеціального права з дня винесення постанови про позбавлення цього права.
А тому в ключі наведеного слід у порядку ст. 30 КпАП порушнику приєднати не відбуту частину стягнення за цим судовим рішенням, постановою Бориспільского міськрайонного суду Київської області від 08.06.2021 у справі № 359/4712/21 у 5 місяців 21 день (08.06.21-28.12.2021).
Підстав для конфіскації транспортного засобу не убачається, бо він не знаходиться у приватній власності порушника.
Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягнення відповідно до положень ст. 40-1 КпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 30, 33-35, 130, 251, 252, 283-285 КУпАП, суддя постановив:
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КпАП в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» № 1231-IX від 16.02.2021 та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Відповідно до ст. 30 КпАП приєднати ОСОБА_1 до стягнення за даним судовим рішення не відбуту частину стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, за постановами Бориспільского міськрайонного суду Київської області від 08.06.2021 у справі № 359/4721/21 та визначати йому загальний строк позбавлення права керування транспортними засобами 5 років 5 місяців 21 день.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454 гривні 00 копійок.
Відповідно до ст. 307 КпАП, штраф має бути сплачений не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
На підставі ст. 308 КпАП у разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки визначені Кодексом України про адміністративне правопорушення, з урахуванням норм статтею 287-294 даного Кодексу, і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Строк пред'явлення до виконання три місяці.
Відсутність у постанові в справі про адміністративні правопорушення, як виконавчому документі, у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані, згідно постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18), у розрізі ст. 18 указаного Закону, не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання (відмови у відкритті виконавчого провадження).
С у д д я Оксана БІРСА