2-з/754/383/21
Справа № 754/12237/19
Іменем України
31 грудня 2021 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Сенюта В.О., розглянувши заяву представника позивача - адвоката Кочкарьова Сергія Валерійовича про забезпечення позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з даною позовною заявою до АТ КБ «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., Деснянський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 23.08.2019 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Відповідно до розпорядження від 04.11.2021 року у зв'язку з прийняттям 19 жовтня 2021 року Вищою радою правосуддя рішення №2087/0/15-21 про звільнення судді Деснянського районного суду міста Києва Клочко І.В., на виконання рішення Зборів суддів Деснянського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року та відповідно до пункту 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року №30 (зі змінами), п.2.3.40 Засад використання автоматизованої системи документообігу Деснянського районного суду міста Києва (зі змінами) призначено повторний автоматизований розподіл справи №754/12237/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Деснянський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 04.11.2021 року вище зазначена цивільна справа передана судді Сенюті В. О.
30.12.2021 року представник позивачки ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із заявою про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого 19.09.2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. зареєстрований за № 8039 щодо стягнення на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № SAMDN03000013370818 від 03.05.2007 року.
Подану заяву обґрунтовує тим, що на грошові кошти позивачки накладено арешт у розмірі 360384,88 грн. Позивач самостійно виховує двох дітей, накладення арешту на її банківський рахунок позбавляє її можливості належним чином забезпечувати належний рівень життя своєї родини. Відмова у забезпеченні позову може утруднити або зробити ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Відповідно до ст. 153 ЦПК України суд розглянув заяву про забезпечення позову без виклику осіб.
Дослідивши заяву про забезпечення позову, позовну заяву та додані до них матеріали, суд дійшов наступного висновку.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, спір у сторін виник у зв'язку із тим, що приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар ІМ. вчинила виконавчий напис № 8039 від 19.09.2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 327378,08 грн., який позивач просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню.
Заявник вказує, що на підставі виконавчого напису державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54748843 від 21.09.2017 року та накладення арешт на банківський рахунок позивача, що позбавляє її можливості належним чином забезпечувати рівень життя своєї родини.
Пунктом 6 частини першої ст. 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такі висновки також сформовані колегією суддів Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц (6-846цс16).
Частина перша статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.09.2017 року та накладення арешту коштів боржника від 21.12.2021 року не є діями спрямованими на реальне примусове стягнення, передбачених статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження».
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Також, заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову за запропонованим способом може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду саме у вказаній заяві, зважаючи на стягнення заборгованості за кредитом.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у забезпеченні позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 149-150, 153, 154, 157, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Заяву представника позивача - адвоката Кочкарьова Сергія Валерійовича про забезпечення позову залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду виготовлено: 31.12.2021 року.
Суддя: В.О. Сенюта