ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/11952/20
провадження № 2/753/380/21
"08" червня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Кримчук Я. Р. за участі представників сторін Канюка Я. Ю., Солтисюка А. П., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Стєлаб» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
І. Стислий виклад позицій учасників справи.
У липні 2020 р. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Стєлаб» (далі також - ТОВ «Стєлаб», товариство, підприємство, відповідач), у якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.03.2020 по 04.02.2021 в сумі 962 884,06 грн.
Позов та заява про уточнення позовних вимог обґрунтовані такими обставинами. З 26.11.2019 ОСОБА_1 займав посаду генерального директора ТОВ «Стєлаб». 13.03.2020 позивач дізнався, що його звільнено з посади. У день звільнення позивач перебував на роботі, однак наказу про звільнення йому не було вручено та не було проведено з ним повного розрахунку, зокрема, не було сплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та вихідну допомогу в розмірі шестимісячного середнього заробітку. Фактично компенсаційні виплати при звільненні були сплачені відповідачем позивачу лише 04.02.2021, а тому відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Відповідач позов визнав частково та мотивував свої заперечення тим, що позивач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Стєлаб», самостійно встановив собі розмір посадового окладу в сумі 50 000 грн., який є збитковим для підприємства та неспівмірним порівняно з розмірами посадових окладів інших працівників. Також позивач безпідставно здійснював перерахування коштів відповідача на рахунок підприємства, у якому він є засновником та кінцевим бенефіціаром. Загальна сума безпідставно перерахованих позивачем фактично на свою користь коштів становить 687 513,96 грн. Отже дії позивача на посаді директора ТОВ «Стєлаб» були направлені не на забезпечення ефективного управління товариством з метою одержання прибутку, а на власне незаконне збагачення. Саме ці дії стали підставою для припинення повноважень позивача на посаді директора відповідача та звернення відповідача у правоохоронні органи із заявою про вчинення позивачем кримінальних правопорушень. З огляду на вказане відповідач вважав, що до спірних правовідносин суд має застосувати принципи розумності та справедливості та стягнути з нього на користь позивача 1 000 грн.
ІІ. Рух справи, процесуальні дії суду та заяви (клопотання) учасників справи.
Ухвалою від 27.07.2021 суд відкрив провадження за цим позовом та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання на 15.02.2021.
08.02.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
15.02.2021 від відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника.
15.02.2021 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд задовольнив та відклав розгляд справи на 24.05.2021..
В судовому засіданні 24.05.2021 представник позивача подав заяву про уточнення розміру позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.03.2020 по 04.02.2021 в сумі 962 884,06 грн., що була прийнята судом до розгляду.
Представник відповідача заявив про визнання позову в повному обсязі, проте суд відмовив у прийнятті визнання відповідачем позову, зобов'язав представника відповідача надати докази на підтвердження наявності у нього повноважень визнавати позов та оголосив перерву в судовому засіданні до 08.06.2021.
31.05.2021 від відповідача надійшли копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копії рішення учасника товариства і наказу про призначення генерального директора та копія договору про надання правової допомоги.
01.06.2021 від відповідача надійшли уточнення відзиву на позовну заяву.
04.06.2021 від позивача надійшли заява про уточнення позовних вимог та пояснення щодо позову.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, норми права та мотиви їх застосування.
З 26.11.2019 ОСОБА_1 працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «Стєлаб» на посаді генерального директора.
Рішенням учасника підприємства - акціонерного товариства «Pro Partners Holding» (компанії, створеної за законодавством Словацької Республіки) № 10/03 від 10.03.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора ТОВ «Стєлаб» з 10.03.2020.
Згідно статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (частина 1 статті 116 КЗпП України).
Відповідач визнав, що при звільненні позивача йому не були виплачені грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, виплата якої передбачена нормами статті 83 КЗпП України та статті24 Закону України «Про відпустки», а також вихідна допомога у розмірі шестимісячного середнього заробітку, на яку позивач має право на підставі статті 44 КЗпП України.
Судом установлено, що фактично виплата всіх сум, що належали позивачу від підприємства, була здійснена відповідачем уже після звернення позивача до суду з цим позовом, а саме 04.02.2021.
Вказана обставина послугувала підставою для зміни позивачем предмету позову.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже ураховуючи, що всі належні при звільнені суми позивач повинен був отримати 10.03.2020, затримка розрахунку складає 226 робочих днів, а не 227, як стверджує позивач.
Відповідно до пункту 2 розділу IІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Подією, з якою пов'язана виплата позивачу коштів, є його звільнення, що відбулося 10.03.2020, а тому при обчисленні середньомісячної заробітної плати варто виходити з виплат за останні два повні календарні місяці роботи, що передували цій події.
Згідно з наданою позивачем довідкою про середню заробітну плату від 02.03.2020 № 9 за січень та лютий 2020 р. йому нараховано заробітну плату в загальному розмірі 173 913,04 грн., а фактично відпрацьовано робочих днів за цей період - 41.
Такий же розмір заробітної плати позивача за січень та лютий 2020 р. вказаний і у розрахунку, доданому відповідачем до відзиву на позовну заяву.
Отже розмір середньоденного заробітку позивача, який підлягає застосуванню при обчисленні компенсації в порядку статті 117 КЗпП України, становить 4 241,78 грн.
Відтак середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 11.03.2020по 03.02.2021 за 226 робочих днів затримки становить 958 642,28 грн.
Водночас при вирішенні цієї справи суд вбачає підстави для застосування висновків Верховного Суду щодо права суду за певних умов зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку виходячи з критеріїв пропорційності та дотримання справедливого і розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.04.2020 по справі № 569/7584/18.
При тлумаченні норм законодавства щодо покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, суд касаційної інстанції виходив наступного.
Загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Однак встановлений цією статтею механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Незважаючи на те, що період затримки виплати належної позивачу при звільненні суми склав майже рік, визначальними обставинами, які на думку суду дають підстави для зменшення розміру належної позивачу компенсації за затримку розрахунку при звільненні, є нетривалий період, протягом якого він перебував у трудових відносинах з відповідачем (три з половиною місяці), та правова природа складових суми, яка належала позивачу від підприємства на день звільнення, і не була своєчасно виплачена.
Так, судом установлено, що відповідач, визнаючи своє зобов'язання щодо виплати позивачу належних йому при звільненні сум, здійснив відповідну виплату (після утримання податків і зборів) в загальному розмірі 441 235,97 грн., яка складається із компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 21 235,97 грн. та вихідної допомоги в сумі 420 000 грн.
Розмір цієї виплати позивачем не оспорюється.
За змістом положень трудового законодавства вихідна допомога, яка належить працівнику при звільненні з певних підстав - це встановлена законодавством безповоротна грошова виплата, яка не входить до структури заробітної плати і надається звільненому працівнику з метою його матеріальної підтримки на майбутнє, в тому числі і на час пошуку нової роботи.
Отже з огляду на період роботи позивача у відповідача та подібність правової природи компенсації за затримку розрахунку при звільненні та вихідної допомоги, яка також має компенсаторний характер, суд дійшов до переконання, що покладення на відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні у повному обсязі не буде відповідати принципу принципу пропорційності та призведе до явно нерозумних і несправедливих наслідків для відповідача.
Доводи відповідача про неправомірні дії позивача, вчинені на посаді генерального директора, суд відхиляє, оскільки належним доказом винуватості особи у кримінальному правопорушенні може бути лише вирок суду, який набрав законної сили, а такого доказу суду не надано.
Відтак, за обставин цієї справи суд вважає за доцільне застосувати у спірних правовідносинах такий критерій зменшення розміру належного позивачу відшкодування, який буде ураховувати істотність частки компенсації за невикористану відпустку у загальній сумі затриманої виплати.
У загальному розмірі належних позивачу на час звільнення сум (з урахуванням утриманих відповідачем податків і зборів), з яким погодився і позивач, частка суми компенсації за невикористану відпустку приблизно становить 1/20 (21235,97х100/441235,97).
1/20 частина від обрахованого судом середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні складає 47 932,11 грн. (958 642,28/20), що за міркуванням суду і буде справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, розміром відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні.
Сума, яку суд визначає до стягнення з відповідача на користь позивача, обрахована без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із цієї суми підлягають нарахуванню роботодавцем як податковим агентом при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із присудженої суми, внаслідок чого належна до сплати працівнику на підставі судового рішення сума повинна бути зменшена на суму податків і зборів.
ІV. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
При зверненні до суду з цим позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки він звільнений від його сплати на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір».
За таких обставин суд вбачає підстави для стягнення з відповідача судового збору в дохід держави за ставкою, встановленою за подання позовної заяви майнового характеру.
Стаття 133 ЦПК України відносить до судових витрат також витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до договору про надання правової допомоги від 04.05.2020 адвокатське об'єднання «Борух, Канюк та партнери» прийняло на себе зобов'язання надавати правову допомогу ОСОБА_1 .
Цим договором сторони погодили вартість правових послуг у даній цивільній справі.
Детальний опис наданих адвокатом Канюком Я. Ю. правових послуг зазначений у заяві про уточнення позовних вимог від 04.06.2021 а саме: підготовка та направлення адвокатського запиту - 1 500 грн.; підготовка позовної заяви - 2 500 грн.; ознайомлення з матеріалами справи - 1 000 грн.; підготовка та написання письмових пояснень - 1 000 грн.; участь у судовому засіданні - 2 000 грн.; участь у судовому засіданні - 2 000 грн., а усього 10 000 грн.
Саме таку суму витрат на професійну правничу допомогу представник позивача просив компенсувати за рахунок відповідача вказуючи, що ці витрати позивач понесе в майбутньому.
Норма частини 3 статті 142 ЦПК України визначає, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за завою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
За обставинами справи установлено, що загальний розмір заявлених ОСОБА_1 позовних вимог становив 1 522 799,20 грн., з яких вимоги на суму 559 915,14 грн. позивач не підтримав унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, а підтримані позивачем вимоги в сумі 962 884,06 грн. судом задоволені на суму 47 932,11 грн.
Отже ураховуючи, що загальна частка задоволених відповідачем після пред'явлення позову та судом за результатами розгляду цієї справи вимог становить 2/5 частини від заявлених вимог (607847,25х100/1522799,20), на відповідача слід покласти 2/5 частини майбутніх витрат позивача на правничу допомогу, що становить 4 000 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Стєлаб» (код юридичної особи: 42028285, місцезнаходження: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, буд. 4, літера В) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.03.2020по 03.02.2021 в розмірі 47 932 (сорок сім тисяч дев'ятсот тридцять дві) гривні 11 копійок із вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Стєлаб» (код юридичної особи: 42028285, місцезнаходження: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, буд. 4, літера В) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати в сумі 4 000 (чотири тисячі) гривень.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Стєлаб» (код юридичної особи: 42028285, місцезнаходження: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, буд. 4, літера В) в дохід держави судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя:
Повне рішення складене 31.12.2021.