Справа № 752/24869/20
Провадження № 2/752/4200/21
іменем України
17.12.2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді Шевченко Т.М.
з участю секретаря Гладибороди Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тетерська Оксана Юріївна, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору дарування, -
у грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про визнання недійсним договору дарування та відновлення становища, що існувало до порушення.
В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено про те, що 01.03.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тетерською О.Ю. Вказана квартира належала позивачу та його дружині ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, оскільки була придбана у період шлюбу. Ухвалою Солом?янського районного суду м. Києва від 19.02.2019 року визначено частку позивача у спільному майні у розмірі Ѕ частки. Постановою приватного виконавця від 16.01.2018 року накладено арешт на все майно ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні.
Позивач зазначає, що при укладенні оспорюваного договору дарування, нотаріусом було проігноровано ухвалу Солом?янського районного суду м. Києва від 19.02.2019 року, якою визначено частку позивача у спільному майні у розмірі Ѕ частки, а також постанову приватного виконавця від 16.01.2018 року про накладення арешту на майно позивача.
Позивач зазначає, що не мав наміру на дарування належної йому частки Ѕ частки спірної квартири. Вказує, що оспорюваний договір укладено ОСОБА_3 без наміру настання реальних наслідків, оскільки метою його укладення було уникнення звернення стягнення на зазначене майно за борговими зобов? ОСОБА_5 перед ОСОБА_6 .
Позивач зазначає, що фактичного передання подарунка на користь ОСОБА_2 не відбулось, оскільки остання ніколи не користувалась вказаною квартирою, не проживала в останній, не несла витрати на утримання майна.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає про порушення нотаріусом вимог п. 2.1 гл. 2 ч. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ч. 2 ст. 55 Закону України «Про нотаріат».
У зв?язку із викладеним, позивач просить визнати недійсним договір дарування квартири, посвідчений 01.03.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тетерською О.Ю. за реєстровим номером 434.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14.12.2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 33).
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14.12.2020 року вжито заходів забезпечення позовних вимог, шляхом накладення арешту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 59-60).
08.02.2021 року від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тетерської О.Ю. надійшов відзив на позов, в якому третьою особою заперечено позовні вимоги ОСОБА_1 з наступних підстав.
Так, третьою особою зазначено про те, що матеріали нотаріального провадження містять копію заяви згоди ОСОБА_1 на дарування набутої у шлюбі з ОСОБА_3 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у останній ОСОБА_1 не зазначив про наявність будь-яких перешкод для укладення угоди, щодо якої він надав добровільну згоду. Вказано, що перед посвідченням правочину було здійснено подвійну перевірку відсутності обтяжень і заборон: за особою і за об?єктом. Зазначає про недобросовісну поведінку самого позивача та введення суду в оману щодо обставин, що мають значення для вирішення справи по суті.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.11.2020 року закрито підготовче провадження у справі (а.с. 187).
Інших заяв, клопотань до суду не надходило.
Всудовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні не визнав позовні вимоги та заперечував проти задоволення позову, посилаючись на обставини, встановлені рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05.08.2020 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування та зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд надходить до наступних висновків.
З доказів, наданих в розпорядження суду позивачем ОСОБА_1 , судом встановлено, що 12.02.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім?ї, про що складено актовий запис № 222, що стверджується даними свідоцтва про шлюб, виданого 12.02.2011 року (а.с. 10).
26.08.2016 року між ТОВ «Територіальне міжгосподарчеоб?єднання «Ліко-Холдінг» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. за реєстровим номером 725 (а.с. 11-12).
01.03.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тетерською О.Ю. за реєстровим номером 434 (а.с. 13-14).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.
Зазначену правову позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), вказавши при цьому, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Посилаючись на недійсність вказаного вище договору дарування квартири від 01.03.2019 року, позивач ОСОБА_1 посилається на наступне:
- ухвалою Солом?янського районного суду м. Києва від 19.02.2019 року визначено частку позивача у спірній квартирі у розмірі Ѕ частки;
- постановою приватного виконавця від 16.01.2018 року накладено арешт на все майно ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні;
- ОСОБА_1 не мав наміру укладати договір дарування спірної квартири;
- при посвідченні оспорюваного договору, нотаріусом порушено вимоги п. 2.1 гл. 2 ч. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ч. 2 ст. 55 Закону України «Про нотаріат».
Щодо доводів позивача про визначення його частки у розмірі Ѕ частини у спільному майні - квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно ухвали Солом?янського районного суду м. Києва від 19.02.2019 року.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року задоволено подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Д.В., визначено частку майна боржника ОСОБА_1 у спільному майні, а саме - в квартирі,що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , як одну другу (а.с. 15-19).
В подальшому, постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року скасовано ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року, а подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д.В. про визначення частки майна боржника залишено без задоволення.
Слід зазначити, що станом на час посвідчення оспорюваного правочину, тобто, станом на 01.03.2019 року ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року не набрала законної сили, відтак відсутні підстави вважати, що на час посвідчення оспорюваного правочину існувало судове рішення, що набрало законної сили, яким юридично визначено частку ОСОБА_1 у спірному майні - квартирі,що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , як одну другу.
Щодо доводів позивача про накладення арешту на майно останнього згідно постанови приватного виконавця від 16.01.2018 року.
З матеріалів справи вбачається, що постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Д.В. від 16.01.2018 року у виконавчому провадженні № 55495094 накладено арешт на будь-яке рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_1 (а.с. 20-21).
Разом з тим, з даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна від 08.12.2020 року, встановлено, що обтяження згідно постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Д.В. від 16.01.2018 року, зареєстровано за номером 31011049 лише 03.04.2019 року о 21.15, тобто після посвідчення оспорюваного договору дарування квартири (а.с. 23).
Щодо доводів ОСОБА_1 про відсутність наміру укладати договір дарування спірної квартири.
Судом встановлено, що в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 752/12240/129 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тетерська О.Ю., про визнання недійсним договору дарування, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тетерська О.Ю., про визнання права власності на квартиру.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05.08.2020 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_6 , та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено (а.с. 21-26).
Зазначеним вище судовим рішенням встановлено відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання недійсним договору дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого 1 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тетерською О.Ю. за реєстровим номером 434.
В ході розгляду вказаної цивільної справи, суд дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів на обґрунтування тих обставин, що при укладенні оспорюваного договору дарування відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діяли недобросовісно та нерозумно, відповідач ОСОБА_3 мала намір, реалізуючи власні повноваження, завдати шкоди іншій особі, зокрема, стягувачу ОСОБА_6 , свідомо безоплатно відчуживши вартісне майно, за рахунок якого могло бути виконане боргове зобов'язання відповідача ОСОБА_1 перед кредитором ОСОБА_6 (а.с. 25).
За змістом положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З викладеного вбачається, що в ході розгляду цивільної справи № 752/12240/129, сторонами якої були в тому числі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , судом перевірялись та встановлювались обставини добросовісності та розумності укладення 01.03.2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , титульним володільцем спірного майна, договору дарування спірної квартири.
Доводи ж позивача ОСОБА_1 щодо відсутності наміру відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_2 , спростовуються наявною в матеріалах нотаріальної справи копією заяви-згоди ОСОБА_1 , справжність підпису на якій останнього посвідчувалась при укладенні оспорюваного правочину, в якій останній надав згоду та не заперечував проти дарування набутої у шлюбі квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , його дружиною ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .
Не встановлено судом і обставин порушення нотаріусом вимог п. 2.1 гл. 2 ч. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ч. 2 ст. 55 Закону України «Про нотаріат», оскільки таких доказів в розпорядження суду позивачем надано не було .
За вказаних обставин суд надходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тетерська Оксана Юріївна, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору дарування, - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: