Справа № 752/17983/19
Провадження № 2/752/1231/21
Заочне Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
26 листопада 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Плахотнюк К.Г.,
за участі секретаря судового засідання Бондар І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат по оплаті комунальних послуг, -
встановив:
У серпні 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до відповідача ОСОБА_2 з позовом про стягнення понесених витрат по оплаті комунальних послуг.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона є співвласником 2-кімнатної квартири загальною площею 65,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Іншим співвласником цієї квартири на праві спільної часткової власності є її колишній чоловік - відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04.06.2018 року, ухваленим у справі № 752/18787/16-ц.
Позивачка з відповідачем фактично проживають за вказаною адресою, але спільного господарства не ведуть. Відповідач з листопада 2011 року не бере жодної участі в утриманні квартири, не дбає про її стан, вартість усіх комунальних послуг сплачує позивач ОСОБА_1 .
Зазначає, що за період з серпня 2016 року по серпень 2019 року позивачем здійснено оплату житлово-комунальних послуг на утримання квартири на загальну суму - 36 250,69 грн, що підтверджується копіями квитанцій та виписками з банківського рахунку ОСОБА_1 .
Посилаючись на викладене, позивач вважає, що оскільки зазначене вище житлове приміщення належить на праві спільної часткової власності і відповідач є власником 2/5 (40/100) частини вказаного майна, позивачка просить стягнути на свою користь в порядку регресу 14 500,28 грн (36250,69*2/5= 14500,28), а також судові витрати.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Шкірай М.І від 14 листопада 2019 року відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 156-157).
Справа неодноразово відкладалась.
Відповідно до розпорядження керівника апарату суду № 428 від 25.06.2020 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді Плахотнюк К.Г. (а.с. 170, 172 ).
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 4 серпня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 прийнято до провадження. Постановлено розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін (а.с. 174).
Справа, призначена на 18.05.2021 року не розглядалась у зв'язку з неявкою відповідача. Про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Позивача надіслала до суду клопотання про розгляд справи без її участі.
Відповідач на момент розгляду справи не скористався своїм правом на подання відзиву на позов, з будь-якими клопотаннями до суду не звертався.
Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд на підставі статті 280 ЦПК України ухвалив постановити заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 січня 2017 року у справі № 752/17392/16-ц шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 розірвано (а.с. 27-28).
Відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04.06.2018 року у справі № 752/18787/16-ц (провадження № 2/752/615/18) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя визнано: за ОСОБА_1 право власності на 60/100 спільної сумісної власності подружжя; за ОСОБА_2 право власності на 40/100 спільної сумісної власності подружжя.
В порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розподілити майно подружжя наступним чином: визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/5 частини (60/100) квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 65,50 кв. м., жилою площею 34,60 кв.м.; визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/5 частини (40/100) квартири АДРЕСА_1 (а.с. 16-22).
Відповідно до довідки відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської РДА № 11002977 від 12.11.2019 року відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 26.11.2004 року (а.с. 7).
Вивчивши докази та перевіривши розрахунок, наданий позивачем на підтвердження здійснених оплат, встановлено, що дані оплати в основному підтверджено позивачем належними та допустимими доказами, крім витрат за послуги централізованого опалення за листопад 2017 року у розмірі 1000 грн.
Позивач просить стягнути з відповідача, як співвласника 2/5 частини квартири на її користь кошти у розмірі 14 500,28 грн. за сплачені нею комунальні послуги (всього - 36 250,69 грн) за період з серпня 2016 року по серпень 2019 року.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. При цьому, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно з ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).
Згідно ст. 360, 383 ЦК України власник (співвласники) житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї та інших осіб; співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Зі змісту даної норми слідує, що в разі доведеності одним із співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у чому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов'язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов'язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц і від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.
Таким чином, витрати, пов'язані з утриманням майна, до яких входить і у тому числі й сплата вартості комунальних послуг, повинні нести всі співвласники майна, незалежно від того, чи проживають вони у квартирі.
Згідно п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, обов'язок по сплаті за ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача (орендаря) житлового приміщення.
Мешканці квартири, житлового приміщення у гуртожитку, в яких проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі) розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг (п. 10 цих Правил).
Разом з тим, правовідносини з приводу надання та отримання житлово-комунальних послуг регулюються спеціальним законом, який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, а саме Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Правовідносини із споживання житлово - комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово - комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Згідно зі статтею 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Судом встановлено, що сторони є співвласниками спірної квартири і відповідно до закону зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлені вимоги про відшкодування 2/5 частини вартості понесених нею витрат на центральне опалення, водопостачання і водовідведення, електроенергію, утримання будинків та прибудинкової території.
Судом встановлено, і даний факт відповідачем не заперечено, що ОСОБА_2 зареєстрований і проживає у спірній квартирі з 26.11.2004 року, а тому споживає зазначені вище послуги.
Також в матеріалах справи містяться докази, що саме позивачка ОСОБА_1 здійснювала оплату житлово-комунальних послуг за вказаною квартирою.
Враховуючи те, що позивач не надала суду доказів на підтвердження сплати нею послуг централізованого опалення за листопад 2017 року у розмірі 1000 грн, а також те, що були виявлені інші технічні помилки у розрахунку (а.с. 29), суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 за житлово-комунальні послуги всього сплачено 35 244,69 грн, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню: 35244,69*2/5=14 097,88 грн.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача.
На підставі ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 18, 76-83, 133, 141, 258, 263, 265, 268, 280-284 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат по оплаті комунальних послуг - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати з оплати житлово-комунальних послуг в розмірі 14 097,88 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн, що становить належну до стягнення суму у розмірі 14 866 (чотирнадцять тисяч вісімсот шістдесят шість) гривень 28 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя К.Г. Плахотнюк