ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
30 грудня 2021 року справа №640/16371/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
до1. Департаменту патрульної поліції (далі по тексту - відповідач 1, ДПП) 2. Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі по тексту - відповідач 2, ГУ ДКСУ у Київській області)
про1) визнання протиправними дій заступника командира старшого лейтенанта поліції Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції Омельяненко О.М. щодо підпису та направлення заяви про примусове виконання постанови серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року у справі про адміністративне правопорушення для стягнення зі ОСОБА_1 штрафу у розмірі 850,00 грн.; 2) стягнення з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача моральну шкоду в розмірі 19 210,00 грн.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність дій заступника командира старшого лейтенанта поліції Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції Омельяненка О.М. щодо підпису та направлення заяви до відділу державної виконавчої служби про примусове виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року, оскільки зазначена постанова скасована рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року у справі №759/8723/19, а відповідач до 09 січня 2020 року не вчинив жодних дій на виконання зазначеного рішення суду.
Ухвалою від 22 липня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/16371/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою від 20 серпня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив у задоволенні клопотання представника ДПП про залишення позовної заяви без розгляду, визнання зловживання процесуальними правами та про накладення штрафу.
Ухвалою від 08 жовтня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва замінив первісного відповідача 2 - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, належним відповідачем - Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області.
Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву вказав про відповідність дій працівників ДПП під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року вимогам Конституції України та Кодексу України про адміністративні правопорушення. Також, представник відповідача зазначив, що позивач, оскаржуючи рішення працівника поліції про накладення адміністративного стягнення, реалізував своє право на контроль в порядку адміністративного судочинства за діяльністю осіб, уповноважених на здійснення функцій органу державної влади.
Позивач у відповіді на відзив зазначив, що відзив подано з порушенням вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник відповідача (ДПП) подав суду заперечення на відповідь на відзив та зазначив, що позивачем не обґрунтовано у чому саме полягає невідповідність відзиву на позовну заяву вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що жодних прав та інтересів позивача не порушував.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Постановою про накладення адміністративного стягнення серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року, винесеної поліцейським взводу №2 роти №1 Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції у Київській області Ветлянчук А.Р. на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 425,00 грн. за порушення вимог частини другої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: порушення пункту 11.5 Правил дорожнього руху України.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року у справі №759/8723/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського взводу №2 роти №1 Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції у Київській області рядового поліції Ветлянчук А.Р. про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задоволено частково; скасовано постанову поліцейського взводу № 2 роти № 1 Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції у Київській області рядового поліції Ветлянчук А.Р. серії НК № 030148 від 30 квітня 2019 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення; в іншій частині позову відмовлено.
Постановою головного державного виконавця Святошинського РВ ДВС у м. Києві Компанця Р.В. від 28 січня 2020 року відкрито виконавче провадження ВП №61014640 з виконання постанови Управління патрульної поліції у Київській області серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року про стягнення зі ОСОБА_1 штрафу у розмірі 850,00 грн.
Вважаючи дії заступника командира старшого лейтенанта поліції Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції Омельяненко О.М. щодо підпису та направлення заяви про примусове виконання постанови серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справи від 07 листопада 2015 року №1395 (далі по тексту - Інструкція №1395) у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123,статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Згідно положень статті 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
Також, у відповідності до пункту 2 розділу ІІІ Інструкції №1395, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
За приписами пунктів 1, 3 розділу VI Інструкції №1395 стягнення штрафу за бажанням особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, здійснюється поліцейським на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру, виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв. У такому разі особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, видається квитанція.
У разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення провадження в справі, а потім виконання постанови здійснюються в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення.
У разі несплати особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, штрафу в установлений Кодексом України про адміністративні правопорушення строк постанова у справі про адміністративне правопорушення протягом п'яти днів із заявою надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання (перебування), роботи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, або за місцезнаходженням її майна в порядку, установленому законодавством.
Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. У разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги (пункт 7 розділу VI Інструкції №1395).
Суд встановив, що відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року у справі №759/8723/19 в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 04 липня 2019 року.
Згідно копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вказане рішення суду отримано представником Управління патрульної поліції у Київській області 03 липня 2019 року.
01 лютого 2020 року позивач звернувся до Управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у Київській області з інформаційним запитом щодо надання документів та інформації про дату виключення, припинення штрафу, який було внесено в реєстр осіб (АРМОР), які вчинили адміністративні правопорушення, накладеного на підставі постанови серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, що в подальшому скасовано рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року у справі №759/8723/19.
Управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у Київській області листом від 06 лютого 2020 року №5зі/109/25 направило запит позивача для розгляду за належністю до Управління патрульної поліції у Київській області ДПП Національної поліції України.
Управління патрульної поліції у Київській області ДПП Національної поліції України листом від 18 лютого 2020 року №20зі/41/40/02/2020 повідомило позивача, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року у справі №759/8723/19 щодо скасування постанови серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року внесено до підсистеми «Адмінпрактика» ІПНП при особистому зверненні ОСОБА_1 09 січня 2020 року.
11 січня 2020 року заступником командира Батальйону патрульної поліції у м. Біла Церква Управління патрульної поліції у Київській області ДПП Національної поліції України направлено до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - Святошинський РВ ДВС у м. Києві) лист за вих. №200/41/40/1102-2020 у якому зазначено про необхідність повернення виконавчого документа - постанови серії НК № 030148 від 30 квітня 2019 року до Батальйону патрульної поліції у м. Біла Церква Управління патрульної поліції у Київській області ДПП Національної поліції України без прийняття до провадження або ж закриття виконавчого провадження щодо примусового виконання даної постанови.
При цьому, у зазначеному листі вказано, що відповідна постанова серії НК № 030148 від 30 квітня 2019 року направлена до Святошинського РВ ДВС у м. Києві 07 червня 2019 року.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, заступником командира старшим лейтенантом поліції Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції Омельяненко О.М. направлена до Святошинського РВ ДВС у м. Києві заява (без дати та номеру) про примусове виконання постанови серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року разом із цією постановою.
Згідно інформаційної довідки про виконавче провадження №61014640 суд встановив, що заява про відкриття виконавчого провадження разом з постановою Управління патрульної поліції у Київській області серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року надійшла до Святошинського РВ ДВС у м. Києві 20 січня 2020 року.
З огляду на зазначене, суд встановив, що заява про примусове виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року направлена заступником командира старшим лейтенантом поліції Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції Омельяненко О.М. до Святошинського РВ ДВС у м. Києві лише у січні 2020 року, тобто після набрання законної сили рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року у справі №759/8723/19 про скасування вказаної постанови.
Доказів на спростування зазначеного відповідач 1 до суду не надав.
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії заступника командира старшого лейтенанта поліції Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції Омельяненко О.М. щодо підпису та направлення заяви до відділу державної виконавчої служби про примусове виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року є протиправними, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
При цьому, посилання позивача на те, що до 09 січня 2020 року відповідачем не вчинялись жодні дії з виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року у справі №759/8723/19, не впливає на вирішення цієї справи по суті, оскільки вимоги стосуються лише дій відповідача щодо підпису та направлення до відділу державної виконавчої служби заяви про примусове виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року.
Щодо вимоги позивача про стягнення з ДПП за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача моральної шкоди у розмірі 19 210,00 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Позивач зазначив, що вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 19 210,00 грн. пов'язує з тим, що протягом 10 місяців, а саме з моменту винесення уповноваженою особою ДПП постанови серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року про накладення штрафу та до моменту прийняття Святошинським РВ ДВС у м. Києві постанови про закриття виконавчого провадження №61014640 від 19 лютого 2020 року, він душевно страждав та перебував у напруженні у зв'язку з несправедливістю з боку органів державної влади. Також, він відчував страждання в силу того, що змушений був звертатися за допомогою фахівців, витрачати свій час на вирішення питань, пов'язаних з неправомірними діями відповідача.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження та розчарування, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, а також ймовірність того, що такі порушення привели до вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
На думку суду, встановлення протиправних дій з боку посадової особи відповідача 1 щодо підпису та направлення заяви до Святошинським РВ ДВС у м. Києві про примусове виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року, після її скасування у судовому порядку вже є достатнім доказом того, що позивачу завдано моральної шкоди.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Що стосується заявленої моральної шкоди на рівні 19 210,00 грн., то позивач не довів, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою, а тому наведений позивачем розрахунок є необґрунтованим.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, а тому виходячи з меж розумності, суд вважає, що достатнім буде стягнути з відповідача 1 на користь позивача за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 2 000,00 грн., тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Стосовно вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ДПП понесені ним витрати на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.
Отже, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Суд встановив, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду наступні документи:
- копію ордера серії КС №771519;
- копію договору про надання правових послуг адвоката від 23 листопада 2015 року №23/11-2015;
- копію додаткового договору від 01 лютого 2018 року до договору про надання правових послуг адвоката від 23 листопада 2015 року №23/11-2015;
- копію прайс-листа вартості послуг правової допомоги;
- копію акта здачі-прийняття наданих послуг від 26 жовтня 2020 року;
- квитанцію до прибуткового касового ордеру від 02 листопада 2020 року №79 на суму 7 040,00 грн.
Зазначені докази підтверджують, що позивач поніс документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 040,00 грн.
Частинами п'ятою та сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає про відсутність підстав сумніватися у співмірності понесених витрат, а відповідач розмір витрат на професійну правничу допомогу та їх співмірність не заперечує.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, суд вважає за можливе задовольнити заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 040,00 грн.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» розподіл судових витрат між сторонами не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії заступника командира старшого лейтенанта поліції Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції Омельяненко О.М. щодо підпису та направлення заяви про примусове виконання постанови серії НК №030148 від 30 квітня 2019 року у справі про адміністративне правопорушення про стягнення зі ОСОБА_1 штрафу у розмірі 850,00 грн.
3. Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень нуль копійок).
4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 7 040,00 грн (сім тисяч сорок гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Департамент патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3; ідентифікаційний код 40108646);
Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1; ідентифікаційний код 37955989).
Суддя В.А. Кузьменко