ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
30 грудня 2021 року справа №640/26286/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доВідділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі по тексту - відповідач)
третя особаГоловне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - третя особа, ГУ ПФУ в м. Києві)
провизнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відповідача Бочковського Т.О. про повернення виконавчого документа стягувачу від 21 січня 2021 року (виконавче провадження 63455472)
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що відповідач протиправно повернув позивачу виконавчий лист №640/19623/18, виданий Окружним адміністративним судом міста Києва щодо зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві провести нарахування та виплату позивачу пенсії з 01 березня 2018 року у розмірі 89% суми грошового забезпечення у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
На думку позивача, повернення відповідачем виконавчого листа №640/19623/18 є передчасним, оскільки рішення суду щодо виплати ГУ ПФУ в м. Києві позивачу заборгованості в сумі 52 225,02 грн. не виконано, а тому постанова відповідача про повернення виконавчого документу стягувачу від 21 січня 2021 року підлягає скасуванню.
Крім того, позивач просить поновити строк звернення до суду.
Ухвалою від 21 вересня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/26286/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання; залучив до участі у справі ГУ ПФУ в м. Києві в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; зобов'язав відповідача у триденний строк з дня вручення ухвали надати суду належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №63455472.
Ухвалою від 30 грудня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив позивачу у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду.
В матеріалах справи докази надання відповідачем відзиву на позовну заяву відсутні.
Суд розглядає справу за наявними матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року у справі №640/19623/18 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю: визнано протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо зменшення відсотку грошового забезпечення з 89% до 70%, який повинен враховуватись при виплаті перерахованої пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року; зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві провести нарахування та виплату (з врахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 пенсії з 01 березня 2018 року, у розмірі 89% суми грошового забезпечення у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
23 жовтня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва видав виконавчий лист в адміністративній справі №640/19623/18
Головний державний виконавець відповідача 22 січня 2021 року виніс постанову ВП №634554 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Головний державний виконавець Бочковський Т.О. у постанові від 22 січня 2021 року зазначив, що ГУ ПФУ в м. Києві здійснило перерахунок пенсії стягувача в порядку, встановленому рішенням суду, після проведеного перерахунку розмір пенсійної виплати стягувачу становить 7 761,51 грн., виплата заборгованості за рішенням суду в сумі 52 225,02 грн. буде здійснено в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
Згідно із пунктом 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням, всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України, є порушенням бюджетного законодавства.
Відповідач в зазначеній постанові посилається на статтю 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в частині того, що виплата пенсій , у тому числі доплат, надбавок та підвищень до них забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України та зазначає, що вказані обставини виключають можливість вчинення державним виконавцем подальших виконавчих дій в порядку статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідач також зазначає, що Верховний Суд у справі №814/2655/14 дійшов висновку, що у державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження відсутні повноваження самостійно визначати розмір перерахунку пенсії та/або ставити під сумнів їх розмір, визначений органом Пенсійного фонду України.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частина перша статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Отже, повернення стягувачу виконавчого документа на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» можливе лише за умови наявності законодавчо встановленої заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Суд встановив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року у справі №640/19623/18 зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві провести нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 березня 2018 року, у розмірі 89% суми грошового забезпечення у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Тобто, рішення суду не містить положень щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Посилання відповідача в постанові від 22 січня 2021 року ВП №634554 на положення пункту 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України є безпідставними, оскільки відповідач не зазначив, в чому саме є порушення норм Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України при виконанні судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року у справі №640/19623/18.
Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 22 січня 2021 року ВП №634554 не містить жодного обґрунтування наявності підстав для повернення виконавчого документу, з якими пункт 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» пов'язує можливість повернення виконавчого документу стягувачу; у постанові не вказано, яким Законом, що встановлює заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, чи щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, керувався державний виконавець.
Отже, висновок в постанові від 22 січня 2021 року ВП №634554 стосовно того, що «вказані обставини виключають можливість вчинення державним виконавцем подальших виконавчих дій в порядку статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», не ґрунтується на матеріалах виконавчого провадження, а посилання на норми Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» є безпідставними.
Крім того, посилання відповідача на висновок Верховного Суду у справі №814/2655/14 від 21 лютого 2018 року щодо відсутності повноважень у державного виконавця самостійно визначати розмір перерахунку пенсії та/або ставити під сумнів розмір, визначений органом Пенсійного фонду України, є нерелевантним до цих правовідносин, оскільки в справі, що розглядається, питання щодо перерахунку розміру пенсії не є спірним. Як зазначено в самій оскаржуваній постанові, перерахунок пенсії позивача зроблений пенсійним органом, а визначений розмір заборгованості - 52 225,02 грн. позивачем не оспорюється.
Верховний Суд в постанові від 16 вересня 2020 року у справі №287/1/17-а дійшов висновку, що, виконуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження», відповідач зобов'язаний вживати передбачені цим законом заходи примусового виконання рішень і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, при цьому відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням невиконання рішення суду.
Здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки сам факт неможливості виконати рішення суду боржником не є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до статті 1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що, Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Як зазначив Верховний Суд в постанові від 20 січня 2021 року у справі №619/562/18, належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що набрало законної сили, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на статтю 1291 Конституції України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту - Конвенція) кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Також Європейський суд з прав людини констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справа «Войтенко проти України»).
У справі «Шмалько проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань.
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», у державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
Як встановив суд, за наслідками прийняття постанови від 22 січня 2021 року головного державного виконавця рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2020 року у справі №640/19623/18 залишилось невиконаним, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа винесена передчасно й за відсутності доказів, які підтверджують факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
При цьому відповідач не надав доказів, а суд не встановив факту дійсної неможливості виконання судового рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відповідача про повернення виконавчого документа стягувачу від 21 січня 2021 року, ВП №63455472.
Отже, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетний асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бочковського Т.О. від 21 січня 2021 року ВП №63455472 про повернення виконавчого документа ОСОБА_1 .
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (03056, м. Київ, вул. О. Тихого, буд. 32; ідентифікаційний код 43315602);
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368).
Суддя В.А. Кузьменко