ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 грудня 2021 року м. Київ № 320/926/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення сторін адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Київській області
третя особаУправління Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області
провизнання протиправною відмову, зобов'язати вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа: Управління Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області, в якому просила суд визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо сформування та подання до Управління Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області подання про повернення сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області подання про повернення сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6 810,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Так, позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири під номером АДРЕСА_1 , по АДРЕСА_2 . Вказане житло було придбане позивачем вперше, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Окрім того, позивачем платіжним дорученням №ПН256906 від 26.06.2019 було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 6 810,00 грн. Враховуючи те, що згідно вимог п. 15-1 Порядку №1740 позивач звільнений від сплати такого збору, останній звернувся до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого збору , однак листом від 19.10.2020 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
У відзиві на позовну заяву, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що документи, які б свідчили про придбавання позивачем житла вперше в ГУ ПФУ у Київській області відсутні, а підстав для повернення коштів немає.
23.10.2021 до суду від третьої особи надійшли пояснення щодо позову, у яких
остання звернула увагу, що повернення збору здійснюється на підставі подання органів Пенсійного фонду України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 26.06.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого позивач придбав у власність квартиру під номером АДРЕСА_1 , в будинку під №1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михальченко М.М.
На виконання вимог п. 6 Договору ОСОБА_3 сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6 810,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням квитанція №ПН256906 від 26.06.2019.
У подальшому, позивачка звернувся до відповідача із заявою про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6 810,00 грн.
19.10.2020 листом №2600-0502-8/84674 відповідач надав відповідь позивачу у якій зазначив, що пункту 15-2 постанови Кабінету міністрів України від 03.11.1998 року №1740 «Про затвердження порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» зі змінами, внесеними постановою Кабінету міністрів України від 23.09.2020 №866, особа, яка придбаває нерухоме майно вперше, має право на повернення збору з операцій купівлі нерухомого майна за наявності певних документів.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України від 26.06.1997 № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97-ВР), Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740(надалі - Порядок № 1740), Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 (в подальшому - Порядок № 787), Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (по тексту - Положення № 215), та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону № 400/97-ВР, платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 частини першої статті 2 Закону № 400/97-ВР передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком № 1740.
Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку № 1740, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до пункту 15-3 вказаного Порядку, нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком № 787.
Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФУ покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97-ВР, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше, саме держава в особі Пенсійного фонду України, як уповноваженого суб'єкта владних повноважень, зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
За вказаних обставин, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.
У зв'язку із цим, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири у розмірі 6 810,00 грн.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року (справа № 819/1249/17), від 19 червня 2018 року (справа № 819/1554/16), від 23 квітня 2019 року (справа № 802/1566/17-а).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Крім цього, щодо строків звернення до суду з адміністративним позовом, суд зазначає наступне.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило у формуванні подання до Управління Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області щодо повернення позивачу помилково сплачених коштів листом № 2600-0502-8/84674 від 19.10.2020, тому моментом виникнення спірних правовідносин в даній адміністративній справі є 19.10.2020 року.
Позивач звернувся до суду 27.01.2021, тобто в межах шестимісячного строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНКОПП НОМЕР_1 ) задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо сформування та подання до Управління Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., місто Фастів(з), вул.Саєнка Андрія, будинок 10, код ЄДРПОУ 22933548) сформувати та направити до Управління Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНКОПП НОМЕР_1 ) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 6 810,00 грн., сплаченого згідно квитанції №ПН256906 від 26.06.2019.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНКОПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., місто Фастів(з), вул.Саєнка Андрія, будинок 10, код ЄДРПОУ 22933548) понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.С. Мазур