ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 грудня 2021 року м. Київ № 640/33545/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доПриватного виконавця виконавчого округу м. Києва Овсієнко Алли Вікторівни
третя особа про Акціонерне товариство "Банк Форвард" визнання протиправними дій та скасування постанови,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Овсієнко Алли Вікторівни (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Овсієнко Алли Вікторівни про відкриття виконавчого провадження № 67073134 від 07.10.2021 року
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протиправно, всупереч чинного законодавства України, прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання позивача в іншому виконавчому окрузі.
З цих підстав позивач просить суд визнати протиправною та скасувати спірну постанову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд.
Вказаною ухвалою суду відповідачу було запропоновано не пізніше дати призначення судового засідання надати суду відзив на позовну заяву та належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження.
Одночасно, вказаною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено Акціонерне товариство "Банк Форвард".
Станом на час розгляду даної справи, матеріали виконавчого провадження надано не було, так само як і третіми особами письмових пояснень щодо змісту позовних вимог.
14 грудня 2021 року відповідачем подано до суду копію матеріалів виконавчого провадження № 4538645.
Станом на час розгляду даної справи третьою особою письмових пояснень щодо змісту позовних вимог.
У зв'язку з неявкою у судове засідання представника сторін, суд на підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов до переконання про можливість її подальшого розгляду в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
07 жовтня 2021 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Овсієнко А.В. відкрито виконавче провадження ВП №67073134 з виконання виконавчого напису № 31021 від 30.09.2021 року, виданого приватним виконавцем Київського міського нотаріального округу Брігідою В.О., згідно якого з ОСОБА_1 стягнуто на користь Акціонерного товариства "Банк Форвард" заборгованість у розмірі 109 784, 06 грн.
Незгода з даною постановою, обумовила позивача на звернення до суду з даним позовом.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404 (далі - Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Вимоги до виконавчого документу регулюються статтею 4 Закону №1404-VIII, відповідно до якої у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Згідно частини 1 статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною 1 статті 18 Закону №1404 визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом приписів пункту 1 частини 2 статті 18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону України від 02.06.2016 №1403 "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон №1403) передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Відповідно до статті 25 Закону №1403 виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Згідно частини 2 статті 24 Закону №1403 приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон України "Про виконавче провадження" і Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з частиною 3 статті 25 Закону№1403 право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
При цьому, зі змісту частини 2 статті 24 Закону №1403 слідує, що у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Згідно частини 4 статті 24 Закону №1404 виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Частиною 5 статті 24 Закону №1404 визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.
Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини 1 статті 26 Закону №1404).
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина 3 статті 26 Закону №1404).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина 5 статті 26 Закону №1404).
Згідно витягу з Єдиного реєстру приватних виконавців, приватний виконавець Овсієнко А.В. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.
Таким чином, відповідач має право здійснювати дії, пов'язані з відкриттям виконавчого провадження, у територіальних межах м. Києва. Це можливо у випадку, якщо місце проживання або місцезнаходження боржника зареєстроване у м. Києві або ж майно боржника знаходиться у м. Києві.
Суд зазначає, що згідно копії паспорта позивача, починаючи з 10.12.1999 року по теперішній час він зареєстрований за адресою: Полтавська область, Гадяцький район, с. Вельбівка.
Отже, місцезнаходження позивача є Полтавська область, Гадяцький район, с. Вельбівка.
Суд звертає увагу, що згідно виконавчого напису в якості місцезнаходження ОСОБА_1 (боржника) приватним нотаріусом також зазначено адресу його реєстрації (Полтавська область, Гадяцький район, с. Вельбівка).
При цьому, в кредитному договорі № 200317143 від 24.12.2019 року була вказана також адреса проживання позивача - АДРЕСА_1 .
У той же час, даних про реєстрацію чи проживання позивача у м. Київ вказані вище документи не містять, та під час розгляду справи судом не встановлено.
Крім того, будь-якого майна (рухомого та/або нерухомого), що належить позивачу у м.Києві стягувачем не зазначено та відповідних доказів відповідачем до суду не надано.
Поряд з цим, суд зазначає, що пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції визначено, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.
У заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості:
- назва і дата видачі виконавчого документа;
- прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові стягувача;
- дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача;
- реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача;
- номер телефону стягувача;
- спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів);
- реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності).
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо).
Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону.
Предметом спору у даній справі є постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника, а саме банківського рахунку, відкритого за кредитним договором між позивачем та АТ «Банк Форвард».
Банківський рахунок це власність банку, інструмент для фінансових операцій клієнта. Тому якщо на такому рахунку відсутні кошти - він не може слугувати підставою для стягнення заборгованості саме за місцем реєстрації банку.
Тому наявність у боржника відкритого кредитного банківського рахунку, без власних коштів боржника, не є його майном у такому банку.
Гроші банку на кредитних рахунках не можна ототожнювати із власними коштами божника.
Водночас наявність банківського рахунку в місті Києві не гарантує, що на цьому рахунку є грошові кошти, які належать боржнику, а не банку.
Сама по собі наявність карткового рахунку, відкритого для обліку поточної заборгованості позивача по кредитній угоді не свідчить про наявність у боржника майна у вигляді власних грошових коштів на території м. Києва.
При цьому, майном на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, кошти, а не рахунки в банку. Відтак, наявність у боржника банківських рахунків не свідчить про наявність у боржника майна в такому банку та не є таким майном.
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Згідно з статтею 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Згідно з пунктом 7.1 статті 7 цього ж Закону, банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.
Таким чином, у розумінні чинного законодавства майном є не рахунки, а грошові кошти, які можуть розміщатися на рахунку особи.
Водночас наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м. Києві, не є тотожним місцезнаходженню майна боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 420/10502/20.
Надаючи оцінку доводам відповідача щодо правомірності прийняття оскаржуваної постанови, суд зазначає, що підставою для відкриття виконавчого провадження за відповідним територіальним округом має бути, зокрема, наявність майна на вказаній території. Кошти, в розумінні чинного законодавства, вважаються майном особи.
Проте суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про наявність у боржника у місті Києві майна (грошових коштів) на рахунку, відкритому в АТ «Банк Форвард», оскільки вказаний рахунок не є поточним, на якому акумулюються кошти вкладника, а є рахунком, на який мають надходити кошти для погашення кредитної заборгованості, тобто такі кошти не можуть вважатися майном особи.
Водночас суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 25 червня 2021 року у справі № 905/2214/14/908/5734/14, у яких зазначено, що у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема відомостей про відкриті на ім'я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення про наявність у боржника певних рахунків у банківських та / або фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.
Водночас, такий висновок не може тлумачитися як такий, що передбачає обов'язок стягувача додавати до заяви про примусове виконання рішення докази фактичної наявності грошових коштів на банківських рахунках боржника, оскільки у разі такого її тлумачення (застосування) ця норма суперечила б статті 60 та пункту 1 частини 1 статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за змістом яких відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів є банківською таємницею, забезпечення збереження якої є обов'язком банку, зокрема шляхом обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю.
Як свідчать матеріали справи стягувачем надано заяву про примусове виконання рішення із зазначенням місця знаходження майна боржника (грошових коштів) - карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Банк Форвард», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганська, буд. 105.
Водночас стягувач, звертаючись до виконавця із заявою про примусове виконання рішення має довести саме обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, надати (додати до заяви) докази місцезнаходження майна боржника на цій території, а не докази фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.
Наприклад, у разі посилання стягувача на наявність у боржника грошових коштів на рахунках у банківських установах, стягувач, який обмежений в отриманні інформації, що є банківською таємницею, має надати наявні у нього докази існування таких рахунків боржника, докази, з яких йому стало відомо про такі існуючі рахунки боржника (ділова переписка, правочини, первинні, розрахункові документи тощо).
За відсутності доданих стягувачем до заяви доказів знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, у виконавця, який не має повноважень до відкриття виконавчого провадження вчиняти виконавчі дії, пов'язані з розшуком майна боржника, відсутні підстави приймати до виконання виконавчий документ за місцезнаходженням майна боржника.
Таким чином, твердження відповідача про те, що виконавчий документ прийнято ним до виконання за місцезнаходженням майна боржника не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є безпідставними.
Отже, у разі відсутності у приватного виконавця доказів місцезнаходження майна боржника у межах виконавчого округу приватного виконавця у останнього відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження та прийняття виконавчого документу до виконання за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.
З огляду на викладене, суд вважає, що оспорювана боржником постанова приватного виконавця Овсієнко А.В. про відкриття виконавчого провадження № 67073134 від 07.10.2021 року є неправомірною, суперечить частині другій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», оскільки була винесена за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника, який був недоведеним стягувачем при поданні заяви про примусове виконання рішення суду, приватний виконавець прийняв до виконання виконавчий напис за відсутності доказів того, що місце виконання цього напису знаходиться у межах його виконавчого округу.
За таких обставин суд зазначає, що відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника за відсутності доказів знаходження майна боржника у межах виконавчого округу приватного виконавця, порушення приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження норм закону (у спірних правовідносинах - частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»), порушення порядку відкриття виконавчого провадження та правил територіальної юрисдикції призвело до порушення права боржника та його інтересу на відкриття виконавчого провадження за його місцезнаходженням чи за належним місцезнаходженням його майна.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21 травня 2021 року у справі № 905/64/15.
Отже, вимога позивача про визнання протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Овсієнко Алли Вікторівни про відкриття виконавчого провадження № 67073134 від 07.10.2021 року, є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Овсієнко Алли Вікторівни про відкриття виконавчого провадження № 67073134 від 07.10.2021 року.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору за рахунок приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Овсієнко Алли Вікторівни ((РНОКПП НОМЕР_3 , 01135, м. Київ, вул. В. Чорновола, 10, офіс 91) у розмірі 908, 00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя І.М. Погрібніченко