ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 грудня 2021 року м. Київ № 640/17191/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до проГоловного управління МВС України в м. Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві, Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась з позовом до Головного управління МВС України в м. Києві (далі по тексту - відповідач-1), Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі по тексту - відповідач-2) та Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві (далі по тексту - відповідач-3) про:
визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України в м. Києві від 27.03.2020 №12 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ;
зобов'язання відповідача - 2 поновити позивача на рівнозначній посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві та зарахувати трудовий стаж з 04.04.2020;
стягнення з відповідача - 3 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 04.04.2020 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
стягнення з відповідача - 1 на користь позивача 50000грн. завданої моральної шкоди.
Ухвалою суду від 09.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 05.07.2021 повернуто ОСОБА_1 заяву про збільшення позовних вимог в адміністративній справі №640/17191/20 - без розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача з органів внутрішніх справ.
21 жовтня 2020 року відповідачем - 2 подано відзив на позову заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з підстав правомірності прийняття оскаржуваного наказу.
Відповідачами 1 та 3 жодних пояснень до суду не подано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив.
ОСОБА_1 з 1999 року перебувала на службі в ОВС України на різних посадах, була неодноразово заохочена за сумлінне несення служби нагородами та відзнаками. Стягнень на момент звільнення не мала.
06 листопада 2015 наказом ГУ МВС України в м. Києві № 1008 о/с, згідно з п. 10 та п. 11 розділу 11 Закону України «Про Національну поліцію була звільнена за п. 64 «г» (через скорочення штатів) з 06.11.2015.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі №826/14061/16 визнано протиправним та скасовано наказ № 1008 від 06.11.2015 в частині звільнення позивача, поновлено на посаді оперуповноваженого сектору по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві з спеціальним званням майор, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
07.05.2019 наказом голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України № 10 о/с позивача поновлено на посаді та скасовано наказ № 1008 від 06.11.2015 у відповідній частині.
Наказом від 23.07.2019 № 15 о/с її, майора міліції ОСОБА_1 (М-089959), оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Дарницького районного управління ГУ МВС України звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил України (з постановкою на військовий облік) згідно пункту 64 "г" (через скорочення штатів згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ України УРСР від 29.07.1991 № 114.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2019 у справі №640/14667/19 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС в м. Києві (01025, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДР: 08592201) від 23.07.2019 № 15 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) згідно п/п. «г» (через скорочення штатів) пункту 64, майора міліції ОСОБА_1 (М-089959), оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Дарницького районного управління; поновлено ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ; (М-089959)) на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві з 24.07.2019 року; стягнуто з Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві (код ЄДР 08805536; 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3-А) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10587,00 грн. (десять тисяч п'ятсот вісімдесят сім гривень). У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Допущено негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ; (М-089959)) на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві з 24.07.2019 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2020, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року змінено в резолютивній частині, виклавши абзац четвертий резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві (код ЄДР 08805536; 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3-А) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15033 (п'ятнадцять тисяч тридцять три) грн. 54 (п'ятдесят чотири) коп.». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року залишено без змін.
11.01.2020 наказом Головного управління МВС України в м. Києві №1 о/с «Щодо особового складу» ОСОБА_1 поновлено на посаді з 24.07.2019 на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2019 у справі №640/14667/19.
В подальшому, наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 27.03.2020 №12 о/с «Щодо особового складу» відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Дарницького районного управління, звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) згідно з пп. «г» (через скорочення штатів) п. 64, з 04 квітня 2020 року.
Підставою прийняття оскаржуваного наказу є: попередження ОСОБА_1 від 04.02.2020, наказ МВС України від 06.11.2015 №1338 «Про організаційно-штатні питання» та лист МВС України від 31.05.2018 №7447/05/22-2018 «Про проблемні питання проходження служби колишніми працівниками міліції, поновленими судами на службі в ОВС».
Не погоджуючись з наказом про звільнення від 27.03.2020, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулювався Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію».
Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
За приписами пункту 64 «г» Положення № 114, на підставі якого звільнено позивача, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Для таких цілей мають досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з'ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення.
При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
Пункти 1-3 частини 2 статті 42 КЗпП України передбачають, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Водночас, на момент розгляду справи Закон № 565-ХІІ втратив чинність та вступив у дію Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію».
Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.
Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в офіційному виданні "Голос України" 6 серпня 2015 року за № 141-142 і набрав чинності 7 листопада 2015 року.
Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 7 серпня 2015.
Відповідно до п. 8 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону з дня опублікування цього Закону, яким є 06.08.2015, всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Відповідно до п. 9 цього розділу Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Відповідно до п. 10 цього ж розділу Закону, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, у тому числі Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Дарницьке РУ ГУ МВС України в м. Києві, і створено новий орган - Головне управління Національної поліції у м. Києві.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 №1388 «Про організаційно штатні зміни» вирішено вважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств згідно з відповідним переліком змін у штатах, у тому числі скорочуються всі посади Дарницького районного управління ГУ МВС в м Києві.
Слід зауважити, що Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
При цьому в Законі України "Про Національну поліцію", постанові Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції, а відтак, в даному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була.
Аналогічність завдань міліції та поліції, встановлених статтею 3 Закону України "Про міліцію" та статтею 2 Закону України "Про Національну поліцію" відповідно, ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, та як наслідок, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №815/6557/16.
З урахуванням наведеного у сукупності та підсумовуючи аналіз нормативного регулювання сфери спірних відносин, слід дійти висновку, що вищезазначені норми та, зокрема, Положення, на яке (Положення) міститься посилання у оскаржуваному наказі, у сукупності створюють три передумови для звільнення особи зі служби через скорочення штатів (щодо обставин повторного звільнення позивачки), які можуть бути підставою для звільнення, у т.ч. кожна окремо, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 20.09.2018 у справі. №815/497/16.
При цьому, також враховується переважне право на залишення на роботі.
Водночас, однією з необхідних умов для прийняття працівника міліції на службу в поліцію слугувало висловлення ним відповідного бажання про це і лише в разі відмови від проходження служби в поліції такий працівник міліції підлягає звільненню зі служби в органах внутрішніх справ на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення № 114, через скорочення штатів.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до заступника голови Національної поліції України начальника Головного управління Національної поліції у місті Києві Крищенка А.Є. з рапортом, який зареєстрований 15.01.2020 та відповідно до якого позивач просив: прийняти його на службу до поліції шляхом видання наказу про призначення за згодою на рівнозначну, вищу або нищу посаду, щодо посади, яку обіймав під час проходження служби в міліції та надати перелік вакантних посад рівнозначних, вищих або нищих посад, яку обіймав під час проходження служби в міліції.
Листом від 14.02.2020 №1039/125/05/26-2020 Головне управління Національної поліції у м. Києві повідомило позивача, що відповідно до п. 1 ст. 52 Закону України «Про Національну поліцію» з метою добору осіб, здатних професійно виконувати повноваження поліції та посадові обов'язки за відповідною вакантною посадою, у випадках, передбачених цим Законом, проводиться конкурс на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади за вашим бажанням Ви можете подати заявку на конкурс по відбору на службу в поліцію шляхом подання електронної заяви на відповідному сайті Національної поліції України.
Вказаним листом позивача також повідомлено про відсутність встановленого порядку прирівняння посад в підрозділах органів внутрішніх справ, органів та підрозділів поліції, що як наслідок виключає можливість надання Вам переліку посад рівнозначних, вищих або нижчих посаді, яку Ви обіймали під час проходження служби в міліції.
Також, позивач 14.01.2020 звернувся з рапортом до голови ліквідаційної комісії Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві згідно до якого просив: повідомити про дату, час та місце за яким позивач зможе приступити до виконання своїх службових обов'язків та отримати службове посвідчення.
Листом від 19.02.2020 №4/Лк/125/48-2020 Дарницьке районне управління Головного управління МВС України в м. Києві повідомило позивача, що дату, час та місце (робочу адресу, службовий кабінет), за яким позивач може приступити до виконання своїх службових обов'язків, а також надання службового посвідчення не є можливим, так як згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано, як юридичну особу публічного права територіальний орган МВС України - Головне управління МВС України в м. Києві. Наказом МВС України від 06.11.2015 №1388 «Про організаційно-штатні зміни» скорочено всі посади в тому числі посада - оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві.
Вказаним листом позивача повідомлено, що 04.02.2020 в приміщенні Дарницького управління поліції ГУ НП у м. Києві каб. 410 з позивачем була проведена співбесіда, в ході якої їй доведено вищевказану інформацію. Також, позивачу роз'яснено, що відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» прийом на службу здійснюється виключно на конкурсній основі і позивачу необхідно звернутись до будь якого територіального органу поліції, в якому позивач бажає проходити службу, для участі в конкурсі на заміщення посад поліцейського. Інформація про наявні вакантні посади в ГУНП у м. Києві та порядок участі у конкурсі міститься за посиланням https://www.npu.gov.ua/vakansiji.
У постанові від 04.10.2018 у справі №813/6353/15 Верховний Суд вказав на те, що, даючи оцінку правомірності звільнення працівника міліції у зв'язку зі скороченням штатів, суди, окрім іншого, повинні з'ясувати дотримання процедури звільнення.
Крім того Верховний Суд в аналогічних спірних правовідносинах в постанові від 20.06.2018 у справі №804/843/16 звертає увагу на необхідність встановлення обставин щодо неможливості подальшого використання позивача на службі при вирішенні спору.
У даному випадку, суд вважає, що відповідач не дотримався процедури звільнення, у зв'язку з чим оскаржуваний наказ є передчасним.
Так, під час розгляду справи відповідачем не доведено з'ясування перед звільненням обставин наявності переваг щодо залишення/продовження служби, зокрема, відсутня будь-яка оцінка наявності на вихованні та утриманні у позивачки трьох дітей, її послужний список, наявність відзнак та заохочень. Під час розгляду справи не доведено і з'ясування перед звільненням питання щодо відповідності позивача вимогам до поліцейських - відносно можливості працювати у новоствореній установі, яка виконує аналогічні функції, що і установа з якої позивача звільнено спірним наказом. Відсутні і пропозиції щодо подальшого використання на службі. Водночас відсутнє обґрунтування неможливості подальшого проходження служби у поліції, пропозиції посад.
При цьому, слід зазначити, що будь-яка інша причина неприйняття позивача на службу до поліції не свідчить про законність її звільнення саме за підпунктом "г" пункту 64 Положення.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Під незаконним звільненням слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Відтак, враховуючи вищевикладене, судом не встановлено обставин дотримання відповідачем у повній мірі вимог підпункту «г» пункту 64 Положення № 114, а відтак, оскаржуваний наказ є протиправним, прийнятим в порушення ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню, як прийнятий передчасно, а позивач - поновленню на тій посаді, з якої вона звільнена.
З огляду на останнє, не підлягають задоволенню вимоги щодо зобов'язання ГУ НП у м. Києві вчинити певні дії, оскільки суд не може перебирати на себе виключні повноваження, що здійснюються цією установою у питаннях кадрового забезпечення та за відсутності чіткого волевиявлення позивача у наведеному аспекті.
При цьому, є очевидним, що суд не має підстав та повноважень зобов'язувати один орган (ГУ НП), з яким позивач не мала та не має трудових відносин, поновлювати певну особу у структурі іншого органу - ГУ МВС (районному управлінні ГУ МВС).
При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Одночасно із цим слід зазначити, що порядок призначення на посади поліцейських визначений у статті 48 Закону № 580-VІІІ.
За змістом статті 52 указаного Закону з метою добору осіб, здатних професійно виконувати повноваження поліції та посадові обов'язки за відповідною вакантною посадою, у випадках, передбачених цим Законом, проводиться конкурс на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади.
Конкурс проводиться відповідною поліцейською комісією.
В силу частини 1 статті 51 Закону № 580-VІІІ для забезпечення прозорого добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських на підставі об'єктивного оцінювання професійного рівня та особистих якостей кожного поліцейського, відповідності їх посаді, визначення перспективи службового використання в органах поліції утворюються постійні поліцейські комісії.
Отже, Законом № 580-VІІІ передбачено певну процедуру прийняття на службу в органи Національної поліції, що вимагає вчинення певних дій як осіб, які приймаються на службу в поліції (як таких, що приймаються на службу вперше, так і для колишніх працівників міліції, які виявили бажання працювати в поліції), а також посадових осіб органів (закладів, установ) поліції.
Разом з тим, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №802/4079/15-а, та постанові від 31 липня 2019 року у справі №806/5226/15.
Зважаючи на такі законодавчі приписи, адміністративний суд позбавлений можливості зобов'язати орган державної влади прийняти позивача на роботу до Національної поліції, оскільки прийняттю на службу до Національної поліції передує встановлена законодавством процедура конкурсу та перевірки, яка може бути проведена лише вищезазначеним органом державної влади.
Що стосується вимоги позивача про зарахування трудового стажу з 04 квітня 2020 року, слід зазначити, що відповідні дії, за наявності підстав, вчиняються у зв'язку з реалізацією рішення суду про поновлення на роботі, а відтак, вказані вимоги заявлені на майбутнє, є передчасними та, відповідно, не можуть бути задоволені.
В контексті ж поновлення прав позивача у зв'язку з прийняттям оскаржуваного наказу, слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вирішуючи ж питання про порядок обчислення належного до виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, суд виходить з такого.
Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є бланкетною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акту для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.
Такий "Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799.
Так, пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Пунктом 9 розділу І Порядку № 260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Зі змісту Порядку № 260, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Суд зазначає, що загальна тривалість вимушеного прогулу ОСОБА_1 склала 634 календарних дні (05.04.2020 (наступний день за днем звільнення позивача) по 29.12.2021 (дата ухвалення рішення судом про поновлення позивача на службі).
Відповідно до довідки про доходи від 08.10.2020 №1249, середньоденна заробітна плата позивача становить 105,87грн.
Таким чином, сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу складає 67 121,58грн. (105,87*634днів), яка підлягає стягненню з Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві (код ЄДР 08805536; 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3-А), юридичної особи публічного права, з яким позивач перебувала у безпосередніх трудових відносинах.
Згідно з п.п. 2 та 3 ч. 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Згідно з положеннями статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваного рішення.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є частково обґрунтованими.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в місті Києві від 27.03.2020 №12 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві з 05 квітня 2020 року.
Стягнути з Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві (код ЄДР 08805536; 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3-А) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 67 121,58грн. (шістдесят сім тисяч сто двадцять одна гривня, 58 копійок).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві з 05 квітня 2020 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Дарницького районного управління Головного управління МВС України в м. Києві (код ЄДР 08805536; 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3-А) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 3176,10грн. (три тисячі сто сімдесят шість гривень, 10 копійок).
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Амельохін