Справа №155/1748/21
Провадження №2/155/870/21
30 грудня 2021 року місто Горохів
Горохівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Адамчук Г.М.,
за участю секретаря судового засідання Ревуцької М.В.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі засідань Горохівського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, зокрема, на приміщення складу-магазину, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Свій позов обґрунтовує тим, що в лютому 2017 року він придбав у відповідача ОСОБА_2 приміщення складу-магазину, яке розташоване в АДРЕСА_1 . За вказану будівлю було сплачено всю необхідну суму та досягнуто всіх істотних умов договору. Після придбання нерухомості позивач має намір використовувати його за цільовим призначенням, зокрема, для здійснення підприємницької діяльності, однак він не може отримати документ про право власності на придбане майно, оскільки відповідач просто уникає зустрічей з ним та не надає всі необхідні документи, які необхідні для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Оскільки нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу без участі відповідача неможливо, а розрахунок з ним позивач повів в повному обсязі, то останній просить визнати за собою право власності на приміщення складу-магазину, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 в підготовче судове засідання не з'явився, однак скерував до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в підготовче судове засідання не з'явився, однак скерував до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги визнав в повному обсязі, не заперечував щодо задоволення позову.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, суд приходить до наступного висновку.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права або інтересу і суд може захистити порушене право способом передбаченим договором або законом.
Із рішення Горохівського районного суду Волинської області від 24 вересня 2010 року, яке набрало законної сили вбачається, що за ОСОБА_2 було визнано право власності на приміщення складу-магазину, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Як вбачається з витягу про державну реєстрацію прав, право власності ОСОБА_2 на приміщення складу-магазину, що знаходиться що знаходиться в АДРЕСА_1 було зареєстроване 24 січня 2011 року на підставі вищевказаного рішення суду.
Відповідно до технічного паспорту на склад-магазин, який знаходиться в АДРЕСА_1 , вбачається, що вказане приміщення побудовано з дотриманням встановлених будівельних та технічних норм.
Як вбачається з письмового роз'яснення приватного нотаріуса за №54/01-16 від 16 грудня 2021 року, позивачу було відмовлено у нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу приміщення складу-магазину, який знаходиться в АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що він не є власником майна, а тому неможливо встановити дійсні наміри сторін щодо укладення даної угоди. Крім того, позивачем не було надано оригіналів правовстановлюючих документів.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 328 ЦК України - право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 334 ЦК України - право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 207 ЦК України зазначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах та підписаний сторонами.
В ст. 638 ЦК України зазначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
А згідно з ч. 2 ст. 218 ЦК України, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
У відповідності до ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз'яснено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК.
Згідно з п. 5 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).
До державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК. При цьому слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов'язання, яке виникло з договору про відчуження майна (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК), а покупець є його законним володільцем. У разі укладення нового договору про відчуження раніше переданого покупцю майна без розірвання попереднього договору чи визнання судом його недійсним продавець несе відповідальність за його невиконання у виді відшкодування збитків новому покупцеві.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, судом встановлено, що позивач придбав у відповідача приміщення складу-магазину, що знаходиться в АДРЕСА_1 , однак не може отримати документ про право власності на придбане майно так як відповідач фактично ухилився від його посвідчення, зокрема, не вчиняє відповідних дій та не надає позивачу всіх необхідних правовстановлюючих документів для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, хоча розрахунок за придбане майно поведений повністю. Такі дії відповідача є фактично прямою перешкодою для позивача у користуванні придбаним ним майном.
Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 3 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Так як визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси позивача та інших осіб, суд таке визнання приймає і постановляє рішення про його задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 10, 12, 77, 78, 141, 206, 247, 263, 265, 268 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст. 220, 317, 328, 334, 392, 638, 655 ЦК України, п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п. 9 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на приміщення складу-магазину, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий