справа№380/8833/21
29 грудня 2021 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гавдик З.В. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України , в якому просить суд:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) - 82289,00 (вісімдесят дві тисячі двісті вісімдесят дев'ять грн., 00 коп.) гривень середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що на момент виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України, з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачено наступних сум: - індексація грошового забезпечення у розмірі 81887,12 грн., яка була виплачена 19.05.2021.
Позивач також вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, то він набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач, покликаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, вказує, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зазначає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ухвалою судді від 07.06.2021 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді заступника командира взводу-командира відділення 1 патрульного взводу-2 патрульної роти 1 патрульного батальйону.
26 листопада 2018 року старшого сержанта за контрактом ОСОБА_1 , заступника командира взводу-командира відділення 1 патрульного взводу- 2 патрульної роти 1 патрульного батальйону, звільненого відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командира військової частини від 21.11.2018 року № 43 у запас, за станом здоров'я виключено із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Також суд встановив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 року у справі № 380/103/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково; Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням базовими місяцями для нарахування індексації - квітень 2016 року, квітень 2017 року, серпня 2017 року, січня 2018 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням базового місяця для нарахування індексації - січня 2008 року з урахуванням виплачених сум.
На виконання зазначеного вище рішення відповідач 19.05.2021 року виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 82306,24 грн., що підтверджується випискою по його картковому рахунку.
Позивач уважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення відповідач у день його звільнення не провів, то він відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв'язку з чим звернуся до суду з цим позовом.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно з ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військово-службовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, з цих же підстав суд не погоджується з доводами представника відповідача про те, що порядок, встановлений КЗпП України щодо оплати праці та відповідальність за порушення цього порядку, до даних правовідносин не застосовується.
Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації суд ураховує таке.
Згідно з ст.27 Закону України “Про оплату праці”, порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” №100 від 08.02.1995 (далі постанова №100).
Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).
Як вже було вище встановлено судом, позивача виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України 26.11.2018, а лише 19.05.2021 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 82306,24 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати індексації грошового забезпечення не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.
Відповідно до наявної у матеріалах справи картки особового рахунку на виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням для обрахунку середньомісячного грошового забезпечення становив 17544,26 грн. (8772,21 грн. - у вересні 2018 року та 8772,21 грн. - у жовтні 2018 року).
Кількість календарних днів служби позивача у вересні-жовтні 2018 року становила 61 день.
Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 287,61 грн. (17544,26 грн. / 61 день).
Період за час затримки розрахунку при звільненні по день повного фактичного розрахунку, а саме з 27.11.2018 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 18.05.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) становить 904 днів.
Позивач просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України на свою користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) у розмірі 82289,00 грн.
Суд звертає увагу, що сума середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені повинна становити 259999,44 грн.( 287,61 грн. х 904 днів).
При цьому суд ураховує, що виплачена заборгованість по заробітній платі становить 82306, 24 грн., тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення за 904 днів (259999,44 грн.) становить 0,31 (82306, 24 грн. / 259999,44 грн.).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить суму 80599, 82 грн. (287,61 грн. х 904 днів х 0,31) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 80599, 82 грн.
Щодо способу захисту, то суд, з урахуванням п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” від 24.12.1990 №13, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, вважає за необхідне саме стягнути визначену суму як міру відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, суд у їх сукупності, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 80599,82 грн., як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період з 26.11.2018 по 19.05.2021.
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Вирішуючи питання про розмір витрат які підлягають відшкодуванню на користь позивача суд бере до уваги що спірні правовідносини за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке їх регулює, підлягає вирішенню на основі типового застосування норм матеріального права, що на переконання суду свідчить про те, що витрати заявлені позивачем не є достатньо обґрунтованими та співмірними до позовних вимог.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Враховуючи обсяг наданих доказів та їх достатність з огляду на вимоги КАС України, а також спосіб який обрано судом для захисту порушених прав позивача, суд вбачає підстави для відшкодування витрат пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката в сумі 1000 грн.
Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст. 74 КАС України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - задоволити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 146, ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 80599,82 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 29.12.2021 року.
Суддя Гавдик З.В.