справа№380/9713/21
29 грудня 2021 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гавдик З.В. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) , в якому просить суд:
- Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 22.05.2017 по 13.05.2021.
- Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 22.05.2017 по 13.05.2021.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що на момент виключення його зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачено наступних сум: - одноразова допомога при звільненні в сумі 36874,18 грн., компенсація невикористаних днів відпустки у сумі 3511,83 грн., матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань 760 грн., які були виплачені 15.06.2017; - компенсація за неотримане речове майно у сумі 13026, 36 грн., яка була виплачена 22.12.2017; - компенсація за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 11247, 83 грн., яка була виплачена 16.10.2020; - заборгованість у сумі 57338,37 грн, що включає безспірну суму індексації грошового забезпечення у сумі 16402, 64 грн., компенсація за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 7023,67 грн., допомога на оздоровлення 1071, 63грн та 3160,65 грн., одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 22124,55 грн. та 8428,40 грн., які були виплачені 14.05.2021.
Позивач також вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, то він набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що Львівський прикордонний загін діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії є необгрунтованими, у задоволенні яких слід відмовити. При цьому, відповідач посилається на пропущений позивачем місячний строк на звернення до суду.
Ухвалою судді від 22.06.2021 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
Згідно з наказом начальника начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного Регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 19.05.2017 №93-ос його ОСОБА_1 з 21.05.2017 виключено із списків особового складу загону та усіх видів забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби військовою частиною не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено одноразової допомога при звільненні, компенсації невикористаних днів відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за неотримане речове майно, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки , індексації грошового забезпечення, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, допомога на оздоровлення, одноразова грошова допомога при звільненні.
Так, при виключенні із списків особового складу 21.05,2017 із затримкою розрахунку проведено виплату:
- 15.06.2017 заборгованість у сумі 40964,01 грн., що включає грошове забезпечення за травень 2017 року, одноразова допомога при звільненні у сумі 36874,18 грн., компенсація невикористаних днів відпустки у сумі 3511,83 грн, матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань 760 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та інформацією із особистої картки грошового забезпечення за 2017 рік;
- у грудні нараховано компенсацію за неотримане речове майно у сумі 18392,99 грн. виплату якої проведено 22.12.2017 у сумі 13026,36 грн. із відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та інформацією із особистої картки грошового забезпечення за 2017 рік;
- 16.10.2020 виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 11247,83 грн. на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 по справі № 380/4108/20, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»;
- 14.05.2021 заборгованість у суму 57338,37 грн., що включає безспірну суму індексації грошового забезпечення у сумі 16402,64 грн., виплати на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 по справі № 380/6214/20 компенсація за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 7023,67 грн., допомога на оздоровлення 1071,63 грн., та 3160,65 грн., одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 22124,55 грн. та 8428,40 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Позивач вважає, що оскільки виплата одноразової допомога при звільненні, компенсації невикористаних днів відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за неотримане речове майно, індексації грошового забезпечення, допомога на оздоровлення у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку - з 22.05.2017 по 13.05.2021. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Щодо строку звернення до суду суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
При цьому, юридично значимими обставинами в межах спірних правовідносин є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Встановлюючи своєчасність розрахунку з позивачем при звільненні, суд зазначає, що позивача звільнено із військової служби і виключено зі списків особового складу 21.05.2017, а остаточний розрахунок з позивачем було проведено 14.05.2021, що підтверджується випискою по картковому рахунку, і цей факт визнається позивачем.
Тобто, днем фактичного розрахунку з позивачем, є 14.05.2021 і саме з цього дня, на думку суду, необхідно обчислювати строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З даним позовом позивач звернувся до суду 13.06.2021 згідно штампу поштового конверту.
Таким чином, строк звернення до суду позивачем не пропущено.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі № 806/2473/18 від 30.10.2019, у справі № П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі № 524/8023/16-а від 11.06.2019.
Судом встановлено, що з позивачем при виключенні його із особового складу загону не було проведено повного розрахунку при звільненні, а вказані види виплат були перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1 15.06.2017, 22.12.2017, 16.10.2020 та 14.05.2021 (при виключенні його із списків 21.05.2017).
Отже, відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні позивача.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку, що за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Оскільки одноразову допомогу при звільненні, компенсацію невикористаних днів відпустки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за неотримане речове майно, індексацію грошового забезпечення, допомога на оздоровлення позивачу не виплачено в день його виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення - 21.05.2017, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19) зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини тлумачить поняття “якість закону” так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення у справах “C.G. та інші проти Болгарії” від 24.07.2008, заява № 1365/07, п. 39; “Олександр Волков проти України” від 29.01.2013, заява № 21722/11, п. 170).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справах “Кантоні проти Франції” від 11.11.1996, заява № 17862/91, п. 31-32; “Вєренцов проти України” від 11.04.2013, заява №20372/11, п. 65).
Як зазначалось раніше, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі “Меньшакова проти України”, зокрема у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України - виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15).
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Разом з цим, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем проведено 14.05.2021 при виключенні останнього із списків загону 21.09.2017, то відповідача належить зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 22.05.2017 по 13.05.2021, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
При зверненні до суду із цим позовом позивачем обрано спосіб захисту свого порушеного права шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 22.05.2017 по 13.05.2021 та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 22.05.2017 по 13.05.2021.
З цього приводу суд зазначає, що, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 380/3007/20, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивача виключено із списків загону 21.05.2017.
Станом на день виключення позивача із списків загону, останньому не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію за неотримане речове майно, індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні соціальної відпустки. Вказані виплати були здійснені 15.06.2017, 22.12.2017, 16.10.2020 та 14.05.2021, що підтверджується виписками по картковому рахунку.
Оскільки відповідачем не проведено із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні за відсутності спору про розміри належних позивачу при звільненні сум, застосуванню до спірних правовідносин підлягає ч. 1 ст. 117 КЗпП.
Щодо обраного позивачем способу захисту своїх порушених прав - нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що він відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.
З урахуванням вищенаведеного, встановлених судом фактичних обставин справи та враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, які закріплені статтею 245 України, в частині належного способу захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення повного розрахунку із ОСОБА_2 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення - 21.05.2017, у зв'язку із звільненням з військової служби та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 22.05.2017 по 13.05.2021.
Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст. 74 КАС України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 74) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, - задоволити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 22.05.2017 по 13.05.2021.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 22.05.2017 по 13.05.2021.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 29.12.2021 року.
Суддя Гавдик З.В.