справа№380/9418/21
29 грудня 2021 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/9418/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій і бездіяльності у якій просив:
- Визнати неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року;
- Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) здійснити нарахування та виплатити мені - ОСОБА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, вважаючи базовий місяць січень 2008 року;
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач протиправно не провів з ним у повному обсязі розрахунків по виплаті індексації грошового забезпечення, яка була гарантована Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».
Щодо визначення базового місяця для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, то таким повинен бути січень 2008 року.
Механізм визначення базового місяця закріплений на законодавчому рівні (передбачений Порядком №1078).
Таким базовим місяцем може бути лише місяць, коли на законодавчому рівні змінюється посадовий оклад військовослужбовця.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву не подав.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 15 червня 2021 року у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
Згідно з наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 21.05.2015 року № 76 Майора ОСОБА_1 , зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення і вважати, що з 21 травня 2015 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_1 , начальника командного пінкту-заступника начальника штабу з бойового управління військової частини НОМЕР_1 було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
У відповіді Тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 на звернення позивача, зазначено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року-лютий 2018 року у Міноборони не було.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною щодо не нарахування та не невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, яка діяла до 01 січня 2016 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2016 року, у частині першій статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» цифри « 101» замінено цифрами « 103».
Таким чином, починаючи з 01 січня 2016 року, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
З наявною у матеріалах справи довідки про виплачене грошове забезпечення за період з 2015-2018 та відповіді тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 суд встановив, що позивачу в період з січня 2016 року по лютий 2018 року не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Зазначена обставина відповідачем не заперечується.
Згідно із частиною другою статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів») у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова № 1013), якою пункт п'ятий Порядку № 1078 викладено у новій редакції. Вказана постанова набрала чинності 15 грудня 2015 року.
Так, відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції Постанови № 1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених вище редакцій норм пунктів 5 Порядку № 1078 дає підстави дійти висновку, що до 15 грудня 2015 року (дати набрання чинності Постановою № 1013) базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення уважався місяць, в якому відбулося підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів. Тобто, базовий місяць для проведення індексації грошових доходів населення не був прив'язаний до події зростання лише тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Проте після 15 грудня 2015 року у зв'язку з набранням чинності Постановою № 1013, якою пункт 5 Порядку № 1078 викладено у новій редакції, на встановлення нового базового місяця (місяця підвищення грошових доходів згідно з новою редакцією пункту 5 Порядку № 1078) для нарахування індексації почав впливати виключно факт зростання тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
При цьому місяць у якому відбувається підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник, є місяцем підвищення його грошового доходу, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем такого підвищення.
З цього приводу суд відзначає, що 07 листопада 2007 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294) відповідно до пункту першого якої грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України затверджена Додатком 1 до Постанови № 1294.
Постанова № 1294 набрала чинності з 01 січня 2008 року.
Отже, з набранням чинності Постановою № 1294 відбулись зміни розміру тарифних ставок (окладів) відповідних категорій військовослужбовців.
Постанова № 1294 втратила чинність 01 березня 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців та установлено для них нові додаткові види грошового забезпечення.
Таким чином, підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з 01 січня 2008 року (після набрання чинності Постановою № 1294) по 01 березня 2018 року (після втрати чинності Постановою № 1294), не відбувалося.
Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що відповідач протиправно, всупереч вимогам положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 не нараховував та не виплачував позивачу індексацію його грошового забезпечення за період з січня 2016 року по березень 2018 року.
Разом з тим, у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.
З приводу цієї позовної вимоги суд зазначає про те, що за своєю правовою природою протиправні дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи. Натомість бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним дій (невиконання обов'язків, завдань), які він зобов'язаний вчинити (виконати) в силу норм чинних законодавчих актів.
З матеріалів справи суд встановив, що відповідач не вчиняв жодних дій в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, з чим і не погодився позивач, звернувшись з цим адміністративним позовом до суду. Таким чином, не нарахувавши та, не виплативши позивачу індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, за відсутності для цього правових підстав, відповідач вчинив саме протиправну бездіяльність, а не дії, а тому позовну вимогу в цій частині належить задоволити частково у спосіб: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_5 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.
Щодо обрання способу захисту порушеного права позивача суд враховує таке.
У позовній заяві позивач просить суд зобов'язати військову частину НОМЕР_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03. 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року.
Стосовно визначення базового місяця для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення суд зазначає про те, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував його грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію його грошового забезпечення.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У цій правовій ситуації, як уже було зазначено вище, відповідач не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період з січня 2016 року по березень 2018 року. Тому, на переконання суду, питання про те, який саме базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення наразі є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені, адже індексація грошового забезпечення позивачу за період з січня 2016 року по березень 2018 року не нарахована.
За таких обставин, суд доходить висновку, що у спірному випадку повноваження щодо визначення базового місяця для нарахування позивачці індексації грошового забезпечення відповідно до положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку № 1078 покладаються саме на відповідача, а тому підстави для його зобов'язання здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця, відсутні.
Наведена позиція суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, яку суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
При обранні способу відновлення порушеного права позивачки суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та, виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За таких обставин, суд уважає, що ефективним способом захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача буде визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Таким чином, розглядувану вище позовну вимогу також належить задовольнити частково.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 01.01.2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.01. 2018 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 29.12.2021 року.
Суддя Гавдик З.В.