справа№380/15060/21
29 грудня 2021 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по серпень 2017 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з вересня 2017 року по 28.02.2018 року;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо зміни базового місяця (місяця підвищення тарифних ставок окладів) для нарахування індексації грошового забезпечення - січня 2008 року, при обчисленні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2016 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код в ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по серпень 2017 року з врахуванням базового місяця (місяця підвищення тарифних ставок окладів) для її нарахування - січня 2008 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код в ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з вересня 2017 року по 28.02.2018 року з врахуванням базового місяця (місяця підвищення тарифних ставок окладів) для її нарахування - січня 2008 року, а за період з 01.03.2018 року по 01.10.2018 року провести донарахування та здійснити виплату індексації грошового забезпечення, із врахуванням раніше проведених виплат та застосовуючи правила, зазначені у абзаці 4 пункту 5 Порядку №1078;
- відповідно до приписів частини 1 статті 139 КАС України, судові витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у сумі 3 000 гривень, стягнути на його користь з відповідачів, за рахунок їх бюджетних асигнувань.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправну бездіяльність та дії відповідачів щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення, яка була гарантована чинним законодавством України, під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 та нарахування й виплати індексації грошового забезпечення в неповному обсязі на час виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 у зв'язку з закінченням контракту індексації грошового забезпечення за період з вересня 2017 року по 01.10.2018. Вважає також, що індексація за періоди з вересня 2017 року по лютий 2018 року підлягала нарахуванню із застосуванням січня 2008 року як базового місяця. Вказує на те, що належним способом захисту порушеного права позивача є не лише зобов'язання військових частин нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, але й визначити базові місяці для такого нарахування. При цьому зазначає, що постановою КМ України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності з 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018, встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців. Відповідно до постанови КМ України від 30.08.2018 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відбулося чергове підвищення посадових окладів військовослужбовців. Таким чином, базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації за період з січня 2016 року по лютий 2018 року позивач вважає січень 2008 року. Щодо періоду з березня 2018 по 01.10.2018, позивач вважає, що повинна була застосовуватися сума фіксованої індексації (різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу), яка виплачується до наступної зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), а березень 2018 року є базовим (місяцем підвищення тарифних ставок (окладів). На переконання позивача, наведені вище порушення зумовили виплату індексації у значно нижчих розмірах та, відповідно, й звернення позивача до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою судді від 13.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
Відповідачі позов не визнали, подали до суду відзиви на позовну заяву.
Так, відповідач Військова частина НОМЕР_1 заперечує свою бездіяльність щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.09.2017, оскільки кошти на такі витрати були відсутні. Також відповідач не погоджується з визначенням січня місяця 2008 року як базового при нарахуванні індексації грошового забезпечення, оскільки постановою КМ України №1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» фактично визначено підвищення з грудня 2015 року грошових доходів населення, задіяного в бюджетній сфері, з урахуванням прогнозованого рівня інфляції випереджаючим шляхом з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати знову обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації. Тобто Постановою №1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення, починаючи з 01.12.2015, але й визначено місяць, з якого починається обчислення індексу споживчих цін (січень 2016 року). Також Військова частина НОМЕР_1 заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в заявленій сумі 3000 грн.
Військова частина НОМЕР_2 також подала відзив на позовну заяву, в якому заперечує вимоги позовної заяви з аналогічних підстав, зазначених вище. До того ж вказує на те, що визначення базового місяця при нарахуванні індексації грошового забезпечення відноситься до дискреційних повноважень відповідачів.
З огляду на викладені у відзивах на позовну заяву обставини, відповідачі просять відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзиви, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України по 01.10.2018.
У період з 02.10.2013 по 22.09.2017 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді оперативного чергового командного пункту, що підтверджується наказами командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №207 від 02.10.2013 та №210 від 22.09.2017, а також витягом з послужного списку.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 22.09.2017 №210 старший лейтенант ОСОБА_1 , призначений наказом командира повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 08.09.2017 №32 з 22 вересня 2017 року прийнятий на посаду оперативного чергового відділення оперативних чергових командного пункту військової частини НОМЕР_2 та приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Встановлено оклад за посадою 970 грн на місяць, штатно-посадова категорія «капітан».
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.10.2018 №234 капітан ОСОБА_1 , оперативний черговий відділення оперативних чергових командного пункту, заступник командира батальйону з тилу - начальник тилу військової частини НОМЕР_2 , звільнений з військової служби в запас наказом Командира Повітряного Командування «Захід» (по особовому складу) від 01.10.2108 №84 відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «а» (у зв'язку з закінченням контракту), вважається таким, що справи та посаду здав направлений для зарахування на військовий облік до Радехівського РВК Львівської області.
З 01 жовтня 2018 року виключний зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та зарахований до оперативного резерву першої черги за спеціальністю оперативний черговий, ВОС 0440003.
У відповідь на адвокатський запит стосовно виплати індексації грошового забезпечення військова частина НОМЕР_2 повідомила (вих.№350/486/25/324 від 05.07.2021), що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - грудні 2017 року не було. У зв'язку із зазначеним, військова частина НОМЕР_2 не має відомостей про нараховану позивачу індексацію за період з січня 2016 року по грудень 2017 року, так і про базовий місяць за вказаний період, у зв'язку з тим нарахування не проводилися. Після підвищення окладів грошового утримання у березні 2018 року відповідно до постанови КМ України від 30.08.2017 №704 базовий місяць був встановлений березень 2018 року.
З долученої до відзиву на позовну заяву довідки-розрахунку про нарахування ОСОБА_1 індексації доходів (грошового забезпечення) за період з 01.09.2017 по 01.10.2018, виданої військовою частиною НОМЕР_2 29.09.2021, видно, що з вересня 2017 року по лютий 2018 року нараховано індексацію на загальну суму 2 294,19 грн з врахуванням базового місяця - січень 2016 року. При визначенні суми індексації з березня 2018 року базовим місяцем враховано березень 2018 року.
У відповідь на адвокатський запит стосовно виплати індексації грошового забезпечення військова частина НОМЕР_1 повідомила (вих.№350/486/200/1367 від 01.09.2021), що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року по лютий 2018 року не було. При виплаті індексації грошового забезпечення старшому лейтенанту запасу ОСОБА_1 у грудні 2015 року використовувався базовий місяць - січень 2014 року. Даний базовий місяць був встановлений відповідно до Порядку №1078 у зв'язку з підвищенням розміру щомісячної додаткової грошової винагороди з 40% до 60%.
Вважаючи протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по серпень 2017 року та нарахування військовою частиною НОМЕР_2 індексації грошового забезпечення за період з вересня 2017 року по 01.10.2018 у меншому розмірі у зв'язку з врахуванням базового місяця січня 2016 року при нарахування індексації за період вересень 2017 року-лютий 2018 року, та без врахування правил, зазначених у абзаці 4 пункту 5 Порядку №1078, з 01.03.2018, позивач звернувся в суд з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та аргументам учасників справи, суд керується наступним.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України ,,Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України ,,Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 №1282-XII (далі Закон №1282-XII).
За визначенням, наведеним в статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).
Стаття 4 Закону №1282-XII визначає підстави для проведення індексації. Згідно з частиною першою статті 4, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01.01.2016 101%) .
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини друга четверта статті 4 Закону №1282-XII).
Частиною другою статті 5 Закону №1282-XII визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (частина перша статті 9 Закону №1282-XII).
Відповідно до норм статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 11 Порядку №1078, в редакції до 01.12.2015, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078, в редакції до 01.12.2015, у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
09.12.2015 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №1013 ,,Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів (далі Постанова №1013), яка набрала чинності 15.12.2015 та відповідно до пункту 6 цієї постанови застосовується з 01.12.2015.
Постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015 до Порядку №1078 внесені зміни, пункт 5 викладено в новій редакції:
,, 5. У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з пп. 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, з аналізу зазначених правових норм слід дійти висновку, що індексація грошового забезпечення за своєю суттю є державною гарантією щодо оплати праці, метою якої є підвищення грошових доходів громадян (в межах прожиткового мінімуму) для компенсації подорожчання/зростання споживчих товарів і послуг внаслідок інфляції. Проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є обов'язком підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, у разі, коли індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.
При цьому, суд наголошує, що важливим елементом алгоритму нарахування індексації є так званий «базовий» місяць, від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, оскільки нарахування індексації розпочинається після досягнення цим індексом певного значення у відсотках (так званого «порогу»), визначеного законом.
Так, індексація грошових доходів населення починає нараховуватися, коли зростання індексу споживчих цін перевищує:
- 101 відсоток за період до 01.01.2016 (частина перша статті 4 Закону №1282-XII в редакції, що діяла до 01.01.2016);
- 103 відсотки за період після 01.01.2016 (частина перша статті 4 Закону №1282-XII зі змінами, внесеними Законом №911-VIII від 24.12.2015, який набрав чинності 01.01.2016).
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 в редакції, що діяла до 01.12.2015, «базовим» місяцем для нарахування індексації вважався місяць, в якому відбулася одна із подій:
(1) підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, або
(2) зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
При цьому місяць, у якому відбулося підвищення, вважається «базовим» при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
У зв'язку з прийняттям Постанови №1013, якою внесені зміни серед іншого і до пункту 5 Порядку №1078, з 01.01.2016 істотно змінився порядок нарахування індексації, оскільки «базовим» місяцем (місяцем, від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, до досягнення ним порогу 103%) визначено місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, а не підвищення розмірів мінімальної заробітної плати чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімального розміру.
На переконання позивача, базовим місяцем при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період січня 2016 року по лютий 2018 року повинен бути січень 2008 року, оскільки визначення «базового» місяця залежить від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року відповідно до Постанови №1294.
Оцінюючи наведені вище обґрунтування позивача, суд звертає увагу на наступне.
Як вже зазначалося вище, відповідно до норм Порядку №1078 в редакції, що діяла до грудня 2015 року, «базовим» місяцем вважався місяць, в якому відбулося, зокрема, зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок будь-яких постійних складових зарплати чи грошового забезпечення).
З прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови №1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності з 15.12.2015, початок обчислення зростання індексу споживчих цін пов'язується з місяцем, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою.
З витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.10.2013 №207 судом встановлено, що позивач проходив військову службу і до набрання чинності постановою КМ України №1013 від 09.12.2015, а отже індексація його грошового забезпечення підлягала нарахуванню на підставі норм Порядку №1078, який діяв у різних редакціях.
Так, у період по грудень 2015 року індексація грошового забезпечення проводилася в разі підвищення грошового забезпечення за рахунок будь-яких його постійних складових.
З 01.12.2015 для проведення індексації необхідно встановити місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, а не складових заробітної плати, в даному випадку грошового забезпечення.
Оскільки з моменту набрання чинності пунктом 5 Порядку №1078 в редакції Постанови №1013 посадові оклади військовослужбовців підвищилися з 01.03.2018, коли набрала чинності постанова КМУ ,,Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року №704, до вказаної дати застосовується той останній базовий місяць, який був визначений позивачу у зв'язку з підвищенням складових його грошового забезпечення. Таким, відповідно до відповіді військової частини НОМЕР_5 , наданої на адвокатський запит, є січень 2014 року, і такий застосовується до лютого 2018 року.
Таким чином, позовні вимоги до військової частини НОМЕР_1 в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по серпень 2017 року з встановленням базового місяця січень 2008 року є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині зобов'язання відповідача - військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 21.09.2017 з врахуванням січня 2014 року як базового. Також частково обґрунтованими є вимоги до Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 22.09.2017 по 28.02.2018, проте також із застосуванням базового місяця січня 2014 року.
При цьому, суд відхиляє покликання відповідача на відсутність у суду права визначати базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, так як така індексація не нараховувалася і не виплачувалася позивачу. Беручи до уваги позицію позивача щодо необхідності застосування до вказаного періоду січня 2008 року як базового, суд констатує наявність спору щодо вказаної обставини, а тому надав оцінку правильності позицій сторін з приводу базового місяця, про що вказано вище у рішенні суду.
Щодо донарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення військовою частиною НОМЕР_2 за період з 01.03.2018 по 01.10.2018 вважає такі необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять підтвердження того, що у період з березня 2018 року по жовтень 2018 року індекс споживчих цін перевищував 103 відсотки, що є необхідною умовою для нарахування індексації грошових доходів населення у вказаний період.
Крім того, таке донарахування позивач обґрунтовує також необхідністю застосування до попереднього періоду, за який не була проведена індексація, січня 2008 року як базового. Проте, такі обґрунтування позивача є помилковими з огляду на наведені вище висновки суду, а інших доводів на підтвердження неправильного нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.10.2018 позивач не навів.
З урахуванням викладеного вище, та встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що не нарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення Військовою частиною НОМЕР_1 за період з 01.01.2016 по 21.09.2017 та Військовою частиною НОМЕР_2 за період з 22.09.2017 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2014 року як базового місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення є протиправними. А тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідачів провести таке нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що між позивачем (клієнт) та адвокатом Хлопецьким О.О. укладено договір про надання правничої (правової) допомоги від 19.06.2021 №141-21, згідно з умовами якого Адвокат зобов'язується надати Клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.
Відповідно до Акта виконаних робіт (наданих послуг) від 07.09.2021 надано такі послуги: - усна консультація, аналіз правовідносин - 30 хв. - 500 грн; - написання позовної заяви та формування повного пакету документів для подачі до суду - 1 год.15 хв. - 2500 грн.
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки, визначеної узгодженим переліком правових послуг та їх вартості в рамках договору про надання правничої (правової) допомоги від 19.06.2021 №141-21.
Таким чином, сума до оплати за виконану роботу становить 3000 грн.
Згідно з довідкою про проведення готівкової оплати від 07.09.2021 вказана сума коштів була отримана адвокатом за надані послуги.
У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що відповідачі у відзиві на позовну заяву заперечили щодо позовних вимог ОСОБА_1 , в тому числі і вимог про стягнення на користь позивача 3000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати пов'язані з усними консультаціями, вивченням та аналізом документів, вивченням судової практики включаються до витрат, пов'язаних з підготовкою позовної заяви.
Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що підготовка позову не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), позовна заява містить загальні норми законодавства, що застосовуються у даній категорії справ, та, на думку суду, вимагає затрати часу не більше однієї годин.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 3000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідачів становить надмірний тягар для останніх, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Враховуючи те, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надані послуги зводились виключно до надання послуги щодо підготовки позовної заяви, суд вважає розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.
Відтак, з огляду на незначну складність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у даній справі повинен становити 2000,00 грн.
Проте враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів - Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 .
Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
вирішив:
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2016 по 01.10.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.09.2017 із застосування базового місяця січня 2014 року за вказаний період, відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 22.09.2017 по 28.02.2018 із застосування базового місяця січня 2014 року за вказаний період, відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з урахуванням раніше виплачених коштів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код в ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500 (п'ятсот) гривень 00 коп.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500 (п'ятсот) гривень 00 коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Грень Н.М.