29 грудня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/10735/21
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Притула К.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Кропивницького районного відділу Державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Кропивницького районного відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Опрі Юлії Олександрівни від 07.12.2021 про накладення штрафу на ОСОБА_1 (ВП № 65458337).
В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що вказана постанова старшого державного виконавця Кіровоградського відділу державної виконавчої служби у Кропивиицькому районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Опрі Юлії Олександрівни від 07.12.2021 року є протиправною та незаконною та має бути скасована.
21 грудня 2021 року ухвалою Кіровоградського адміністративного суду відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні (а.с.30).
29.12.2021 (вх.№ 40702/21) до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до змісту якого, відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що при винесені оскаржуваної постанови від 07.12.2021 про накладення штрафу на ОСОБА_1 (ВП № 65458337) уповноважена особа відповідача діяла відповідно до норм чинного законодавства, а тому дана постанова являється правомірною та не підлягає скасуванню.
Представник позивача до судового засідання надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про місце, день та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Причина неявки суду невідома.
Згідно з ч.4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).
Фіксування судового засідання відповідно до статті 229 КАС України не здійснювалося, тому керуючись приписами пункту 10 частини 1 статті 4 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України подальший розгляд справи судом вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною встановлено статтею 64-1 Закону №1404-VIII, згідно з ч.ч. 1-3 якої встановлено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення, державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно із статтею 75 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Зі змісту статей 63, 75 Закону №1404-VIII вбачається, що визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Державний виконавець зобов'язаний перед застосуванням штрафних санкцій встановити, зокрема, наявність або відсутність поважності причин невиконання рішення і обов'язку виконати певні дії лише боржником.
Згідно п.п.8, 9 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень №512/5 (далі - Інструкція №512/5), державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення).
Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У зв'язку з цим варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 08.07.2021р. у справі№ 640/11833/19.
Так оскаржуваною постановою, на позивача накладено штраф, у зв'язку з тим, що виконання рішення суду не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватись, оскільки обов'язком боржника є заперечення можливості спілкування протягом певного, визначеного судом, проміжку часу. Водночас, поведінка сина ОСОБА_2 може залежати від волі бажання та дій ОСОБА_3 , з якою постійно проживає дитина та ОСОБА_3 , як мати, яка її виховує, так чи інакше може впливати на події які відбуваються. Тим самим, мати ОСОБА_1 не підготувала дитину для спілкування з батьком, що є вагомою причиною та наслідком накладення штрафу, оскільки рішення суду боржником не виконано свідомо.
Отже, постановляючи оскаржувану постанову державний виконавець виходила з того, що обов'язком ОСОБА_1 , як боржника за виконавчим провадженням, є забезпечення можливості спілкування протягом певного, визначеного судом, проміжку часу, без її участі. При цьому, виконавець зазначила про те, що виконання рішення суду не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися з батьком, оскільки обов'язком матері є забезпечення спілкування дитини у певному місці протягом певного часу.
У своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з розгляду подібних правовідносин (справа № 640/11833/19, провадження № К/9901/13216/21) зазначив наступне.
Конституцією України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою (частина 3 статті 51).
Стаття 12 Закону України "Про охорону дитинства" № 2402-ІП від 26 квітня 2001 року передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою "розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року ^заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
Отже, суд погоджується з тим, що висновки виконавця про те що виконання даного рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися зі стягувачем, не відповідають закону, оскільки це фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №824/308/20-а.
Судом не встановлено обставин, які б свідчили про здійснення з боку позивача перешкод у спілкуванні дитини з батьком.
При цьому, суд бере до уваги, що сама дитина висловлювала стійке небажання спілкуватися з батьком. Проте, державним виконавцем не було взято до уваги вказану обставину.
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті вказаної справи суд зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення).
Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Таким чином, держаними виконавцями без врахування поважних, об'єктивних та незалежних від волевиявлення боржника причин невиконання рішення суду винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу у розмірі 1700 грн.
Отже враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи, які були встановлені судом під час розгляду цієї справи, суд вважає, що відповідач у справі, який у спірних відносинах виступає у якості суб'єкта владних повноважень, в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України не довів правомірності прийняття ним постанови від 07.12.2021 (виконавче провадження №65458337), яка є предметом оскарження у цій адміністративній справі, що свідчить про те, що відповідач під час прийняття такого рішення діяв не у спосіб, який визначено чинним законодавством, що у свою чергу є підставою для скасування такого рішення суб'єкта владних повноважень.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що накладаючи оскарженою постановою на позивача штраф за невиконання боржником рішення суду, відповідач діяв не у спосіб, передбачений законодавством України, а тому така постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Згідно з ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.1, 4 ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься ордер на надання правничої допомоги та копія розрахункової квитанції на суму гонорару - 6000 грн., що не дає можливості суду встановити співрозмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката та здійсненою ним роботою, а тому судові витрати в розмірі 6000грн. не підлягають відшкодуванню та стягненню з відповідача.
Також, ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн., який підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Кропивницького районного відділу Державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (вул.Преображенська, 2, м.Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, код ЄДРПОУ 34977753) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Кропивницького районного відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Опрі Юлії Олександрівни від 07.12.2021 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 (ВП № 65458337).
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Кропивницького районного відділу Державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду К.М. Притула