29 грудня 2021 року м. Київ №320/10145/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Громадської організації «Стоп корупції»
до Ірпінської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні
відповідача, - ОСОБА_1
про визнання протиправним та скасування рішення
До Київського окружного адміністративного суду звернулась Громадська організація «Стоп корупції» із позовом до Ірпінської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення Ірпінської міської ради від 27.07.2021 №1348-12-VIII «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється з будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 ».
Позов мотивовано протиправністю спірного рішення, прийнятого відповідачем з численими порушеннями вимог законодавства, зокрема, частини четвертої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та частини восьмої статті 186 Земельного кодексу України та з огляду на невідповідність зміни оскаржуваним рішенням цільового призначення земельної ділянки вимогам містобудівної документації, зокрема Генеральному плану м. Ірпінь, в частині функціонального призначення території.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено про відсутність у відповідача законних підстав для прийняття рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінилося з будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 , оскільки наданий громадянином ОСОБА_1 проект землеустрою відповідав положенням законодавства та містив усі необхідні складові та погодження, не підлягав обов'язковій державній реєстрації.
Третьою особою подано письмові пояснення, згідно яких позивач та громадянин ОСОБА_2 не є учасниками правовідносин, пов'язаних зі зміною цільового призначення належної ОСОБА_1 земельної ділянки. Також, у поясненнях наголошено на законності спірного рішення та на прийнятті його відповідачем у повній відповідності до вимог законодавства.
Позивачем подано відповідь на відзив, згідно якої наведені у відзиві заперечення та доводи не спростовують викладених позивачем у позовній заяві обґрунтувань про наявність підстав для визнання протиправним спірного рішення.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.
До громадської організації «Стоп корупції» звернувся громадянин ОСОБА_2 із заявою від 12.10.2020 про прийняття його в члени громадської організації.
Разом із заявою зазначеним громадянином подано до громадської організації «Стоп корупції» звернення, в якому зазначено про те, що ОСОБА_2 стало відомо про наміри власника сусідньої земельної ділянки збудувати багатоквартирний будинок, у зв'язку з чим заявник просив громадську організацію вжити заходи з метою захисту його прав та інтересів.
Громадською організацією «Стоп корупції» направлено до Ірпінської міської ради запит від 20.10.2020 №862 про надання інформації щодо можливого будівництва житлового будинку на земельній ділянці кадастровий номер 3210900000:01:067:0014, зокрема, щодо надання дозволу на розробку земельно-технічної документації щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки.
Листом виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 05.11.2020 №01-13/3307 позивачу повідомлено про відсутність надходження до Ірпінської міської ради будь-яких заяв щодо надання дозволу на розробку проекту земельно-технічної документації стосовно зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:067:0014, а також про відсутність фактів надання Ірпінською міською радою дозволів на розробку земельно-технічної документації щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки.
Також, у вказаному листі зазначено, що згідно Генерального плану м. Ірпінь Київської області, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради №4574-62-VII від 19.12.2018, земельна ділянка по АДРЕСА_1 передбачена для індивідуального житлового будівництва до 4-х поверхів. Відповідно до плану зонування території (зонінг) м. Ірпінь Київської області, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради №3260-45-VI від 27.06.2019, територія на якій розташована земельна ділянка з кадастровим номером 3210900000:01:067:0014, віднесена до зони перспективної мішаної житлової забудови середньої поверховості Ж-4п. До зони відносяться квартали перспективної багатоквартирної житлової забудови. Зона формується на територіях, на яких за містобудівною документацією передбачена багатоквартирна забудова (на сьогодні ділянки мають інший вид використання) або містобудівною документацією передбачені резервні території під такий вид забудови. Зона призначена для розташування багатоквартирних житлових будинків поверховістю від чотирьох до п'яти поверхів, супутніх об'єктів повсякденного обслуговування населення, окремих об'єктів загальноміського та районного значення.
В подальшому громадською організацією «Стоп корупції» неодноразово направлялись до Ірпінської міської ради інформаційні запити, зокрема, щодо звернень будь-яких осіб із заявами про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки кадастровий номер 3210900000:01:067:0014, та прийнятих рішень за результатами таких звернень, на які Ірпінською міською радою повідомлялось позивачу про надходження таких звернень та про результати їх розгляду.
Рішенням Ірпінської міської ради від 27.07.2021 №1348-12-VIII «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється з будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 », вирішено затвердити громадянину ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності площею 0,2418 га (кадастровий номер 3210900000:01:067:0014), цільове призначення якої змінюється з будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 (пункт 1 рішення); змінити громадянину ОСОБА_1 цільове призначення земельної ділянки (кадастровий номер 3210900000:01:067:0014) площею 0,2418 га з будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код КВЦПЗ - 02.01) на будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (код КВЦПЗ - 02.03) в АДРЕСА_1 (пункт 2 рішення); віднести земельну ділянку до категорії земель - землі житлової та громадської забудови.
Вважаючи протиправними рішення відповідача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності зі зміною цільового призначення з будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 , позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
За приписами частини першої статті 3 Земельного кодексу України (тут і далі по тексту у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 №280/97-ВР визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до положень статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою.
Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України, при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення (частина перша).
Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо: земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу; земельних ділянок приватної власності - їх власниками.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, віднесених до категорій земель житлової та громадської забудови, земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а також земельних ділянок (крім земельних ділянок, розташованих на територіях, об'єктах природно-заповідного фонду), на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, який використовує земельні ділянки на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, може здійснюватися землекористувачем. У такому разі зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження відповідною земельною ділянкою.
Зміна землекористувачем цільового призначення земельної ділянки державної, комунальної власності, наданої йому в користування (крім постійного користування) без проведення земельних торгів для провадження певної діяльності, не повинна призводити до провадження ним на такій земельній ділянці іншої діяльності (крім випадків розташування на земельній ділянці будівель, споруд, що перебувають у власності землекористувача) (частина друга).
Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.
Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, у випадках: передачі земельної ділянки державної, комунальної власності відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»; консервації деградованих і малопродуктивних, техногенно забруднених земель; віднесення земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами) (частина третя).
При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру.
Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру (частина четверта).
Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.
Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини (частина п'ята).
Зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує: розроблення документації із землеустрою (крім випадків формування земельної ділянки із земель державної та комунальної власності, не сформованих у земельні ділянки); прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування (крім рішень про встановлення і зміну цільового призначення земельних ділянок, розпорядження якими здійснюють такі органи) (частина шоста).
Зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі: якщо земельна ділянка перебуває у користуванні на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, у заставі - із землекористувачем, заставодержателем (підпис якого на погодженні посвідчується нотаріально); якщо земельна ділянка відноситься до земель оборони - з Міністерством оборони України або органом державної влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, до сфери управління якого належить військова частина, установа, військово-навчальний заклад, підприємство та організація, яка використовує землі оборони на праві постійного користування; зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій, а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом «б» частини першої статті 150 цього Кодексу, - з Кабінетом Міністрів України (частина сьома).
Включення земельної ділянки із визначеним видом цільового призначення до меж функціональної зони не тягне за собою обов'язковості зміни виду її цільового призначення незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, визначення яких є можливим у межах такої зони (частина десята).
Згідно статті 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
За приписами статті 39 Земельного кодексу України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.
Отже, положеннями наведених норм встановлено можливість використання земель житлової та громадської забудови лише за умови відповідності такого використання містобудівній документації, зокрема, генеральному плану населеного пункту.
Статтею 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (тут і далі по тексту у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення), встановлено, що зміна цільового призначення земельної ділянки допускається виключно за умови дотримання правил співвідношення між новим видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення території, визначеного відповідною містобудівною документацією на місцевому рівні, крім випадків, визначених частиною третьою статті 20 Земельного кодексу України.
Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.
Згідно частини третьої статті 20 Земельного кодексу України, категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.
Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, у випадках: передачі земельної ділянки державної, комунальної власності відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»; консервації деградованих і малопродуктивних, техногенно забруднених земель; віднесення земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами).
Таким чином, категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту, а зміна цільового призначення земельної ділянки допускається виключно за умови дотримання правил співвідношення між новим видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення території, визначеного відповідною містобудівною документацією.
За приписами пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (частина перша).
У разі якщо територія територіальної громади не обмежується територією одного населеного пункту, генеральні плани населених пунктів у межах такої громади розробляються у складі комплексного плану або включаються до нього як складові відповідно до статті 16-1 цього Закону. Положення генеральних планів таких населених пунктів мають узгоджуватися з іншими положеннями комплексного плану.
Генеральні плани населених пунктів, включення до складу комплексного плану або необхідність розроблення яких не встановлена рішенням про затвердження комплексного плану, не розробляються. Планувальні рішення генеральних планів таких населених пунктів включаються до складу комплексного плану. Обсяг таких планувальних рішень затверджується Кабінетом Міністрів України.
Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення), яке складається і затверджується замовником за погодженням з розробником.
Обов'язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту (частина друга).
Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (частина третя).
До складу генерального плану населеного пункту обов'язково включаються планувальні рішення детальних планів територій (у тому числі формування земельних ділянок), на яких планується розміщення: за рахунок державного або місцевого бюджету: об'єктів соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров'я, культури, житлово-комунального господарства); об'єктів, передбачених Генеральною схемою планування території України та схемою планування області; об'єктів, для розташування яких відповідно до закону може здійснюватися примусове відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності (якщо розташування таких об'єктів передбачено генеральним планом населеного пункту); інших об'єктів, визначених замовником у завданні на проектування.
Після затвердження генерального плану населеного пункту відомості про такі земельні ділянки підлягають внесенню до Державного земельного кадастру.
Проектні рішення генерального плану населеного пункту повинні включати межі та правові режими всіх режимоутворюючих об'єктів та всіх обмежень у використанні земель (у тому числі обмежень у використанні земель у сфері забудови), встановлених до або під час розроблення проекту генерального плану (у тому числі межі та правові режими територій і об'єктів природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду, прибережних захисних смуг, водоохоронних зон, пляжних зон, інших охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель) (частина десята).
Згідно статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов'язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці (частина перша).
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.
Таким чином, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної та землевпорядної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту, який визначає, в тому числі види функціонального призначення відповідної території населеного пункту. Водночас, план зонування території та детальний план території розробляються на підставі та у відповідності до генерального плану населеного пункту.
Як убачається з Генерального плану м. Ірпінь (https://imr.gov.ua/gen/proplan-big.jpg), затвердженого рішенням Ірпінської міської ради від 19.12.2018 №4574-62-VII, земельна ділянка кадастровий номер 3210900000:01:067:0014, яка розташована в м. Ірпінь, вул. Чехова, 25, та стосовно якої відповідачем прийнято спірне рішення, розташована у межах території з функціональним призначенням «садибна та котеджна житлова забудова».
Водночас, згідно плану зонування території (зонінг) м. Ірпінь Київської області (https://imr.gov.ua/gen/irpen_zoning85.jpg), зазначена земельна ділянка знаходиться в межах території «Ж-4п» з функціональним призначенням «зона перспективної мішаної житлової забудови середньої поверховості».
Згідно пояснювальної записки до плану зонування території (зонінг) м. Ірпінь Київської області (https://imr.gov.ua/for-citizens/generalnij-plan), до зони перспективної мішаної житлової забудови середньої поверховості відноситься квартали перспективної багатоквартирної житлової забудови. Зона формується на територіях, на яких за містобудівною документацією передбачена багатоквартирна забудова (на сьогодні ділянки мають інший вид використання ) або містобудівною документацією передбачені резервні території під такий вид забудови. Зона призначена для розташування багатоквартирних житлових будинків поверховістю від чотирьох до п'яти поверхів, супутніх об'єктів повсякденного обслуговування населення, окремих об'єктів загальноміського та районного значення.
Як встановлено судом, спірним рішенням цільове призначення вказаної земельної ділянки змінено з будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код КВЦПЗ - 02.01) на будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (код КВЦПЗ - 02.03).
При цьому згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306, земельні ділянки «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» (код КВЦПЗ 02.01) та «для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку» (код КВЦПЗ 02.03) є різними за видами цільового призначення земельними ділянками.
Водночас, згідно пункту 6.1.4 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», у межах зони багатоквартирної житлової забудови розташовуються ділянки, на яких розміщуються житлові будинки з прибудинковими територіями з необхідним переліком майданчиків, проїздів, зелених насаджень, а також земельні ділянки, на яких розташовані заклади дошкільної освіти, заклади загальної середньої освіти, торговельні підприємства з асортиментом товарів повсякденного попиту, з підприємствами харчування та приймальними пунктами підприємств побутового обслуговування, які у сукупності утворюють повноцінне безбар'єрне середовище повсякденної життєдіяльності населення - житловий мікрорайон, що відноситься до житлово-громадської забудови.
Відповідно до пункту 6.1.31 ДБН Б.2.2-12:2019, зони садибної забудови мають формуватися за принципами мікрорайонування окремими чи зблокованими житловими будинками з присадибними ділянками. Поверховість будинків в межах територій садибної забудови не може перевищувати 3-х поверхів без урахування мансарди. Розміщення багатоквартирних (секційних) будинків в кварталах садибної забудови не допускається.
Отже, є очевидним той факт, що в силу положень наведених вище норм законодавства визначена Генеральним планом м. Ірпінь функціональна зона «садибна та котеджна житлова забудова», в межах якої знаходиться земельна ділянка кадастровий номер 3210900000:01:067:0014, є відмінною від функціональної зони , призначеної для багатоквартирної житлової забудови, та не допускає зведення у межах такої функціональної зони багатоквартирних будинків.
Відтак, за висновком суду, зміна цільового призначення земельної ділянки «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» (код КВЦПЗ 02.01) у межах функціональної зони садибної забудови на земельну ділянку з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку» (код КВЦПЗ 02.03) є недопустимою та суперечить положенням проаналізованого вище законодавства.
Тому, приймаючи рішення від 27.07.2021 №1348-12-VIII «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється з будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 », Ірпінською міською радою не було враховано положення діючого Генерального плану м. Ірпінь, а також положень законодавства в частині можливості зміни цільового призначення земельної ділянки виключно за умови дотримання правил співвідношення між новим видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення території, визначеного відповідною містобудівною документацією, а саме Генеральним планом м. Ірпінь, який затверджено пізніше від плану зонування території (зонінг) м. Ірпінь Київської області, та який по відношенню до зонінгу є основним видом містобудівної та землевпорядної документації на місцевому рівні.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про протиправність рішення Ірпінської міської ради від 27.07.2021 №1348-12-VIII «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється з будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 », відповідно, вказане рішення підлягає скасуванню.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 §1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 §1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Згідно приписів статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України , позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша).
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина друга).
До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право (частина третя).
Згідно статті 1 Закону України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012 №4572-VI, громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
Перелік прав громадського об'єднання наведено у статті 21 зазначеного Закону. Зокрема, для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право: вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі); звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами; одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації; брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об'єднання та важливих питань державного і суспільного життя; проводити мирні зібрання; здійснювати інші права, не заборонені законом. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи має право: бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об'єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об'єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об'єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; засновувати з метою досягнення своєї статутної мети (цілей) засоби масової інформації; брати участь у здійсненні державної регуляторної політики відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»; брати участь у порядку, визначеному законодавством, у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, що утворюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування для проведення консультацій з громадськими об'єднаннями та підготовки рекомендацій з питань, що стосуються сфери їхньої діяльності.
Конституційним Судом України у Рішенні №12-рп/2013 від 28.11.2013 висловлено правову позицію згідно якої громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.
Згідно пункту 2.2.20 Статуту громадської організації «Стоп корупції», громадська організація представляє і захищає свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних органах.
Для підтвердження прав на представництво позивачу необхідно визначити конкретну особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, та надати документи, які підтверджують членство цієї особи у громадській організації.
Доводами на користь цієї позиції є зміст принципу диспозитивності при захисті особою своїх прав закріплений у статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Як встановлено судом та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, до громадської організації «Стоп корупції» звернувся громадянин ОСОБА_2 із заявою від 12.10.2020 про прийняття його в члени громадської організації. При цьому заявником було подано до громадської організації «Стоп корупції» звернення, в якому заявник просив громадську організацію вжити заходи з метою захисту його прав та інтересів у зв'язку із наявністю у нього інформації про наміри власника сусідньої земельної ділянки збудувати багатоквартирний будинок, що в подальшому знайшло своє підтвердження під час звернення позивача до Ірпінської міської ради з відповідними зверненнями.
Відтак, за висновком суду, позивач має право на захист у судовому порядку інтересів члена вказаної громадської організації - громадянина ОСОБА_2 .
Щодо наявності у ОСОБА_2 порушеного права у зв'язку із прийняттям спірного рішення, суд зазначає, що за змістом приписів статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер 3210900000:01:067:0028 з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» (код КВЦПЗ 02.01), яка має спільну межу із земельною ділянкою кадастровий номер 3210900000:01:067:0014, цільове призначення якої змінено спірним рішенням на «для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку» (код КВЦПЗ 02.03).
Відтак, питання зміни цільового призначення суміжної земельної ділянки, що дає можливість зведення на такій земельній ділянці багатоквартирного будинку у безпосередній близькості від земельної ділянки ОСОБА_2 на території, функціонально не призначеній для багатоквартирної забудови, зачіпає його права та інтереси на безпечне та здорове довкілля, що гарантовано Конституцією України. Тому, за висновком суду, спірне рішення безпосередньо стосується прав та інтересів громадянина ОСОБА_2 .
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією №33964114 від 17.08.2021. Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Ірпінської міської ради.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Ірпінської міської ради від 27.07.2021 №1348-12-VIII «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється з будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 ».
Стягнути на користь громадської організації «Стоп корупції» судові витрати в розмірі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Ірпінської міської ради.
Позивач - громадська організація «Стоп корупції» (ідентифікаційний код 39946405, місцезнаходження: 04211, м. Київ, вул. Йорданська, 8, кв. 198).
Відповідач - Ірпінська міська рада (ідентифікаційний код 33800777, місцезнаходження: 08205, Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Шевченка, 2-А).
Третя особа - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суддя Колеснікова І.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 29 грудня 2021 року.