про повернення позовної заяви
28 грудня 2021 року м. Київ № 640/32492/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності, дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність, нарахувати та перерахувати Окремим контрольно-пропускним пунктом «Київ» Військова частина НОМЕР_1 у частині невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки;
- визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Військова частина НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення (08.10.2021) компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 року по 2021 роки;
- зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ» Військова частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 по 2021 роки;
- визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ» Військова частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2017 року по жовтень 2021 року, включно;
- визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Військова частина НОМЕР_1 , що полягають у невиплаті ОСОБА_1 додаткової доплати до заробітної плати за роботу в період карантину за період з 2020 року по 08 жовтень 2021 року та зобов'язати нарахувати та виплатити йому додаткову доплату до заробітної плати за роботу у період карантину за період з 2020 року по 08 жовтня 2021 року;
- визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Військова частина НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, та зобов'язати нарахувати невиплачену ОСОБА_1 у день виключення із списків частини (08 жовтня 2021 року) грошової компенсації за неотримане речове майно;
- стягнути з Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Військова частина НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені з 11 жовтня 2021 року (перший робочий день після звільнення з військової служби) по 13 жовтня 2021 року, а решту заявлених позовних вимог у даному адміністративному позові по день ухвалення рішення у справі, при набранні рішення у справі законної сили.
Частиною 1 ст. 171 КАС України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за цим позовом, суд виходить з наступного.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Водночас, ч. 1 ст. 21 КАС України передбачено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Згідно з ч. 1 ст. 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Пов'язаними між собою можна вважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.
Таким чином, у випадку заявлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
Підставою позову є юридичні факти, які наводяться позивачем на обґрунтування своєї матеріально-правової вимоги та які мають значення для судового захисту суб'єктивного права, тобто підстава позову - це частина позову, що відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, і докази, що підтверджують позов.
Підстави позову не можна ототожнювати з нормами права, на які посилається позивач. Зазначений висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, який зазначив, що під підставами позову, які може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.
При цьому, цими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин від характеру яких залежить правова кваліфікація спору.
Як убачається зі змісту позовної заяви, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про нарахування та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових потреб за 2020-2021 роки. Обґрунтовуючи дану позовну вимогу, ОСОБА_1 посилається на постанову КМУ №704 від 30.08.2017.
Також, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про нарахування та виплату компенсації за невикористані позивачем дні додаткової відпустки за період з 2017 по 2021 роки. При обґрунтуванні даної вимоги позивач посилається на ч.8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Також, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 2017 по жовтень 2021 року. При обґрунтуванні даної вимоги позивач посилається на вимоги Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, постанови КМУ від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Також, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про нарахування та виплату доплати до заробітної плати за роботу в період карантину за період з 2020 по 08 жовтня 2021 року. При обґрунтуванні даної вимоги позивач посилається на правові норми, визначені постановою КМУ №375 від 29.04.2020 "Деякі питання виплати оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, зокрема, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни", постановою КМУ від 10.06.2020 №485 "Про виділення коштів для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену короновірусом SARS-CoV-2".
Також, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про нарахування та виплату у день звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно. При обґрунтуванні даної вимоги позивач посилається на вимоги постанови КМУ №704 від 30.08.2017.
Також, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 11.10.2021 по 13.10.2021. При обґрунтуванні даної вимоги позивач посилається на вимоги ст.ст. 116-117 КЗпП України.
Суд звертає увагу, що системний аналіз предмету та підстав позову свідчить про те, що правовідносини між позивачем та відповідачем не пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, не є основними та похідними позовними вимогами, оскільки склались за різних обставин, за різного правового регулювання та на підставі різних дій суб'єкту владних повноважень.
Цей адміністративний позов не містить жодних посилань на однаковість підстав виникнення заявлених позовних вимог або поданих доказів; пояснень щодо того, в чому полягає їх однорідність (єдині підстави їх виникнення, доказування яких спирається на однакові докази і обставини, тощо).
Таким чином, дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги є самостійними, стосуються різного періоду нарахування пенсійних виплат та різних підстав як для їх виплати, так і для звернення до суду про їх стягнення у примусовому порядку, тобто обґрунтовуються різними доказами та підставами виникнення, що, у свою чергу, не відповідає правилам об'єднання позовних вимог, які викладені у ст. 172 КАС України.
Згідно з п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 172 цього Кодексу).
При цьому, суд звертає увагу, що ст. 169 КАС України не передбачено повернення у частини позовних вимог.
Враховуючи те, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог і відсутні підстави для застосування положень ст. 172 КАС України, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 цього Кодексу.
Суд зазначає, що допущене позивачем порушення не є формальним, оскільки фактично унеможливлює розгляд справи за вимогами, не пов'язаними між собою підставою їх виникнення та відповідними доказами, а тому повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
Так, у п. 35 рішення у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі "Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22.10.1996; і у справі "Толстой Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, серія A, № 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28.05.1985).
У п. 31 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб" (див. рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.
Отже, передбачене ст. 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань.
З огляду на те, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, встановлені КАС України, суд вважає за необхідне позовну заяву повернути позивачу з усіма доданими до неї документами.
Відповідно до частини восьмої ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Натомість, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись з окремими позовами до відповідача.
Керуючись ст.ст. 161, 169, 171 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності, дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Лисенко В.І.