29 грудня 2021 року м. Київ № 640/13948/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянув у порядку письмового позовного провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доОкружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України
провизнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1) з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - відповідач), в якому позивач з урахуванням уточнення позовних вимог просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва та Державної судової адміністрації України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно.;
- стягнути з Окружного адміністративного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 164 169,60 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідач здійснював виплату суддівської винагороди у протиправно обмеженому розмірі, встановленому у неконституційний спосіб, а саме, в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в той час як частиною другою статті 130 Конституції України встановлено, що розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2021 адміністративну справу № 640/13948/21 було направлено для визначення підсудності до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2021 визначено підсудність адміністративної справи № 640/13948/21 за позовом судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду м. Києва про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоотриманої суддівської винагороди, за Київським окружним адміністративним судом.
13.07.2021 адміністративний позов № 640/13948/21 надійшов на розгляд Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу вказану позовну заяву передано на розгляд судді Пановій Г.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання. Вказаною ухвалою суду також витребувано докази у справі від відповідача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 прийнято до розгляду уточнений адміністративний позов позивача від 28.07.2021; задоволено клопотання позивача про залучення співвідповідача; залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Державну судову адміністрацію України (далі - співвідповідач).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Державна судова адміністрація України подала відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечила, зазначивши, що при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачу з 18.04.2020 по 27.08.2020 застосовувалися існуючі законодавчі обмеження. Крім того, вказала, що Окружний адміністративний суду міста Києва не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету України та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України від 13.04.2020 року № 553-ІХ).
Окружний адміністративний суд міста Києва заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позов зазначив, що Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18.04.2020 та яким встановлено обмеження нарахування, зокрема суддівської винагороди, у розмірі що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року. На думку відповідача, враховуючи зміни в законодавстві, у Окружного адміністративного суду міста Києва не було правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет» (у редакції Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ).
Позивач разом із заявою про уточнення позовних вимог, заявила клопотання про розгляд справи без її участі. У судове засідання 01.11.2021 представники відповідачів не з'явились, у зв'язку з чим суд проткольною ухвалою від 01.11.2021 на підставі ч. 3 ст. 194 , ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністратвиного судочинства України ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Указом Президента України від 12.03.2012 № 193/2012 ОСОБА_1 була призначена на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Севастополя строком на п'ять років.
Указом Президента України від 07.04.2015 № 203/2015 ОСОБА_1 переведено у межах п'ятирічного строку на роботу на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва.
Указом Президента України від 18.09.2019 № 704/2019 ОСОБА_1 призначено безстроково на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва.
Судом встановлено, що за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Наведене підтверджується довідкою Окружного адміністративного суду міста Києва щодо недонарахованої суми суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, згідно з якою сума невиплаченої суддівської винагороди судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 з 18.04.2020 по 27.08.2020 складає 164 169,60 грн.
Не погодившись з правомірністю дій відповідачів щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Частиною 1 та 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Крім того, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи зазначені норми права, суд зазначає, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на таке.
Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу» через інші законодавчі акти.
Таким чином, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Разом з тим, суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано неконституційними вказані положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II Прикінцеві положення Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв'язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, а також правовим позиціям Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів, в тому числі позивача по даній справі.
Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі № 640/12474/20.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 року включно, суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Варто зазначити, що відповідно до частин 1 - 4 статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків державного бюджету.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів у спірних правовідносинах здійснює відповідач.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19).
Окрім того, відповідно до пункта 5 Положення № 141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Отже, з наведених норм убачається, що в даному випадку відповідач - Окружний адміністративний суд міста Києва, у спірних правовідносинах уособлює державний орган, на який покладено обов'язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям цього суду.
Як було зазначено вище, у межах спірних правовідносин Окружний адміністративний суд міста Києва є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.
Так, відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі БК України), за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до частини 2 цієї правової норми бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Слід звернути увагу, що у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року позивачу суддівська винагорода нараховувалася відповідачем у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX (а.с. 24).
Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося відповідачем у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII. Водночас виплата такої винагороди здійснювалась не у повному обсязі внаслідок обмежень, запроваджених законодавцем у статті 29 Закону України №294-ІХ.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Окружним адміністративним судом міста Києва допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення виплати судді суддівської винагороди, обчисленої на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за спірний період без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а порушене право позивача підлягає поновленню.
У свою чергу судом не встановлено протиправної бездіяльності Державної судової адміністрації щодо виплати позивачу суддівської винагороди у спірний період, відтак в частині позовних вимог щодо визнання бездіяльності Державної судової адміністрації України слід відмовити.
Що стосується позовних вимог про стягнення з Окружного адміністративного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 164 169,60 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що наведені у пункті 4.3 рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), обмеження виплат, в тому числі суддівської винагороди, є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, навіть в таких випадках, обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Тобто, виходячи з правової позиції Конституційного Суду України, право позивача на компенсацію сум суддівської винагороди, втрачених у зв'язку із запровадженими обмеженнями, не може бути поставлене під сумнів.
З огляду на те, що нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру, здійснювалась з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 164 169,60 грн. з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 4901-VI),
Частиною 1 статті 3 цього Закону закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок №845).
Відповідно до підпункту 3 пункту 35 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
Пунктом 38 Порядку № 845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Абзацом 10 пункту 25 Порядку № 845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 148 Закону України № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 164 169,60 грн. має здійснюватися шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
З огляду на викладене, суд не знайшов підстав для задоволення вимог позивача в частині позовних вимог до Окружного адміністративного суду міста Києва, тому в цій частині суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Одночасно, варто також наголосити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Як встановлено судом з матеріалів справи та вже зазначалося вище, оскільки за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 позивачу нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода з обмеженнями, встановленими статтею 29 Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX (зі змінами та доповненнями згідно з Законом № 553-IX), а не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, суд дійшов висновку про допущення відповідачем 2 оскаржуваних протиправних дій.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (далі по тексту також - Закон № 4901-VI).
Частиною 1 статті 3 цього Закону № 4901-VI закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі по тексту також - Порядок № 845).
Підпунктом 2 пункту 25 Порядку № 845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому положення пунктів 28-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.
Суд зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, з урахуванням положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи пояснення по суті заявлених вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову, натомість з виходом за межі заявлених позовних вимог для належного та ефективного захисту прав позивача, встановивши порядок виконання даного судового рішення шляхом стягнення недоотриманої суддівської винагороди на користь судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 з Державної судової адміністрації України в м. Києві за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 164 169 (сто шістдесят чотири тисячі сто шістдесят дев'ять) грн. 60 коп., з відрахуванням обов'язкових податків та зборів шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У свою чергу, відповідач 2 обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України належним чином не виконав.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за звернення до суду із даним адміністративним позовом, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись указаними вимогами, суд вважає, що рішення підлягає негайному виконанню в частині присудження на користь позивача виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення виплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
3. Стягнути на користь судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі 164169 (сто шістдесят чотири тисячі сто шістдесят дев'ять) грн. 60 коп., з відрахуванням обов'язкових податків і зборів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Рішення підлягає негайному виконанню в частині присудження на користь судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.