майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"23" грудня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/232/21
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Лозинської І.В.,
секретаря судового засідання Стретович Н.К.
за участю представників сторін:
- від позивача за первісним позовом: Марченко В.О. - адвокат, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 08.09.2021; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №6587 від 17.09.2020
- від відповідачів за первісним позовом не прибули
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Манжоли Євгена Валерійовича (м. Київ)
до 1) Фізичної особи-підприємця Пазича Руслана Петровича (м. Житомир)
2) ОСОБА_1 (м. Житомир)
про стягнення 980751,14 грн
та за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця Пазича Руслана Петровича (м. Житомир)
до 1) Фізичної особи-підприємця Манжоли Євгена Валерійовича (м. Київ)
2) ОСОБА_1 (м. Житомир)
про визнання недійсним договору № 02/12/20 оренди (найму) автомобіля від 02.12.2020 та застосування двосторонньої реституції
У засіданні суду оголошено вступну і резолютивну частини рішення та повідомлено дату складення повного рішення відповідно до ст. 238 ГПК України.
ФОП Манжола Є.В. звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до ФОП Пазича Р.П. та ОСОБА_1 про стягнення солідарно 293379,05 грн, з яких 39102,00 грн основного боргу, 19551,00 грн неустойки, 214083,45 грн пені, 114,05 грн 3 % річних, 20528,55 грн втраченої вигоди; витребування з незаконного володіння автомобіля та повернення його власнику , а також стягнення судових витрат та витрат на правову допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем 1) умов договору №02/12/20 від 02.12.2020 оренди (найму) автомобілів.
Ухвалою від 16.03.2021 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; призначив підготовче засідання суду (а. с. 120 у т. 1).
21.05.2021 до суду від відповідача 1) надійшла зустрічна позовна заява про визнання недійсним договору №02/12/20 від 02.12.2020 оренди (найму) автомобіля; клопотання про призначення у справі судової авто-технічної експертизи (а. с. 152 - 158 у т. 1) та клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 25.05.2021 господарський суд повернув без розгляду зустрічну позовну заяву з додатками з підстав, у ній викладених (а. с. 167 - 168 у т. 1).
04.06.2021 до суду від відповідача 1) надійшло клопотання про поновлення строку на пред'явлення зустрічного позову та прийняти зустрічний позов до спільного провадження із первісним позовом у справі № 906/232/21.
Ухвалами від 04.06.2021 господарський суд відмовив у задоволенні заяви позивача про уточнення позовних вимог та у задоволенні клопотання відповідача 1) про поновлення строку на пред'явлення зустрічного позову; залишив без розгляду клопотання відповідача 1) про призначення у справі авто-технічної експертизи; закрив підготовче провадження, призначив справу до судового розгляду по суті.
Постановою від 28.07.2021 Північно-західний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ФОП Пазича Р.П. задоволив; ухвалу господарського суду від 04.06.2021 про відмову у поновленні строку на пред'явлення зустрічного позову скасував; матеріали оскарження повернув до господарського суду (а.с. 45 - 48 у т.2).
Відповідними ухвалами від 10.09.2021 господарський суд постановив повернутися до розгляду справи у підготовчому провадженні, призначив підготовче засідання суду; прийняв до розгляду зустрічний позов ФОП Пазича Р.П. до ФОП Манжоли Є. В. та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору № 02/12/20 оренди (найму) автомобіля від 02.12.2020 та застосування двосторонньої реституції; об'єднав зустрічний позов в одне провадження з первісним позовом (а.с. 85-88 у т.2).
27.09.2021 до суду від позивача за первісним позовом надійшли клопотання від 23.09.2021 про відкликання уточнень, які надійшли до суду 11.05.2021 та 01.09.2021 (а. с. 90 у т. 2) та заява від 23.09.2021 про уточнення позовних вимог з доказами доплати судового збору та її надіслання відповідачам (а. с. 91 - 114 у т. 2).
Ухвалами від 30.09.2021 господарський суд залишив без розгляду уточнення позову до позовної заяви за первісним позовом про стягнення боргу та витребування майна з незаконного володіння, яке надійшло до господарського суду 11.05.2021 (а. с. 134-136 у т. 1), заяву позивача за первісним позовом про збільшення або зменшення/ збільшення розміру позовних вимог, яка надійшла до суду 01.09.2021 (а. с. 61 - 63 у т. 2); прийняв до розгляду заяву позивача за первісним позовом від 23.09.2021 про уточнення позовних вимог; залишив без розгляду вимогу позивача за первісним позовом про витребування та повернення автомобіля марки RENAULT модель KANGOO, 2001 року випуску, номер шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_1 , колір жовтий, тип загальний легковий-загальний універсал-В, держ. номер НОМЕР_2 , свідоцтво з реєстрації ТЗ серії НОМЕР_3, видане ТСЦ 8046 від 03.09.2019 в м. Києві; постановив вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з відповідачів за первісним позовом солідарно 980751,14 грн, з яких, 72918,30 грн орендної плати, 72918,30 грн неустойки, 798455,39 грн пені, 36459,15 грн втраченої вигоди; відклав підготовче засідання суду (а. с. 118 - 120 у т. 2).
Ухвалою від 28.10.2021 господарський суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 23.11.2021 о 15:00 (а. с. 125,126 у т. 2).
Ухвалою від 23.11.2021 господарський суд відклав розгляд справи по суті на 10.12.2021 о 14:30; постановив повідомити відповідачів про дату і час засідання суду за номерами телефонів, вказаними у зустрічній позовній заяві (а.с.135 у т.2).
Ухвалою від 10.12.2021 господарський суд відклав розгляд справи по суті на 23.12.2021 о 10:00 у зв'язку з невідкладними аварійними роботами в приміщенні господарського суду (а. с.145 у т. 2).
В засіданні суду представник позивача за первісним позовом зазначив про незмінність позовних вимог, з урахуванням заяви від 23.09.2021.
Відповідачі в засідання суду не прибули; про розгляд справи повідомлялись вчасно та належним чином, по що свідчать, зокрема, трекінги відстежень поштової кореспонденції, отримані за електронним запитом суду із офіційного сайту Укрпошти (а. с. 1341, 142 у т. 2).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважного представника позивача за первісним позовом, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору по суті, господарський суд
1. Фактичні обставини справи та зміст правовідносин за первісним позовом.
Як зазначено у позовній заяві за первісним позовом, 02.12.2020 до позивача звернулись ФОП Пазич Руслан Петрович та ОСОБА_1 і повідомили, що вони в Інтернеті на сайті оголошень "OLX" знайшли оголошення про надання в оренду автомобілів і бажають взяти авто в оренду; як орендний обраний автомобіль марки RENAULT модель KANGOO, 2001 року випуску, держ. номер НОМЕР_2 .
02.12.2020 ФОП Манжолою Є.В. (орендодавець, позивач) та ФОП Пазич Р.П. (орендар, відповідач 1)) укладено договір оренди (найму) автомобіля №02/12/20 (далі - договір) (а. с. 17 - 21 у т. 1), згідно з п. 1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в платне користування легковий автомобіль марки RENAULT модель KANGOO, 2001 р. випуску, номер шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_1 , колір ЖОВТИЙ, тип ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ-ЗАГАЛЬНИЙ УНІВЕРСАЛ-В, держ. номер НОМЕР_2 , свідоцтво з реєстрації ТЗ серії НОМЕР_3 , видане ТСЦ 8046 від 03.09.2019 в м. Києві (далі - автомобіль), в відмінному стані, без пошкоджень.
У п. 1.2 договору сторонами погоджено такі терміни оренди і її ціна: строком на 36 місяців (три роки) за ціною оренди: 70 доларів США 00 центів в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення оплати - на тиждень та 3650 доларів США в гривневому еквіваленті - на рік.
Загальна орендна вартість автомобіля за 36 місяців становить 10950 доларів США 00 центів (п. 1.3 договору).
За п. 1.4 договору розрахунок здійснюється орендарем відповідно до офіційного курсу долара США до гривні за даними НБУ на день сплати щотижневого платежу (кожної середи до 12-00 год). Відповідно до п. 1.2. щотижневий платіж 70 дол. США.
Строк користування 36 місяців (тобто 3 роки) встановлюється з дати підписання даного договору до 02.12.2023 включно (п. 2.1. договору).
За п.3.4 договору після закінчення строку - 36 місяців (3 р.) і виплати орендарем орендної суми у розмірі 10950 дол. США - рахувати її як суму вартості автомобіля.
Орендар взяв на себе обов'язок вчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату та страхові платежі (можливо з розбивкою страхових платежів (траншів) - 4 рази на рік (п.п. 4.1.7 п. 4.1 договору).
Згідно з п. 5.1 договору право власності на автомобіль переходить орендарю з моменту закінчення дії договору оренди і повної виплати загальної орендної вартості автомобіля за 36 місяців, що складає 10950 доларів США.
У випадку несплати повної суми оренди - автомобіль повинен бути повернутий орендодавцю в день коли була закінчена оплата за оренду у повній комплектності та в тому технічному стані, в якому він був отриманий, з урахуванням нормального зносу, що виник у період експлуатації (п.п.5.1.1 п. 5.1 договору).
Повернення автомобіля проводиться за актом прийому-передачі з підписанням двох сторін (п. 5.2 договору).
Пунктом 5.5 договору встановлено, що орендар зобов'язується робити регулярне ретельне технічне обслуговування автомобіля, та надавати автомобіль для огляду на вимогу орендодавця.
За п. 6.1 договору орендна плата сплачується один раз на тиждень у розмірі 70 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення оплати.
Пунктом 6.2 договору погоджено, що день оплати оренди - кожної середи до 12-00 години кожного тижня протягом 36 місяців.
Згідно з п. 10.1 договору він підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до п. 10.2 договору орендар приймає на себе зобов'язання протягом 5 днів після підписання договору подати документи для його нотаріального посвідчення. Зобов'язання щодо підготовки всіх необхідних документів та оплати за нотаріальне посвідчення договору покладаються на орендаря.
02.12.2020 між позивачем і ОСОБА_1 (поручитель/відповідач2) укладено договір поруки (далі - договір поруки) (а. с. 23 - 25 у т. 1), за яким останній виступив поручителем по договору оренди (найму) автомобіля № 02/12/20 від 02.12.2020.
Відповідно до п. 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед орендодавцем у тому ж обсязі, що і сам орендар, в тому числі, за сплату орендної плати, відшкодування можливих збитків, за сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених у договорі №02/12/20 оренди (найму) автомобіля від 02.12.2020.
Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед орендодавцем в тому ж обсязі, що і сам орендар.
За п. 2.2 договору поруки поручитель відповідає за відшкодування орендарем збитків, за сплату ним неустойки, штрафу, пені, передбачених основним договором.
Поручитель і орендар несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, які виникають із основного договору та цього договору (п. 2.3 договору поруки).
Порука припиняється з припиненням всіх зобов'язань орендарем по договору №02/12/20 оренди (найму) автомобіля (п. 6.6 договору поруки).
02.12.2020 позивач передав в оренду автомобіль відповідачу 1); з автомобілем передано: свідоцтво про реєстрацією транспортного засобу (оригінал) ТЗ, серії НОМЕР_3; ключ від автомобіля (брелок-імобілайзер) 1 шт.; шкіряний чохол на рулі; автомагнітолу Pioneer Super Tuner 3D; штори на вікнах 6 шт.; дефлектор капоту KANGOO (мухобійка); чохли на сидіннях, що підтверджується актом прийому - передачі легкового автомобіля від 02.12.2020 (а. с. 22 у т. 1).
Позивач повідомив, що відповідач тричі сплатив орендну плату: 02.12.2020, 08.12.2020 та 16.12.2020, про що свідчать товарні чеки від 02.12.2020, 08.12.2020 та 16.12.2020 (а.с.110-112 у т.1) після чого сплачувати за оренду автомобіля припинив.
На адресу відповідачів направлялися претензії про погашення боргу та нотаріальне посвідчення договору, повернення автомобіля, а також досудова вимога, які відповідачем 2) були отримані власноручно, що підтверджується відповідними документами, які є в матеріалах справи (а. с. 63 - 65; 69 - 71; 81 - 84 у т. 1).
Оскільки відповідачі не сплатили орендну плату, позивач звернувся до господарського суду з уточненими позовними вимогами про стягнення з відповідачів за первісним позовом солідарно 980751,14 грн, з яких, 72918,30 грн орендної плати, 72918,30 грн неустойки, 798455,39 грн пені, 36459,15 грн втраченої вигоди.
2. Фактичні обставини та зміст правовідносин за зустрічним позовом ФОП Пазича Р.П. до ФОП Манжоли Є.В. та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору №02/12/20 від 02.12.2020 оренди (найму) під викуп автомобіля (марка RENAULT модель KANGOO, 2001 р. випуску, застосування двосторонньої реституції (а. с.152,153 у т. 1; а. с. 7-10 у т. 2).
Підставою для подання зустрічного позову стала та обставина, що 16.12.2020 двигун автомобіля перестав працювати через фізичну зношеність і автомобіль став не придатним, в підтвердження чого надано висновок "СТО та Шиномантаж на "Мальованці" від 21.12.2020 щодо того, що при діагностиці двигуна автомобіля RENAULT KANGOO встановлено, що двигун знаходиться у повністю зношеному стані та підлягає капітальному ремонту або заміні, що підтверджує великий прорив картерних газів через циліндро-поршневу групу та викидання мастила через сапун у повітряний фільтр (а. с. 13 у т. 2); ФОП Пазич Р.П. вважає, що станом на 02.12.2020 Манжола Є.В. знав про цей недолік автомобіля і неможливість його використання.
22.12.2020 відповідачу за зустрічним позовом було направлено претензію про розірвання договору оренди автомобіля від 02.12.2020 та оформлення повернення автомобіля, однак відповідач за зустрічним позовом відповідь на претензію не надав, акт прийому-передачі автомобіля не оформив.
На думку ФОП Пазича Р.П. договір №02/12/20 від 02.12.2020 оренди (найму) під викуп автомобіля підлягає визнанню недійсним у зв'язку із тим, що Манжола Є.В. увів в оману Пазича Р.П. про те, що автомобіль, який є предметом даного договору, знаходиться у справному стані та придатний для використання.
Відповідач за зустрічним позовом у відзиві на зустрічну позовну заяву від 28.11.2021 (а. с. 171-173 у т. 1) заперечив проти доводів, викладених у зустрічній позовній заяві, повідомив про не отримання претензії від 22.12.2020, поставив під сумнів фаховість спеціаліста "СТО та шиномонтаж на "Мальованці", яким проводилося дослідження та відсутності жодних підтверджуючих матеріалів (фото, детального опису тощо); зазначив, що автомобіль з 02.12.2020 до 09.12.2020 відповідно до фіксацій переміщень трекера GPS активно використовувся в м. Житомирі, а о 07:11 09.12.2020 трекер GPS, який був встановлений у важкодоступному місці, був відключений, що може свідчити про злочинний умисел, тому до органів поліції написано заяву про скоєння відповідачем 1) кримінального правопорушення, на підставі чого 29.12.2020 було внесено інформацію до ЄРДР за №12020100020005205 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 191 КК України, про що свідчить витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а. с. 88 у т. 1).
3. Норми права (нормативно - правові акти), які застосував господарський суд під час розгляду зустрічного позову.
За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
4. Висновок господарського суду за результатами розгляду зустрічного позову.
Суд встановив, що на виконання умов договору, 02.12.2020 ФОП Манджола Є.В. передав ФОП Пазичу Р.П. в оренду автомобіль, що підтверджується актом прийому - передачі легкового автомобіля від 02.12.2020 (а. с. 22 у т. 1), згідно з яким автомобіль передано у відмінному стані, без пошкоджень.
Про те, що автомобіль знаходиться у відмінному технічному стані, без пошкоджень, ФОП Пазич Р.П. також зазначив власноручно у розписці, відмовившись від проведення експертизи для встановлення вартості авто (а. с. 38 у т. 1).
Під час укладання договору оренди автомобіля позивач та відповідач 1) домовилися щодо усіх істотних умов договору і волевиявлення їх було вільним. Сторонами визнається як факт укладання договору оренди транспортного засобу, так і обставина того, що договір був укладений з метою настання реальних наслідків. Також відбулось часткове виконання договору, а саме: сплачено орендні платежі та орендодавцем було передано транспортний засіб у користування орендаря.
Позивачем за зустрічним позовом зазначено про направлення відповідачу за зустрічним позовом претензії від 22.12.2020 (а.с.11,12 у т.2), однак матеріали справи не містять доказів такого направлення.
Зважаючи на відсутність належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, викладених у зустрічній позовній заяві, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні зустрічної позовної заяви ФОП Пазича Руслана Петровича до ФОП Манжоли Євгена Валерійовича та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору №02/12/20 від 02.12.2020 оренди (найму) під викуп автомобіля (марка RENAULT модель KANGOO, 2001 року випуску.
5. Норми права, які застосував суд під час розгляду первісного позову.
Користування транспортним засобом підпадає у законодавстві під поняття оренди (найму) транспортного засобу.
Відповідно до ч. 1 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Положеннями ч. 1 ст. 283 ГК України, які кореспондуються з положеннями ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до вимог ст. 759 ЦК України, яка є нормою, що регулює загальні положення про найму, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 1 ст. 216 та ч. 2 ст. 217 ГК України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних та оперативно-господарських санкцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) за ст. 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
6. Щодо обгрунтованості позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення 72918,30 грн простроченої орендної плати.
За умовами п.1.2 договору позивач надав в оренду відповідачам зазначений автомобіль строком на 36 (тридцять шість) місяців (3 роки) за ціною оренди: 70 доларів США 00 центів в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення оплати - на тиждень та 3650 доларів США в гривневому еквіваленті - на рік.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що орендна плата сплачується один раз на тиждень у розмірі 70 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення оплати.
На виконання умов договору, 02.12.2020 позивач передав в оренду автомобіль відповідачу 1), що підтверджується актом прийому - передачі легкового автомобіля від 02.12.2020 (а. с. 22 у т. 1).
Позивачем проведено нарахування простроченої орендної плати за договором за період з 23.12.2020 по 15.09.2021 у сумі 72918,30 грн, виходячи з такого розрахунку: 39 тижнів х 70 доларів х 26,71 грн, що підтверджується заявою про уточнення позовних вимог від 23.09.2021 (а. с. 91 - 95 у т. 2).
Як вбачається з розрахунку, наведеному у заяві про уточнення позовних вимог від 23.09.2021, позивачем взято курс долара США до гривні у сумі 26,71 грн.
Однак зважаючи на п. 1.2 договору, яким обумовлена ціна оренди: 70 доларів США 00 центів в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день здійснення оплати - на тиждень, суд виконав власний розрахунок орендної плати за офіційним курсом НБУ (курс долара США до гривні), розміщеному на офіційному сайті Національного банку України, за результатами якого за 39 тижнів за період з 23.12.2020 по 15.09.2021 визначено суму орендної плати у розмірі 75354,98 грн, що є більшою ніж заявлено позивачем.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обгрунтованість заявленої суми боргу по орендній платі у розмірі 72918,30 грн.
7. Щодо позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення неустойки (штрафу) у сумі 72918,30 грн.
У позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог від 23.09.2021 (а. с. 91 -95 у т. 2), позивачем проведено нарахування на підставі п. 6.5 та 8.6 договору.
Так, відповідно до п. 6.5 договору сторонами погоджено, що у випадку порушення строків виконання орендарем зобов'язань по договору без попередньої домовленості, орендодавець має право нарахувати, а орендар зобов'язується сплатити штраф (пеню) у розмірі 10 доларів США за кожен день прострочки.
Пунктом 8.6 договору встановлено, що у випадку прострочення орендної плати орендодавець має право нарахувати, а орендар зобов'язується сплатити неустойку у розмірі 10 доларів США за кожен день прострочення.
З огляду на викладені обставини та норми законодавства, суд вважає, що фактично позивачем проведено нарахування штрафу як неустойки.
У заяві про уточнення позовних вимог від 23.09.2021 (а. с.91-95 у т.2), позивачем наведено такий розрахунок: 39 тижнів х 7 днів х 10% х 26,71 грн = 72918,30 грн.
Ураховуючи норми законодавства та погоджені сторонами умови у договорі, суд не погоджується з вказаним розрахунком з огляду на таке.
Згідно з аб. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Крім того, приписами ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Тобто діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування штрафу більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення неустойки є підставними за загальний період прострочення з 24.12.2020 по 24.06.2021.
З огляду на викладене, суд не погоджується з розрахунком позивача, оскільки погоджений сторонами у договорі розмір штрафу нараховано за період за 39 тижнів, що перевищує шестимісячний строк встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, тому судом проведено розрахунок штрафу самостійно за допомогою правового порталу України "Ліга Закон" - "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій" та встановлено такий обгрунтований розмір неустойки (штрафу) у сумі 50908,50 грн.
Таким чином, задоволенню підлягає неустойка (штраф) у сумі 50908,50 грн.
В частині заявленої неустойки (штрафу) у розмірі 22009,80 грн слід відмовити за безпідставністю нарахування.
8. Щодо позовних вимог за первісним позовом про стягнення 798455,39 грн пені.
У позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог від 23.09.2021 (а. с. 91 -95 у т. 2), позивач провів вказане нарахування на підставі п. 1.3. та п. 8.8. договору.
Так, згідно з п. 1.3 договору загальна орендна вартість автомобіля за 36 місяців складає 10950 доларів США.
Відповідно до п. 8.8 договору сторонами погоджено, що за порушення виконання зобов'язань орендарем по договору, орендар сплачує пеню у розмірі 1 % від вартості автомобіля за кожен день прострочення.
Однак ч. 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня як різновид неустойки характеризується наступними ознаками: а) застосування у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.
Частиною 2 ст. 343 ГК України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, приписами ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Ураховуючи норми ч. 2 ст. 343 ГК України, ч. 6 ст. 232 ГК України та погоджені сторонами умови договору, суд не погоджується з цим розрахунком з огляду на таке.
Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені є підставними за загальний період прострочення з 24.12.2020 по 24.06.2021.
З огляду на викладене, суд не погоджується з розрахунком позивача, оскільки погоджений сторонами у договорі розмір пені перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня, а також нараховано пеню за період за 39 тижнів, що перевищує шестимісячний строк встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, тому судом проведено розрахунок пені самостійно за допомогою правового порталу України "Ліга Закон" - "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій" та встановлено такий обгрунтований розмір пені у сумі 3536,78 грн.
Тому задоволенню підлягає пеня у сумі 3536,78 грн. В частині заявленої пені у розмірі 794918,61 грн слід відмовити за безпідставністю нарахування.
9. Щодо позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення втраченої вигоди у сумі 36459,15 грн.
Обґрунтовуючи право на стягнення збитків, позивач за первісним позовом у позовній заяві посилається на те, що 24.12.2020 до нього звернувся ОСОБА_3 з метою взяти спірний автомобіль в оренду; за результатами переговорів укладено договір про наміри № 24/12/20 (а. с. 85 - 87 у т. 1), за п. 1.3. якого ОСОБА_3 зобов'язувався взяти автомобіль в оренду за ціною 105 доларів США на тиждень; оскільки автомобіль знаходиться у відповідача 1), позивач не може його надати в оренду третім особам через його відсутність, а позивач як підприємець несе великі матеріальні збитки, що являються упущеною вигодою внаслідок простою автомобіля.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.
Господарський суд зазначає, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.
При цьому, збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі № 5023/4983/12).
Господарським судом встановлено, що на час укладання між позивачем та ОСОБА_3 договору про наміри № 24/12/20 від 24.12.2020 (а. с. 85 - 87 у т. 1), позивач був обізнаний, що не володіє предметом укладеного договору, а транспортний засіб фактично знаходився у користуванні відповідача 1).
Строком дії договору оренди (найму) автомобіля № 02/12/20 від 02.12.2020 сторонами погоджено три роки - до 02.12.2023 (п 2.1. договору).
Тобто позивач повинен був допускати можливість неповернення йому з боку відповідача 1) автомобіля до вказаного строку.
Наведені позивачем розрахунки упущеної вигоди є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний характер щодо отримання прибутку.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено завдання йому збитків відповідачем 1).
Враховуючи викладене, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення втраченої вигоди у сумі 36459,15 грн слід відмовити.
10. Висновок Господарського суду Житомирської області.
За ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи викладене, зустрічний позов задоволенню не підлягає.
Позивачем за первісним позовом частково доведено суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами у справі.
Відповідачем за первісним позовом не надано суду доказів сплати заявленої суми боргу по орендній платі за спірний автомобіль; заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та нормами чинного законодавства.
Первісний позов підлягає задоволенню частково на загальну суму 127363,80 грн, з яких 72918,30 грн орендної плати, 50908,50 грн неустойки, 3536,78 грн пені. В частині позовних вимог щодо стягнення 22009,80 грн неустойки, 794918,61 грн пені та 36459,15 грн втраченої вигоди слід відмовити за безпідставністю нарахування.
11. Розподіл судових витрат між сторонами.
11.1. Стосовно витрат на професійну правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 123 ГПК України).
За ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвокати, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Як свідчать матеріали справи, 23.11.2020 між ФОП Манджолою Є.В. та адвокатом Рогозянським Є.В. укладено договір про надання правової (правничої) допомоги (а. с. 89, 90 у т. 1).
В матеріалах справи є ордер серії КС № 668963 від 03.03.2021 на надання правничої (правової) допомоги, виданий на ім'я Рогозянського Є.В.; право на заняття адвокатською діяльністю Рогозянський Є.В. підтвердив Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 5013/10 від 13.09.2012 (а. с. 125, 126 у т. 1).
09.09.2021 до суду надано клопотання про заміну адвоката Рогозянського Є.В. на Марченка В. О. (а. с. 82 у т. 2). В матеріалах справи є ордер серії АА № 0013382 від 08.09.2021 на надання правничої (правової) допомоги, виданий Марченку В.О. ; в ордері зазначено посилання на договір про надання правової допомоги № 11/21 від 06.09.2021; право на заняття адвокатською діяльністю Марченко В.О. підтвердив Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6587 від 17.09.2020 та посвідченням адвоката від 17.09.2020 (а. с.79 - 81 у т. 2).
У позовній заяві витрати на правничу допомогу розраховано та заявлено у сумі 35000,00 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України та враховуючи встановлені судом обставини у справі, суд прийшов до висновку про покладення судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 35000,00 грн на відповідачів солідарно.
11.2. Стосовно судового збору.
Відповідно до ст. 129 ГПК України суд прийшов до висновку покласти витрати по сплаті судового збору на відповідачів солідарно з огляду на таке.
Позивачем за первісним позовом сплачено судовий збір на загальну суму 6670,68 грн, що підтверджується квитанцією від 10.03.2020 (а. с.109 у т. 1; а. с. 110 у т. 2). За вимогу майнового характеру - 4400,00 грн та за вимогу немайнового характеру - 2270,00 грн. як зазначено у позовній заяві.
При подачі заяви про збільшення позовних вимог ФОП Манджолою Є.В. сплачено 8040,59 грн, про що свідчить квитанція від 23.09.2021 (а. с. 108 у т. 2).
Ухвалами від 30.09.2021 господарський суд залишив без розгляду уточнення позовних вимог до позовної заяви за первісним позовом, яке надійшло до суду 11.05.2021 (а. с. 134 - 136 у т.1) та заяву про збільшення або зменшення/збільшення розміру позовних вимог, яка надійшла до суду 01.09.2021 (а. с. 61 - 63 у т. 2); прийняв до розгляду заяву позивача за первісним позовом від 23.09.2021 про уточнення позовних вимог; залишив без розгляду вимогу позивача за первісним позовом про витребування та повернення автомобіля; постановив вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з відповідачів за первісним позовом 980751,14 грн солідарно; відклав підготовче засідання суду (а.с. 118 - 120 у т. 2).
Враховуючи викладені обставини, позивач має право повернути судовий збір у сумі 2270,00 грн сплачений за вимогу немайнового характеру в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір" за підставі відповідної письмової заяви, поданої до суду.
Судом враховано, що Пазич Р.П. є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_4 від 20.10.2015 (а. с. 14 у т. 2), тому він звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Керуючись ст. 123, 129, 180, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. В задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити.
2. Первісний позов задовольнити частково.
3. Стягнути солідарно з Фізичної особи - підприємця Пазича Руслана Петровича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) на користь Фізичної особи -підприємця Манжоли Євгена Валерійовича ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 ):
- 72918,30 грн боргу по орендній платі;
- 50908,50 грн неустойки (штрафу);
- 3536,78 грн пені;
- 35000,00 грн витрат на правничу допомогу;
- 2270,00 грн витрат по сплаті судового збору.
4. В задоволенні позову в частині стягнення 69381,52 грн неустойки відмовити.
5. В задоволенні позову в частині стягнення 794918,61 грн пені відмовити.
6. В задоволенні позову в частині стягнення 36459,15 грн втраченої вигоди відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 30.12.21
Суддя Лозинська І.В.
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - позивачу (Електронний суд)
3 - ФОП Пазичу Р.П. ( АДРЕСА_4 ) (реком)
4 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) (реком.)