79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"30" грудня 2021 р. Справа №909/168/21
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Орищин Г.В.
Галушко Н.А.
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіліконфілд» б/н від 28.10.2021 (вх.№01-05/3659/21 від 02.11.2021)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2021 (повний текст рішення складено 12.10.2021, суддя Рочняк О.В.),
у справі № 909/168/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіліконфілд», вул. Софрона Мудрого, буд. 39, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківсько область, 76019
до відповідача: Споживчого товариства «Вулкан», вул. Черемшини, буд.35, с.Старуня, Богородчанський район, Івано-Франківська область, 77763
про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 54 000 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіліконфілд» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Споживчого товариства «Вулкан» про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 54 000 грн.
Позов мотивований, що сторони вели перемовини щодо укладення договору на надання послуг бурмашини, внаслідок чого позивач отримав від відповідача на електронну пошту рахунок-фактуру №1 від 05.12.2019 та рахунок-фактуру №2 від 06.12.2019 за послуги бурмашини. 27.12.2019 позивач перерахував відповідачу згідно з наданими рахунками 54 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №390 на суму 27 000,00 грн. та №391 на суму 27 000,00 грн. Однак, не зважаючи на проведену оплату, жодного договору сторонами укладено не було, а відповідач не вчинив на користь позивача жодного зустрічного фактичного виконання зобов'язань в рахунок отриманих грошових коштів. Безпідставно отриманих коштів у розмірі 54000 грн. відповідач не повернув, відтак позивач просить їх стягнути на підставі ст.1212 Цивільного Кодексу України.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що вказані грошові кошти відповідачем отримано правомірно на підставі домовленості між сторонами про виконання робіт - буріння свердловини в с.Лоєва Надвірнянського району, яку відповідачем виконано у повному обсязі.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2021 у справі №909/168/21 у задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог до відповідача, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, відтак позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2021 у справі №909/168/21 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задоволити позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіліконфілд» та стягнути з Споживчого товариства «Вулкан» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіліконфілд» 54 000,00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів та судовий збір в розмірі 5 675,00 грн.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи.
Так, скаржник не погоджується з висновком суду про те, що сторони уклали договір підряду у спрощений спосіб, оскільки відповідач виставив, а позивач оплатив рахунки за послуги бурмашини, а не за підрядні роботи з буріння. Укладення договору надання послуг та договору підряду врегульовані різними главами Цивільного кодексу України.
Також, на думку скаржника, суд не надав належної оцінки наданим відповідачем документам, які начебто підтверджують виконання відповідачем підрядних робіт, проте, є недостовірними (односторонніми) і тільки підтверджують доводи позивача про недосягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору. Зокрема, рахунки було оплачено з призначенням платежу «за послуги бурмашини», а не за виконання підрядних робіт з буріння; жодних зустрічних дій, які б підтверджували згоду (акцепт) позивача на укладення договору підряду щодо виконання робіт з буріння чи прийняття робіт з буріння позивач не вчиняв, доказів протилежного матеріали справи не містять; зі змісту ч.1 ст.882 ЦК України та п.89 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 №668, підрядник повідомляє замовника про готовність до передачі закінчених робіт, однак, таких доказів матеріали справи не містять, а документи, якими б мало підтверджуватись виконання підрядних робіт було направлено позивачу лише 15.04.2021 разом з відзивом на позов; зі складених та підписаних відповідачем в односторонньому порядку документів вбачається, що такі документи є недостовірними та суперечливими, адже з їх змісту вбачається, що роботи з буріння начебто були виконані у квітні 2020 року, тоді як кошторис та договірна ціна, які мали передувати виконанню робіт, складені пізніше - 25.05.2020.
Скаржник вважає, що встановлені судом обставини справи свідчать про те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов жодного договору, жоден договір між сторонами укладений не був, а позовні вимоги про повернення безпідставно отриманих відповідачем грошових коштів є обґрунтованими. Скаржник покликається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 11.10.2018 у справі №922/189/18, від 01.06.2020 у справі №906/355/19, відповідно до якої при вирішенні питання кваліфікації договору укладеним чи неукладеним слід встановити, що спірний договір сторонами виконується, чого у цій справі відповідачем не доведено.
Апелянт наголошує, що сторонами не укладено у спрощений спосіб також договору надання послуг, адже надані до оплати рахунки не можуть вважатись пропозицією (офертою), оскільки не містять строку дії договору, визначеного предмету договору як істотних умов, такий договір ніколи не виконувався сторонами, рахунки-фактури не містять даних про одержувача/отримувача, не підписані та не містять печатки відповідача.
На переконання скаржника, наслідком невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи, стало неправильне застосування норм матеріального права, суд помилково не застосував до спірних правовідносин ст.1212 Цивільного кодексу України.
Окрім того, суд допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, оскільки не відреагував на заперечення позивача, викладені у заяві від 20.04.2021 та взяв до уваги відзив відповідача, поданий суду з пропуском строку, встановленого на його подання.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2021 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіліконфілд» на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2021 у справі №909/168/21, встановлено відповідачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу до 08.12.2021, призначено справу №909/168/21 до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
10.12.2021 на адресу суду надійшов відзив СТ «Вулкан» на апеляційну скаргу (відзив здано до відділення поштового зв'язку 07.12.2021, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті, відтак, в силу норми ч.7 ст.116 ГПК України, подано в межах встановленого судом строку), у якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У відзиві відповідач зазначає, що доводи апелянта є безпідставними, адже позивач здійснив сплату коштів згідно з представленими СТ «Вулкан» рахунками, в яких зазначено підстави до оплати та сума оплати, при чому оплата здійснювалась позивачем окремо по кожному рахунку, а факт здійснення оплати свідчить про прийняття пред'явленого рахунку до виконання. Відповідач звертає увагу, що відповідальність за неповне відображення фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе керівник або власник підприємства, документи мають силу первинних лише у разі їх фактичного виконання. Позивач перерахував кошти як оплату по виставлених рахунках, при цьому позивач не вказує на помилковість здійсненої оплати чи інші обставини, які б підтверджували безпідставність проведення оплати, водночас вказує на відсутність належним чином укладеного договору підряду, хоча, зважаючи на характер виконання робіт ТзОВ «Сіліконфілд» не вимагав укладення розширеного договору підряду. Однак, апелянт вчинив дії, спрямовані на реальне виконання договору, а саме забезпечив оплату послуг та надав доступ на охоронювану територію підприємства для заїзду і складування техніки і виконання робіт з буріння скважин. Після виконання робіт позивач відмовився підписувати акт виконаних робіт і не заявив про причини такого, не пред'явив жодної претензії щодо якості та обсягу виконаних робіт. Відповідач звертає увагу на те, що відповідно до ст.882 ЦК України у разі відмови однієї сторони від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною, такий акт може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими, тобто підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.
На переконання відповідача договірний характер правовідносин сторін виключає можливість застосування ст.1212 ЦК України в цьому випадку.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рахунку-фактури №1 від 05.12.2019 на суму 27 000 грн (призначення платежу - послуги бурмашини), виписаного СТ «Вулкан» (а.с. 6), платіжним дорученням №390 від 27.12.2019 ТзОВ «Сіліконфілд» сплатив СТ «Вулкан» 27000 грн з призначенням платежу - оплата за послуги бурмашини згідно рахунку-фактури №1 від 05.12.2019 (а.с.8).
На підставі рахунку-фактури №2 від 06.12.2019 на суму 27 000 грн (призначення платежу - послуги бурмашини), виписаного СТ «Вулкан» (а.с.7), платіжним дорученням №391 від 27.12.2019 ТОВ «Сіліконфілд» сплатив СТ «Вулкан» 27000 грн з призначенням платежу - оплата за послуги бурмашини згідно рахунку-фактури №2 від 06.12.2019 (а.с.9).
06.08.2020 та 30.12.2020 позивач надсилав відповідачу вимоги №06/08/20 від 06.08.2020 та №30/12/2020 від 30.12.2020 про повернення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 54 000 грн (а.с. 10-19).
Відповідно до п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004, в редакції, чинній на час здійснення перерахування коштів позивачем на рахунок відповідача, платіжним дорученням є розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Відповідно до п.3.7. вказаної Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Із врахуванням наведених норм інструкції, зазначення позивачем як платником у реквізиті платіжних доручень «Призначення платежу» - «оплата за послуги бурмашини згідно рахунку-фактури» свідчить про те, що оплата не була здійснена помилково чи безпідставно, натомість, мала місце підстава сплати - наданий СТ «Вулкан» рахунок, перерахування коштів було спрямоване на виконання певних домовленостей - оплата за здійснену роботу або передоплата за роботу, що має бути здійснена отримувачем коштів у майбутньому.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та первинну звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
У листі Міністерства фінансів України від 16.02.2017 №31-11410-06-5/4339 «Щодо особливостей застосування первинних документів», роз'яснено, що відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та первинну звітність в Україні» оформлений належним чином рахунок-фактура (інвойс) може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарської операції з постачання товарів, робіт (послуг) без складання акта приймання-передачі тільки у разі його оплати, що підтверджується відповідними документами.
Документами, що підтверджують оплату, можуть бути платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера тощо.
Рахунок-фактура може бути складений у паперовій або в електронній формі та повинен мати реквізити, які дають можливість ідентифікувати господарську операцію та її учасників, зокрема: назву підприємства, від імені якого складено рахунок-фактуру; назву контрагента; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в оформленні рахунку-фактури.
Апелянт вказує, що у наданих відповідачем рахунках-фактурах не зазначено строку дії договору, визначеного предмету договору як істотних умов, рахунки-фактури не містять даних про одержувача/отримувача, не підписані та не містять печатки відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, у рахунках-фактурах №1 від 15.12.2019 та №2 від 06.12.2019 зазначено постачальника - Споживче товариство «Вулкан» та його реквізити (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ, розрахунковий рахунок, реквізити банку одержувача, зазначення про те, що одержувач є платником 3 групи податку), зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції - переїзди бурмашини (км), послуги бурмашини (послуга), кількість - год/км -30, ціна - 900, сума - 27 000. Також рахунки містять підпис, однак, без зазначення прізвища чи інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в оформленні рахунку-фактури.
На рахунках вручну зазначено «орієнтовна вартість свердловини №1 СЕС Лоєва - підпис - Шевчук В.І.» (Шевчук В.І. є керівником ТзОВ «Сіліконфілд»).
Таким чином рахунки-фактури містять інформацію про одержувача, зміст та обсяг господарської операції, проте, не містять інформації, яка вказувала б на особу, що склала відповідні рахунки-фактури.
Водночас вказані рахунки-фактури було оплачено позивачем, належним чином оформленими платіжними дорученнями. Наведене підтверджує дії обох сторін, спрямовані на вчинення обумовленої ними господарської операції.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що норми чинного законодавства не містять вимог щодо обов'язкового проставлення на первинних документах печатки юридичної особи, від імені якої складено первинний документ.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги відзив та докази, подані відповідачем з пропуском встановленого строку, не звернув уваги на заяви позивача про залишення таких без розгляду, та не надав належної оцінки поданим відповідачем доказам.
Вказані аргументи спростовуються наступним. З матеріалів справи вбачається, що в ухвалі про відкриття провадження у справі від 09.03.2021 відповідачу було встановлено строк на подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дати отримання цієї ухвали. Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі 20.03.2021, отже, останнім днем встановленого судом строку на подання відзиву є 05.04.2021. Проте, відзив було здано до відділення поштового зв'язку 15.04.2021. В оскарженому рішенні суд першої інстанції із врахуванням приписів ст.42 ГПК України, які передбачають право сторони подавати докази, заяви, клопотання, надавати пояснення суду, свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, керуючись завданням господарського судочинства, яке полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, та яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, дійшов висновку про можливість прийняття до уваги відзиву відповідача.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками місцевого господарського суду та ще раз наголошує на необхідності дотримання принципів господарського судочинства - верховенства права, рівності усіх учасників перед судом, змагальності, диспозитивності, пропорційності, неприпустимості зловживання процесуальними правами.
Окрім того, слід також врахувати, що після подання відзиву, клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи, а також клопотання відповідача про призначення у справі судової інженерно-технічної експертизи, з метою підтвердження обставин виконання робіт та їх дійсної вартості, місцевий господарський суд ухвалив здійснити перехід зі спрощеного позовного провадження до загального. Зокрема, згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 22.06.2021, суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження; призначив підготовче засідання на 06.07.2021. У відповідності до ч.6 ст.250 ГПК України, якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. Таким чином, те, що суд першої інстанції взяв до уваги поданий відповідачем під час спрощеного позовного провадження відзив під час ухвалення рішення після переходу до загального провадження, не суперечить нормам процесуального права.
Окрім того, відповідач на підтвердження виконання оплачених позивачем робіт надав суду: дефектний акт на буріння свердловини в селі Лоєва Надвірнянського району Івано-Франківської області за квітень 2020 року; договірну ціну на будівництво буріння свердловини в селі Лоєва Надвірнянського району Івано-Франківської області (складено в поточних цінах станом на 25.05.2021); локальний кошторис на будівельні роботи №6-1-1 (складено в поточних цінах станом на 25.05.2021); відомість ресурсів до локального кошторису №6-1-1; довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2020 року; акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2020 року №10; підсумкову відомість ресурсів; розрахунок загальновиробничих витрат до акту КБ-2в на буріння свердловини в селі Лоєва Надвірнянського району Івано-Франківської області. Суд першої інстанції вірно встановив, що вказані документи підписані відповідачем в односторонньому порядку, та 15.04.2021 разом з відзивом на позов направлені позивачу рекомендованим листом.
Суд першої інстанції в оскарженому рішенні взяв до уваги акт приймання-виконаних будівельних робіт за квітень 2020 року №10 як такий, що підписаний в односторонньому порядку з посиланням на норму ч.4 ст. 882 ЦК України, відповідно до якої передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Слід зазначити, що безпідставними є доводи апелянта про те, що у цьому випадку може йти мова про укладення договору надання послуг (щодо якого за твердженням апелянта не було досягнуто згоди), а не договору підрядних робіт. Так, відповідно до ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Тобто під підрядними роботами слід вважати дії, спрямовані на досягнення матеріального результату, результат роботи в такому разі є відокремленим від виконаних дій.
Натомість, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Тобто, ознакою послуги є те, що послуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а результат наданих послуг завжди є немайновим.
В цьому ж випадку назва господарської дії «надання послуг бурмашини» не змінює правової природи дій з буріння, адже такі дії в будь-якому випадку матимуть наслідком результати, що є відокремленими від їх виконання (свердловину) та не можуть бути спожиті в процесі їх вчинення.
Відтак колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що правовідносини, які виникли між сторонами мають ознаки договірних, а саме договору підряду, що регулюється ст.837 ЦК України.
Разом з цим, колегія суддів відхиляє покликання апелянта на положення Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 №668, оскільки такі умови відповідно до Цивільного кодексу України визначають порядок укладення та виконання договорів підряду на проведення робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту об'єкта будівництва.
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Положеннями ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГКУ допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Апелянт вказує, що сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, зокрема, щодо строку його виконання.
Проте, відповідно до ст. 638, ст. 846 ЦК України строк виконання не визначено як обов'язкову істотну умову договору. Так, відповідно до ч.2 ст. 846 ЦК України якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Враховуючи, що відповідач виставив рахунки, а позивач їх оплатив, зазначивши призначення платежу, яке визначене в рахунках - фактурах та з посиланням на ці рахунки, сторони уклали договір підряду у спрощений спосіб.
У постанові Верховного Суду від 01.06.2020 у справі №906/355/19, на правові висновки у якій покликається скаржник зазначено, що якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.
Водночас, позивач у якості підстави позову про стягнення з відповідача грошових коштів обґрунтовував свої вимоги положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно одержані.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
З наведеної норми вбачається, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Оскільки між сторонами справи у спрощений спосіб було укладено договір про оплатне виконання робіт, отримані відповідачем у якості оплати кошти набуто за наявності правової підстави. За вказаних обставин спірні кошти не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.
Правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо вимоги повернути замовнику попередньо сплачені кошти у зв'язку з неналежним виконанням підрядником умов договору відповідно до статті 1212 ЦК України.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17).
У справі, що розглядається, встановлено, що спірні кошти в сумі 54 000,00 грн відповідачем було отримано за наявності між сторонами відповідної правової підстави, оскільки фактично, між позивачем та відповідачем вчинено двосторонній правочин, що спрямований на набуття цивільних прав та обов'язків. Так, обома сторонами не заперечується існування перемовин щодо замовлення робіт щодо буріння, відповідач виставив рахунки, а позивач їх оплатив, зазначивши призначення платежу, яке визначене в рахунках - фактурах та з посиланням на ці рахунки.
Про відсутність підстав для застосування до правовідносин, у яких замовник внаслідок усних перемовин здійснив передоплату виконавцю робіт, положень статті 1212 ЦК України, також дійшов висновку Верховний Суд у справі №910/15621/19 (постанова від 04.03.2021).
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).
Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог до відповідача, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, відтак позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає.
Враховуючи встановлені обставини справи, зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
В порядку положень ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, слід покласти на скаржника.
Оскільки розгляд апеляційної скарги здійснено у письмовому провадженні, у відповідності до положень ч.5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення постанови у цій справі є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. В задоволенні вимог апеляційної скарги Товариства Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіліконфілд» б/н від 28.10.2021 (вх.№01-05/3659/21 від 02.11.2021) - відмовити.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2021 у справі №909/168/21 - залишити без змін.
3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.
суддя Галушко Н.А.