Справа № 303/3779/20
Іменем України
16 грудня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючої - судді Кожух О.А.,
суддів - Джуги С.Д., Бисаги Т.Ю.
за участі секретаря - Кекерчень М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 06.10.2020 (суддя Кость В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Моторно (транспортного) страхового бюро України, третя особа ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої злочином
У липні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пересоляк О.С., звернулася з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ), третя особа: ОСОБА_2 , у якому просила стягнути з відповідача 155 324,00 грн шкоди, завданої смертю потерпілого, а також 44 676,00 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в результаті ДТП, яка мала місце 19.08.2018 загинув її син ОСОБА_3 , який проживав разом з нею до моменту смерті.
Вказувала, що вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.06.2019 у справі № 303/7723/18 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою ст. 286 Кримінального кодексу України. На підставі ст.75 КК України обвинуваченого звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.
Цим вироком встановлено, що 19.08.2018 приблизно о 13 годині 08 хвилин, ОСОБА_2 , керуючи технічно-справним легковим автомобілем марки «DAEWOO LANOS», реєстраційний номерний знак Угорської республіки НОМЕР_1 , рухався по вул. Томаша Масарика м. Мукачево у напрямку вулиці Миру м. Мукачево із швидкістю приблизно 67-70 км/год., що більша за допустиму в населених пунктах (до 50 км/год.), не забезпечив безпеку дорожнього руху, порушив вимоги п.1,3, 1.5, 1.10, 2.3 (б), 12.1, 12.3, 12.4, 18.1 Правил дорожнього руху України, не впорався із керуванням транспортного засобу, та скоїв наїзд на пішохода - ОСОБА_3 , який переходив проїзну частину дороги на дорожній розмітці «Пішоходний пepexiд» з права на ліво по напрямку руху транспортного засобу. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до групи тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент їx спричинення та є безпосередньою причиною настання смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 в реанімаційному відділенні Мукачівської ЦРЛ. Невиконання водієм ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв'язку з наступними наслідками ДТП, а саме смертю потерпілого ОСОБА_3 .
Цивільний позов, заявлений потерпілою у вказаному кримінальному провадженні задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 шкоду завдану смертю ОСОБА_3 в розмірі 6615 грн, 22 коп щомісячно довічно. У позові ОСОБА_1 до МТСБУ про стягнення моральної шкоди та шкоди, заподіяної смертю потерпілого відмовлено (а.с.28 - 34).
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 30.09.2019 зазначений вирок було скасовано в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_1 та призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції для вирішення цивільного позову потерпілої іншим складом суду. В решті вирок суду залишено без змін (а.с.37- 40).
Позивачка зазначала, що на момент ДТП автомобіль винуватця не був застрахований, строк дії сертифікату «зелена карта» закінчився 26.02.2018, тому сума шкоди підлягає стягненню з МТСБУ. Посилаючись на дані обставини, просила стягнути з відповідача 155 324,00 грн шкоди, завданої смертю потерпілого, а також 44 676,00 грн моральної шкоди.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 06 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачкою не доведено обставин щодо перебування її на утриманні загиблого сина та потребу у матеріальній допомозі від останнього, а тому відсутні підстави для стягнення шкоди, заподіяної смертю потерпілого. Крім того підставою для відмови у стягненні моральної шкоди зазначено те, що шкоду заподіяно транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (підпункт «а» пункту 41.1 статті 41 Закону), тобто на МТСБУ не може бути покладено обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди.
Не погодившись із даним рішенням, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та задовольнити її позов - стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 44676 грн та 155324 грн у відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що доказуванню у даній справі підлягали обставини, за яких особа перебувала на утриманні померлого та потребувала матеріальної допомоги. На переконання скаржника такі обставини підлягають доведенню у випадках відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, що передбачено ч.3 ст.1200 ЦК України. Посилається на рішення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.08.2017 у справі №285/3116/15-ц, постанову Верховного Суду України від 20.01.2016 №6-2808цс15.
Апелянт, представник відповідача та третя особа в судові засідання, які призначались апеляційним судом, не з'являлись. Про дату, час та місце судового засідання, яке відбулось 16.12.2021, відповідач та третя особа були повідомлені належним чином, що стверджується повідомленням про вручення поштових відправлень; представник апелянта в судовому засіданні скаргу підтримав та просив задовольнити.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що така задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.06.2019 ОСОБА_2 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 286 КК на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки (а.с.28 - 34).
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку в 3 роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки: періодично буде з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 до обвинуваченого ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто з нього на її користь шкоду, завдану смертю ОСОБА_3 , в розмірі 6 615, 22 грн щомісячно довічно.
У позові ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення завданої моральної шкоди та шкоди, заподіяної смертю потерпілого відмовлено.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз у розмірі 4 290 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 30.09.2019 частково задоволено апеляційні скарги адвоката Гетика О. М., який діє в інтересах ОСОБА_2 та представника потерпілої Пересоляка О. С. , скасовано вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.06.2019 в частині вирішення цивільного позову і в цій частині кримінальне провадження направлено на новий розгляд в суді першої інстанції для вирішення цивільного позову потерпілої іншим складом суду. В іншій частині вирок суду залишено без зміни (а.с. 37-40).
Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.06.2019 встановлено, що 19.08.2018 приблизно о 13 годині 08 хвилин, ОСОБА_2 , керуючи технічно-справним легковим автомобілем марки «DAEWOO LANOS», реєстраційний номерний знак Угорської республіки НОМЕР_1 , рухався по вул. Томаша Масарика м. Мукачево у напрямку вулиці Миру м. Мукачево із швидкістю приблизно 67-70 км/год., що більша за допустиму в населених пунктах (до 50 км/год.), не забезпечив безпеку дорожнього руху, порушив вимоги п.1,3, 1.5, 1.10, 2.3 (б), 12.1, 12.3, 12.4, 18.1 Правил дорожнього руху України, не впорався із керуванням транспортного засобу, та скоїв наїзд на пішохода - ОСОБА_3 , який переходив проїзну частину дороги на дорожній розмітці «Пішоходний пepexiд» з права на ліво по напрямку руху транспортного засобу. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до групи тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент їx спричинення та є безпосередньою причиною настання смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 в реанімаційному відділенні Мукачівської ЦРЛ. Невиконання водієм ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв'язку з наступними наслідками ДТП, а саме смертю потерпілого ОСОБА_3 .
Згідно ч. 46 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Оскільки виро набрав законної сили, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачка звільнена від доказування обставин події, що стала приводом для звернення до суду з цим позовом.
Встановлено, що на момент вчинення ДТП у ОСОБА_2 закінчилася дія іноземного страхового сертифікату «Зелена карта» Н/05/АНВ864954715 (термін дії закінчився 26.02.2018).
Тобто, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент вчинення ДТП (19.08.2018) не була застрахована.
Згідно з вимогами підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).
Страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування (п. 34.1 статті 31 Закону). Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (п. 34.2 статті 34 Закону).
З матеріалів справи вбачається, що у відповідь на адвокатський запит представника ОСОБА_1 - Пересоляка О.С. - МТСБУ у вересні 2019 року було надіслало лист, у якому було зазначено перелік документів, необхідних для проведення виплат в залежності від заявленої вимоги (а.с. 44-46). З відповіді МТСБУ на адвокатський запит від травня 2020 року (а.с.48) вбачається, що документи, перелік яких зазначалось у листі від 04.09.2019, від ОСОБА_1 до МТСБУ не були надіслані (а.с.49-50).
У позовній заяві ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Пересоляк О.С. , заявила дві вимоги про стягнення з МТСБУ: 1) шкоди, завданої смертю потерпілого у розмірі 155324,00 грн; 2) моральної шкоди у розмірі 44676,00 грн.
Стосовно позовної вимоги про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого у розмірі 155324,00 грн.
Відповідно до п. 27.1 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі: Закон № 1961-IV) страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з п. 27.2 ст. 27 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується:
1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);
2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;
3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності;
4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;
5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.
Частиною 2 ст. 1200 ЦК України визначено, що особам, визначеним у пунктах 1 - 5 ч. 1 цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи:
а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання;
б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Стаття 1200 ЦК України визначає, що, зокрема, батьки померлого, які досягли пенсійного віку, встановленого законом, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення», мають право на довічне відшкодування шкоди, завданої смертю їх сина або доньки (усиновленої особи). Тобто в судовому рішенні про відшкодування шкоди не визначається загальна сума відшкодування, а встановлюється розмір періодичних платежів завдавача шкоди на користь цих осіб.
Наведене кореспондується зі ст. 1202 ЦК України згідно з якою відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється державним бюджетом України на кожен рік.
До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку.
Отже, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць.
Вказана обставина в ході судового розгляду має бути підтверджена належними і допустимими засобами доказування.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на одну особу в розрахунку на місяць встановлено у розмірі: з 1 січня 2017 року - 1247 гривень, з 1 травня - 1312 гривень, з 1 грудня - 1373 гривні.
Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на одну особу в розрахунку на місяць встановлено у розмірі: з 1 січня 2018 року - 1373 гривні, з 1 липня - 1435 гривень, з 1 грудня - 1497 гривень.
В ході апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що в суді першої інстанції позивачем та її представником не було надано належних і допустимих доказів отримання (за період, що передував настанню страхового випадку) ОСОБА_1 доходу меншого, ніж встановлений законом прожитковий мінімум на місяць; не надано доказів, що ОСОБА_1 потребувала матеріальної допомоги чи перебувала на утриманні померлого, не довела, що частка заробітку померлого, яка припадала на ОСОБА_1 була основним і постійним джерелом її існування.
Надана місцевому суду довідка від 16.08.2019 №509, у якій міститься інформація про те, що позивач отримує пенсію за віком, не є достатнім та допустимим доказом на підтвердження обставин щодо отримання доходу меншого за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб станом на 19.08.2018, оскільки містить відомості виключно про розмір отримуваної пенсії за березень-серпень 2019 року.
При цьому в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Пересоляк О.С. , надано довідку ГУ ПФУ в Закарпатській області про те, що вона отримує пенсію за віком, розмір якої становив із серпня 2017 - 1497,92 грн, з жовтня 2017- 1652,00 грн, з січня 2018 року - 1689,20 грн, з квітня 2018 - 1707,57 грн (а.с. 148).
Отже, розмір пенсії за віком ОСОБА_1 перевищував прожитковий мінімум, встановлений законом на відповідні періоди.
Надані суду нотаріально засвідчені заяви ОСОБА_5 та позивача не є достатніми та допустимими доказами перебування ОСОБА_6 на утриманні потерпілого та, відповідно до положень ст.ст 78, 90-93 ЦПК України, правомірно не були взяті до уваги судом першої інстанції.
Таким чином, позивачем, за результатами судового розгляду справи, не доведено обставин щодо перебування її на утриманні загиблого сина, наявність на день його смерті права на одержання від нього утримання, а тому підстави для стягнення шкоди, заподіяної смертю потерпілого - відсутні.
Крім того, позивачка, не надавши у суді першої інстанції належних і допустимих доказів про кількість осіб, які були на утриманні або мали на день смерті потерпілого право на утримання, розмір доходів потерпілого, не довела розміру періодичних платежів для визначення довічного відшкодування шкоди, завданої смертю її сина.
Відтак, судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення коштів у відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди слід зазначити наступне.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, і така шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Отже, на МТСБУ покладається обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, лише у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону.
Згідно з підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:
г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;
ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до підпункту «в» п. 41.2 ст. 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, зареєстрованим в іншій країні, щодо якого був виданий іноземний страховий сертифікат «Зелена картка», що діяв на день дорожньо-транспортної пригоди на території України. Така регламентна виплата здійснюється на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».
Разом з тим, у справі встановлено, що шкоду заподіяно транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, страховий сертифікат «Зелена картка» не діяв на день дорожньо-транспортної пригоди, тобто на МТСБУ не може бути покладено обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення позову ОСОБА_1 - немає. Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують.
Судове рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - залишити без змін.
Керуючись ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 06 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 грудня 2021 року.
Головуюча:
Судді: