Справа № 362/7494/15-ц
Провадження № 2/362/19/21
19 жовтня 2021 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Кравченко Л.М.,
за участю: секретаря - Яренко Н.М.,
представника позивача - Гордієнко В.А.,
представника відповідача - Дулі Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засідання в приміщенні Васильківського міськрайонного суду Київської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -
В березні 2015 р. ПАТ КБ «Приват Банк» (нині АТ КБ «ПриватБанк» ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №K3R0AU22284426 від 06.05.2006 р. у сумі 15646,20 дол США що за курсом 21,49 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.10.2015 становить 336236,84 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного договору № K3R0AU22284426 від 06.05.2006 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язався надати відповідачу кредит в розмірі 17723,83 дол США на термін до 06.05.2013 р., а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а відповідач в порушення норм закону та умов кредитного договору зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, чим допустив заборгованість, яка станом на 12.10.2015 р. становить 15646,20 дол. США, з яких 2929,91 дол США - заборгованість за кредитом, 0,67 дол. США заборгованість за процентами за користування кредитом, 12715,62 дол США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Крім того, 27.05.2013 р. між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору № K3R0AU22284426 від 06.05.2006, згідно п.1.1 якого сторони узгодили, що суму заборгованості, що виникла в період з дати надання Позичальнику кредиту до дати підписання цієї Додаткової угоди зменшити на 12410,49 дол. США, а саме: відсотки у розмірі 5844,73 дол США, комісії у розмірі 1039,68 дол США, пеня у розмірі 5526,08 дол США. п.п.1.2 - Дата остаточного погашення заборгованості за договором 15.05.2016 р.
В судовому засіданні представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» підтримав вимоги позову, просив її задовольнити, з підстав, зазначених у позові.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши сторни, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).
За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 р. зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності з наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збиранняд оказів на користь одніє її з зацікавлених сторін.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Судом встановлені фактичні обставини справи та правовідносини сторін.
Відповідно до укладеного договору № K3R0AU22284426 від 06.05.2006 р., ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язався надати відповідачу ОСОБА_1 кредит в розмірі 17723,83 дол США на термін до 06.05.2013 р., а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а відповідач в порушення норм закону та умов кредитного договору зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, чим допустив заборгованість, яка станом на 12.10.2015 р. становить 15646,20 дол. США, з яких 2929,91 дол США - заборгованість за кредитом, 0,67 дол. США заборгованість за процентами за користування кредитом, 12715,62 дол США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Крім того, 27.05.2013 р. між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору №K3R0AU22284426 від 06.05.2006 р., згідно п.1.1 якого сторони узгодили, що суму заборгованості, що виникла в період з дати надання Позичальнику кредиту до дати підписання цієї Додаткової угоди зменшити на 12410,49 дол. США, а саме: відсотки у розмірі 5844,73 дол США, комісії у розмірі 1039,68 дол США, пеня у розмірі 5526,08 дол. США. п.п.1.2 - Дата остаточного погашення заборгованості за договором 15.05.2016 р.
Відповідно до п.3.3 договору кошти отримані від позичальника для погашення заборгованості по кредиту насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно з п.п.2.2.9, 2.38 цього договору, далі пені згідно розділу 4 цього договору, далі - простроченої комісії, по кредиту, далі- простроченої винагороди, далі прострочених відсотків, далі простроченої заборгованості за кредитом, частини суми що залишилася ( у т.ч. сума надана позичальником понад суму щомісячного платежу) направляється на погашення заборгованості за кредитом, якщо інше не передбачене п.6.8, далі - комісії, далі - винагороди, далі - відсотків, далі кредиту.
Відповідно до п.2.3.3 договору при виникненні порушення позичальником зобов'язань, передбачених умовами договору банк на власний розсуд має право зокрема змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно з ст.ст. 212,611,651 ЦК України щодо зобов'язань строк виконанням яких не настав вважається, що строк настав у визначену у повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати зобов'язання за договором.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша та третя статті 264 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за кредитом, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 30.09.2015 р. у справі № 6-154цс15, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».
У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) зазначено, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 р. Справа № 202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18), що підтверджено також у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 р. у справі № 383/869/14.
Отже, ПАТ КБ «Приват Банк» звернувшись до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 11.11.2015 р., використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, комісії та штрафних санкцій нарахованих на день повернення кредиту.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, комісії та штрафних санкцій нарахованих на день повернення кредиту.
Таким чином, заява представника відповідача про застосування строку позовної давності спростовується матеріалами справи, та не підлягає до задоволення.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.3-4) встановлено, що станом на 12.10.2015 р. за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 15646,20 дол. США, що за курсом 21,49 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.10.2015 р. становить 336236,84 грн., з яких 2929,91 дол. США - заборгованість за кредитом, 0,67 дол. США заборгованість за процентами за користування кредитом, 12715,62 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Проте, суд не погоджується з даною сумою пені, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 , і вважає, що вказаний розмір пені підлягає зменшенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).
За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України суд має право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір у тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через її не співмірність із розміром основного зобов'язання.
Розмір заборгованості та штрафних санкцій (розмір неустойки), їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати або не застосувати ч.3 ст.551 ЦК України, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 04.09.2014 р. (справа № 6-100цс14), ч.3 ст.551 ЦК України з урахуванням положень ст.3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Таким чином, суд може з власної ініціативи застосувати ч.3 ст. 551 ЦК України до вимог про стягнення пені, за умови, що розмір нарахованої пені значно перевищує розмір збитків. При цьому питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.
Конституційний суд України у пункті 3 Рішення № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013, аналізуючи правовідносини зі сплати пені, що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування, дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Крім того, в правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 р. № 6-473цс16, зазначено, що за змістом ч.3 ст.551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.
Згідно правової позиції ВСУ від 03.09.2014 р. по справі 6-100цс14 ч. 3 ст. 551 ЦК України може застосовуватись як за клопотанням сторони у справі, так і за ініціативою суду пославшись на ч. 4 ст. 10 ЦПК України (в редакції до грудня 2017 р.) щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав.
Також про необхідність застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України за ініціативою суду у випадках, коли пеня значно перевищує розмір збитків зазначалось судом касаційної інстанції в ухвалах ВСС України від 29.01.2014 р. № 6-45806св13 (н/п 22ц/790/6217/13), від 15.10.2014 р. по справі № 6-21626св14 (н/п 22ц/790/2524/14), від 29.10.2014 р. по справі № 6-6087св14 (н/п 22ц/790/285/14), від 25.03.2015 р. по справі № 6-869св15 (н/п 22ц/790/7266/14).
При цьому необхідно зазначити, що суд при зменшенні розміру неустойки не обмежений тільки розміром основної заборгованості, оскільки законодавчого обмеження по такому зменшенню не встановлено. Таким чином, суд за наявності обставин встановлених ч. 3 ст. 551 ЦК України за власним переконанням може зменшити розмір неустойки до будь-якого розміру.
Враховуючи те, що розмір пені, який розрахований позивачем, значно перевищує розмір збитків понесених позивачем, а також враховуючи принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільних правовідносин, викладений в ст. 3 ЦК України, суд приходить до висновку, що розмір пені повинен бути зменшений до розміру заборгованості за тілом кредиту - 2929,91 дол США.
На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме відповідач має сплатити позивачу заборгованість за тілом кредиту - 2929.91 дол. США, що за курсом 21,49 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.10.2015 р. становить 62963,77 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом - 0,67 дол. США, що за курсом 21,49 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.10.2015 становить 14,40 грн.; пеню - 2929.91 дол. США, що за курсом 21,49 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.10.2015 р. становить 62963,77 грн., а всього - 5860,49 дол США що за курсом 21,49 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.10.2015 р., становить 125941,93 грн.
Відповідно до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем по оплаті судового збору підлягають також частковому задоволенню. Так, ціна позову 336236,84 грн.; задоволено повні вимоги в сумі 125941,93 грн. Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5043,55 грн., а тому підлягає відшкодуванню з відповідача судовий збір в розмірі пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, що становить 1889 грн. 13 коп. (5043,55 х 125941,93 / 336236,84).
Керуючись ст.ст. 13, 81, 141, 279, 263-265 ЦПК України, на підставі ст. 526, 527, 530, 536, 546, 549, 610-611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, суд,-
Позов - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №K3R0AU22284426 від 06.05.2006 р. у сумі 5860,49 дол. США що за курсом 21,49 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.10.2015 р., становить 125941,93 (сто двадцять п'ять тисяч дев'ятсот сорок одну) грн. 93 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 1889 грн. 13 коп. судового збору.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду або через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Суддя Л.М.Кравченко