Справа № 278/1085/21
16 грудня 2021 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Мороз К. Г., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про набуття права власності за набувальною давністю, -
Позивач звернулась до суду з вище вказаною позовною заявою та, з урахуванням уточнень (а.с. 36-39), просить визнати за нею право власності на ј частину садового будинку АДРЕСА_1 .
Вказує, що з серпня 1992 року по жовтень 2011 року позивач проживала з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу у вище вказаному садовому будинку.
Також, за рішенням суду визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину зазначеного садового будинку АДРЕСА_1 .
22.12.2019 року відповідно до договору купівлі продажу частини житлового будинку ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 у власність ј частину садового будинку АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який є власником ј частини садового будинку.
Зазначає, що з того моменту, коли вказаний садовий будинок було побудовано і по сьогоднішній день ніхто зазначеним майном не опікувався, не приймав участі в його утриманні, крім неї. Позивач сплачує всі необхідні платежі до садового товариства «Трудівник»
Таким чином, нерухомим майном житловим будинком, що розташований за адресою: Садівницьке товариство «Трудівник», Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, вона володіє добросовісно, відкрито та безперервно з 2005 року.
Вимушена звернутись до суду, оскільки іншим шляхом встановити право власності на будинок не можливо.
У судове засідання з'явилась позивач та її представник, які позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити.
Відповідач подав заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області за наявними матеріалами справи (а.с. 228).
Треті особи в судове засідання не з'явились; про дату час та місце розгляду справи сповіщались належним чином шляхом направлення судових повісток на адресу проживання, однак поштові відправлення повернулись на адресу суду не врученими адресатам, з відмітною пошти “адресат відсутній за вказаною адресою” (а.с 222, 224-227).
Суд, заслухавши думку представника позивача, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
За правилами ст. 2, 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (а.с. 4).
На замовлення позивача було виготовлено технічний паспорт № 774 від 26.12.2014 року на садовий (дачний) будинок АДРЕСА_1 (а.с. 11-14).
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 03.12.2015 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з серпня 1992 року до жовтня 2011 року з ОСОБА_4 (а.с. 5-6).
Відповідно до договору купівлі-продажу частини садового будинку № 10068 від 12.12.2019 року ОСОБА_3 передав у власність, а ОСОБА_1 прийняла у власність ј ід. частину садового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 7-8).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 201486159 від 24.02.2020 року ОСОБА_1 належить ѕ, а ОСОБА_4 ј частини садового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 16-17).
Відповідно до спадкової справи № 22/2014, заведеної приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л. 28.03.2014 року (а.с. 67-186), спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 192695246 від 12.12.2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 належить по Ѕ частки садового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 179-180).
Відповідно до свідоцтва на право на спадщину за законом, зареєстровано в реєстрі за №10026, виданого 12.12.2019 року приватним нотаріусом Демецькою С.Л., Ѕ ід. частини садового будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 (а.с. 181). Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку вказаного спадкового майна ще не видано.
Як указано у ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном-протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних у ч. 1 ст. 344 ЦК України умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
За змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. Також йдеться мова про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.04.2020 року у справі № 552/1354/18, позов про визнання права власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала хто є власником. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого не відомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем й у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Згідно зі ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадком.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності відомостей про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
З огляду на зазначене визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
З матеріалів справи вбачається, що належним відповідачем за даним позовом є спадкоємці власника спірного будинку - ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , проте клопотання про заміну неналежного відповідача належним чи залучення співвідповідача, стороною позивача не заявлялося, відтак позов пред'явлено до неналежної особи, що також є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Крім того, позивач не не може набути право власності за набувальною давністю з огляду на той факт, що є особи, які не позбавлені набуття такого права (права вдасності) в порядку спадкування.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так як позивачу відмовлено у задоволенні позову, сплачений нею за подання до суду позовної заяви судовий збір, їй не відшкодовується.
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про набуття права власності за набувальною давністю - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 28.12.2021 року.
Суддя О. М. Дубовік