Номер провадження: 22-ц/813/8414/21
Номер справи місцевого суду: 501/2463/20
Головуючий у першій інстанції Смирнов В. В.
Доповідач Сегеда С. М.
29.12.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Гірняк Л.А.,
Цюри Т.В.,
за участю секретаря Хухрова С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про визнання наказу №108 від 02 квітня 2020 року незаконним, його скасування та вчинення певної дії,
встановив:
24.04.2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (далі - ДП «МТП «Чорноморськ»), третя особа - Незалежна профспілка працівників МТП «Чорноморськ», та уточнивши вимоги, просила визнати наказ №108 від 02.04.2020 року незаконним і скасувати його, та зобов'язати відповідача вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 працює в ДП «МТП «Чорноморськ» інженером 2-ї категорії 5-го терміналу. 02.04.2020 року наказом в.о. директора Порту № 108 їй було оголошено простій з 03.04.2020 року по 24.04.2020 року з оплатою з розрахунку 2/3 середньорічної годинної ставки відповідно до вимог ст. 113 КЗпП України. Однак позивач вважає, що цей наказ є незаконним і необґрунтованим та порушує її права.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач вказала, що вона змушена звернутись до суду, та просила суд наказ в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» за №108 від 02.05.2020 року, в частині встановлення ОСОБА_1 оплати праці з 03.04.2020 року по 24.04.2020 року з розрахунку 2/3 середньорічної годинної ставки, визнати незаконним та скасувати. Зобов'язати ДП «МТП «Чорноморськ», код ЄДРПОУ - 0001125672, у відповідності до п. 521 Додатку 2 колективного договору ДП «МТП «Чорноморськ», провести ОСОБА_1 перерахунок заробітної плати за період з 03.04.2020 року по 24.04.2020 року з розрахунку 100% часової тарифної ставки. Також просила стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 22.02.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені (а.с.94-95).
Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» за №108 від 02.05.2020 року, в частині встановлення ОСОБА_1 оплати праці з 03.04.2020 року по 24.04.2020 року з розрахунку 2/3 частин середньорічної годинної ставки.
Зобов'язано ДП МТП «Чорноморськ» у відповідності до п. 521 Додатку 2 колективного договору ДП «МТП «Чорноморськ», провести ОСОБА_1 перерахунок заробітної плати за період з 03.04.2020 року по 24.04.2020 року з розрахунку 100% часової тарифної ставки.
Стягнуто з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 878,80 грн.
В апеляційній скарзі представник ДП «МТП «Чорноморськ» ставить питання про скасування рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22.02.2021 року, та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вирішуючи питання про слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання, призначеного на 22.12.2021 року, на 12.00 год., як то передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.134-139).
Враховуючи викладене, а також те, що дана справа витікає із трудових правовідносин, в суді апеляційної інстанції перебуває більше ніж пів року (а.с.130-131), а також те, що всі учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання, проте не надали суду заяви про розгляд справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «ЕаsуСоn», а також те, що розгляд справи вже неодноразово відкладався з причин неявки в судове засідання заявника апеляційної скарги ОСОБА_2 та її представника адвоката Медведенка А.А., колегія суддів вирішила слухати справу у відсутність її учасників, на підставі наявних у справі доказів.
При цьому, Одеський апеляційний суд виходить із того, що за змістом ст.368 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення, яким є постанова суду, є 29.12.2021 року.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ДП МТП «Чорноморськ» існують трудові правовідносини, оскільки позивач 17.07.2017 року була прийнята інженером 2-ї категорії 5-го терміналу, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 7-12).
02.04.2020 року в.о. директора ДП МТП «Чорноморськ» видав наказ за № 108 про заходи запобігання поширенню коронавірусу COVID-19, яким оголошено простій з 03.04.2020 по 24.04.2020 працівникам підприємства, зазначеним у додатку, в тому числі позивачу ОСОБА_1 .
Таким чином, оскаржуваним наказом прийнято рішення здійснювати оплату працівникам, зазначеним в додатку, зокрема і позивачці, в зазначений період з розрахунку 2/3 середньорічної годинної ставки відповідно до вимог ст. 113 КЗпП України (а.с. 43-55).
Проте, вказаний наказ не містить положень про введення обмежень щодо присутності працівників на підприємстві, або ж інших заходів, що свідчили б про заходи на запобігання поширенню коронавірусної інфекції.
За змістом п. 3.3.27 Колективного договору ДП МТП «Чорноморськ», за час простою не з вини працівника, працівникам структурних підрозділів (окрім докерів-механізаторів), яких відпустили до дому з їхньої письмової згоди, зберігається оплата у розмірі 2/3 годинної ставки без доплати за роботу у нічний та вечірній час (а.с. 13-14, 51-59).
Додаток 2 до Колективного договору в п. 21 містить положення про простій, відповідно до яких якщо працівник знаходиться на робочому місці в очікуванні роботи, оплата праці відбувається 100% годинної тарифної ставки з доплатою за роботу у нічний та вечірній час (а.с. 15-18).
Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що з наказом про простій №108 від 02.04.2020 року її не ознайомили, та вона не надавала згоди на сплату 2/3 середньорічної годинної ставки, не спростовані матеріалами справи, а тому в своїй заяві від 22.04.2020 року вона просить відповідача сплатити винагороду за працю в повному обсязі та надати їй письмову відповідь (а.с. 19).
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
При цьому, суд дав оцінку обґрунтованості та законності прийнятого рішення відповідно до його змісту. Так, в оскаржуваному наказі не зазначено про те, що зупинення роботи переліку працівників, зокрема позивачки, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи.
Зі змісту ч. 1 ст. 34 КЗпП України зупинення роботи (простій) може бути викликане невідворотною силою або іншими обставинами.
За твердженням відповідача, простій, оголошений оскаржуваним наказом для відповідачки, був викликаний продовженням на території України карантину до 31 жовтня 2020 року, простій необхідний з метою запобігання поширенню коронавірусної інфекції.
Однак, суд виходив із того, що задекларована відповідачем мета - запобігання поширенню коронавірусної інфекції - не відповідає суті прийнятого оскаржуваним наказом рішення, оскільки реалізація положень оскаржуваного наказу відповідно до сформульованого в ньому рішення не має наслідком зменшення контактування працівників між собою, або ж будь-які інші заходи, що знижують ризик поширення захворювання. Неприбуття працівників на робочі місця на вказаний період взагалі не передбачене в наказі.
Єдиний наслідок, який прямо витікає з оскаржуваного наказу, це зупинення роботи працівниками відповідно до переліку, в тому числі позивачкою, та здійснення оплати таким працівникам з розрахунку 2/3 середньорічної годинної ставки, відповідно до вимог ст. 113 КЗпП України.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що простій не може бути використаний як інструмент запобігання поширенню коронавірусної інфекції, що підтверджуються також і положеннями ч. 2 ст. 34 КЗпП України, які встановлюють, що у разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
З цих підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що можливість для працівників бути присутніми на робочому місці, а також можливість переведення їх на іншу роботу на тому ж підприємстві свідчить про невідповідність оголошення простою зазначеній в наказі меті прийняття такого рішення.
Тобто, суд дійшов правильного висновку про те, що положення ч. 1 ст. 113 КЗпП України, які регулюють оплату за час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, не можуть бути витлумачені як такі, що оголошення Кабінетом Міністрів України карантину є самодостатньою підставою для оголошення простою на цей період.
Таких правових позицій дотримується Верховний Суд, які ним викладені в постанові від 01 квітня 2020 року, справа № 761/12073/18, провадження № 61-13444св19.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що за змістом статті 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей.
Тобто, виходячи з викладеного слід дійти висновку про те, що адміністрацію ДП МТП «Чорноморськ» незаконно були введені обмеження стосовно одних працівників підприємства, в число яких ввійшла і позивач ОСОБА_1 і відсутність обмежень стосовно інших працівників ДП МТП «Чорноморськ».
Суд також правильно вказав, що ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Проте, в даному випадку, право позивача ОСОБА_1 на працю - виконання її посадових обов'язків з оплатою відповідно до умов трудового договору було безпідставно порушене відповідачем оголошенням простою під приводом запобігання поширенню коронавірусної інфекції, у зв'язку з чим суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що в даному випадку порушене право має бути відновлене скасуванням оскаржуваного наказу, в частині оголошення простою відповідачу ОСОБА_1 та оплату їй заробітної плати з розрахунку 2/3 середньорічної годинної ставки.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти заяви та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 лютого 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання цього судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Л.А. Гірняк
Т.В. Цюра