Номер провадження: 22-ц/813/11246/21
Номер справи місцевого суду: 522/21718/20
Головуючий у першій інстанції Мурзенко М. В.
Доповідач Заїкін А. П.
23.12.2021 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 522/21718/20
Номер провадження: 22-ц/813/11246/21
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Князюка О.В., Погорєлової С.О.,
- за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І.,
учасники справи:
- скаржник - ОСОБА_1 ,
- особа, дії, бездіяльність або рішення якої оскаржуються - Начальник Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
- заінтересована особа - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність посадової особи органу виконавчої служби - Начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересована особа - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», за апеляційною скаргою адвоката Деменчука Дмитра Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси, постановлену у складі судді Мурзенка М.В. о 15 годині 01 хвилини 04 жовтня 2021 року, про відмову в задоволенні скарги,
встановив:
2. Описова частина
2.1 Короткий зміст скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси із вищезазначеною скаргою на бездіяльність посадової особи органу виконавчої служби - начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересована особа - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», у якій просить: 1) визнати протиправними дії начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо відмови у задоволенні скарги представника ОСОБА_1 від 22.10.2020 року вхід. № Д-1737-10; 2) скасувати арешт з банківської карти АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_1 , яка оформлена на ім'я ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 обґрунтовує свою скаргу тим, що 22.10.2020 року представником ОСОБА_1 було подано скаргу на бездіяльність посадової особи виконавчої служби на ім'я начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. 27.11.2020 року нею була отримана відповідь на подану скаргу, в якій зазначено, що підстав для задоволення скарги немає.
У скарзі вказано, що у провадженні Першого Малиновського відділу ДВС знаходяться виконавчі провадження: АСВП 56188971, АСВП 62145100. В ході виконавчих дій було накладено арешт на банківську картку АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яка оформлена на ім'я ОСОБА_1 , і на яку перераховуються державою кошти на утримання малолітнього сина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Вказана банківська картка відкрита та отримана ОСОБА_1 у зв'язку з перерахуванням на неї соціальних виплат, а саме - допомоги на дітей одиноким матерям. Але державний виконавець наклав арешт на всі рахунки ОСОБА_1 , що є протиправним.
Вважає, що після подання скарги на ім'я начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ним не були вчинені дії щодо відновлення прав та інтересів скаржника в рамках виконавчих проваджень та була залишена без уваги. У зв'язку з чим скаржниця звернулась до суду з даною скаргою (Т. 1, а. с. 1 - 3).
2.2 Узагальнені доводи сторін у суді першої інстанції
У відзиві на скаргу ОСОБА_3 , діюча від імені Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, просить відмовити у задоволенні скарги.
Вказує, що скарга є безпідставною, оскільки Начальник Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ніяким чином не брав участі ані у здійсненні виконавчого провадження, ані у наданні відповіді на звернення ОСОБА_1 . ВП 63655654 було відкрито на підставі заяви стягувача та виконавчого листа Малиновського районного суду м. Одеси від 19.02.2014 року по справі № 521/12708/13-ц. Державним виконавцем було правомірно накладено арешт на рахунки боржника, оскільки доказів наявності у зазначеного рахунку статусу рахунку із спеціальним режимом використання, на кошти якого не може бути накладено арешт, жодним доказом не підтверджено (Т. 1, а. с. 28 - 37).
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у заяві просить справу розглянути на розсуд суду. Також вказує, що отримавши постанову Першого Малиновського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Банк виконав вимоги п. 9.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 р. № 22 (далі - Інструкція), та наклав арешт на всі рахунки, які були відкриті у Банку скаржницею. Отримавши документ про арешт коштів, банк немає повноважень чи зобов'язань аналізувати які рахунки арештовувати, а які ні. Інструкція не дає банку права виконати документ про арешт коштів частково (Т. 1, а. с. 142 - 144).
2.3 Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування його висновків
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні вищевказаної скарги ОСОБА_1 на бездіяльність посадової особи органу виконавчої служби - Начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Ухвала суду мотивована тим, що зматеріалів зведеного виконавчого провадження, копія яких знаходиться в матеріалах справи, не вбачається надходження від Банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення. У зв'язку із чим суд дійшов висновку про правомірність дій начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції при розгляді скарги ОСОБА_1 (Т. 2, а. с. 133 - 136).
2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Адвокат Деменчук Дмитро Анатолійович, діючий від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2021 року. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу ОСОБА_1 .
2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала постановлена судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у судовому рішенні, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що: 1) судом першої інстанції не надано оцінку тому, що по вказаному картковому розрахунку отримуються грошові кошти тільки як соціальна допомога, а саме -допомога на дітей, та вказаний картковий рахунок належить ОСОБА_1 .. Жодних інших виплат на вказаний картковий рахунок не проводиться; 2) державний виконавець наклав арешт на всі рахунки ОСОБА_1 , у тому числі на вищевказаний картковий рахунок, що є протиправним. Рахунки, які передбачені для соціальних виплат є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою, відповідно до вимог законодавства, арешт не накладається, а відокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби; 3) Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі керівника, на ім'я якого подавалась скарга, зобов'язаний був вчинити дії про відновлення прав та інтересів скаржника в рамках виконавчого провадження, а саме ОСОБА_1 (Т. 2, а. с. 139 - 142).
2.6 Узагальнені доводи сторін в апеляційному суді
В поясненнях на апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить справу розглянути на розсуд суду. Також вказує, що отримавши постанову Першого Малиновського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Банк виконав вимоги п. 9.1 Інструкції та наклав арешт на всі рахунки, які були відкриті у Банку скаржницею. Отримавши документ про арешт коштів, Банк не має повноважень чи зобов'язань аналізувати які рахунки арештовувати, а які ні. Інструкція не дає Банку права виконати документ про арешт коштів частково.
Начальник Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відзив від нього на апеляційну скаргу до суду не надійшов.
2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.10.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Деменчука Дмитра Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2021 року (Т. 2, а. с. 152 - 152 зворотна сторона).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.10.2021 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено справу до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 153).
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
3.1 Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Деменчука Дмитра Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню.
3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі
На примусовому виконанні Державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження № 62145100 з примусового виконання виконавчого листа № 521/18923/17, виданого 23.04.2020 року Малиновським районним судом м. Одеси. Постановою державного виконавця Першого Малиновського відділу державною виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 21.05.2020 року було відкрито виконавче провадження. (Т. 2, а. с. 124).
Постановою державного виконавця Першого Малиновського відділу державною виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 21.05.2020 року було накладено арешт на кошти боржника - ОСОБА_1 (Т. 2, а. с. 126).
Також, на примусовому виконанні Державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження № 56188971 з примусового виконання постанови № 44004937 від 13.04.2018 року, виданої Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Постановою головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державною виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 16.04.2018 року було відкрито виконавче провадження (Т. 2, а. с.122).
Постановою головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державною виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 16.04.2018 року накладено арешт на майно боржника (Т. 2, а. с.120).
17.11.2020 року старшим державним виконавцем Першого Малиновського відділу державною виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (Т. 2, а. с. 29).
17.11.2020 року старшим державним виконавцем Першого Малиновського відділу державною виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про арешт коштів боржника (Т. 2, а. с. 31).
Постановою про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження від 17.11.2020 р., яке винесене старшим державним виконавцем Першого Малиновського відділу державною виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, виконавчі провадження № 561888971, № 62145100 об'єднані у зведене виконавче провадження № 63655654 (Т. 2, а. с. 25).
ОСОБА_1 22.10.2020 року на ім'я начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) була направлена скарга на дії державних виконавців Першого Малиновського відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у якій просила скасувати арешт з карти АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яка оформлена на ім'я ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 4).
З відповіді на скаргу від 19.11.2020 року за № Д-1737-10, наданої Управлінням забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області вбачається, що у Першому Малиновському відділі ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває зведене виконавче провадження в АСВП № 63655654 про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 , до складу якого входять виконавче провадження АСВП № 621451000 та виконавче провадження АСВП № 56188971. В перебігу примусового виконання державним виконавцем вжито заходи примусового виконання рішень, передбачені ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, постановами від 21.05.2020, 17.11.2020 накладено арешт на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Роз'яснено, що дії, рішення чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть буди оскаржені сторонами у порядку, передбаченому законом (Т. 1, а. с. 5 - 5 зворотна сторона).
З виписки по картці (рахунку) від 12.08.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_2 (Т. 1, а. с. 120 - 127).
3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
За ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У відповідності до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
За ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Порядок розгляду скарг на дії, бездіяльність, рішення, державного виконавця, чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання рішення визначений розділом VІІ ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року «Судовий контроль за виконанням судових рішень».
Відповідно до вимог ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно ст. 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Пунктом 20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» передбачено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу
Згідно зі статтями 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження»
виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Загальний порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначений в статті 48 Закону України «Про виконавче провадження». Так, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Враховуючи, що з виписки по картці/рахунку ОСОБА_1 не вбачається, що відкриті боржником рахунки є рахунками із спеціальним режимом використання, суд доходить висновку, про правомірність арешту коштів на них державним виконавцем та звернення ним до Банку з платіжною вимогою про примусове списання коштів.
Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 вказувала, що на відкритий у Банку рахунок боржник отримує соціальні виплати, а саме - допомога на дітей одиноким матерям.
Частиною третьою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Відповідно до частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Пунктом 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492 ), передбачено, що поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт
на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року
у справі № 905/361/19 (провадження 12-28гс20), а також постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 756/1927/16-ц (провадження № 61-10611св20) та від 24 лютого 2021 року у справі № 756/1927/15-ц (провадження № 61-14725св20).
Судом встановлено, що 17.11.2020 року старшим державним виконавцем Першого Малиновського відділу державною виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. 17.11.2020 року старшим державним виконавцем Першого Малиновського відділу державною виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про арешт коштів боржника, в тому числі грошові кошти, які розміщені на рахунках
в АТ КБ «ПриватБанк».
При цьому, старший державний виконавець визначив банківським установам порядок виконання зазначеної постанови, із застереженням щодо неможливості накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення, на які заборонено законом.
Наявна в матеріалах справи виписки по картці/рахунку від 12.08.2021 року за карткою
№ НОМЕР_3 не свідчить про віднесення зазначеного рахунку до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання. Крім того, не містить підтвердження, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення згідно із чинним законодавством України, а також зазначено, що на вказану картку може бути зарахована будь-яка виплата (переказ).
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, виходив з того, що державним виконавцем накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках,
а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що надана довідка з Банку не містить підтвердження того, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення згідно із чинним законодавством України, на момент звернення ОСОБА_1 зі скаргою на рішення та дії державного виконавця, інформації від банку щодо статусу коштів і рахунку, відкритого на ім'я боржника до державного виконавця не надходило, а тому державний виконавець на момент звернення скаржника до суду не мав передбачених законом підстав для зняття арешту з рахунку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги.
Судом встановлено лише фактичні обставини щодо наявності рахунку та зарахування на нього допомоги на дітей одиноким матерям та інших коштів. Однак, матеріали не містять інших доказів, які б свідчили про спеціальне призначення рахунку, що визначений, як такий, нормами чинного законодавства.
Крім того, відкритий на ім'я боржника у Банку рахунок, на кошти якого державним виконавцем накладений арешт, не є рахунком зі спеціальним призначенням, оскільки до таких рахунків належать лише рахунки, які призначені для виплат заробітної плати та податків та які належать виключно юридичним особам або фізичним особам-підприємцям, а не рахунки фізичних осіб, на які надходять такі виплати. Разом з тим, банк не повідомляв державного виконавця про спеціальний режим коштів боржника та не повертав виконавцю його постанову без виконання, хоча це є прямим обов'язком банку і тому, якщо боржник вважає, що його кошти арештовані на рахунку безпідставно, то він має звернутись зі скаргою на дії або бездіяльність саме банку, а не державного виконавця.
Доводи скаржника про те, що арешт на рахунки позбавляє її можливості отримувати соціальну допомогу відхиляються судом, оскільки скаржником не надано доказів на підтвердження зазначених обставин, оскаржувана постанова містить застереження щодо непоширення арешту на кошти, на які за законом не може бути звернено стягнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом.
Перелік таких коштів визначений ст. 73 вказаного Закону.
З матеріалів зведеного виконавчого провадження, копія яких знаходиться в матеріалах справи не вбачається надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній в постанові ВП ВС від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 була надана відповідь Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) підписана Заступником начальника управління начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Гумуржи. Д., а не начальником вказаного управління.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Деменчука Дмитра Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. Підстави для скасування, зміни ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Деменчука Дмитра Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , у суду апеляційної інстанції відсутні.
3.6 Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Деменчука Дмитра Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2021 року про відмову в задоволенні скарги - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 29 грудня 2021 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: О. В. Князюк
С. О. Погорєлова