Дата документу 29.12.2021 Справа № 335/6544/21
Єдиний унікальний №335/6544/21 Головуючий у 1-й інстанції: Гашук К.В.
Провадження №22-ц/807/4062/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
29 грудня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради, третя особа: Запорізька обласна організація Профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення, про стягнення недоотриманої заробітної плати, -
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради, третя особа: Запорізька обласна організація Профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення, про стягнення недоотриманої заробітної плати.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що він працював у КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради на посаді юрисконсульта з 04.01.2017 року по 08.02.2018 рік. 08.02.2018 року Наказом № 42к позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади юрисконсульта КП «Облводоканал» ЗОР за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником умов трудового договору ч.3 ст.38 КЗпП України.
Окрім цього, позивач зазначає, що починаючи із січня 2017 року та по 08.02.2018 року, КП «Облводоканал» ЗОР порушувало законодавство про працю, що призвело до недорахування та недоплати за вищевказаний період заробітної плати.
Відповідач, в період з 04.01.2017 року по 08.02.2018 року, в порушення ч. 2 ст. 97 КЗпП України, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про оплату праці», ч. 1-2 ст.5, ч. 3 ст.7, ч. 2 ст.8 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», п. 3.1.2., Додатку 2 п. 3.1.4. Галузевої угоди, укладеної між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Об'єднанням організацій роботодавців «Всеукраїнська конфедерація роботодавців житлово-комунальної галузі Українита Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2017-2018 рр. (далі Галузева угода 2017-2018рр.), що зареєстрована Мінсоцполітики 31.01.2017 року за № 7, проводив нарахування позивачу заробітної плати з використанням занижених коефіцієнтів та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який втратив чинність.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено: установити у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць у розмірі: з 1 січня 2017 року1600,00 гривень, з 1 травня1684,00 гривні, з 1 грудня 1762,00 гривні.
Але, всупереч цим вимогам, при нарахуванні заробітної плати позивачу, відповідач в період з 1 травня 2017 року по 08 лютого 2018 року використовував суму розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 1600,00 грн. без врахування змін.
Крім того, була укладена Галузева угода 2017-2018 рр., що зареєстрована Мінсоцполітики 31.01.2017 року за № 7.
Пунктом 3.1.4. Галузевої угоди 20172018 рр. встановлено: «Сторони встановлюють такі мінімальні обов'язкові гарантії в оплаті та нормуванні праці у сфері житлово-комунального господарства: коефіцієнти співвідношення мінімальної тарифної ставки робітника I розряду (місячної тарифної ставки) за видами робіт та окремими професіями до встановленої Галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника I розряду згідно з Додатком 2 до цієї Угоди», у якому (Додатку 2 Угоди) коефіцієнт співвідношення за видом роботи «експлуатація та обслуговування обладнання систем водозабезпечення та водовідведення» становить 1,5.
Відповідач, в свою чергу, використав при розрахунку заробітної плати позивачу коефіцієнт співвідношення за видом роботи „експлуатація та обслуговування обладнання систем водозабезпечення та водовідведеннякоефіцієнт 1,35 відповідно до Галузевої угоди між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі "Федерація роботодавців ЖКГ України" та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2013 - 2015 роки (даліГалузева угода 20132015рр.), яка зареєстрована Міністерством соціальної політики України від 04.10.2013 N 26 та яка втратила чинність від 10.01.2017року.
28 грудня 2016 року на зборах трудового колективу КП «Облводоканал» ЗОР був укладений Колективний договір 2017-2018рр., який набуває чинності з 01.01.2017 року.
Позивачу, як юристконсульту, КП «Облводоканал» ЗОР, у даному Додатку 8 розділу 3 Колективного договору 2017-2018рр. (сторінка за номером 43 (юристконсульт) - 44 професіонали усіх видів і служб) встановлено коефіцієнт співвідношень до мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду основного виробництва у розмірі 1,8.
Натомість, абзацом першим п.3.4 розділу 3 Колективного договору 2017-2018рр. «Оплата праці та нормування» (сторінка за номером 8) передбачено, що мінімальний гарантований розмір тарифної ставки робітника 1-го розряду встановлюється не нижче розміру, встановленого Галузевою угодою, згідно розміру прожиткового мінімуму, встановленого законодавством з дотриманням умов Галузевої угоди.
Таким чином, згідно з нормами чинного законодавства формула розрахунку посадового окладу начальника відділу кадрів повинна містити такі складові елементи: прожитковий мінімум для працездатних осіб * 1,2 * 1,5 * 1,8.
Зважаючи на вищевикладене, позивачем зазначається, що відповідач порушував норми чинного законодавства України, що призвело до заниження розміру заробітної плати позивача за спірний період. Враховуючи наведене, позивач просить стягнути на його користь недоотриману заробітну плату за період з 01.01.2017 року по 08.02.2018 року у розмірі 6368,56 гривень.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2021 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої заробітної плати за період з 04.01.2017 року по 0.02.2018 року у розмірі 6368,56 грн.
Стягнуто з Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради в дохід держави судовий збір в розмірі 908 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Комунальне підприємство «Облводоканал» Запорізької обласної радиподало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимоги відмовити в повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у справі, не врахував, шо відповідач жодним чином не погіршував умови нарахування заробітної оплати, судом не було враховано те, що норма ч. 2 ст. 14 Закону України « Про оплату праці» може застосовуватись в разі неможливості підприжмства виконувати державні гарантії з оплати праці, в разі внесення змін до законодавства і якому розмір заробітної плати був збільшений. Відповідно до цієї норми закону роботодавець має право відтерміновувати встановлені стандарти щоразу після їх введення на строк до 6-ти місяців. Відповідач мав абсолютне право вводити в дію обмеження з моменту введених Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» нового прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який є вищим ніж той, що закладений у тарифній сітці підприємства. Вважає, що суд під час вирішення спору надав оцінку та прийняв до уваги лише доводи позивача.
Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження і апеляційна скарга направлені відповідачеві за останньою відомою адресою його зареєстрованого місця проживання.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до пунктів 1,2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин та справи про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, спір між ОСОБА_1 та КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради виник із трудових відносин, тому справа є малозначною.
Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду відповідає.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з їх обґрунтованості та доведеності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Судом першої інстанції, встановлено, що 04 січня 2017 року Наказом № 03п позивача ОСОБА_1 переведено на посаду юрисконсульта КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради. 08 лютого 2018 року Наказом № 42к позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади юрисконсульта КП «Облводоканал» ЗОР за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником умов трудового договору ч.3 ст.38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.18-25).
28 грудня 2016 року зборами трудового колективу КП «Облводоканал» ЗОР укладено колективний договір на період 2017-2018 р.р., який зареєстровано Управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району 11.01.2017 (а.с.28-42).
Крім того, була укладена Галузева угода 2017 - 2018 рр., що зареєстрована Мінсоцполітики 31.01.2017 року за № 7.
Проаналізувавши матеріали, які є доказами по даній справі, суд встановив, що розмір посадового окладу позивача повинен бути розрахований згідно наступного розрахунку: розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з урахуванням змін (ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»), помножити на «1,2» (коефіцієнт, передбачений п.3.1.2. Галузевої угоди 2017 2018рр.) помножити на «1,5» (коефіцієнт співвідношення мінімальної тарифної ставки робітника I розряду за видами робіт та окремими професіями (експлуатація та обслуговування обладнання систем водозабезпечення та водовідведення), передбачений Додатком 2 п.3.1.4. Галузевої угоди 2017 2018рр.,) помножити на «2,5» (коефіцієнт співвідношення розміру мінімального місячного посадового окладу начальника відділу кадрів до мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду основного виробництва), який передбачений у Дродатку 8 розділу 3 Колективного договору 2017-2018рр. Тобто, даний розрахунок має такий вигляд: прожитковий мінімум для працездатних осіб з урахуванням змін * 1,2 * 1,5 * 2,5 = розмір посадового окладу позивача.
З огляду на те, що структура розрахунку нарахування розміру посадового окладу та суми невиплаченої позивачу заробітної плати загалом, на який посилається позивач та наводить у Додатку до позовної заяви, а також структура розрахунку, який використовує відповідач, при нарахуванні позивачу заробітної плати, є однаковими і єдиною відмінністю у них є різні розміри коефіцієнтів та прожиткового мінімуму, то, суд робить висновок, що подана позивачем у позові структура розрахунку невиплаченої заробітної плати є такою, що не суперечить структурі розрахунку нарахування заробітної плати працівникам КП «Облводоканал» ЗОР.
Щодо складових розміру посадового окладу позивача суд встановив наступне.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» вказано: установити у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць у розмірі: з 1 січня 2017 року 1600,00 гривень, з 1 травня 2017 року 1684,00 гривні, з 1 грудня 2017 року по лютий 2018 р. 1762,00 гривні. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» вказано: установити у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць у розмірі: з 1 січня 2018 року по лютий 2018 рік 1762,00 гривні.
Відповідно до п.3.1.2. Галузевої угоди 2017 2018рр.: «Сторони встановлюють такі мінімальні обов'язкові гарантії в оплаті та нормуванні праці у сфері житлово-комунального господарства: мінімальну тарифну ставку (оклад) за просту некваліфіковану працю у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, а мінімальну тарифну ставку робітника I розряду в розмірі не менше 120 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб», що у кратності з відсоткового співвідношення можна перевести як коефіцієнт у розмірі 1,2.
Керуючись п.3.1.2. Галузевої угоди 2017-2018рр. та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», розраховується: мінімальна тарифна ставка робітника 1 розряду з січня по квітень 2017р., розмір якої становить 1920,00 грн. (1600,00грн. х 1,2 = 1920,00 грн.); мінімальна тарифна ставка робітника 1 розряду з травня по листопад 2017р., розмір якої становить 2020,80 грн. (1684,00 грн. х 1,2 = 2020,80 грн.), мінімальна тарифна ставка робітника 1 розряду з грудня 2017р. по лютий 2018р., розмір якої становить 2114,40 грн. (1762,00 грн. х 1,2 = 2114,40 грн.).
Згідно п.3.1.4. Галузевої угоди 2017-2018рр.: «Сторони встановлюють такі мінімальні обов'язкові гарантії в оплаті та нормуванні праці у сфері житлово-комунального господарства: коефіцієнти співвідношення мінімальної тарифної ставки робітника I розряду (місячної тарифної ставки) за видами робіт та окремими професіями до встановленої Галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника I розряду згідно з Додатком 2 до цієї Угоди», у якому (Додатку 2 Угоди) коефіцієнт співвідношення за видом роботи «експлуатація та обслуговування обладнання систем водозабезпечення та водовідведення» становить 1,5.
Керуючись п.3.1.4. та Додатком 2 Галузевої угоди 2017-2018рр., а також згідно мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду у розмірі 1920,00 грн. з січня по квітень 2017р., 2020,80 грн. з травня по листопад 2017р. та 2114,40 грн. з грудня 2017р. по лютий 2018р., розраховується мінімальна тарифна ставка робітника першого розряду основного виробництва за основною професією та видом роботи «експлуатація та обслуговування обладнання систем водозабезпечення та водовідведення», що є сферою господарської діяльності КП «Облводоканал» ЗОР:
1920,00 грн. х 1,5 = 2880,00 грн. це тарифна ставка робітника 1 розряду основного виробництва, яка повинна бути встановлена у Примітці Додатку 8 розділу 3 Колективного договору 2017-2018рр. та застосовуватися з січня по квітень 2017р. згідно вищезазначених вимог Галузевої угоди 2017-2018рр.;
2020,80 грн. х 1,5 = 3031,20 грн. це тарифна ставка робітника 1 розряду основного виробництва, яка повинна бути встановлена у Примітці Додатку 8 розділу 3 Колективного договору 2017-2018рр. та застосовуватися з травня по листопад 2017р. згідно вищезазначених вимог Галузевої угоди 2017-2018рр.;
2114,40 грн. х 1,5 = 3171,60 грн. це тарифна ставка робітника 1 розряду основного виробництва, яка повинна бути встановлена у Примітці Додатку 8 розділу 3 Колективного договору 2017-2018рр. та застосовуватися з грудня 2017р. по лютий 2018р. згідно вищезазначених вимог Галузевої угоди 2017-2018рр.
Однак, всупереч вищезазначеним положенням законодавства у примітці Додатку 8 до розділу 3 Колективного договору 2017-2018рр. КП «Облводоканал» ЗОР встановив мінімальну тарифну ставку робітника першого розряду основного виробництва у розмірі 2592,00 грн., що вирахуваний згідно такого розрахунку: 1600,00 грн. х 1,2 х 1,35 = 2592,00грн., де:
1600,00 грн. - це прожитковий мінімум, встановлений з січня по квітень 2017р. для працездатних осіб, але у зв'язку із збільшенням розміру прожиткового мінімуму, що становив з травня по листопад 2017р. 1684,00 грн. та становив з грудня 2017р. по лютий 2018р. 1762,00грн., перерахунок розміру мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду основного виробництва відповідач не проводив, що у результаті призвело до суттєвого заниження розміру заробітної плати позивача;
1,2 - це коефіцієнт згідно з п.3.1.2. Галузевої угоди 2017-2018рр.;
1,35 - це коефіцієнт згідно з Додатком 2 п.3.1.3. Галузевої угоди між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі "Федерація роботодавців ЖКГ України" та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2013 - 2015 роки, яка зареєстрована Міністерством соціальної політики України від 04.10.2013 N 26 та яка втратила чинність від 10.01.2017р. на підставі абзацу першому п.8.1.10. Галузевої угоди 2017-2018рр. Але всупереч того, що Галузева угода 2013-2015рр., у Додатку 2 п.3.1.3. якої передбачено коефіцієнт 1,35, втратила чинність від 10.01.2017р., а також у зв'язку з тим, що набрала чинності з 10.01.2017р. нова Галузева угода 2017 2018рр, у Додатку 2 п.3.1.4. якої передбачено коефіцієнт 1,5, КП «Облводоканал» ЗОР не вніс дані зміни до Колективного договору 2017-2018рр. та не проводив перерахунок розміру мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду основного виробництва, що у результаті призвело до суттєвого заниження розміру заробітної плати позивача.
Про те, що не всі умови Колективного договору 2017-2018рр. відповідають вимогам чинного законодавства України, зокрема у т.ч. Галузевої та Територіальної угод, міститься і в офіційному листі голови Запорізької обласної організації Профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення (далі Облпрофспілка) від 20.11.2017р. № 201. Даним листом Облпрофспілки, повідомлено, що Колективний договір 2017-2018рр. потребує терміново внесення змін до нього, зокрема щодо збільшення розміру тарифної ставки робітника 1 розряду основного виробництва у зв'язку із збільшенням протягом поточного 2017 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також потребує терміново внесення змін до нього (Колективного договору) щодо збільшення розміру коефіцієнта за видами робіт (у Колективному договорі 2017-2018рр. при розрахунку посадового окладу зазначено коефіцієнт 1,35, який застосовує відповідач, а згідно Галузевої та Територіальної угод треба застосовувати коефіцієнт 1,5).
Згідно Додатку 8 розділу 3 Колективного договору 2017-2018 р.р. юрисконсульту встановлено коефіцієнт співвідношень до мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду основного виробництва у розмір 1.8.
Таким чином, розмір посадового окладу юрисконсульта КП «Облводоканал» ЗОР розраховується за такою формулою: прожитковий мінімум для працездатних осіб помножити на коефіцієнт 1,2 згідно п. 3.1.2. Галузевої угоди 2017 - 2018 р.р. помножити на коефіцієнт 1,5 згідно п. 3.1.4. та Додатком 2 Галузевої угоди 2017 - 2018 р.р. помножити на коефіцієнт 1.8. згідно Додатку 8 розділу 3 Колективного договору 2017-2018 р.р.
Згідно листа голови Запорізької обласної організації Профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення від 20.11.2017р. № 201, Колективний договір 2017-2018 р.р. потребує термінового внесення змін до нього, зокрема щодо збільшення розміру тарифної ставки робітника 1 розряду основного виробництва у зв'язку із збільшенням протягом поточного 2017 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також потребує термінового внесення змін до нього щодо збільшення розміру коефіцієнта за видами робіт.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що формула, за якою розраховується заробітна плата позивача виглядає так: прожитковий мінімум для працездатних осіб (зі змінами) * 1,2 * 1,5 * 1,8 = розмір посадового окладу позивача.
Відповідач, в свою чергу, розрахував заробітну плату позивачу наступним чином: прожитковий мінімум для працездатних осіб (без змін)* 1,2 * 1,35 *1,8 = розмір посадового окладу позивача.
Вищезазначена формула розрахунку посадового окладу відповідачем, що встановлена з порушенням вимог чинного законодавства, призвела до суттєвого заниження розміру заробітної плати позивача з 04.01.2017 року по 08.02.2018 року, а тому у КП «Облводоканал» ЗОР перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 6368,56 грн.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідачем не надано суду першої інстанції належних, допустимих та достатніх доказів на спростування доводів позивача, не надано розрахунку заробітної плати, яким КП «Облводоканал» керувався при розрахунку та виплаті позивачу заробітної плати, а доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та викладені у запереченні на відповідь на відзив на позов, на переконання суду є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманої заробітної плати в сумі 6368,56 грн підлягають задоволенню.
Право працівника на працю та отримання заробітної плати гарантоване статтею 43 Конституції України.
Відповідно до ч.2-4 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України "Про оплату праці".
Стаття 2 Закону України "Про оплату праці" у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно із ч.1 ст.5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про оплату праці" договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.
Для працівників підприємств, виробництв, цехів, дільниць та інших підрозділів, які виконують роботи (надають послуги), не властиві основній діяльності галузі (підгалузі), умови оплати праці встановлюються в колективному договорі з дотриманням гарантій, визначених угодами тих галузей (підгалузей), до яких ці підрозділи належать за характером виробництва, та в актах чинного законодавства ( ст. 17 Закону України «Про оплату праці»).
Колективним договором, а якщо договір не укладався - наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації - з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників, можуть встановлюватися інші системи оплати праці (частина одинадцята статті 96 КЗпП України).
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про оплату праці» суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі).
Так, відповідно до п. 3.3 Колективного договору адміністрація зобов'язується оплату праці проводити в межах витрат підприємства згідно із КЗпП, Законом України «Про оплату праці», галузевою угодою та іншими нормативними документами.
Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При вищевикладених обставинах, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку він та його представники вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення від доказування відповідача КП "Облводоканал" ЗОР, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Відповідач КП "Облводоканал" ЗОР та його представники не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що лист голови Запорізької обласної організації профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення № 201 від 20.11.2017 року не має жодного значення у цій справі.
Проте колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ст. 9 ЗУ "Про колективні договори і угоди" положення генеральної, галузевої (міжгалузевої) територіальних угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.
Галузеву угоду підписано сторонами соціального діалогу, в тому числі Всеукраїнською галузевою профспілкою, до складу якої входить первинна профспілкова організація підприємства, тобто перебуває у сфері впливу сторони, яка підписала угоду. Тому, ця угода вже стає обов'язковою для виконання сторонами соціального діалогу на рівні підприємства.
Той власник або уповноважений ним орган, який ухилявся чи з інших причин не брав участі у розробці галузевої угоди, не може це розцінювати як підставу чи аргумент не виконувати вимоги ст. 97 КЗпП України, ст. 15 ЗУ "Про оплату праці" та умови галузевої угоди.
У ст. 17 ЗУ "Про оплату праці" встановлено, що для працівників підприємств…умови оплати праці встановлюються в колективному договорі з дотриманням гарантій, визначених угодами тих галузей, до яких ці підприємства належать за характером виробництва, та в актах чинного законодавства.
Віднесення підприємства до певних гарантій базується на галузевому принципі, а не на участі роботодавця у підписанні угоди.
Галузеві угоди є обов'язковими для всіх власників та уповноважених ними органів незалежно від того, брали вони безпосередньо участь в переговорах з укладення галузевих угод, чи ні.
При вищевикладених обставинах, небажання відповідача КП "Облводоканал" ЗОР до травня 2018 року вносити будь-які зміни до колективного договору чи наявність інших причин: наявність будь-яких кримінальних проваджень чи арештів на рахунках відповідача у певний період тощо, не звільняє останнього від виконання вимог ст. 97 КЗпП України, ст. 15 ЗУ "Про оплату праці" та умов вищезазначеної галузевої угоди, яка діє безпосередньо та є обов'язковою для відповідача на 2017 -2018 роки при вищевикладених встановлених судом фактичних обставинах.
Також безпідставними є посилання на те, що судом першої інстанції не була врахована судова практика у цій категорії справ.
Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що в 2019 році судами розглядалися аналогічні справи за позовами працівників КП «Водоканал» та позови були задоволені зі стягненням з відповідача не отриманої заробітної плати ( а.с.58-89). Зазначені рішення набули чинності та у відкритті касаційного провадження Верховним Судом було відмовлено.
Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, правильно застосував норми права і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Облводоканал» Запорізької обласної ради залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 29 грудня 2021 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.