ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/1948/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №334/8886/21Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
28 грудня 2021 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 29 листопада 2021 року про вирішення питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.3 ст.185 КК України,
Вказаною ухвалою районного суду до 27 січня 2022 року включно продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 .
В апеляційній скарзі захисник просила ухвалу районного суду скасувати, ухвалити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту. Мотивувала свої апеляційні вимоги тим, що продовжуючи строк тримання обвинуваченого під вартою суд в достатній мірі не врахував положення ст.ст.177, 199 КПК. Так, прокурор не навів обставин, які б свідчили про необхідність продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 , не долучив до клопотання жодного документу на підтвердження власних доводів, посилався на існування тих самих ризиків що і раніше, залишивши поза увагою той факт, що у даному кримінальному провадженні вже завершено досудове розслідування та обвинувальний акт направлено до суду, а тяжкість злочину, в якому обвинувачується особа, не є достатньою підставою для продовження строку тримання під вартою. Захисник звертала увагу суду на те, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, страждає на хронічне захворювання.
Згідно ч.4 ст.422-1 КПК, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Належним чином повідомлений про час та місце апеляційного розгляду прокурор в судове засідання не з'явився, жодних клопотань, заяв з цього приводу на адресу суду подавав, обвинувачений та захисник не заперечували проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та наполягали на її задоволенні; перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З наданих матеріалів справи вбачається, що на розгляді Ленінського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК кримінального правопорушення.
Прокурором під час підготовчого судового засідання заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого.
Суд, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, виходив з того, що прокурором доведено існування у даній справі ризиків передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам.
Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції виходячи з такого.
Відповідно до вимог ст.177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
За змістом ст.199 КПК, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд має з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Крім того, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд, крім наявності ризиків зазначених у ст.177 КПК, зобов'язаний оцінити та врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК, зокрема тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, міцність його соціальних зв'язків, наявність у обвинуваченого постійного місця роботи та дані, які його характеризують.
На переконання колегії суддів рішення суду про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою ґрунтується на зазначених вимогах процесуального закону.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК, суд першої інстанції правильно встановив, що існування ризиків переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на потерпілу чи свідків та вчинення іншого кримінального провадження, і для їх запобігання необхідно продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 .
На підтвердження існування вказаних ризиків свідчать ті обставини, що ОСОБА_6 обвинувачується у замаху на вчинення тяжкого корисливого злочину, який не доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, покарання за яке передбачено лише у виді позбавлення волі на строк від 4 до 6 років.
Наведене дає достатні підстави для висновку, що ОСОБА_6 , будучи обізнаним про суворість покарання, яке може бути йому призначене у разі визнання його винуватим, опинившись на волі, потенційно може ухилитися від суду шляхом переховування з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміноване йому кримінальне правопорушення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що будучи особою працездатного віку ОСОБА_6 офіційно не працевлаштований, офіційного джерела доходу не має, раніше був засуджений за вчинення корисливого злочину. Перебуваючи у статусі обвинуваченого ще в двох кримінальних провадженнях, вчинив новий злочин в період іспитового строку.
Зазначене є достатнім для твердження про існування у даному кримінальному провадженні ризику вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 нового злочину, у разі звільнення його з-під варти.
Крім того, в рамках даного кримінального провадження судовий розгляд по суті ще не розпочато, потерпіла та свідки судом ще не допитані, а відтак ризик впливу обвинуваченого, у разі звільнення його з-під варти, на зазначених осіб є високим.
На переконання колегії суддів, рішення суду про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Що стосується заперечень захисника про те, що сама по собі тяжкість інкримінованого ОСОБА_6 злочину не є достатньою підставою для продовження строку тримання його під вартою, то колегія суддів зауважує, що підставою для продовження строку тримання останнього під вартою стала не лише тяжкість злочину, в вчиненні якого він обвинувачується, а сукупність усіх встановлених у даній справі обставин, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою особи.
Доказів на підтвердження наявності у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, стану здоров'я, який би виключав можливість його перебування в умовах слідчого ізолятору, в матеріалах справи відсутні та стороною захисту суду не надано.
Наявність постійного місця проживання не може бути беззаперечними стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Ця обставини не здатна у повному обсязі мінімізувати ймовірність настання встановлених у даному кримінальному провадженні ризиків та гарантувати їх запобігання без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Отже колегія суддів, виходячи з наведених в апеляційній скарзі мотивів, не знаходить законних та обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної ухвали чи зміни запобіжного заходу обвинуваченому за наслідками апеляційного розгляду.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою безумовне скасування ухвали суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 29 листопада 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
Дата документу 28.12.2021 Справа № 334/8886/21