Дата документу 23.12.2021 Справа № 334/7277/20
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 334/7277/20Головуючий у 1-й інстанції Фетісов М.В. Повний текст рішення складено 29.06.2021 року.
Пр. № 22-ц/807/3366/21Суддя-доповідач Гончар М.С.
23 грудня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С.
за участі секретаря Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2021 року у справі за позовом Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, як органу опіки та піклування, в інтересах дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дніпровський районний у місті Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про відібрання дітей від батьків без позбавлення їх батьківських прав та стягнення аліментів
У грудні 2020 року Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, як орган опіки та піклування, в інтересах дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , звернулась до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-8), в якому просила:
- відібрати малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від батька ОСОБА_1 без позбавлення його батьківських прав;
- відібрати малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від матері ОСОБА_6 без позбавлення її батьківських прав;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь особи чи установи, на утриманні якої будуть знаходитися малолітні діти, аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходів щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи із дня пред'явлення цього позову;
- стягнути зі ОСОБА_6 на користь особи чи установи, на утриманні якої будуть знаходитися малолітні діти, аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходів щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_6 є одинокою матір'ю щодо малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Відповідачі є батьками малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_6 не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, їх навчання, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток, як складову виховання. Мати не має самостійного доходу, ніде не працює, схильна до зловживання спиртними напоями, періодично залишає дітей без батьківського догляду, йдучи без попередження на декілька діб. Вона не сприймає на серозному рівні власну відповідальність за стан здоров'я та життя дітей. Відповідач ОСОБА_1 фактично самоусунувся від виховання дітей та виконання своїх батьківських обов'язків, не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не створює умови для отримання ними освіти. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.01.2017 року у справі № 334/3032/16-ц відповідачі позбавлені батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Діти з 07.05.2018 перебувають на обліку служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, як такі, що опинився в складних життєвих обставинах.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Фетісова М.В. (а.с. 63).
Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 68) відкрито провадження у цій справі за правилами загального позовного провадження із викликом сторін.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2021 року (а.с. 172-175) позов позивача у цій справі задоволено повністю.
Відібрано малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від батька ОСОБА_1 без позбавлення його батьківських прав.
Відібрано малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від матері ОСОБА_6 без позбавлення її батьківських прав.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь особи чи установи, на утриманні якої будуть знаходитися малолітні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 аліменти у розмірі ј від усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.12.2020 до досягнення дітьми повноліття.
Стягнуто зі ОСОБА_6 на користь особи чи установи, на утриманні якої будуть знаходитися малолітні діти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 аліменти у розмірі ј від усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.12.2020 до досягнення дітьми повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 840,80 грн.
Стягнуто зі ОСОБА_6 в дохід держави судовий збір у сумі 840,80 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 183-187) просив рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким в частині заявлених позовних вимог до нього - ОСОБА_1 відмовити.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 190-191).
Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с. 192), дану справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 193), з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 15 суддів), а також додаткової відпустки судді-доповідача у жовтні 2021 року (а.с. 245).
Позивач Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, як органу опіки та піклування, подала відзив на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 у цій справі, в якому проти задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 у цій справі заперечувала (а.с. 205-244).
Інші учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 у цій справі у встановлений апеляційним судом строк та станом на час її розгляду апеляційним судом взагалі.
Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (а.с. 201,203-204) відповідач ОСОБА_6 , у тому числі через свого представника Лічман І.І. (а.с. 90), що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, та представник третьої особи - Дніпровського районного у м. Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) не з'явились, про причини своєї неявки та неявки свого представника апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання відповідача ОСОБА_6 та представника третьої особи - Дніпровського районного у м. Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) і на підставі ст. ст. 371, 372 ЦПК України ухвалив: розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю відповідача ОСОБА_1 , представників позивача - Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, як органу опіки та піклування, - Маньковської Л.Г. (а.с. 246) та Бабка А.О. (а.с.247) і представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Лічман І.І. (а.с. 90).
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, що з'явились, у тому числі:
- відповідача ОСОБА_1 , який у тому числі на запитання апеляційного суду зазначав, що надати будь-які інші докази (про роботу, доходи, відвідування дітей у притулку, утримання дітей), окрім тих, що вже наявні у матеріалах цієї справи, він не може; він має із відповідачем ОСОБА_6 ще одного спільного сина ОСОБА_10 , 2007 р.н., відносно якого вони обидва вже позбавлені батьківських прав та вихованням якого займається опікун - його мати, з нього на сина ОСОБА_10 утримуються аліменти; дітей ОСОБА_11 , 2008 р.н., та ОСОБА_3 , 2011 р.н., після влаштування до притулку навесні 2020 року він так і не забирав, аліменти ще у добровільному порядку він на виконання рішення суду не платив, він живе у належній на праві власності його братові квартирі, із жінкою без реєстрації шлюбу, інших спільних дітей у нього із цією жінкою поки немає; він вже 2 роки як працює в Україні, він не вирішував питання про повернення йому дітей із притулку у встановленому законом порядку;
- представників позивача - Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, як органу опіки та піклування, - Маньковської Л.Г. та Бабка А.О. , які у тому числі на запитання апеляційного суду зазначали, що нічого після подачі органом опіки та піклування вищезазначеного позову у цій справі ще у грудні 2020 року відносно відповідача ОСОБА_1 не змінилось, він своїми дітьми не цікавиться, діти досі у притулку, він туди їх оформив і звідти їх не забрав;але він не позбавлений зробити це у подальшому протягом півроку із наданням відповідного пакету документів у встановленому законом порядку; опікуном іншого сина відповідачів - ОСОБА_10 , 2007 р.н. є мати відповідача ОСОБА_1 , яка й ініціювала позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 та ОСОБА_1 відносно ОСОБА_10 , 2007 р.н., оскільки вважала, що останні не займались належним вихованням та утриманням цього сина, не роблять цього і відносно інших спільних дітей - ОСОБА_14 , 2008 р.н., та ОСОБА_3 , 2011 р.н., тому у тому числі вона наголошувала органу опіки та піклуванні на необхідності відібрання без позбавлення батьківських прав останніх у її сина - відповідача ОСОБА_1 ;
- представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Лічман І.І., яка у тому числі на запитання апеляційного суду зазначала, що її довірителька рішення суду у цій справі не оскаржує, її довірителька народила ще одну дитину (шосту) і тепер її доглядає, дітей ОСОБА_14 , 2008 р.н., та ОСОБА_3 , 2011 р.н., у притулку відвідує вона - ОСОБА_6 , відповідач ОСОБА_1 дітей у притулку не відвідує, останніх не утримує у добровільному порядку; проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала;
перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження у цій справі, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Встановлено, що всі учасники цієї справи із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції погодилась, останнє в апеляційному порядку не оскаржували, окрім відповідача ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі лише в частині задоволення позовних вимог позивача до нього - ОСОБА_1 .
За таких обставин, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 і лише в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, - в частині задоволення позовних вимог позивача до відповідача ОСОБА_1 .
У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскаржуваної частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що задовольняючи позов позивача у цій справі в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , а саме: відібрання малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , від батька ОСОБА_1 без позбавлення його батьківських прав; стягуючи з ОСОБА_1 на користь особи чи установи, на утриманні якої будуть знаходитися малолітні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 аліменти у розмірі ј від усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.12.2020 до досягнення дітьми повноліття, а також в дохід держави судовий збір у сумі 840,80 грн., суд першої інстанції керувався ст. 3-5, 10-13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності цих позовних вимог позивача у цій справі у цій частині.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є обґрунтованим та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, відповідає.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідачка ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_1 є батьками малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 11). Вказані обставини підтверджуються свідоцтвами про народження дітей та довідками Дніпровського районного у місті Запоріжжі відділу ДРАЦС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Крім цього, відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , щодо якого позбавлені батьківських прав, що підтверджується копією рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.01.2017 у справі № 334/3032/16-ц (а.с. 16-17).
Малолітні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають на обліку в КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 10» з різними діагнозами, що підтверджується листом закладу від 04.04.2018 01-12/111 (а.с. 18).
Відповідно до листа КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 10» від 15.05.2018 № 1165/01-08 відповідач ОСОБА_1 з родиною не проживає, мешкає за іншою адресою. Більший час перебуває за межами України на заробітках, в вихованні дітей участі не бере, на прийом до дитячої поліклініки з дітьми не звертався (а.с. 20).
27.03.2019 органом опіки та піклування з ОСОБА_1 проведено профілактичну бесіду щодо подальшої долі малолітніх дітей, батька попереджено про адміністративну відповідальність за невиконання батьківських обов'язків (а.с. 28).
02.04.2019 відповідач ОСОБА_1 звернувся до служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради з заявою про вилучення його дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з родини, в якій мати не виконує свої батьківські обов'язки (а.с. 29).
23.01.2020 Запорізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 66 звернулась до органу опіки та піклування з поданням (а.с. 33), згідно з яким до адміністрації школи звернулися батьки класу у зв'язку з проявами агресії ОСОБА_2 , який застосовує фізичну силу до дітей та погрожує вбивством. Адміністрація школи проводила профілактичні бесіди з матір'ю дитини та попереджала про відповідальність батьків за виховання дитини. Зі слів матері, вона не має позитивного виховного впливу на сина ОСОБА_2 .
21.02.2020 року малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ,… була вилучена з родини ОСОБА_6 і доставлена до КНП «Міська дитяча лікарня № 5» Запорізької міської ради та Комунального закладу «Запорізький обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Запорізької обласної ради на підставі актів органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку (а.с. 38-40).
21.02.2020 відділом служби спільно з фахівцями ЗМЦСССДМ здійснено вихід у родину ОСОБА_15 за адресою: АДРЕСА_1 з метою складання акту обстеження умов проживання родини та оцінки рівня безпеки дітей (а.с. 41).
02.03.2020 з гр. ОСОБА_1 було проведено профілактичну бесіду (а.с. 45), громадянину роз'яснено чинне законодавство, відповідальність батьків за утримання, виховання та здоров'я дітей. В поясненні батько зазначив, що наразі він з сином - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Батько виказав свої наміри забрати малолітню доньку ОСОБА_3 в родину та готувати документи на позбавлення матері батьківських прав. 03.03.2020 гр. ОСОБА_1 улаштував на повне державне забезпечення свого малолітнього сина ОСОБА_2 до КЗ «ЗОЦСПРД» згідно з заявою строком на 2 місяці, оскільки батько працює, а доглядати дитину немає можливості. В подальшому планує повернути двох своїх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 в родину. Станом на 01.12.2020 батько не звертався з питанням повернення дітей в родину, громадянин не співпрацює зі спеціалістами з питання вирішення подальшої долі своїх дітей.
28.04.2020 направлено матеріали до Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області щодо притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
З питання повернення дітей на виховання в сім'ю до адміністрації центру батьки не зверталися. 22.06.2020 спеціалістами відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей ЗМР з Калініним К.В. проведено профілактичну роботу з питання вирішення подальшої долі малолітніх дітей.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідачі не піклуються про здоров'я, моральний, фізичний, духовний розвиток своїх дітей, не цікавляться їх навчанням та підготовкою до самостійного життя, не сприяють засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, ніякої участі в їх утриманні та вихованні не приймають, як цього вимагає ст. 150 СК, тобто ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Ч. ч. 1,2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Ст. 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У ст. 7 СК зазначено про необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із ч. ч. 2 та 4 ст. 155 СК батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки, свідомого нехтування своїми обов'язками.
За змістом ст. 150 СК батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ст. 12 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно із ст. 18 Закону № 2402-III держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 171 СК дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1959 року, у принципі 6 визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків; у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.
За змістом ч. 1 ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину.
Аналогічні положення закріплені у ст. 12 Конвенції, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Суд першої інстанції при вищевикладених правильно встановлених фактичних обставинах цієї справи правильно вважав в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, що відповідач… ОСОБА_1 неналежним чином ставиться до життя та здоров'я малолітніх дітей ОСОБА_3: ОСОБА_2 , 2008 р.н., та ОСОБА_3 , 2011 р.н., не створив належних умов для їх проживання та виховання, у найкращих інтересах дітей є забезпечення їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі поки батько не виправиться.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач обґрунтовано звернувся до суду першої інстанції з даним позовом до відповідача ОСОБА_1 , оскільки позовні вимоги відповідають інтересам малолітніх дітей ОСОБА_16 , 2008 р.н., та ОСОБА_3 , 2011 р.н.
Що стосується твердження відповідача ОСОБА_1 про те, що він став на шлях виправлення, то суд першої інстанції правильно вважав, що дані дії є позитивними (задовільна характеристика з місця роботи відносно ОСОБА_1 від 13.04.2021 року - а.с. 138, довідка з місця роботи ТОВ «Будівельна компанія «СЕРВІС-ЛАЙН» про доходи ОСОБА_1 щомісяця біля 3015,00 грн., з яких 587,93 грн. - аліментів щомісяця утримується лише на сина ОСОБА_10 , 2007 р.н. - а.с. 139, акт обстеження умов проживання від 10.06.2021 року за адресою: АДРЕСА_3 - копія а.с. 164), але на час розгляду цієї справи судом першої інстанції є недостатніми.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позову в частині відібрання дітей ОСОБА_3: ОСОБА_2 , 2008 р.н., та ОСОБА_3 , 2011 р.н., у відповідача (батька) ОСОБА_1 без позбавлення його батьківських прав.
Судом першої інстанції звернуто увагу відповідача ОСОБА_1 на те, що відповідно до вимог ст. 170 СК, якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дітей ОСОБА_16 , 2008 р.н., та ОСОБА_3 , 2011 р.н., їх батьком ОСОБА_1 , суд за заявою останнього, у тому числі може постановити рішення про повернення йому цих дітей.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей ОСОБА_3: ОСОБА_2 , 2008 р.н., та ОСОБА_3 , 2011 р.н., то суд першої інстанції правильно вважав, що дані вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.
При задоволенні позову щодо відібрання дитини від … батька без позбавлення його батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з нього аліментів.
Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Ст. 8 Закону № 2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Ч. 1 ст. 12 Закону № 2402-III передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, за рішенням суду відповідно до статті 181 СК.
Згідно зі ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в пунктах 17, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача ОСОБА_1 необхідно стягнути аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у розмірі ј від усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.12.2020 до досягнення дітьми повноліття.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 дублюють доводи заперечень відповідача проти позову позивача у цій справі у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.
Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, а лише відображають позицію відповідача ОСОБА_1 у цій справі, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Суд першої інстанції при вищевикладених обставинах правильно вважав, що відібрання малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , від батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , без позбавлення його батьківських прав станом на час ухвалення оскаржуваного рішення у цій справі забезпечує якнайкращі інтереси цих дітей і не порушує прав відповідача ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції розглянув дану справу в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.
За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, у цій справі відсутні.
Відповідач ОСОБА_1 не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів у спростування позову позивача у цій справі в частині вищезазначених позовних вимог до нього - ОСОБА_1 .
Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 .
Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема стороною відповідача ОСОБА_1 апеляційному суду не надані.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.
В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України, вирішено питання про розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, у цій справі.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, у цій справі або ж його зміни. В іншій частині рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось.
Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу ОСОБА_2 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Разом із тим, апеляційний суд вважає за доцільне роз'яснити учасникам цієї справи, що ОСОБА_2 , як батько дітей, не позбавлений права у подальшому окремо від цієї справи вирішувати питання про повернення йому дітей у випадку та порядку, передбачених ст.170 СК України.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2021 року у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, залишити без змін.
В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в частині, яка була предметом апеляційного перегляду, в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повний текст постанови апеляційним судом складений 29.12.2021 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.