22-ц/804/2686/21
265/6416/18
„ 16 ” грудня 2021 року місто Маріуполь Донецької області
Єдиний унікальний номер 265/6416/18
Номер провадження 22-ц/804/2686/21
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого: Зайцевої С.А.
суддів: Лопатіної М.Ю., Пономарьової О.М.
за участю секретаря: Грішко С.В.
учасники справи :
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 серпня 2021 року головуючого судді Гноєвого С.С. зі складанням повного тексту судового рішення 18 серпня 2021 року по цивільній справі про визнання заповіту недійсним, усунення від спадкування та встановлення додаткового строку для прийняття спадщини,-
У липні 2018 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяла ОСОБА_4 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, усунення від спадкування та встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позов мотивований тим, що у 2014 році він був вимушений поїхати з міста Маріуполя та шукати роботу за кордоном. Його мати ОСОБА_5 залишилась у місті Маріуполі разом із його батьком ОСОБА_6 та братом ОСОБА_7 . У позивача не було зв'язку із рідними та він не мав можливості повідомити їх, що в нього все гаразд. В березні 2018 року від свого товариша, який поїхав до міста Маріуполя, позивачу стало відомо, що його батько ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер брат ОСОБА_7 .
Також, йому стало відомо, що його донька ОСОБА_2 , скориставшись тим, що його мати залишилась сама, повідомила останню про те, що він помер і його тіло знайшли у ОСОБА_8 . Знаходячись у розпачі, в тяжкому моральному стані у зв'язку із, як вона вважала, втратою усіх близьких родичів, вона була змушена 15 вересня 2015 року зробити заповіт на користь відповідачки. Підтвердженням того, що мати позивача не могла вірно оцінювати свої діяння свідчить також те, що відповідачка, зі згоди його матері, обманним шляхом вселилась в його квартиру АДРЕСА_1 , скориставшись неправдою про його смерть і про те, що їй так буде зручніше доглядати за нею. Кожного місяця відповідачка за довіреністю отримувала пенсію його матері, однак гроші їй не віддавала, а привласнювала собі. Відповідачка ніяким чином не займалась доглядом його матері, її лікуванням та матеріальним забезпеченням. ІНФОРМАЦІЯ_3 матір позивача - ОСОБА_5 померла. Про її смерть відповідачку повідомив його представник, який того ж дня приїхав додому померлої і саме він викликав поліцію та службу «Орфей». Після смерті його матері, відповідачка звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. З метою отримання спадщини відповідачка зверталась до суду із заявою про визнання його померлим та позовною заявою про скасування договору купівлі-продажу квартири. Тільки після скасування рішення суду про визнання його померлим, він отримав змогу захищати свої права і звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Вважає, що відповідачка мала змогу надавати померлій допомогу, догляд, як особі яка знаходиться у безпорадному стані, але вона цього не робила і всі її дії були спрямовані на її скорішу смерть. Забравши паспорт у померлої, відповідачка перешкоджала їй змінити чи скасувати заповіт. Вважає, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі. Про смерть своєї матері позивач не знав, оскільки знаходився за кордоном.
Просив визнати заповіт від 15 вересня 2015 року ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_2 , складений приватним нотаріусом Маріупольського нотаріального округу Донецької області Скоробогатько О.В., недійсним; усунути від спадкування ОСОБА_2 та визначити позивачу додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 серпня 2021 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, усунення від спадкування та встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 , просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що судом не враховано вимоги ст.230 ЦК України, відповідно до якої, якщо одна із сторін навмисно ввела іншу в оману щодо обставин, які мають істотне значення для справи, така угода підлягає визнанню недійсною.
Судом залишено поза увагою те, що ОСОБА_2 ,яка є донькою ОСОБА_1 , скористалась тим, що позивач більше чотирьох років постійно проживав в Польщі, у 2017 році звернулась до суду із заявою про визнання його ОСОБА_1 померлим. Постановою Донецького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року рішення суду про визнання його померлим скасовано.
Також ,судом не взято до уваги те, що ОСОБА_2 переконала ОСОБА_5 , що позивач помер та нікого із рідних, крім онуки, в неї не залишилось, надаючи обіцянку про допомогу, за наполяганням 16 вересня 2015 року оформила довіреність на отримання пенсії, заповіт та забрала паспорт. Відповідач вселилась в належну позивачу квартиру АДРЕСА_1 , отримувала пенсію, не виконувала свої обіцянки ОСОБА_5 щодо допомоги, годування, догляду, залишивши останню без засобів існування в безпорадному стані.
Суд дійшов помилкового висновку про те, що доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідачки ОСОБА_5 не було вільним і не відповідало її волі, на час складання заповіту, суду не надано.
Судом безпідставно відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про заміну недопитаних свідків, які могли б підтвердити позовні вимоги, а саме: Пересади, ОСОБА_9 .
Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги .
У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_2 не з*явилася , повідомлена шляхом оголошення про виклик до суду із зазначенням дати,часу і місця розгляду справи на веб-порталі судової влади України на офіційному сайті Донецького апеляційного суду (т.2 а.с.17). Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату,час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ,свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає.
Обставини справи,встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції .
З досліджених матеріалів справи вбачається,що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є сином ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно 02 травня 2018 року Лівобережним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Згідно повторно виданого свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 02 травня 2018 року Лівобережним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 25 червня 2016 року було складено відповідний актовий запис № 1055.
За життя ОСОБА_5 , остання 16 вересня 2015 року, склала заповіт на випадок її смерті, відповідно до якого усе її майно, де б воно не було та з чого б воно не складалась вона заповіла ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Скоробогатько А.В.
Судом також встановлено та не оспорювалось сторонами, що відповідачка ОСОБА_2 є донькою позивача ОСОБА_1
28 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про оголошення ОСОБА_1 померлим. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2018 року заяву ОСОБА_2 задоволено, ОСОБА_1 визнано померлим.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 червня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_4 , діючої від імені та в інтересах ОСОБА_1 та скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2018 року, яким ОСОБА_1 визнано померлим.
Допитані в судовому засіданні, за клопотанням представника позивача, свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 пояснили, що з приводу обставин складання померлою ОСОБА_5 заповіту на користь своєї онуки ОСОБА_2 їм нічого не відомо. Остання за довіреністю отримувала пенсію померлої і начебто саме від неї стало відомо, що її батько ОСОБА_1 зник.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд виходив з того, що в обґрунтування позовних вимог позивач та його представник посилалися на показання свідків, а також на долучені та перелічені судом докази. Показання свідків з цього приводу, не можуть бути єдиною підставою для визнання заповіту недійсним, так само як і факт звернення до суду відповідачки із заявою про визнання свого батька ОСОБА_1 померлим, не може сам по собі беззастережно свідчити про її корисний намір заволодіти спадковим майном. Також ,суд виходив з того, що факти умисного перешкоджання спадкодавцеві ОСОБА_5 скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт, з боку відповідачки ОСОБА_2 , наведені позивачем у своїй позовній заяві, є тільки припущеннями позивача, які нічим не доведено.
Суд дійшов до висновку, що доказів, на підтвердження того, що волевиявлення заповідачки ОСОБА_5 не було вільним і не відповідало її волі, на час складання заповіту, суду не надано. Оспорюваний договір укладений за вільним волевиявленням ОСОБА_5 та не суперечить вимогам закону. Відсутні підстави для визнання заповіту від 16 вересня 2015 року недійсним, відповідно до ст. 230 ЦК України.
З такими висновками суду не можна не погодитись з огляду на наступне.
Встановлено, що 16 вересня 2015 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що належить їй на день смерті і на що вона за законом має право, ОСОБА_2 (доньці позивача). Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Скоробогатько О.В. (а.с.15).
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, заяву ОСОБА_1 про скасування рішення суду про оголошення особи померлою задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2018 року, яким ОСОБА_1 оголошено померлим скасовано.
Постановою Верховного Суду від 30 травня 2019 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 червня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року залишено без змін.
Розглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги ,задовольнивши клопотання представника позивача ОСОБА_3 ,судом апеляційної інстанції допитані свідки.
Так,свідок ОСОБА_10 ,1972 року народження ,суду пояснила,що вона деякий час працювала у адвокатській конторі та у 2016 році ОСОБА_5 зверталась за консультацією про скасування заповіту,який складено в результаті обману її онукою ,яка запевнила ОСОБА_5 що її син ОСОБА_17 помер .
Допитаний свідок ОСОБА_11 ,1982 року народження,пояснив ,що з 2014 року проживав по сусідству з ОСОБА_5 ,яка сидячи на лавці біля під*їзду скаржилася йому,що її син помер,вона написала заповіт на онуку,плакала,що її обдурили ,паспорт забрали,пенсію забрали.Та як би ж вона знала,що син живий,вона б заповіт не склала.
Допитаний свідок ОСОБА_12 ,2001 року народження,пояснила,що у 2016 році вона перебувала на лікуванні в лікарні ,де була і ОСОБА_5 ,яка скаржилася,що її надурили,забрали пенсію,паспорт .Та як би вона знала,що син ОСОБА_17 живий,вона б заповіт не склала.Після виписки з лікарні вона почала приїзджати та доглядати за ОСОБА_5 ,кормити її ,та через два тижні ОСОБА_5 померла.Сусідка позвонила їй та просила,щоб вона свідчила у суді та підтвердила що ОСОБА_5 обманули. Онука не виконувала свої обіцянки ОСОБА_5 щодо допомоги, годування, догляду, залишивши останню без засобів існування в безпорадному стані.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, а також правову оцінку показанням допитаних свідків, які не спростували презумпції спірного правочину та не можуть бути підставою для визнання недійсним заповіту у цій справі, слід зазначити наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено,що свідки не були присутні під час укладення заповіту, а їхні показання щодо вищевказаних тверджень спадкодавця ОСОБА_5 після складання заповіту, який підписаний особисто ОСОБА_5 та посвідчений нотаріусом, не спростовує такого правочину.
Доводи апеляційної скарги про те,що суд першої інстанції безпідставно не врахував вказані обставини та докази ,які мають значення для справи ,апеляційний суд вважає необгрунтованими.
У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача надав для огляду журнал прийому громадян пільгової категорії за 2016 рік ,з позначкою про звернення ОСОБА_5 , та копія вказаного журналу за клопотанням представника долучена до матеріалів справи .
Разом з тим,суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги записи прийому ОСОБА_5 з питань як зазначено, розірвання заповіту та неприйняття скарги до поліції, оскільки вказаний журнал реєстрації прийому не прошито,не прошнуровано,не пронумеровано , не підписано відповідною посадовою особою установи та не скріплено печаткою . Зі вказаного журналу та змісту звернення ОСОБА_5 не можливо встановити до якої установи зверталась за життя ОСОБА_5 та ким з посадових осіб було здійснено особистий прийом ОСОБА_5 ,з записів короткого змісту питань та результатів їх розгляду не можливо встановити ,що вказані усні звернення проводилися в порядку правової допомоги . А тому, апеляційний суд не може вважати вказаний доказ належним та допустим доказом , в розумінні цивільного процесуального законодавства .
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача.
Згідно із частинами першою та другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
При тлумаченні статті 1257 ЦК України необхідно враховувати положення статей § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» Глави 16 «Правочини» ЦК України.
Згідно із частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилався на те, що під час підписання ОСОБА_5 спірного заповіту її було введено в оману і що складення заповіту не відповідало її справжній волі.
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно роз'яснень викладених у п. 20 постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.
Враховуючи, що заповіт є одностороннім правочином, то для визнання його недійсним не може застосовуватися положення ст. 230 ЦК України.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 07 грудня 2020 року у справі № 757/31035/15-ц.
З урахуванням вищевикладеного доводи скаржника про те,що заповіт від 15 вересня 2015 року був складений ОСОБА_5 під впливом обману ,апеляційний суд вважає безпідставними .
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) зроблено висновок щодо застосування частини другої статті 1257 ЦК України та вказано, що «для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України».
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Апеляційний суд встановивши, що належних та допустимих доказів того, що на час складання заповіту ОСОБА_5 діяла проти своєї волі не надано, дійшов до висновку ,що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.
Позивач не довів, що оспорюваний заповіт вчинений під впливом обману, а тому, суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову і з цих підстав.
Судом першої інстанції при розгляді справи були допитані свідки та їх поясненням надана оцінка. Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, питання про розподіл судових витрат апеляційний суд не вирішує.
Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 серпня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст. 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складений 28 грудня 2021 року.
Судді: