Справа № 604/1210/20
Провадження № 2/604/103/21
09 грудня 2021 року сел. Підволочиськ
Підволочиський районний суд Тернопільської області
в складі :
головуючого судді Сташківа Н.Б.
за участю
секретаря судового засідання Стадніцької З.О.
представника позивача - адвоката Бабія Н.І.
представника відповідача - адвоката Бачинської Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Підволочиську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні та проживанні житлом, -
І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
1). Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням посилаючись на те, що являється власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Крім нього у вказаному житловому будинку зареєстрована ОСОБА_2 , котра являється його колишньою дружиною і фактично з моменту розлучення від 12.07.2019 року не проживає за вказаною адресою, що підтверджується відповідними актами обстеження. Крім того, враховуючи, що відповідач не проживає, вимушений сплачувати надмірні комунальні послуги у зв'язку з чим об'єктивно порушуються його права. Просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, а саме у будинку АДРЕСА_1 .
2) Відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та проживанні у житловому приміщенні, посилаючись на те, що з 2003 року зареєстрована та проживає у житловому будинку по АДРЕСА_1 . Власником даного будинку являється її колишній чоловік ОСОБА_1 . За час проживання сторони вели спільне господарство та спільними коштами здійснювали поліпшення житлового будинку, зокрема проводили ремонт будинку, купівлю речей, будівництво паркану, а відтак позивач за зустрічним позовом вселилася у цей будинок як член сім'ї власника. Після розірвання шлюбу між сторонами стосунки погіршилися та стали неприязними, винуватцем чого є ОСОБА_1 , який негативно ставиться до неї та постійно чинить перешкоди у користуванні майном, шляхом заміни замку до дверей. У вказаному будинку знаходяться її особисті речі, які вона не може забрати, оскільки не має доступу. Крім того спірний будинок являється її єдиним житлом, іншого у своїй власності для проживання не має, у зв'язку з чим просить зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні та проживанні житловому будинку АДРЕСА_1 .
3). В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали з мотивів, що викладені у позові, додатково обґрунтувавши, що йому на підставі договору дарування належить житловий будинок по АДРЕСА_1 . Відповідач з часу розірвання шлюбу 12.07.2019 року в спірному житловому будинку не проживає, будь-яких комунальних послуг не сплачує, з цього приводу постійно виникали конфлікти. Вважає, що після розірвання шлюбних відносин, відповідач перестала бути членом сім'ї, а тому заявлені вимоги просить задоволити, оскільки її реєстрація створює йому перешкоду, додатково вимушений оплачувати комунальні послуги. Проти зустрічних вимог заперечили та пояснили, що перешкод в користуванні житлом, наведених позивачем за зустрічним позовом, не вчиняв, оскільки заміну замків у дверях не здійснював і у ОСОБА_2 наявні ключі так як і у їх спільних дітей. Відповідач з 2019 року не приходила сама, а наведені нею обставини не відповідають дійсності і являються безпідставними, а тому вимоги до задоволення не підлягають.
4) Представник відповідача проти первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про втрату права на користування житловим приміщенням заперечила та пояснила, що сторони проживали у спірному будинку з 2003 року по 2019 рік. За цей час проводили ремонтні роботи, на що витрачались спільно зароблені кошти. Між сторонами часто виникали конфліктні ситуації, ініціатором яких був ОСОБА_1 . Позивач неодноразово зверталась у правоохоронні органи з приводу протиправної поведінки відповідача та нанесення їй тілесних ушкоджень. Вироком суду відповідач був визнаний винним та притягнутий до кримінальної відповідальності. Після останнього конфлікту відповідач повикидав частину її речей на подвір'я, змінив замки у дверях, чим чинив перешкоди у користуванні житловим приміщенням. Також пояснила, що кошти за комунальні послуги ОСОБА_2 сплачувала, однак враховуючи, що рахунок відкритий на ім'я позивача то і надати відповідних доказів не має змоги. Після того як ОСОБА_1 її побив і постійно погрожував, боїться за своє життя, а також заходити в приміщення будинку. Крім того пояснила, що у зв'язку з важким матеріальним становищем відповідач-позивач вимушена протягом 2018- 2020 років періодично їздити на заробітки у Польську Республіку. Вказані обставини є поважними причинами не проживання у спірному будинку. Також пояснила, що іншого житла, окрім будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 немає, а тому просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, а зустрічні вимоги задоволити у повному обсязі.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
4). 04.01.2021року від позивача ОСОБА_1 та його захисника поступило клопотання, у якому просить справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
5). 08.02.2021року від адвоката позивача ОСОБА_3 поступило клопотання про відкладення розгляду справи.
06). 08.02.2021року від адвоката відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 поступив відзив, згідно якого вважають, що зазначені вимоги є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки з 14.09.1991 року по 12.07.2019 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Весь час проживали у будинку АДРЕСА_1 , вели спільне господарство та спільними коштами здійснювали поліпшення житлового будинку. Відповідач була там зареєстрована, нею неодноразово здійснювались виклики органів поліції з приводу протиправної поведінки ОСОБА_1 та нанесення їй тілесних ушкоджень у зв'язку з чим вона, боячись за своє здоров'я, вимушена була тимчасово переїхати до матері. Крім того частину її особистих речей ОСОБА_1 викинув із будинку. Спірний будинок являється для неї єдиним житлом, оскільки у своїй власності іншого житла не має. Крім того вказала, що відповідач не заперечує щодо сплати комунальних послуг, та неодноразово їх оплачувала із позивачем порівно, купувала продукти харчування та інші побутові речі, які використовувались спільно з усіма зареєстрованими мешканцями, та на даний час має намір там проживати.
6). 12.02.2021 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, згідно якого повідомив, що у червні 2019 року звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. 12 липня 2019 року рішенням суду шлюб був розірваний. З моменту розірвання шлюбу відповідач за місцем реєстрації не з'являється та жодним чином не проявляла інтересу до даного житла. Будь якими доказами не підтвердила доказів застосування по відношенні до неї насильства з його сторони. Після розлучення відповідач переїхала проживати до своєї матері ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 . Крім того відповідач у своєму відзиві суперечить собі, оскільки вказує, що за відсутності позивача там перебувала, а у іншому пункті стверджує, що немає доступу до спірного житла. Крім того у відповіді на відзив посилається на те, що жодних перешкод у користуванні житлом не чинив. Протягом 2019 -2020 років він особисто сплачує комунальні послуги та несе усі витрати. Зареєстровані у будинку дочка та онуки хоч і зареєстровані у його будинку, проте проживають у м. Волочиську Хмельницької області, а тому відповідач має можливість безперешкодно спілкуватись із ними. Вважає, що відповідач зареєструвалась та проживала у спірному житловому будинку в якості члена сім'ї власника житлового будинку і набула право користування чужим майном, яке по своїй суті було сервітутом до липня 2019 року. Відповідач та позивач спільним побутом не пов'язані з моменту розлучення, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню.
22.03.2021 року надійшло заперечення на відповідь на позовну заяву. Згідно наданих ОСОБА_2 заперечень посилається на те, що відповідач до травня 2016 року працювала у Підволочиській КЦРЛ та отримувала мізерну зарплатню, орієнтовно 1500 гривень, проте цих коштів було не достатньо для проживання, оскільки вартість продуктів, харчування, комунальні послуги та інші елементарні речі значно перевищували її заробітну плату. У зв'язку з цим вимушена була виїхати за межі України у Польську республіку. Вказане свідчить про поважність причин її відсутності за місцем реєстрації. Крім того наголошує, що не втратила інтересу до житлового будинку, та сплачує комунальні послуги, проте усі квитанції видані на ім'я ОСОБА_1 , оскільки він являється власником квартири. Крім того ОСОБА_1 не звертався до суду із позовом про стягнення частини коштів за утримання спірного майна, а факт тимчасової відсутності пов'язані із поважними причинами. У зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог просить відмовити.
06.04.2021 року від ОСОБА_1 поступило клопотання про виклик свідка ОСОБА_5 , котра може підтвердити факт відсутності та не проживання ОСОБА_2
06.04 2021 року від ОСОБА_1 поступило клопотання про долучення до матеріалів справи запиту адвоката на інформацію від 05.03.2021 року та відповідь на запит від 10.03.2021 року.
08.02.2021 року на адресу суду від ОСОБА_2 поступила зустрічна заява до відповідача ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном.
02.08.2021 року від представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 поступила заява про виклик свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , котрі можуть підтвердити факт відсутності та конфліктних ситуацій позивач із відповідачем.
06.08.2021 року від адвоката Бабій Н.І. поступив відзив на зустрічну позовну заяву. Згідно вказаного відзиву, вважає, що вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки викладені у ній обставини не відповідають дійсності та жодними належними доказами щодо чинення відповідачем перешкод у користуванні належним майном не підтверджуються. Крім того посилається на те, що факт нанесення тілесних ушкоджень жодним чином не може вважатись такими, що чинять перешкоди у користуванні майном, оскільки дані події були у 2019 році, і після цього ОСОБА_2 не проживала у спірному житловому приміщенні, а тому в задоволенні позову просить відмовити.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
7). Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01 грудня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням та викликом сторін та визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву з дня вручення ухвали.
Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06.04.2021 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком об'єднано у одне провадження з зустрічним позовом ОСОБА_1 . До ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та перейдено до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Підволочиського районного суду від 12 серпня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
IV. Фактичні обставини, встановлені судом.
Щодо позовних вимог про визнання особою такою, що втратила право на користування житлом, судом встановлено наступні обставини :
Згідно договору дарування серії ВАС № 241541 від 22 січня 2003 року ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_1 прийняв у дар будинок що за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.11.2020 року вбачається, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований 11.11.2020 року за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 22.01.2003 року.
Таким чином судом встановлено, що позивач по справі за первісним позовом ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення Підволочиського районного суду від 12 липня 2019 року шлюб між сторонами - розірвано.
Згідно довідки про склад сім'ї № 1123 від 18.09.2020 року, а також будинкової книги вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , колишня дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_8 , донька ОСОБА_9 , та два внуки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
Згідно актів обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 14.08.2019 року, 16.01.2020 року, 02.07.2020 року, 04.08.2020 року, 28.09.2020 року, вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , колишня дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_12 , донька ОСОБА_9 , та два внуки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Колишня дружина ОСОБА_2 зі слів заявника та сусідів не проживає за вказаною адресою з 12.07.2019 року.
Вказані обставини і підтверджуються показами свідка ОСОБА_5 , котра суду пояснила, що являється сусідкою сторін, знає їх добре і перебуває у дружніх з ними відносинах. ОСОБА_2 у спірному будинку не проживає і не з'являється більше трьох років. Пояснила, що відповідач ОСОБА_2 була віруючою людиною, свідком віросповідання «Єгови» постійно ходила по односельчанинах та проповідувала свою релігію, а ОСОБА_1 з цього приводу обурювався та просив зварити дітям їсти. З цього приводу та з інших особистих причин, зокрема і матеріальних у них відбувались конфлікти. ОСОБА_2 неодноразово викликала працівників поліції. Наразі до ОСОБА_1 приїздить дочка з дітьми. Інших громадян не бачила.
Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_1 являється власником житлового будинку що за адресою АДРЕСА_1 у якому окрім нього, дітей та внуків і зареєстрована колишня дружина ОСОБА_2 , котра не проживає у спірному помешканні із 12 липня 2019 року.
Щодо позовних вимог про усунення перешкод в користуванні та проживанні житлом, судом встановлено наступні обставини:
Вороком Підволочиського районного суду від 05.03.2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, призначено покарання у виді штрафу в розмірі 40 н.м.д.г., що становить 680 гривень.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 05.02.2021 року вбачається, що у ОСОБА_2 будь-якого майна, що перебуває у її власності - не має.
Судом оглянуто фото, що долучене до матеріалів справи, на якому зображене частина подвір'я. На прохідній доріжці (бруківці) та на частині клумби розкидані речі, спортивні штани, кофти та жіночі сумки. Проте будь-якої ідентифікації щодо належності даних речей саме ОСОБА_2 , а також, що дані речі розкидані на подвір'ї ОСОБА_1 з даного фото встановити не можливо про що наголошувалось представником відповідача по справі.
Разом із тим, будучи допитаним у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 суду пояснив, що працює у поліції і ОСОБА_2 неодноразово зверталась з приводу конфліктних ситуацій між нею та чоловіком, зокрема і через фінансові питання. Останній раз ОСОБА_2 повідомила у поліцію, що її чоловік побив та викинув речі із будинку. Виїздом на місце події, вказані обставини підтвердились, на подвір'ї були розкидані речі. Крім того повідомив, що ОСОБА_1 являється власником мисливської зброї, учасником бойових дій, сам розповідав, що є агресивний, особливо при вживанні алкогольних напитків і за свої дії не відповідає, при ньому поводився нервово, а він у свою чергу роз'яснив про можливість агресивних дій позбавити останнього зброї. Коли вони приїздили на виїзд на вулиці були розкидані жіночі речі і він кричав, щоб вона їх забрала. Після чого приїхала швидка, вони припинили конфлікт і вони роз'їхались.
Крім того, будучи допитаним в якості свідка ОСОБА_4 суду пояснила, що є матір'ю позивача ОСОБА_2 . З нею та чоловіком були хороші відносини. Дочка розповіла, що він її побив, тому вона прийшла тимчасово проживати до неї, оскільки його боялась. Іншого житла у неї немає. З того часу вона знаходиться на заробітках у Польській республіці і інколи приїжджає. Після конфлікту, коли він її побив, вона не могла попасти у будинок позаяк не мала ключів, ключі були у сина. Перешкоди зі сторони чоловіка не чинились, але дочка казала, що має острах іти в будинок.
Також судом у судовому засіданні оглянуто та досліджено копії квитанцій про сплату комунальних послуг, газу, світла, що надані ОСОБА_2 за період 2018-2019 роки, проте вказані квитанції сплачені від імені ОСОБА_1 , оскільки на його ім'я було відкриті усі рахунки, тому встановити хто у дійсності оплачував не представилось можливим.
Згідно наданої ОСОБА_2 копії закордонного паспорта, вбачається, що вона протягом 2019-2020 років періодично виїздила за межі території України, зокрема у Польську Республіку.
Таким чином судом встановлено, що між колишнім подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час спільного життя відбувались конфліктні ситуації внаслідок чого ОСОБА_1 притягувався до кримінальної відповідальності. ОСОБА_2 була членом сім”ї власника житла, проживала та користувалась нарівні з ОСОБА_1 спірним житловим будинком. У подальшому ОСОБА_2 залишила приміщення будинку у смт. Підволочиську Тернопільської області та тимчасово проживає у будинку своєї матері ОСОБА_4 , періодично їздить на заробітки до Польської Республіки.
V. Оцінка Суду.
18). Оцінюючи правове обґрунтування позовних вимог суд вважає, що спірні правовідносини: зокрема втрата права на користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні будинком врегульовані нормами Цивільного кодексу України, Житлового та Сімейного кодексу України.
Зокрема, згідно з положенням ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до вимог ст.64 ЖК України, ст. 405 ЦК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
23). Згідно вимог ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
За змістом ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У ч.1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов'язані з позбавленням його володінням майном.
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 ЦК України).
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття особи з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 16.01.2019 в справі № 243/7004/17-ц.
При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 17.10.2018 у справі № 521/17805/16-ц, відповідно до якої згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Норма статті 391 ЦК України не передбачає можливості визнавати особу такою, що втратила право на житлову площу.
Також Верховний Суд роз'яснив, що за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України регулює взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.
У випадку визнання судом поважності таких строків не проживання, суд відмовляє у задоволені позову.
До поважної причини відносяться: призов на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби - протягом перших п'яти років перебування на дійсній військовій службі; тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; поміщення дитини (дітей) на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника - протягом усього часу їх перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна чи піклувальника, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; виїзд в зв'язку з виконанням обов'язків опікуна (піклувальника) - протягом усього часу виконання цих обов'язків; влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; виїзд для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.
Пунктом 1 статті 8 Конвенції гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 4 статті 31 ЦК України передбачено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
У справі «Прокопович проти Росії» (рішення від 18.11.2004, заява № 58255/00) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання.
Отже, за змістом указаних рішень Європейського суду з прав людини тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) також визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, врахувавши, що право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, позбавлення цього права, у тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.
У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.81 Цивільного процесуального Кодексу України, саме сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України). Відповідно до частини 1статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З наведених норм процесуального закону вбачається, що сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Згідно ч.ч.1,2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 була відсутня за місцем проживання позивача ОСОБА_1 з поважних причин, позаяк переживала за своє життя, оскільки її колишнім чоловіком ОСОБА_1 були нанесені їй тілесні ушкодження, внаслідок чого останній був визнаний винним та притягнутий до кримінальної відповідальності. Крім того як вбачається із досліджених та проаналізованих у судовому засіданні матеріалів справи ОСОБА_2 їздить у республіку Польщу на заробітки, а тому вказані обставини не проживання її у спірному помешканні суд вважає поважними причинами.
Таким чином суд, розглянувши справу в межах доводів та доказів, що надані позивачем, вважає, що заявлені позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням до задоволення не підлягають.
Суд не бере до уваги доводи, на які посилається позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , зокрема акти обстеження житлово-побутових умов, з котрих вбачається, що ОСОБА_2 не проживає у спірному житловому будинку понад рік часу, а також посилання на те, що, розірвавши шлюбні відносини, відповідач перестала бути членом сім'ї і втратила право на користування житловим приміщенням, оскільки вказане не ґрунтується на вимогах закону, а акти обстеження підтверджують лише факт не проживання у спірному майні, не встановивши поважності причин такого не проживання.
Разом з тим, щодо позовних вимог по зустрічному позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та проживанні спірним житловим будинком, то в судовому засіданні не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_1 чинить перешкоди позивачу ОСОБА_2 у користуванні та проживанні, не впускає її до приміщення житлового будинку, змінив дверний замок чи іншим чином чинить їй перешкоди, а тому у його задоволенні слід відмовити.
Також суд не бере до уваги як доказ чинення перешкод у користуванні житлом вирок суду, на який посилається ОСОБА_2 , оскільки він підтверджує наявність між сторонами конфліктних ситуацій та нанесення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень. Інші обставини, зокрема заміна вхідного замка у дверях спірного будинку не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні та не підтверджені належними та допустимими доказами.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому судовий збір покладається на кожного із них в межах фактично понесених та документально підтверджених.
Керуючись ст. ст. 13, 141, 247, 263-265, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 9, 64,156 Житлового кодексу України, ст.ст. 15,16, 317,319,346,391,405 ЦК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - відмовити.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні та проживанні житлом - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя - підпис
Копія вірна :
Суддя Підволочиського районного суду
Тернопільської області Н.Б.Сташків