22 грудня 2021 року
м. Черкаси
Справа № 707/2234/21
Провадження № 22-ц/821/2013/21
Категорія: скарга на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Бородійчука В.Г.
за участю секретаря: Любченко Т.М.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Акціонерне товариство «Мегабанк»
розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2021 року (постановлену під головуванням судді Суходольського О.М. в приміщенні Черкаського районного суду Черкаської області) про відмову у забезпеченні позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Мегабанк» про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії,-
21 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського районного суду Черкаської області із позовом до АТ «Мегабанк» про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії.
Одночасно, позивачем було подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просив накласти заборону на вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 посилався на те, що для уникнення неправомірних дій з боку іпотекодержателя (АТ «Мегабанк»), дотримання і охорони житлово-майнових інтересів позивача, необхідно вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення заборони на вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Заявник вказує, що такий захід забезпечення позову, про який він просить суд, має бути спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може звернути стягнення на предмет іпотеки, що може утруднити чи зробити неможливим, в подальшому, виконання судового рішення.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2021 року у задоволенні заяви - відмовлено.
Ухвала суду, зокрема, мотивована тим, що заявником до заяви не надано достатніх доказів, які б підтверджували викладені у заяві доводи ОСОБА_1 , що відповідно, не відображає в повному обсязі дійсних обставин справи та унеможливлює прийняття судом законного і обґрунтованого рішення за заявою про забезпечення позову. Крім того, за висновками суду, заява ОСОБА_1 про забезпечення позову є передчасною.
В апеляційній скарзі, поданій 19 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 , вважаючи ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2021 року необґрунтованою,постановленою із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2021 року, постановивши, при цьому, нове рішення, яким задовольнити подану ним заяву про забезпечення позову. Судові витрати покласти на АТ «Мегабанк».
В апеляційній скарзі, зокрема, зазначено, що суд першої інстанції мав здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, проте, не зробив цього, у зв'язку із чим суд прийшов до помилкового висновку, що поданий ОСОБА_1 позов має немайновий характер, а тому заявлений ним вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та заборони вчиняти певні дії не відповідає заявленим вимогам та характеру спірних правовідносин, які виникли між сторонами спору.
Крім того, на думку ОСОБА_1 , застосування даного виду забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпорядження ним, тобто фактично буде відновлено правове становище, яке існувало до порушення прав позивача.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної скарги не надходив.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч.1 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник та інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
З аналізу статей 150-153 ЦПК України можна дійти висновку, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Як роз'яснено в пункту 1, пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція висловлена і у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі №367/246/18 (провадження №61-46301св18).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Черкаського райсуду Черкаської області із позовом до АТ «Мегабанк» про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до заявлених позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати неправомірною відмову у реструктуризації заборгованості відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті»; зобов'язати провести реструктуризацію до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» за кредитним договором № 75/2005, укладеним 12 жовтня 2005 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 ; визнати заборгованість за кредитним договором № 75/2005, укладеним 12 жовтня 2005 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 , яка належить реструктуризації за Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» у сумі 35408,65 грн., а також щомісячний платіж за умовами реструктуризації 295,07 грн. за тілом кредиту та розміром процентів за користування кредитом за період з дати проведення реструктуризації в розмірі 9,23% річних; затвердити план реструктуризації відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» за кредитним договором № 75/2005, укладеним 12 жовтня 2005 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, ОСОБА_1 зазначає, що АТ «Мегабанк»відмовив у реструктуризації заборгованості та може скористатися правом іпотекодержателя та звернути стягнення на предмет іпотеки, звернувшись з відповідною заявою, та в подальшому відчужити його будь-яким третім особам за цивільно-правовою угодою, що потягне за собою подальшу перереєстрацію права власності на спірне майно та утруднить або взагалі унеможливить виконання очікуваного позивачем судового рішення.
З наявних матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2005 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 75/2005, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит на придбання житлового будинку.
З метою забезпечення кредитного договору, між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 75/2005-і, за умовами якого ОСОБА_1 передав у заставу банку житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та заборони вчинення певних дій, не відповідає заявленим ОСОБА_1 позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Об'єктивні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову, саме тим способом, про який ставить питання заявник, може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, ОСОБА_1 не надано.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить заявник, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що посилання заявника на те, що відповідачем може бути звернуто стягнення на предмет іпотеки не є достатньою правовою підставою для застосування того заходу забезпечення позову у даній справі, про який просить ОСОБА_1 .
Крім того, виконання відповідачем зобов'язання здійснити реструктуризацію боргу не перебуває в залежності від заборони звернення стягнення на іпотечне домоволодіння.
Доводи ОСОБА_1 про можливий продаж житлового будинку або вселення в нього третіх осіб, що утруднить або взагалі зробить неможливим, в подальшому, виконання судового рішення, колегія суддів оцінює критично, оскільки вказані посилання заявника не підтверджується належними та допустимими доказами, а є лише припущенням позивача, а сама по собі відмова банку у реструктуризації заборгованості не може бути самостійною підставою для задоволення заяви про забезпечення позову у обраний позивачем спосіб.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до аргументованого висновку, що обрані ОСОБА_1 заходи забезпечення позову не відповідають змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірними із заявленими ним вимогами.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що постановлена у справі ухвала є законною та обґрунтованою і підстав для її зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі доводами, не вбачає.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 374 та статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367,368,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2021 року про відмову у забезпеченні позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Мегабанк» про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії- залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції - залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та окремому оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді В.Г. Бородійчук
Л.І. Василенко
/ текст постанови суду виготовлений 28 грудня 2021 року/