Ухвала
Іменем України
28 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 582/292/21
провадження № 51-3675ск21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Недригайлівського районного суду Сумської області
від 14 червня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року,
встановив:
Вироком Недригайлівського районного суду Сумської області від 14 червня
2021 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тячів Закарпатської обл., мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Як встановив суд, ОСОБА_5 25 лютого 2021 року о 20.00 год, знаходячись у будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час конфлікту зі своїм братом ОСОБА_6 , діючи з метою вбивства, завдав ОСОБА_6 ножем один удар у грудну клітку зліва, спричинивши останньому відкриту проникаючу травму грудної клітки з пошкодженням тканин та судин лівої легені,
що супроводжувалось розвитком масивної крововтрати, від чого ОСОБА_6 помер.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_5 залишено без змін.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, захисник ОСОБА_4 звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції. Вважає, що протиправні дії ОСОБА_5 слід було кваліфікувати за ч. 1
ст. 119 КК, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не було доведено наявність умислу у засудженого на заподіяння смерті ОСОБА_6 . На думку захисника, засуджений ОСОБА_5 випадково завдав ОСОБА_6 тілесні ушкодження, коли під час конфлікту намагався відштовхнути останнього від себе. Крім того, захисник
ОСОБА_4 зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам
ст. 419 КПК.
Розглянувши наведені у касаційній скарзі доводи, та перевіривши надані до неї копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_4 про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме неправильну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 115 КК
є неспроможними, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та свого підтвердження не знайшли.
Так, висновки суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, ґрунтуються на доказах, які були досліджені під час судового розгляду, а саме: показань засудженого ОСОБА_5 , даними протоколу слідчого експерименту за участю засудженого ОСОБА_5
від 02 березня 2021 року, даними судово-медичної експертизи № 77
від 04 березня 2021 року, показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8
та даними висновку експертизи №53 від 02 квітня 2021 року.
Як випливає з системного аналізу кримінального закону умисне вбивство (стаття 115 КК) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
На відміну від згаданого злочину вбивство через необережність
(стаття 119 КК) за суб'єктивною стороною, проявляється в необережній формі вини у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Зокрема, необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Отже, розмежування умисного вбивства (ст. 115 КК) і вбивства, вчиненого через необережність (ч. 1 ст. 119 КК), здійснюється за суб'єктивною стороною цього злочину, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, а також усвідомлення особою характеру вчиненого.
Виходячи із встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду, правильним
є висновок про те, що умисел ОСОБА_5 був спрямований саме на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_6 , оскільки завдаючи удару ножем, який має довжину клинка 18,5 см, у ліву частину передньої поверхні грудної клітки, а саме
у життєво-важливі органи зі значною силою для їх пошкодження безумовно вказує на те, що цей удар не був випадковим, як зазначає у своїй касаційний скарзі захисник, а навпаки - цілеспрямованим.
Крім того, судами правильно враховано поведінку ОСОБА_5 , яка передувала події (між ним та загиблим відбувався конфлікт через вживання засудженим з матір'ю алкогольних напоїв), знаряддя злочину - ніж, характер та локалізацію спричиненого потерпілому тілесного ушкодження, а також посткримінальну поведінку ОСОБА_5 , який усвідомлюючи тяжкість скоєного діяння, не намагався надати потерпілому допомогу.
Також, суди першої та апеляційної інстанцій правильно критично оцінили пояснення ОСОБА_5 про відсутність умислу на вбивство потерпілого, оскільки вони суперечать встановленим фактичним обставинам кримінального провадження в їх сукупності.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що засуджений цілеспрямовано завдаючи потерпілому удару ножем у життєво важливі органи не міг не передбачити, що такі його дії призведуть до смерті останнього. Тобто, ОСОБА_5 бажав настання смерті потерпілому ОСОБА_6 і діяв з відповідним умислом.
Таким чином, дії засудженого ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 115 ККкваліфіковано правильно.
У касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 не наведено відповідних доводів
на підтвердження того, що засуджений вчинив дії, які за своїм характером та об'єктивними проявами вказували б на необережну форму вини.
Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині кваліфікації дій ОСОБА_5 , про що йдеться в касаційній скарзі, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає.
Крім того, касаційний суд також не вбачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції, оскільки суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 дотримався вимог кримінального процесуального закону, перевірив доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 та дав на них змістовні відповіді, а ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу
про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги
та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Таким чином, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, враховуючи, що з касаційної скарги
та копій оскаржених судових рішень вбачається, що підстави для задоволення скарги відсутні, колегія суддів приходить до висновку, що необхідно відмовити
у відкритті касаційного провадження.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 14 червня 2021 року
та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_9 ОСОБА_3