29 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 906/673/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г.
розглянув матеріали касаційної скарги Житомирської обласної прокуратури
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021
у складі колегії суддів: Грязнова В. В. (головуючого), Василишина А. Р., Розізнаної І. В.
та на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.08.2021
у складі судді Сікорської Н. А.
у справі за позовом Житомирського міського центру зайнятості
до Житомирської обласної прокуратури
про стягнення 63 652,27 грн
15.12.2021 Житомирська обласна прокуратура звернулась поштовим відправленням до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 та на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.08.2021 у справі № 906/673/21.
Одночасно в прохальній частині касаційної скарги, скаржником порушено питання щодо зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 906/673/21 визначено склад колегії суддів: Банасько О. О. (головуючий), судді Пєсков В. Г., Картере В. І., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 20.12.2021.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Житомирської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 та на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.08.2021 у справі № 906/673/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
За приписами пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Суд зазначає, що об'єктом оскарження згідно касаційної скарги є рішення Господарського суду Житомирської області від 17.08.2021 у справі № 906/673/21, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021, яким задоволено позов Житомирського міського центру зайнятості, стягнуто з Житомирської обласної прокуратури 63 652,27 грн виплаченої допомоги по безробіттю.
Як установлено з оскаржуваних судових рішень позов Житомирського міського центру зайнятості до суду першої інстанції подано у 2021 році, відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня було встановлено у розмірі 2 270,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Відтак, предметом позову у цій справі є стягнення 63 652,27 грн, що є меншим ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні наведених вище положень ГПК України справа № 906/673/21 є малозначною.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
У касаційній скарзі заявник зазначає про наявність підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченої підпунктом "в" частини третьої статті 287 ГПК України.
Так, скаржником зазначено, що вказана справа має виняткове значення для скаржника, оскільки здійснення виплати суми, стягнення якої передбачене оскаржуваними судовими рішеннями, має відбуватись за рахунок використання бюджетних коштів з Державного бюджету України.
Вказані твердження судом відхиляються, як необґрунтовані з огляду на таке.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.
Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа є винятковою для скаржника, не підтверджені жодними доказами, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст судових рішень, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність судових рішень попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів" (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 22.03.2021 у справі № 922/3160/19).
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 916/2438/19, від 22.03.2021 у справі № 918/551/19).
Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для скаржника, зокрема, що результат вирішення цього спору судами виходить за межі звичайних наслідків вирішення такого роду спорів.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Разом з тим, суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині другій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 906/673/21 за касаційною скаргою Житомирської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 та на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.08.2021.
З огляду на відмову у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень, судом не розглядається.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293, статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Житомирської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 та на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.08.2021 у справі № 906/673/21.
2. Копію цієї ухвали, оригінал касаційної скарги із доданими до скарги матеріалами надіслати Житомирській обласній прокуратурі.
3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді В. І. Картере
В. Г. Пєсков