Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" грудня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3603/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків", м.Харків
про стягнення коштів
за участю представників:
Прокурора - Клейн Я.В. (посвідчення 057300 від 09.10.2020р.);
Позивача - не з'явився;
Відповідача - Бондаренко Г.І. (свідоцтво № 1894 від 18.02.2015 р.)
06 вересня 2021 року Керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області (Прокурор) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків" (Відповідач) на користь Харківської міської ради (Позивач) безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки у розмірі 139583,56 грн, а також судовий збір у сумі 2270,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 вересня 2021 року по справі № 922/3603/21 позовну заяву Керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків" було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі, розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
21 вересня 2021 р. від Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області до суду надійшло клопотання (вх. № 22054), в якому він просить перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, про що постановити відповідну ухвалу.
Ухвалою суду від 22.09.2021 р. вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін з призначенням підготовчого засідання на 12.10.2021 р. о 10:00. Ухвалою суду від 12.10.2021 р. підготовче засідання відкладено на 02.11.2021 р. о 10:00.
Ухвалою суду від 02.11.2021 р. продовжено строк проведення підготовчого провадження до 06.12.2021 р. та відкладено підготовче засідання на 11.11.2021 р. о 11:15.
Судом вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 25 листопада 2021 року о 10:45, про що постановлено ухвалу від 11.11.2021. Ухвалами суду від 25.11.2021 та 07.12.2021 повідомлялось учасників справи про наступні засідання.
Прокурор в судовому засіданні підтримує позовні вимоги та просять їх задовольнити.
Представник Позивач у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник Відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 139583,56грн., як такий, що необґрунтований та безпідставний, посилаючись на відзив та на пояснення. Також, посилається на те, що з 19.07.2011 по 01.02.2020 року ТОВ "Харків" було власником нежитлової будівлі літ «Е-1» загальною площею 383,9 кв.м., розташованою за адресою: м.Харків вул. Полтавський шлях,115.,У період 2006 до 20.08.2015 року орендувало земельну ділянку площею 0,095га за вказаною адресою та сплачувало орендну плату згідно умовам договору оренди, після чого 30.08.2015 року договір оренди був розірваний.
З вказаного часу ТОВ «Харків», продовжуючи володіти вищезазначеною будівлею, відношення до земельної ділянки площею 0,095га не мало, а фактично користувалося земельною ділянкою розміром відповідно площі першого поверху нежитлової будівлі, якою володіло. Вважає, що розрахунок розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку площею 950 кв.м. є безпідставним та незаконним, посилаючись на технічний паспорт нежитлової будівлі «Е-1» площа першого поверху складає 383,9 кв.м, тобто ТОВ «Харків» з 30.08.2015 року до 01.02.2020 року користувалось земельною ділянкою площею 383,9 кв.м.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, суд установив наступне.
З матеріалів позовної заяви поданої Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова Харківської області вбачається, що уповноваженою особою Харківської міської ради - головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Гусаром І.М. здійснено обстеження зазначеної вище земельної ділянки, про що складено акти від 30.03.2020 та від 01.12.2020 з додатками у вигляді ситуаційної схеми розміщення земельної ділянки та фото.
За результатами комплексного вивчення наявних документальних матеріалів та інформації виконавчих органів міської ради, а також проведеного обстеження земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137900:07:005:0003 використовується для розміщення та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Е-1», загальною площею 383,9 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 115.
Згідно з інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.12.2020 за № 234873994, від 03.09.2021 за № 273235668, від 06.09.2021 за № 273370924 нежитлова будівля літ. «Е-1», загальною площею 383,9 кв.м., розташована за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 115, з 19.07.2011 по 01.02.2020 перебувала у власності ТОВ «ХАРКІВ» (код ЄДРПОУ: 21219961) на підставі договору купівлі-продажу № 120 від 01.02.2020.
Упродовж 2006-2015 років земельна ділянка з кадастровим номером 6310137900:07:005:0003 перебувала в користуванні ТОВ «ХАРКІВ» на підставі договору оренди землі від 16.01.2006 за № 240667100003.
Згідно з інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.12.2020 за № 234872768 та від 03.09.2021 за № 273229280 на підставі угоди від 20.08.2015 про розірвання договору оренди землі від 16.01.2006 за № 240667100003, яку укладено Харківською міською радою з ТОВ «ХАРКІВ», державним реєстратором 01.09.2015 внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо припинення речових прав відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:07:005:0003.
Право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137900:07:005:0003 ТОВ «ХАРКІВ» в установленому чинним законодавством порядку не оформлювалося.
Згідно з інформацією Головного управління ДПС у Харківській області від 15.05.2020 за № 10501/9/20-40-04-03-17 за використання зазначеної вище земельної ділянки ТОВ «ХАРКІВ» сплачено лише земельний податок у наступному розмірі, а саме: за період з 01.03.2017 по 31.12.2017 - 7 632 грн., з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 10 176 грн., з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 3544 грн., а з 01.01.2020 по 29.02.2020 сплата земельного податку взагалі не здійснювалась.
Таким чином, ТОВ «ХАРКІВ» з 01.09.2015 по 01.02.2020 використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:07:005:0003 площею 0,0950 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Е-1» по вул. Полтавський Шлях, 115 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України на неї, а також без сплати плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.
Згідно з Положенням про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові, яке затверджено рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 за № 41/08, Департаментом територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання ТОВ «ХАРКІВ» земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:07:005:0003 без правовстановлюючих документів на неї. Де в період з 01.03.2017 по 31.12.2019 розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті, становив 8 045,55 грн. (який складається з нормативної грошової оцінки - 1206833 грн., ставки річної орендної плати - 8%, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов - 1, коефіцієнту розміру земельної ділянки - 1, відсотку строку оренди - 100,00%). Отже, за період з 01.03.2017 по 31.12.2017 ТОВ «ХАРКІВ» мало би сплатити до бюджету 80455,5 грн., з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 96546,64 грн., з 01.01.2019 по 31.12.2018 - 96546,64 грн.
З 01.01.2020 збільшився розмір базової вартості 1 кв. метру землі в м. Харкові, а отже орендна плата за січень 2020 року становить 10593,17 грн. (який складається з нормативної грошової оцінки - 1588975 грн., ставки річної орендної плати - 8%, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов - 1, коефіцієнту розміру земельної ділянки - 1, відсотку строку оренди - 100,00%). Таким чином, за період з 01.01.2020 по 31.01.2020 ТОВ «ХАРКІВ» мало би сплатити до бюджету 10593,17 грн. Розрахунок зазначених сум здійснено згідно з даними, наявними у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 14.11.2013 № 81 та від 05.11.2020 № 6059.
Виходячи з викладеного вбачається, що ТОВ «ХАРКІВ» не сплачувало за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137900:07:005:0003, загальною площею 950 кв.м., плату за землю в встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 284141,95 грн. за період з 01.03.2017 по 31.01.2020 (з урахуванням сплаченого в цей період земельного податку в сумі 21352 грн.).
Прокурор зазначає, що охоплено лише період з 01.08.2018 по 31.01.2020, на який не розповсюджуються строки позовної давності та упродовж якого не сплачено кошти за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137900:07:005:0003 з вирахуванням суми сплаченого земельного податку, де сума безпідставно збережених коштів, яка підлягає стягненню з Відповідача, за користування земельною ділянкою в період з 01.08.2018 по 31.01.2020 складає 139583,56 грн. (розмір орендної плати - 143127,56 грн. з вирахуванням суми сплаченого земельного податку за 2019 рік - 3544 грн.).
Заявлені Прокурором позовні вимоги є по суті вимога про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне використання вказаної земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Так, Прокурор зазначив, що Відповідач фактично використовувало спірну земельну ділянку та безпідставно зберегло кошти, які не сплачуючи орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі через відсутність укладеного договору за рахунок Харківської міської ради.
Надаючи заперечення на відзив, Прокурор зазначив, що підтвердження обґрунтованість його позовним вимогам, які випливають з кондиційних правовідносин між Харківською міською радою та Відповідачем є факт розірвання 30.08.2015 договору оренди згаданої земельної ділянки та подальше продовження володіння (до 01.02.2020) останнім нежитловою будівлею літ.«Е-1», загальною площею 383,9 кв.м. по вул. Полтавський шлях, 115 у м. Харкові.
Так, на твердження представника Відповідача про те, що з 30.08.2015 до 01.02.2020 ТОВ «ХАРКІВ» за вищевказаною адресою користувалось земельною ділянкою, загальною площею 383,9 кв.м. (виключно під нежитловою будівлею літ.«Е-1» зі згаданою площею), не враховує, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137900:07:005:0003, загальною площею 0,095 га, використовувалась згаданим товариством упродовж означеного періоду не тільки для розміщення, а й для обслуговування відповідної нежитлової будівлі, що підтверджується також долученими до позовної заяви актами обстеження земельної ділянки з додатками у вигляді ситуаційної схеми її розміщення та фотознімками.
З п.2 договору купівлі-продажу означеної нежитлової будівлі від 01.02.2020, копію якого долучено до позовної заяви, вбачається, що зазначена будівля розташована на земельній ділянці розміром саме 0,0950 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, видом використання - для обслуговування нежитлових будівель.
Доказів, які б підтверджували наявність у межах земельної ділянки, площею 0,0950 га, по вул. Полтавський шлях, 115 у м. Харкові (яка до 30.08.2015 використовувалась на умовах договору оренди землі від 16.01.2006 саме для розміщення та обслуговування нежитлової будівлі літ.«Е-1»), упродовж періоду часу з 30.08.2015 по 01.02.2020 будь-якого іншого нерухомого майна, яке б належало іншим, ніж ТОВ «ХАРКІВ», власникам, поділу вказаної земельної ділянки, її фактичного використання в інший спосіб конкретними особами тощо відповідачем не надано.
Прокурор посилається на практику щодо фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №922/207/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17, постановах Верховного Суду від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15, від 21.01.2019 у справі №902/794/17).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з п.3 ст.131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Стаття 53 Господарського процесуального Кодексу України (далі - ГПК України) передбачає право прокурора звертатися до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави. Прокурор, звертаючись до суду, у позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 року у справі №3-рн/99 зазначив, що із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовують в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначають орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ВСУ від 21.02.2018 у справі №553/3280/16-а)..
Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно зі ст.ст.7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Територіальна громада має право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад, сіл селищ, міст через міські,, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Як визначено ст.10 Закону міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до приписів ч.5 ст.16 Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно зі ст. 26, ст. 33 Закону та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Частиною 5 статті 60 Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
При цьому, враховуючи вимоги ст. 19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної земельної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Факт протиправного та безоплатного використання земель комунальної власності порушує інтереси держави в особі Харківської міської ради, як їх власника щодо реалізації передбаченого ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України права вільно, у встановленому законом порядку, розпоряджатися ними через уповноважений орган місцевого самоврядування.
Згідно з положеннями ст.142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.
Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб, (ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до положень ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно зі ст.ст.10, 265 Податкового кодексу України плата за землю є місцевим податком. Відповідно до п.19 ч.1 ст.64 Бюджетного кодексу України плата за землю зараховується до бюджетів місцевого самоврядування, а отже бюджет Харківської міської ради недоотримав значну суму коштів за використання земельної ділянки без укладання договору оренди.
Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.
У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст. 66 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв'язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.
Недоотриманням безпідставно збережених коштів місцевим бюджетом порушує визначальні матеріальні потреби суспільства, територіальної громади м.Харкова як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави в цілому, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку.
Таким чином, безоплатне використання землі ослаблює економічні основи територіальної громади м.Харкова в особі Харківської міської ради, що потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.
Разом з цим, Харківською міською радою не вживаються заходи захисту прав територіальної громади щодо стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати та відповідний позов до останнього з цим же предметом та з цих же підстав до судів не пред'являвся.
Стосовно наявних порушень та намір представництва інтересів держави органами прокуратури у суді в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова повідомлено Харківську міську раду листами від 18.05.2021 за № 52-102-1192вих-21 та від 26.08.2021 за №52-102-3497вих-21.
Зі змісту вказаних інформацій вбачається, що міською радою не вживалися заходи щодо звернення до суду до ТОВ «Харків» про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді плати за користування земельною ділянкою у передбаченому законодавством розмірі.
У постанові від 15.10.2019 року у справі №903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.
Відповідно до ст.120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно з ч.1 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі ст.ст.125, 126 ЗК України та ст.182 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.36, 14.1.125, 288.5 Податкового кодексу України).
Таким чином, ТОВ «ХАРКІВ» правомірно володіло лише нежитловою будівлею, яка знаходиться на спірній земельній ділянці, а з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під об'єктом нерухомості.
Згідно зі ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною 3 ст.1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до ч.1 ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок Великої Палати Верховного Суду по справі №587/430/16-ц, 629/4628/16-ц від 23.05.2018, №922/3412/17 від 20.11.2018, №917/1739/17 від 04.12.2019).
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Під безпідставно збереженим майном мається на увазі грошові кошти в розумінні ст.ст.179, 190 ЦК України, оскільки відповідно до ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 23.05.2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17; постановах Верховного Суду від 12.04.2017 року у справі №922/207/15, від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15, від 21.01.2019 у справі №902/794/17).
Матеріалами справи підтверджується, що згідно з інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.12.2020 за № 234873994, від 03.09.2021 за № 273235668, від 06.09.2021 за № 273370924 нежитлова будівля літ. «Е-1», загальною площею 383,9 кв.м., розташована за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 115, з 19.07.2011 по 01.02.2020 перебувала у власності ТОВ «ХАРКІВ» (код ЄДРПОУ: 21219961) на підставі договору купівлі-продажу № 120 від 01.02.2020.
Так, земельна ділянка з кадастровим номером 6310137900:07:005:0003 (використовується для розміщення та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Е-1», загальною площею 383,9 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 115) є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та №922/536/18, від 11.02.2019 у справі №922/391/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18, від 29.05.2020 у справі №922/2843/19.
Таким чином, сума безпідставно збережених коштів Відповідачем за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137900:07:005:0003 в період з 01.08.2018 по 31.01.2020 складає 139583,56 грн. (розмір орендної плати - 143127,56 грн. з вирахуванням суми сплаченого земельного податку за 2019 рік - 3544 грн.).
Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між сторонами кваліфікуються як бездоговірні та безделіктні.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що спірні правовідносини охоплюються регулюванням ст.ст. 1212-1214 ЦК України.
Як вбачається зі змісту цих норм вони підлягають застосованою в т.ч. у відносинах, які не місять ознак делікту. Так, ч.2 ст. 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, ці норми поширюють свою дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій.
З аналізу змісту норм ст.ст. 1212-1214 ЦК України, абз.4 ч.1 ст. 144, абз.5 ч.1 ст. 174 ГК України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
З матеріалів справи вбачається, що в даному разі наявні усі три названі ознаки.
Суд зауважує, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю. Це є проявом правової природи нерухомого майна. Набута відповідачем будівля, будучи згідно ст. 181 ЦК України нерухомим майном (об'єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення), є органічно і нерозривно пов'язаною з цією земельною ділянкою. Тому передача відповідачеві права власності на будівлі автоматично призвела до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці будівлі.
Відсутність укладеного в період з 01.08.2018 по 31.01.2020 договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати. Згідно розрахунку позивача її розмір за спірний період склав 139583,56 грн.
Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.
Відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача.
Судом встановлено, що власником відповідної земельної ділянки в спірний період була територіальна громада м. Харкова в особі позивача - Харківської міської ради.
Згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1. ст. 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м. Харкова в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в т.ч. в практиці Європейського суду з прав людини.
Кваліфікація спірних правовідносин як зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.
Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У відповідності до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
За допомогою цих норм, навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Відповідно до статті 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так до суду не надано жодних належних доказів, які б підтверджували наявність у Харківської міської ради права здійснювати приватизацію спірного майна шляхом викупу без урахування положень Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства належить змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, тобто кожна сторона спору повинна довести ті обставини, на які посилається, відповідними доказами.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої витрати зі сплати судового збору у даному разі покладаються на відповідача, з вини якого виник даний спір, який доведено до суду.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, 1212-1214 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВ» (код ЄДРПОУ: 21219961, вул. Сумська, 6, м. Харків, 61057) на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243, отримувач УК м. Харкові, банк отримувача казначейство України (ЕАП), код отримувача (ЄДРПОУ) 37999649, код класифікації доходів бюджету 24062200, номер рахунку (IBAN) UA958999980314080611000020002) кошти у розмірі 139583 грн. 56 коп., як безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВ» (код ЄДРПОУ: 21219961, вул. Сумська, 6, м. Харків, 61057) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) - 2270,00 грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "28" грудня 2021 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін